Справа № 444/5235/25
Провадження № 2-о/444/268/2025
23 грудня 2025 року м. Жовква
Жовківський районний суд Львівської області у складі:
головуючий суддя Зеліско Р. Й.
секретар судового засідання Мамедова Г.І.
з участю позивача ОСОБА_1
представника позивача Загвойської О.В.
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Жовкві Львівської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису,-
ОСОБА_1 звернулася в суд із заявою про видачу обмежувального припису. Просить суд видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на строк шість місяців, яким визначити наступні тимчасові обмеження його прав, а саме, заборонити йому перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 з підстав наведених у заяві. Просить суд заяву задоволити.
Заявник - ОСОБА_1 та її представник - адвокат Загвойська О.В. в судовому засіданні підтримали заявлені вимоги. Просять такі задоволити.
22.12.2025 року Дмитрів М.М. надав на адресу суду письмові заперечення щодо заяви. Вважає, що заява є безпідставною а тому просить в задоволенні такої відмовити з підстав зазначених у запереченні (а.с. 33-37).
Заінтересована особа - ОСОБА_2 та його представник - адвокат Козоріз О.О. в судовому засіданні заперечили щодо заявлених вимог. Надали пояснення аналогічні поясненням зазначеним у запереченні щодо поданої заяви. Просять у заяві відмовити за безпідставністю такої.
Додатково ОСОБА_2 пояснив, що на відео та звукозаписі, що долучені заявницею на флешносіях, не він, а інша особа. Окрім цього він наголосив, що вони із ОСОБА_1 проживають окремо, а навіть коли і бачаться, то сама заявниця провокує його до сварки.
Заслухавши пояснення заявника, заінтересованої особи та їх представників, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 17.07.2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено шлюб. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_6 , що видно з копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с.7).
За час спільного проживання в них народилось троє дітей:
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,
що видно з копій свідоцтв про їх народження (а.с. 8-10).
Заявниця, її чоловік та їхні діти зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , що видно з витягів з реєстру територіальної громади (а.с. 11-14).
20.12.2019 року, працівниками поліції був складений протокол про адміністративне правопорушення серії ГР № 002941 від 24.02.2020 р. Постановою Жовківського районного суду Львівської області від 26.02.2020 р. ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП України та накладено на нього, адміністративне стягнення у виді штрафу. Свою вину ОСОБА_2 в судовому засіданні визнав повністю. Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності ним не оскаржувалась та така набрала законної сили 10.03.2020 року, що видно з копії даної постанови (а.с.15).
08.12.2025 року працівниками поліції було проведено оцінку ризиків вчинення домашнього насильства, за результатами якої встановлено високий рівень небезпеки для життя та здоров'я постраждалих осіб. У зв'язку з цим, з метою негайного припинення насильства та недопущення його повторення, поліцейськими були винесені термінові заборонні приписи серії АА № 432996; 432995; 473616; 473617, що видно з їх копій (а.с. 16-19) із покладенням на ОСОБА_2 обов'язку залишити місце проживання постраждалих, а також із забороною входу та перебування у місці проживання постраждалих осіб і забороною будь- яких контактів із ними строком на 5 діб.
Відповідно до пунктів 3, 6, 7, 8 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі Закон 2229-VІІІ) домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Відповідно до положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція) «домашнє насильство» означає всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім'ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.
Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.
Згідно ст. 21 Закону 2229-VІІІ постраждала особа зокрема має право:
-на дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства недопущення повторних випадків домашнього насильства;
- на звернення особисто або через свого представника до суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
- на звернення до правоохоронних органів і суду з метою притягнення кривдників до відповідальності, застосування до них спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.1 Закону 2229-VІІІ дитина, яка постраждала від домашнього насильства- особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст.22 Закону 2229-VІІІ постраждала дитина має всі права постраждалої особи, реалізація яких забезпечується з урахуванням найкращих інтересів дитини, її віку, статі, стануздоров'я, інтелектуального та фізичного розвитку.
Захист прав та інтересів постраждалої дитини, у тому числі звернення до суду, представництво її прав та інтересів у суді, крім батьків та інших законних представників дитини, можуть здійснювати родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, якщо вони не є кривдниками дитини, а також орган опіки та піклування.
Верховна Рада України, ратифікуючи Європейську конвенцію про здійснення прав дітей 1996 року, заявила, що дія цієї Конвенції поширюється на розгляд судами справ, що стосуються: усиновлення дитини; встановлення опіки, піклування над дитиною; визначення місця проживання дитини; позбавлення або оспорювання батьківських прав; інших питань про відносини між батьками та дитиною; будь-яких інших питань, що стосуються дитини особисто, а також питань її сім'ї (у тому числі її виховання, поновлення батьківських прав, управління її майном).
Отже, можна констатувати, що Європейська конвенція про здійснення прав дітей має предметом свого регулювання правовідносини у даній справі. Метою цієї Конвенції є надання дітям процесуальних прав та сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються.
Європейська конвенція про здійснення прав дітей, зокрема та серед іншого, зазначала в статті 4, що за винятком, передбаченого статтею 9, дитина має право подавати особисто або через інших осіб чи органи клопотання про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, що стосуються її у випадках, коли внутрішнє законодавство позбавляє суб'єктів батьківської відповідальності права представляти дитину в результаті виникнення у них конфлікту інтересів з останньою (в контексті зазначеного міжнародного акту, спеціальним представником може бути, зокрема, адвокат); в статті 5, як інші процесуальні права: права клопотати про одержання допомоги від відповідної обраної ними особи у висловленні ними своєї думки; права клопотати самостійно або через інших осіб чи органи про призначення окремого представника, а у відповідних випадках - адвоката; права призначити свого представника; права здійснювати деякі або всі права сторін у такому процесі.
Тобто, зазначений міжнародний акт, як найвищі інтереси дитини, ставить максимальний обов'язок держави, як на законодавчому рівні так й на рівні адміністративного, судового захисту надавати можливість дитині (особі до 18 років) приймати безпосередню участь в справах щодо захисту своїх інтересів, особливо у випадку наявності конфлікту з особами, які несуть батьківську відповідальність, в тому числі призначати/обирати свого представника. (Правова позиція ВС у справі N 369/13467/20 від 16.06.2021 р.)
Забезпечення пріоритетності прав, законних інтересів та безпеки постраждалих осіб під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству визначено серед засад протидії домашньому насильству (ст. 4 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Таким чином, у справі про видачу обмежувального припису при розв'язанні питання щодо обмежень батька-кривдника у спілкуванні з постраждалою дитиною пріоритет однозначно на боці прав та інтересів постраждалої дитини. (Постанова ВС від 9 червня 2022 року у справі №216/4309/21).
В даному випадку до суду із заявою звернулася мати дітей.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
В даному випадку до суду із заявою звернулася мати дітей.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону 2229-VIII - обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
У Постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону № 2229-VIII, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».
Відповідно до ст. 26 Закону 2229-VIII, обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», надання допомоги постраждалим особам не залежить від звернення таких осіб до правоохоронних органів чи суду, від їхньої участі у кримінальному або цивільному провадженні. Тобто, захист постраждалої дитини через видачу обмежувального припису не має залежати від того, чи зверталась дитина до поліції, а якщо зверталась, то які були результати.
Такий підхід не суперечить практиці Верховного Суду, який неодноразово висловлював позицію, що непритягнення кривдника до відповідальності не може бути підставою для відмови у видачі обмежувального припису.
Враховуючи систематичність вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, існує обґрунтований ризик продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалих осіб, і такі ризики є реальними.
Тому, в даному випадку пріоритет має бути надано безпеці постраждалої особи, а не праву користування житловим приміщенням кривдника, поведінка якого не змінюється.
В судовому засіданні було оглянуто флешносії надані заявницею до матеріалів справи (а.с.26). З даного звукозапису та відеозапису видно, що ОСОБА_2 вчиняє відносно заявниці та своїх дітей психологічне та економічне насильство, що проявилося в словесних образах, приниженні гідності заявниці, нецензурній лайці у присутності дітей та на адресу дітей, погрозах фізичної розправи відносно заявниці та залякуванні, погрозах позбавити заявницю та дітей житла, нав'язливому контролі поведінки й переслідуванні, що використовується нимс як інструмент тиску. Всі ці дії спрямовані на придушення волевиявлення заявниці, формують у неї постійний стан страху, емоційну нестабільність і побоювання за власну безпеку та безпеку дітей.
Тобто, судом встановлено та підтверджено належними доказами, які є в матеріалах справи, що ОСОБА_2 вчиняє насильство щодо заявниці та її дітей протягом тривалого часу, не зважає на заходи вжиті поліцією. Оскільки він не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії по відношенню до Заявниці, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису.
Обмежувальний припис у цій справі є не лише способом припинення безпосередньої загрози, а й ефективним державним механізмом інтервенції, який встановлює обов'язкові для виконання межі поведінки кривдника та унеможливлює реалізацію ним насильницької моделі контролю й залякування.
З урахуванням вищевикладеного, існує обгрунтований і підтверджений доказами ризик продовження або повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків щодо постраждалих осіб, а тому застосування обмежувального припису є необхідним і пропорційним способом захисту.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 305-6 ЦПК України розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство чи насильство за ознакою статі, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" або Законом України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків", на строк від одного до шести місяців.
За таких обставин заяву слід задоволити.
Керуючись статтями 258, 259, 264, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Заяву задоволити.
Видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на строк шість місяців, яким визначити наступні тимчасові обмеження його прав, а саме, заборонити йому перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 .
Строк обмежувального припису 6 (шість) місяців, тобто до 23.06.2026 року.
Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.
Копії повного рішення суду надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення негайно, але не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення.
Про видачу обмежувального припису не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення повідомити уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) заявника для взяття особи, стосовно якої видано обмежувальний припис на профілактичний облік, а також Львівську міську раду Львівської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду .
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 29.12.2025 року.
Суддя: Зеліско Р. Й.