Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/14823/2025
29 грудня 2025року місто Київ
справа № 760/29349/24
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Рейнарт І.М., Таргоній Д.О.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 25 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Майстренка О.М., у справі за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ», яке змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
В листопаді 2024 року позивач ТОВ «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 31204,75 грн., яка виникла станом на 29 червня 2021 року та складається із: заборгованості за тілом кредиту - 6790 грн.; заборгованості за відсотками - 23084,75 грн.; заборгованості за комісією - 1330 грн.
В обґрунтування вимог посилався на те, що 12 квітня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено договір №100296098 в електронній формі шляхом подання заявки на отримання кредиту, відповідно до умов якого остання отримала у кредит у сумі 7000 грн.
Вказував, що 08 липня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено договір про відступлення прав вимоги №04Т, за яким відступлено право вимоги до відповідача за кредитним договором №100296098.
24 січня 2022 року між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ТОВ «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» укладено договір факторингу №1/15, відповідно до умов якого останнє набуло право грошової вимоги до відповідача за договором №100296098 від 12 квітня 2021.
Зазначав, що згідно додатку №1 до договору факторингу №1/15 сума боргу перед ТОВ «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 31204,75 грн.
Посилався на те, що позичальник свої зобов'язання виконав належним чином, надавши відповідачу кредит, однак остання умови кредитного договору не виконує, грошові кошти не повертає, а тому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 25 червня 2025 року позов ТОВ «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» заборгованість за договором №100296098 від 12 квітня 2021 року у сумі 10315 грн., судові витрати, які складаються з судового збору у сумі 800,71 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ТОВ «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ», яке змінило назву на ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит, а саме нарахованих відсотків за період з 28квітня 2021 року по 29червня 2021року у сумі 20889,75 грн. скасувати та ухвалити вцій частині нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» задовольнити в повному обсязі, здійснити новий розподіл судових витрат.
В обґрунтування вимог посилався на те, що суд першої інстанції не врахував, що відповідно до п.2.3.1. кредитного договору, продовження вказаного в п.1.3 договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах.
Вказував, що у п.2.3.1.2. договору сторони погодили, що пролонгація на стандартних (базових) умовах відбувається: позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів.
Зазначав, що оскільки відповідач в період дії договору на пільгових умовах, кредит не повернула, а продовжувала користуватися кредитним коштами, то ТОВ «МІЛОАН» відповідно до умов п.2.3.1., з якими погодилася відповідач, нарахував проценти за користування кредитом за ставкою 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.1.6 кредитного договору) за 60 днів, тобто 28 квітня 2021 року та за період з 29 квітня 2021 року по 29 червня 2021 року, і таке нарахування відповідає вимогам вищенаведених норм ЦК України та умовам договору.
Посилався на те, що на відміну від продовження (пролонгації) строку кредитування на пільгових умовах, продовження строку кредитування на стандартних (базових) умовах з процентною ставкою 5% не передбачало вчинення від позичальника певних дій, окрім як самого факту продовження користування кредитними коштами.
Вважає, що зазначені обставини свідчать про те, що умовами договору про споживчий кредит №100296098 від 12 квітня 2021 року сторони передбачили порядок продовження строку договору, а також погодили умови і строк нарахування процентів за користування кредитом
Відзиву на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надійшло.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки дана справа є малозначною, тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.
З'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 25 червня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» заборгованості за договором №100296098 від 12 квітня 2021 року у сумі 10315 грн., судових витрат, які складаються з судового збору у сумі 800,71 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн. не оскаржується, а тому відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.
Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками у розмірі 20889,75 грн.
З матеріалів справи вбачається, що 01 липня 2025 року було проведено державну реєстрацію зміни найменування юридичної особи ТОВ «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» на ТОВ «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС».
Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками у розмірі 20889,75 грн., суд першої інстанції виходив з того, що вони нараховані поза строком кредитування.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
За правилом частини статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів, не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 у справі №524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як вбачається з матеріалів справи, 12 квітня 2021 року відповідачем укладено договір №100296098 з ТОВ «МІЛОАН» в електронній формі, відповідно до п.п.1.2-1.4. якого відповідач отримала у позику 7000,00 грн., строком на 15 днів, з 12 квітня 2021 року по 27 квітня 2021 року.
Вказані кошти були зараховані ТОВ «МІЛОАН» на картковий рахунок відповідача, що підтверджується платіжним доручення №26692856 від 12 квітня 2021 року.
Сторонами також у п.2.3 договору погоджено умови пролонгації строку кредитування.
Відповідно до п.2.3.1. кредитного договору, продовження вказаного в п.1.3 договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах, наступним чином:
2.3.1.1. пролонгація на пільгових умовах: позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що кредитодавцем надана така можливість Позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством (далі - Правила), що розміщені на веб-сайті товариства tengo.com.ua (далі Сайт Товариства) і є невід'ємною частиною цього договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою визначеною п.1.5.2 Договору;
2.3.1.2. пролонгація на стандартних (базових) умовах: позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).
Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
Відповідно до пункту 2.4.1 позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну передбаченого пунктом 1.4 (у даному випадку 27 квітня 2021 року), а у випадку пролонгації - не пізніше дати завершення періоду на який продовжено строк кредитування.
Отже, підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодилася на визначені у ньому умови кредитування, взяла на себе відповідні зобов'язання.
З розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «МІЛОАН» вбачається, що відсотки у розмірі 23084,75 грн. були розраховані за період з 13 квітня 2021 року по 29 червня 2021 року.
При цьому, з вказаного розрахунку вбачається, що відповідачем були здійснені проплати на погашення заборгованості, а саме: 28 квітня 2021 року сплачено тіло кредиту - 210 грн., 28 квітня 2021 року сплачено процентів - 430 грн. та було сплачено комісію за пролонгацію у сумі 210 грн.
Таким чином, оскільки відповідач в період дії договору на пільгових умовах, кредит не повернула, а продовжувала користуватися кредитним коштами, то ТОВ «МІЛОАН» відповідно до умов п.2.3.1., з якими погодилася відповідач, нарахував проценти за користування кредитом за ставкою 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.1.6 кредитного договору) за 60 днів, тобто 28 квітня 2021 року та за період з 29 квітня 2021 року по 29 червня 2021 року.
Отже, судом першої інстанції не було взято до уваги, що на відміну від продовження (пролонгації) строку кредитування на пільгових умовах, продовження строку кредитування на стандартних (базових) умовах з процентною ставкою 5% не передбачало вчинення від позичальника певних дій, окрім як самого факту продовження користування кредитними коштами.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за процентами у розмірі 20889,75 грн., а відтак рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимоги про стягнення заборгованості за відсотками у розмірі 20889,75 грн. підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення вказаних вимог.
Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 6000 грн., а в апеляційній скарзі за розгляд справи в суді апеляційної інстанції витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн.
Судом першої інстанції пропорційно до задоволеної частини позовних вимог було стягнуто з відповідача судовий збір у сумі 800,71 грн. та 2000 грн. витрат на правову доповогу.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за процентами у розмірі 20889,75 грн., відповідно достягненню підлягають і судові витрати.
Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Виходячи з положень ст.141 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» пропорційно до задоволеної частини позовних вимог: судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у загальному розмірі 5255,29 грн. та витрати на правову допомогу, понесені в суді першої та апеляційної інстанції у загальному розмірі 7000 грн.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс».
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» - задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 25 червня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ», яке змінило назву наТовариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» заборгованості за процентами - скасувати та ухвалити в цій частині нове.
Стягнути з ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», місцезнаходження: місто Київ, вул. Рибальська, 22, код ЄДРПОУ 43657029 заборгованість за процентами у розмірі 20889 грн. 75 коп., судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 5255 грн. 29 коп. та витрати на правову допомогу, понесені в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 7000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: