Справа № 466/12944/23 Головуючий у 1 інстанції: Луців-Шумська Н.Л.
Провадження № 22-ц/811/3280/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
29 грудня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
секретар судового засідання - Гаврилюк Я. Ю.,
з участю - позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки - адвоката Ільків Г. М., відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача - адвоката Горбая Р. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 01 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав,
у грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, про позбавлення відповідача батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 20.05.2006 вона, ОСОБА_1 , та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 18.02.2013 шлюб між ними було розірвано. Підставою для розірвання шлюбу стали подружні зради відповідача, та, як з'ясувалося згодом, фактичне (паралельне) існування у нього другої сім'ї. На час розірвання шлюбу вона не знала про свою вагітність. Дізналася про це згодом, після набрання рішенням про розірвання шлюбу законної сили. Факт вагітності вона не приховувала від відповідача та його родини.
У період вагітності та пологів відповідач жодного разу не цікавився станом здоров'я її та майбутньої дитини, перебігом вагітності та пологів, не надавав жодної моральної та матеріальної підтримки.
ІНФОРМАЦІЯ_2 від подружнього життя з відповідачем народилася дитина - ОСОБА_4 .
Відповідно до частини другої статті 122 Сімейного кодексу України відповідач ОСОБА_2 був внесений в актовий запис про народження ОСОБА_4 як батько. Попри те, що відповідач фактично та документально є батьком дитини, він не забрав її та дитину з пологового будинку без будь-яких на те причин, дитиною не цікавиться, жодного разу не побачив свого сина, не проявляв щодо нього батьківського піклування і турботи.
З часу народження дитини і по даний час відповідач та його родичі не виявляли бажання побачити дитину, познайомитися з нею, провідати дитину і провести з нею час. Відповідач не приймає участі у розвитку дитини, її вихованні, навчальному процесі, тощо.
22 листопада 2019 року вона зареєструвала новий шлюб з ОСОБА_5 . Від подружнього життя у них народилася дитина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ОСОБА_5 турботливо ставиться до її дитини від першого шлюбу, виховує та матеріально утримує дитину, вважає її рідною. Їх спільна з відповідачем дитина вважає ОСОБА_5 своїм рідним батьком, оскільки свого біологічного батька не знає та не бачила.
З дня народження дитини ОСОБА_7 і по даний час відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не приймає участі у вихованні, розвитку, належному матеріальному забезпеченні та утриманні дитини, не відвідує дитину за місцем її проживання, не прийшов як батько на свято першого дзвоника в першому класі, на перше причастя, не цікавиться здоров'ям дитини, її навчанням, інтересами, здобутками у школі, не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини. Відповідач не запрошував дитину на прогулянки, не вітав на дні народження, тощо, а відтак уже тривалий час ухиляється від виконання батьківських обов'язків.
Всі питання щодо розвитку та виховання дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його належного матеріального забезпечення вирішуються нею та її чоловіком - ОСОБА_5 . Відповідач участі у їх вирішенні не бере та підтримки не надає, що свідчить про ухиляння відповідача від виконання батьківських обов'язків.
В 2021 році дитина ОСОБА_4 виявив бажання змінити прізвище на « ОСОБА_9 » замість « ОСОБА_10 ». Відповідач ОСОБА_2 проти такої зміни прізвища не заперечував, надав згоду на зміну прізвища дитині. Вважає це проявом байдужості відповідача щодо свого сина.
В 2023 році вона звернулася до відповідача з вимогою відмовитися від батьківства відносно їх спільного сина. Однак, останній не погодився. Вважає, що така відмова відповідача ґрунтуєтеся не на бажанні бути батьком для їх сина, а на документальному факті батьківства, який звільняє його від мобілізації, як багатодітного батька. Як їй відомо, відповідач має ще двох дітей.
Оскільки, окрім документального факту батьківства, відповідач не приймав жодної участі у долі дитини, вона подала заяву про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дитину, яка 14.08.2023 Залізничним районним судом м. Львова була задоволена.
Так як відповідач не забрав її та сина з пологового будинку без будь-яких на те причин та протягом шести місяців і по даний час не виявляв до сина жодного батьківського піклування, свідомо тривалий час нехтував та продовжує нехтувати своїми батьківськими обов'язками щодо дитини ОСОБА_3 , позивачка просила позов задовольнити.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 01 вересня 2025 року позов задоволено.
Вирішено:
позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 073, 60 грн.
Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_2 , подавши у вересні 2025 року апеляційну скаргу, в якій міститься прохання скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 01 вересня 2025 року, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Заявник вважає, що судом першої інстанції не встановлено виняткових обставин за наявності яких необхідно застосовувати до відповідача крайній захід у вигляді позбавлення батьківських прав щодо його сина ОСОБА_3 . Висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи та наведеній в апеляційній скарзі судовій практиці, що є підставою для скасування рішення, та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Зазначає, що ОСОБА_1 звернулася з позовом до Шевченківського районного суду м. Львова про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_8 . Правою підставою позбавлення батьківських прав вважає те, що він не забрав сина з пологового будинку, протягом шести місяців не виявляв до сина батьківського піклування, а також те, що він ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо виховання сина.
Незважаючи на те, що позивачці були добре відомі контакти відповідача, в позовній заяві вона їх не зазначила, у зв'язку з чим він випадково дізнався про існування даної справи лише у червні 2024 року, коли справа вже перебувала на стадії судового розгляду.
Син народився після розірвання шлюбу. Позивачка не повідомляла його ні про вагітність, ні про народження сина, а про те, що у нього є син він дізнався зі слів позивачки орієнтовно у 2015 році, коли остання просила надати дозвіл на виїзд дитини за кордон.
Заявник завжди виконував прохання позивачки, щодо спільного сина, оскільки вважав, що так для нього буде краще, однак ніколи не погоджувався на відмову від свого батьківства, завжди був готовий надати будь-яку допомогу, від якої позивачка відмовлялась.
В 2024 році звернувся в суд з позовом про встановлення графіку спілкування з сином, однак позивачка заперечує проти його спілкування, чим фактично унеможливлює налагодження будь-якого контакту з сином, не зважаючи на те, що його з ним спілкування не несе йому жодної загрози, однак може привести до позитивних емоцій.
23 лютого 2024року Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради, як органом опіки та піклування, наданий висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 . Зазначений висновок складений без участі відповідача, зі слів позивачки та із зібраних нею пояснень третіх осіб, які є її родичами та сусідами, яких він вважає зацікавленими особами. Як зазначено в самому висновку, орган опіки та піклування направив відповідачу повідомлення на адресу реєстрації місця проживання. Хоча позивачка достовірно знала, що за адресою реєстрації він фактично не проживає, а отже відповідачу не буде відомо дату та час засідання комісії.
У своєму висновку комісія встановила відсутність у відповідача батьківського потенціалу, без врахування того, що він виховує двох дітей від другого шлюбу, не перебуває на наркологічному обліку, не притягувався до кримінальної відповідальності, а також ніколи не вчиняв домашнього насильства.
Вважає, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що відсутність відповідача на засіданні, на якому здійснювався розгляд про надання висновку щодо позбавлення його батьківських прав, є свідченням байдужого ставлення до дитини та щодо можливого позбавлення батьківських прав щодо неї, а також, що доцільність позбавлення батьківських прав є достатньо обґрунтованим та вмотивованим. Такий висновок не відповідає фактичним обставинам, оскільки відповідачу не було відомо про засідання комісії, як і про розгляд даної справи Шевченківським районним судом міста Львова.
Також помилковими є висновки суду про те, що він не бажає спілкуватися з сином та утримувати його. З моменту його народження позивачка відмовлялася від допомоги, а тепер стверджує що відповідач самоусунувся від виховання сина.
Не відповідає фактичним обставинам висновок суду й про те, що для якнайкращих інтересів дитини слід застосувати до відповідача крайній захід впливу у вигляді позбавлення батьківських прав. Адже суд не дав відповіді на питання, яким чином позбавлення батьківських прав відповідача буде сприяти захисту прав та інтересів сина.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити.
До такого висновку колегія суддів дійшла, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев'ята-десята статті 7 СК України).
Відповідно до частини першої статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України, де зазначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Позбавлення батьківських прав за пунктом 1 частини першої статті 164 СК України (не забрали дитину з пологового будинку або іншої установи охорони здоров'я і не виявляли піклування 6 місяців) вимагає доведення вини та свідомого ухилення від цих обов'язків; сам факт незабрання дитини з пологового будинку не є підставою, якщо є поважні причини для цього, і суд оцінює інтереси дитини та докази у їх сукупності.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків неодноразово було викладено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 06 червня 2024 року в справі № 132/2049/23, від 25 вересня 2024 року в справі № 206/1513/23, від 02 жовтня 2024 року в справі № 2-5679/11, від 04 вересня 2024 року у справі № 608/858/22 тощо.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв'язки дитини з її сім'єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв'язків означає від'єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім'ї.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та характеристик учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року в справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року в справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року в справі № 202/1931/22).
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 не підтримував жодних стосунків з дитиною, не проявляв щодо дитини батьківської опіки та турботи, свідомо нехтував своїми батьківськими обов'язками і така ситуація була наслідком лише винуватої поведінки самого відповідача. Дитина ОСОБА_3 , 2013 року народження, про наявність у нього біологічного батька довідався лише нещодавно. У дитини міцні соціальні та емоційні зв'язки з вітчимом ОСОБА_5 , який замінив йому батька, створив довкола дитини здорове навколишнє середовище. А відтак, суд першої інстанції дійшов переконання, що підстав для висновку про те, що позбавлення відповідача батьківських прав може спричинити розрив сімейних зв'язків між ним та дитиною, мати негативний вплив на дитину, суд не встановив.
При цьому, суд відхилив твердження відповідача про те, що йому чинилися перешкоди зі сторони позивачки у виконанні батьківських обов'язків та зустрічах з дитиною, як голослівні. Звернення відповідача в серпні 2024 року в суд з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у вихованні дитини відбулося лише після пред'явлення ОСОБА_1 в грудні 2023 року даного позову та отримання негативного для відповідача висновку органу опіки та піклування. До цього часу відповідач займав пасивну позицію щодо своєї дитини.
Врахувавши конкретні обставини даної справи, якнайкращі інтереси дитини, а також те, що відповідач не забрав дитину з пологового будинку без будь-яких поважних причин, не підтримував стосунків з дитиною з часу її народження впродовж десяти років, не проявляв інтересу до життя дитини та бажання виховувати власну дитину, за відсутності перешкод для реалізації батьківських прав та обов'язків самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, суд першої інстанції виснував про застосування до відповідача крайнього заходу впливу у виді позбавлення його батьківських прав, а відтак і до обґрунтованості позовних вимог та задоволення таких.
Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували між собою в зареєстрованому шлюбі з 20 травня 2006 року.
18 лютого 2013 року рішенням Франківського районного суду м. Львова шлюб між сторонами розірвано. Після ухвалення судового рішення позивачка дізналась про вагітність. ІНФОРМАЦІЯ_2 від подружнього життя у сторін народилась дитина ОСОБА_4 . З народження дитина проживає з матір'ю і перебуває на її утриманні.
З пояснень позивачки в суді апеляційної інстанції вбачається, що про свою вагітність та народження дитини вона повідомляла лише родичів відповідача, а відповідача особисто не повідомляла. Вперше повідомила відповідачу про народження сина не у 2015 році і не для надання ним дозволу на виїзд дитини за межі України, як про це стверджує відповідач, а у 2014 році, коли їй для реєстрації дитини за місцем свого проживання від відповідача необхідна була довідка з місця його реєстрації про те, що син там не зареєстрований. Проте точну дату цієї події не називає.
Судовим наказом Залізничного районного суду м. Львова від 14 серпня 2023 року з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_1 на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09 серпня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
Судовий наказ перебуває на виконанні у Шевченківському відділі державної виконавчої служби у м. Львова з 13 вересня 2023 року, виконавче провадження 72731953 (а.с. 18, 19). Заборгованість по сплаті аліментів відсутня.
22 листопада 2019 року позивачка зареєструвала шлюб із ОСОБА_5 та змінила прізвище на « ОСОБА_10 ». У шлюбі у них народилося двоє дітей.
19 серпня 2021 року малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , подав у Залізничний відділ ДРАЦС у м. Львові заяву про зміну прізвища з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_10 ». Зі згоди батьків дитини, тобто позивачки та відповідача, було проведено зміну прізвища дитини на « ОСОБА_10 » та Залізничним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції 28 серпня 2021 року видано повторне свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , зі зміненим прізвищем дитини: ОСОБА_3 .
Позивачка ОСОБА_1 , її чоловік ОСОБА_5 , їх спільні діти та дитина ОСОБА_3 проживають за адресою: АДРЕСА_1 .
Дитина ОСОБА_3 навчається у ПШ «Арніка» ЛМР, де характеризується позитивно. У характеристиці зазначено, що зі школою і класним керівником зв'язок підтримує мати, батько до школи жодного разу не приходив, не цікавився навчанням дитини (а.с. 20).
Відповідно до консультативного висновку практичного психолога ОСОБА_11 від 31 жовтня 2023 року щодо дитини ОСОБА_3 : ОСОБА_12 контактує охоче. На запитання відповідає самостійно, послідовно та логічно. Дає розгорнуті відповіді, ділиться своїм життєвим досвідом, емоційним станом та розмірковуваннями. Інтелектуальний розвиток відповідає віку та набутим знанням. Зі слів дитини усвідомлює та розуміє, що має біологічного батька та вітчима. При розмовах на цю тему ОСОБА_12 скаржиться на хвилювання, висловлює свій страх втратити тата-вітчима, висловлює бажання бути "сином ОСОБА_13 ", якого пам'ятає з дошкільного періоду.
Відповідно до висновку № 260001-вих-23121 від 23 лютого 2024 року орган опіки та піклування - Залізничної районної адміністрації ЛМР вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 55-56).
До такого висновку орган опіки та піклування дійшов зважаючи на те, що на розгляд даного питання на засіданні комісії з питань захисту прав дитини відповідач ОСОБА_2 не з'явився, вмотивованих пояснень щодо причин невиконання батьківських обов'язків не надав, що є свідченням його байдужого ставлення до дитини і можливого позбавлення його батьківських прав щодо неї.
Представник органу опіки та піклування Залізничної районної адміністрації ЛМР в судовому засіданні в судах першої та апеляційної інстанції підтримала висновок № 260001-вих-23121 від 23 лютого 2024, яким визнано за доцільне позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Підставою для позбавлення батьківських прав відповідача позивачкою зазначено те, що відповідач не забрав її разом із спільним сином з полового будинку та протягом шести місяців не виявляв до дитини батьківського піклування.
Виходячи з системного аналізу цієї норми СК України позбавити батьківських прав з цієї підстави можливе лише за наявності двох передбачених у ній обставин в сукупності, винної поведінки відповідача, вчиненої без поважної причини.
За обставинами даної справи дитина народилась через вісім місяців після офіційного розірвання шлюбу сторонами. Як пояснили відповідач та сама позивачка в судовому засіданні, остання не повідомляла відповідача про народження дитини та навіть попередньо про свою вагітність. Про народження дитини відповідач довідався зі слів самої позивачки, однак у період, коли після пологового будинку вона з дитиною вже тривалий час перебувала вдома. Тобто встановлено, що існувала об'єктивна та поважна причина невиконання відповідачем обов'язку забрати дитину з пологового будинку, що виключає задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав на підставі пункту 1 частини першої статті 165 СК України.
Іншою підставою для позбавлення батьківських прав відповідача позивачкою зазначено те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини
З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що відповідач дійсно не підтримував стосунків з дитиною з часу її народження впродовж десяти років, не проявляв інтересу до життя дитини та не виховував власну дитину. З пояснень відповідача вбачається, що така його поведінка була зумовлена небажанням позивачки приймати від нього будь-яку допомогу. В той же час позивачка це заперечує і пояснює таку поведінку відповідача його небажанням займатись вихованням дитини та негативним впливом на нього саме у цьому питанні теперішньої дружини.
На думку колегії суддів, такі пояснення сторін свідчать про існування між ними триваючого конфлікту і небажання піти на поступки один одному, зокрема в інтересах дитини. Тому докази надані позивачкою на обґрунтування вимог заявленого позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, які містяться у матеріалах справи, хоч і вказують на ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, однак за встановленими обставинами даної справи, застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, буде надмірним. Адже сторона позивач, не довела в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до нього батьківських прав. Судом не встановлено й протиправної поведінки батька відносно дитини, які б давали підстави для висновку про негативний та шкідливий вплив відповідача на сина, тоді як позбавлення дитини спорідненості з батьком матиме негативний вплив на нормальний, гармонійний, всебічний розвиток дитини та її самоусвідомлення.
За наведеними у справі обставинами не доведено, що відповідач не спроможний надавати батьківську опіку та виховання, а змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо. В іншій сім'ї відповідач виховує двох дітей, з 2021 року сплачує аліменти на сина і заборгованість зі сплати аліментів відсутня, звернувся в суд з позовом про визначення способів його участі у вихованні дитини, тобто вже на даний час проявляє інтерес до своєї дитини, бажає налагодити з ним психоемоційний контакт та приймати участь у його вихованні.
Суд першої інстанції надав можливість висловити свою думку малолітньому ОСОБА_14 , який повідомив суду, що він живе разом з мамою ОСОБА_15 та татом ОСОБА_16 , а також має сестру віком 8 місяців та брата 2 роки 8 місяців. Для нього батьком є ОСОБА_17 , який про нього дбає, піклується ним, проводить з ним вільний час. Про те, що у нього є рідний батько ОСОБА_18 , він довідався від матері лише минулого року. Він батька ОСОБА_19 ніколи не бачив і не знає його. Той не вітав його в дні народження, на ОСОБА_20 та інші свята, не приходив до нього ні в садок, ні в школу. На запитання матері він відповідав, що не хоче бачитися з батьком ОСОБА_19 , оскільки той до цього часу ним не цікавився, не проявляв ініціативу до зустрічі з ним. В суді дитина висловила небажання бачитися з рідним батьком, для якого він не був потрібний всі ці роки, просив суд позбавити відповідача батьківських прав.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
При вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Водночас, озвучена в судовому засіданні думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні спору, оскільки думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона через малолітній вік неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих елементів впливу на неї (див. постанову Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21).
Виходячи з обставин даної справи, колегія суддів вважає, що висловлена дитиною думка не може бути достатньою підставою для висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав щодо неї.
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина четверта, п'ята, шоста статті 19 СК України).
Водночас, висновок органу опіки та піклування не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії. Також вказаний документ не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов'язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер. Цьому документу може бути надана лише оцінка в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 496/4271/16-а (К/9901/29090/18).)
Поряд з цим, висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та підлягає оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (див. постанови Верховного Суду від 07 лютого 2022 року в справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року в справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року в справі № 932/2483/21).
Колегія суддів не погоджується з висновком органу опіки та піклування№ 260001-вих-23121 від 23 лютого 2024 року, який вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 55-56), оскільки такий носить формальний характер, наданий без об'єктивного дослідження всіх обставин і не містить відомостей щодо наявності виключних обставин для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батька батьківських прав та його відповідності найкращим інтересам дитини. Окрім цього, в контексті встановлених судами обставин у даній справі, такий є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини.
З огляду на зазначене, висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав з урахуванням встановлених у цій справі обставин є необґрунтованим, відтак з таким колегія суддів не погоджується, відповідно його не враховує.
При цьому, колегія суддів констатує, що батьківські права засновані на спорідненості батьків з дітьми, тому погіршення особистих стосунків між батьками та дітьми може мати тимчасовий характер і не є підставою для позбавлення батьківських прав.
Позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькові щодо сина на його виховання, захист його інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, - є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого, за обставин цієї справи, не встановлено.
З огляду на сукупність обставини, встановлених у конкретній справі, та оцінку зібраних доказів колегія суддів доходить висновку, що на поточному етапі життя дитини, збереження її правового зв'язку з батьком та відмова у позбавленні відповідача батьківських прав буде відповідати найкращим інтересам дитини.
Водночас зважаючи на недоліки допущені відповідачем у виконанні своїх обов'язків щодо виховання сина ОСОБА_7 , колегія суддів дійшла висновку про необхідність попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити свою поведінку.
При цьому відповідач має зважати, що ігнорування ним попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення його батьківських прав (див постанови Верховного Суду від 23 листопада 2022 року в справі № 149/2510/21, від 09 червня 2023 року в справі № 591/6037/21, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22).
Суд першої інстанції не забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального права, відтак підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, такі спростовують висновки суду першої інстанції щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача щодо сина.
Пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
З урахуванням доводів апеляційної скарги, які знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, яка стосується інтересів дитини, забезпечення розумного балансу між інтересами сторін, а також найкращих інтересів дитини, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскарженого судового рішення, яке не може вважатися законним та обґрунтованим, та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 01 вересня 2025 року скасувати, ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов'язків щодо виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 31 грудня 2025 року.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич