Унікальний номер справи 757/42631/23-ц
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/13590/2025
Головуючий у суді першої інстанції І. В. Григоренко
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
29 грудня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця»
розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 листопада 2024 року та апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», подану представником Басистим Владиславом Валентиновичем, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 листопада 2024 року,
ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі АТ «Укрзалізниця», Товариство), в якому просить стягнути з відповідача на свою користь матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб у розмірі 16 104 грн. та середній заробіток за шість місяців затримки розрахунку при звільнені у розмірі 77 820,54 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що з 21.08.2007 року по 18.12.2022 року перебував у трудових відносинах з Державним територіально-галузевим об'єднання Південно-Західна залізниця», потім (після реорганізації) з регіональна філія «Південно-Західна залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», а потім (після змін у назві) регіональна філія «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця». Наказом регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» № 1044/ос від 08.12.2022 року про припинення трудового договору (контракту), його звільнено 19.12.2022 року з роботи з посади юрисконсульта 1 категорії відділу координації правової роботи підрозділів юридичної служби регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у зв'язку з виходом на пенсію на пільгових умовах, як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, з виплатою одноразової матеріальної допомоги у розмірі п'яти середньомісячних заробітків, передбаченою п. 8.23. змінами та доповненнями до Колективного договору на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2022 роки. Наказом Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» № 279/ос від 16.01.2023 року, внесені зміни до наказу № 1044/ос від 08.12.2022 року про звільнення позивача, додавши слова: «Виплатити 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення, передбачені п. 3.10. змінами та доповненнями до Колективного договору на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2023 роки, після отримання окремого рішення керівника АТ «Укрзалізниця». Позивач неодноразово звертався до Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» із заявами щодо виплати йому матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік, передбаченої п. 3.10 Колективного договору та одноразової матеріальної допомоги у розмірі п'яти середньомісячних заробітків, передбаченої п. 8.23 Колективного договору, на що отримував відповіді № НАС-36/Х-09-1 від 19.01.2023 року, № НАС-36/Х-09-2 від 22.03.2023 року та № НАС-36/Х-09-3 від 19.06.2023 року, у яких Регіональна філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» повідомила, що на підставі рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року (протокол № Ц-54/31 Ком.т) виплата матеріальної допомоги призупинені і будуть виплачені після прийняття окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця». Вказує, що письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні відповідачем не надавалось. Одноразова матеріальна допомога в розмір п'яти середньомісячних заробітків, передбачена п. 8.23 Колективного договору у розмірі 52 204,61 грн. надійшла на його рахунок лише 11.08.2023 року, із запізненням в 7 місяців 23 днів. Позивач зазначає, що відповідачем матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі 6 прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, передбачена п. 3.10 Колективного договору, так і не виплачена. Таким чином, вважає, що відповідачем порушено вимоги ст. 115, 116 КЗпП України, ним не здійснено повного розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, передбачену п. 3.10 Колективного договору у розмірі 16 104 грн. Крім того, через несплату вказаної заборгованості позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців у розмірі 77 820,54 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та матеріальної допомоги на оздоровлення задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 16 104 грн. без урахування податків та зборів, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.12.2022 року по 20.06.2023 року у розмірі 54 698, 80 грн. без відрахування податків і обов'язкових платежів. В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду в частині розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом невірно розрахований середній заробіток виходячи із 39 робочих днів. Зауважує, що за два останніх повних відпрацьованих місяця (це жовтень і листопад 2022 р.) ним фактично відпрацьовано 25 робочих і 37 календарних днів. Це підтверджується розрахунками заробітної плати за жовтень і листопад 2022 року.
В розрахунку заробітної плати за жовтень 2022 року в рядочку «оплата почасовиків», код 4, зазначено, що відпрацьовано 41,25 годин, 5/4 днів (5 робочих/4 неробочі). Нарахована заробітна плата за жовтень 2022 складає 3 304,18 грн., в т.ч. оплата почасовиків 2496,58 грн, винагорода за вислугу 624,14 грн., премія 71,91 грн., індексація зарплати 111,55 грн. (2496,58+624,14+71,91 + 111,55=3304,18 грн.).
В розрахунку заробітної плати за листопад 2022 року в рядочку «оплата почасовиків», код 4, зазначено, що відпрацьовано 162,5 годин, 20/8 днів (20 робочих/8 неробочі). Нарахована заробітна плата за листопад 2022 складає 12 615,43 грн, в т.ч. оплата почасовиків 9375,28 грн, винагорода за вислугу 2343,82 грн., премія 374,49 грн., індексація зарплати 521,84 грн. (9375,28+2343,82 +374,49+521,84=12615,43 грн.).
На думку апелянта, якщо розділити нараховану йому заробітну плату за жовтень і листопад 2022 (це 15 919,61 грн.) на 25 робочих дні, то буде отримано середньоденну заробітну плату робочого дня - 636,78 грн.
Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців становить: 636,78 грн. (середньоденна заробітна плата робочого дня) х 134 робочих днів (кількість робочих днів за шестимісячний період з 20.12.2022 року по 20.06.2023 року) = 85 328,52 грн. без відрахування податків і обов'язкових платежів.
Зауважує, що рішення Печерського районного суду міста Києва від 11.11.2024 є частково необґрунтованим в частині кількості фактично відпрацьованих ОСОБА_1 робочих днів за жовтень і листопад 2022 року і як наслідок є частково необґрунтованим в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за шестимісячний період з 20.12.2022 року по 20.06.2023 року, який підлягає стягненню з відповідача.
Не погодившись з рішенням суду АТ «Українська залізниця», через представника Басистого В.В. звернулось з апеляційною скаргою.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що виплата матеріальної допомоги на оздоровлення передбачена законодавством лише для деяких категорій працівників та працівники відповідача не включені законодавством до категорій працівників, яким виплачується матеріальна допомога на оздоровлення.
Зауважує, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2023р. №2136-ІХ, відповідно до ч. 2 ст. 1 якого, на період дії військового часу вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених ст. 43 Конституції України (в тому числі і передбачене частиною 4 цієї статті права громадян на своєчасне одержання винагороди за працю).
Пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, установлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Отже, на думку апелянта положення вказаного Закону мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.
З початку військової агресії з боку російської федерації фінансово-економічне становище AT «Укрзалізниці» значно погіршилось внаслідок руйнування багатьох об'єктів дорожньої інфраструктури, суттєвого зниженням комерційним перевезень, виконанням AT «Укрзалізниця» безоплатних державних замовлень по евакуації населення, перевезенню гуманітарної допомоги тощо.
З метою стабілізації фінансово-економічного становища AT «Укрзалізниця», збереження трудового колективу та своєчасної виплати заробітної плати виникла необхідність запровадження окремих обмежувальних заходів тимчасово на період дії правового режиму воєнного стану до нормалізації ситуації в Товаристві.
Так, правлінням AT «Укрзалізниця» було прийняте Рішення від 14.03.2022р. (протокол №Ц-54/31 Ком.т.), згідно п. 1.1.4 якого, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022, призупинені додаткові виплати, що передбачені Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз'яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково.
Також, відповідач не погоджується з правомірністю вимог позивача про застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України (надалі - КзПП) у вигляді стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати по день фактичного розрахунку, адже, на думку відповідача, до спірних правовідносин пріоритетне застосування мають саме відповідні норми Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
ОСОБА_1 подано до суду відзив на апеляційну скаргу AT «Укрзалізниця».
Зазначає, що відповідачем не подано до суду доказів, які б вказували на відсутність вини відповідача у затримці виплати належних йому сум. Відповідач не довів, що ним вжиті всі залежні від нього заходи для виплати всіх належних йому сум у день звільнення.
AT «Укрзалізниця» правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу позивача не скористалось.
У відповідності до вимог частини тринадцятої статті 7, частини першої статті 369 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд апеляційної скарги здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, а також його ціну, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Так, у відповідності до положень частин другої та п'ятої статті 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частинами першою, другою статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до частини першої та другої статті 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для призупинення виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення, будь-яких змін до Колективного договору, укладеного між адміністрацією та Дорожнім комітетом профспілки Державного територіально - галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця», з цього приводу внесено не було.
Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з АТ «Українська залізниця» матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб у розмірі 16 104 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Суд вважав, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, обґрунтованими, та такими, що підлягають частковому задоволенню, а саме, в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 20.12.2022 року по 20.06.2023 року у розмірі 54 698,80 грн.
З таким висновком суду колегія суддів погоджується та зазначає наступне.
Суд встановив, що ОСОБА_1 з 21.08.2007 року по 18.12.2022 року перебував у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця», що підтверджується записом в трудовій книжці ОСОБА_1 (а. с. 18-22).
Наказом Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» № 1044/ос від 08.12.2022 про припинення трудового договору (контракту), 19.12.2022 року ОСОБА_1 звільнений з посади юрисконсульта 1 категорії відділу координації правової роботи підрозділів юридичної служби регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» на підставі ст. 36 КЗпП України, у зв'язку з виходом на пенсію на пільгових умовах, як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, з виплатою одноразової матеріальної допомоги у розмірі п'яти середньомісячних заробітків, передбаченої п. 8.23 змінами та доповненнями до Колективного договору на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2022 роки (а. с.13).
Наказом Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» № 279/ос від 16.01.2023 року, унесено зміни до наказу № 1044/ос від 08.12.2022 року про звільнення ОСОБА_1 , додавши слова: «Виплатити 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення, передбачені п. 3.10 змінами та доповненнями до Колективного договору на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2023 роки, після отримання окремого рішення керівника АТ «Укрзалізниця» (а. с. 17).
Відповідно до пункту 3.10 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та Дорожнім комітетом профспілки Державного територіально - галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2023 роки зі змінами та доповненнями, працівникам філії, які безпосередньо пропрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше 6 місяців та подали письмову заяву, надавати один раз у календарному році матеріальну допомогу на оздоровлення, як правило, разом із наданням щорічної відпустки, у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року (а. с. 72 - 95).
Пунктом 8.23 Колективного договору визначено, що при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію, виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі п'яти середньомісячних заробітків, а працівникам, які були прийняті на роботу після прийняття даної норми колдоговору (з 15.05.2027 року), цю допомогу надавати в залежності від стажу роботи на залізничному транспорті (а. с. 72 - 95).
Згідно копії витягу з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року убачається, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022, призупинені інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема, матеріальної допомоги. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз'яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики (п. 1.1.4) (а. с. 51 - 52).
Відповідно до копії витягу з протоколу № Ц-54/90 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 24.10.2022 року убачається, що прийнято рішення здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період з лютого до грудня 2022 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до пункту 3.2.21 Галузевої угоди, виплати яких були призупинені відповідно до підпункту 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 року (протокол № Ц-54/31 Ком.т). Нарахування та виплату матеріальної допомоги, зазначеної у пункті 13.1 цього рішення, проводити в хронологічній послідовності відповідно до її виникнення, починаючи з листопада 2022 року, згідно з графіком погашення, який буде затверджено та доведено додатково директором з управління персоналом та соціальної політики або особою, яка виконує обов'язки директора з управління персоналом та соціальної політики (п. 13.1, 13.2) (а. с. 50).
Поряд з цим, 02.01.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» із заявою, у якій просить повідомити розмір нарахованої матеріальної допомоги на оздоровлення на 2022 рік, передбаченої п. 3.10 Колективного договору, а також причини її не виплати (а. с. 26).
Відповідно до листа Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 19.01.2023 року № НАС-36/Х-09-1, позивачу повідомлено, що на підставі рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року та ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в воєнного стану» виплата матеріальної допомоги на оздоровлення на період дії воєнного стану всім працівникам не проводиться. У наказі № 279/ос від 16.01.2023 року, яким внесено зміни до наказу № 1044/ос від 08.12.2022 року про припинення трудового договору (контракту) прописано, що виплатити матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів, передбачених п. 3.10 Колективного договору, після отримання окремого рішення керівника АТ «Укрзалізниця» (а. с. 8 - 9).
14.03.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» із заявою, у якій просить повідомити, коли останньому буде виплачена одноразова матеріальна допомога у розмірі п'яти середньомісячних заробітків, передбачена п. 8.23 Колективного договору (а. с. 27).
У листі Регіональна філія «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» від 22.03.2023 року № НАС-36/Х-09-2 повідомляє, що на виконання рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 24.10.2022 року, планування та виплата одноразової матеріальної допомоги при звільненні працівника вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію проводиться згідно графіка, який доводиться АТ «Укрзалізниця». Станом на березень 2023 року графіки виплат працівникам АТ «Укрзалізниця», як були звільненні у зв'язку з виходом на пенсію у листопаді - грудні 2022 року та рішення щодо поновлення виплат матеріальної допомоги на оздоровлення ще не доведені (а. с. 14).
30.05.2023 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» із заявою, у якій просить повідомити, коли буде виплачена одноразова матеріальна допомога у розмірі п'яти середньомісячних заробітків, передбачена п. 8.23 Колективного договору (а. с. 24-25).
Згідно листа Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 19.06.2023 року № НАС-36/Х-09-3 повідомляють, що відповідно до графіка виплат, доведеного листом від 05.06.2023 року № ЦСП-25/229, одноразова допомога при звільненні на пенсію буде здійснюватися у серпні-вересні 2023 року за грудень 2022 року (а. с. 15-16).
Відповідно до розрахунку заробітної плати за грудень 2022 року, ОСОБА_1 нарахована вихідна допомога у розмірі 64 850,45 грн. (без урахування ПДВ) (а. с. 10).
11.08.2023 року АТ «Укрзалізниця» на рахунок позивача перерахувало грошові кошти у розмірі 52 204, 61 грн., що підтверджується скірн-шотом виписки з банку ОСОБА_1 (а. с. 29).
Як визначено у ст. 64 Конституції України конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.023.2022 року № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на території України запроваджено правовий режим воєнного стану з 24.02.2022 року, який у подальшому неодноразово продовжувався.
Згідно з пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», главу XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України доповнено пунктом 2, відповідно до якого під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Статтею 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до ст. 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
З наведеного слідує, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є спеціальним законом на період дії воєнного стану щодо застосування окремих положень трудового законодавства.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 цього Закону в Указі Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» зазначений вичерпний перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку із введенням воєнного стану, зазначений строк дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входять: основна заробітна плата, додаткова та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
У статті 5 Закону України «Про оплату праці» визначено, що організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів; грантів.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.
Системний аналіз вказаних норм матеріального права вказує на те, що матеріальна допомога на оздоровлення належить до структури заробітної плати.
Тобто матеріальна допомога на оздоровлення передбачена, зокрема, трудовим договором, і роботодавець має сплатити вказані кошти працівникові, що є гарантією прав працівника.
Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.
Як визначено у ч. 1 ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.
Частиною першою статті 10 КЗпП України визначено, що колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 КЗпП України у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг.
Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.
Відповідно до п. 1.5. Колективного договору, сторони погодили, що за спільною домовленістю сторін в колективний договір можуть вноситься зміни та доповнення, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, передбачені законодавством України та цим колективним договором.
Як визначено у ч. 1 ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Стаття 9 КЗпП України не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
Обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, які передбачають призупинення виплат, зокрема матеріальної допомоги на оздоровлення, на період дії воєнного стану поширюється лише на правовідносини, які виникають між працівником та роботодавцем, і до звільненого працівника не можуть бути застосовані.
Частиною 1 статті 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17 підтверджено, що згідно із положеннями ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов'язку - наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.
Звертаючись до суду з позовом, позивач просив стягнути з відповідача матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб у сумі 16 104 грн. (2 684 грн. х 6), яка передбачена п. 3.10 Колективного договору, та виплата якої була призупинена на підставі п.1.1.4 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року.
Так, 15.03.2022 року Верховною Радою України було прийнято Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених ст. 43, 44 Конституції України, та за ст. 11 цього Закону на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути призупинена за ініціативною роботодавця.
Проте, місцевий суд дійшов вірного висновку, що вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як рішення АТ «Українська залізниця» та яке стало підставою для невиплати позивачеві оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи.
Аналогійний висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №211/7338/23.
Щодо твердження АТ «Укрзалізниця» про те, що працівники відповідача не включені законодавством до категорії працівників, яким виплачується матеріальна допомога на оздоровлення, колегія суддів зауважує, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чоронобильській АЕС 1 категорії (найвищий ступінь постраждалих) а отже має право на щорічну грошову допомогу на оздоровлення, а також на низку інших пільг, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За наявних обставин колегія суддів погоджується із позицією суду першої інстанції, що позивачем доведено порушення відповідачем його права на отримання невиплаченої одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення, а тому суд дійшов вірного висновку про задоволення позову в цій частині.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статтей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
При з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
За змістом положень ст.ст. 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.
У даному випадку, колегією суддів встановлено, що відповідач порушив строк виплати матеріальної допомоги позивачу.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100). Згідно з пунктом 1 Порядку №100 цей нормативний акт застосовується, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
У пункті 2 Порядку № 100 зазначено, що середня заробітна плата обраховується, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
У справі, що переглядається, позивача позбавлено права на отримання матеріальної допомоги при звільненні, як того передбачають положення ст. 116 КЗпП України.
У цьому випадку подією, з якою пов'язана виплата за затримку виплати всіх сум, є день звільнення позивача, тому середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, що передували звільненню.
Колегія суддів при здійсненні розрахунку відмічає, що останніми двома повністю відпрацьованими місяцями роботи позивача є жовтень 2022 року та листопад 2022 року, в яких було 39 робочих дні, та відповідно за які було нараховано заробітну плату відповідно за жовтень 2022 року 3 304,18 грн. та за листопад 2022 року 12 615,43 грн.
Отже, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що середньоденна заробітна плата із розрахунку за останні повні відпрацьовані два місяці становить 408, 20 грн. (15 919,61 грн./39 робочих дні).
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців становить: 408,20 грн. (середньоденна заробітна плата) х 134 робочих днів (кількість робочих днів за шестимісячний період з 20.12.2022 року по 20.06.2023 року) = 54 698,80 грн. без відрахування податків і обов'язкових платежів.
При цьому, колегія суддів зазначає, що посилання АТ «Українська залізниця» в апеляційній скарзі на ту обставину, що до спірних правовідносин пріоритетне застосування мають саме відповідні норми Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не заслуговують на увагу, з огляду на те, що введення в Україні воєнного стану не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Таким чином, доводи, викладені позивачем та відповідачем в апеляційних скаргах, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційні скарги ОСОБА_1 та АТ «Укрзвлізниця» без задоволення.
Питання щодо розподілу судових витрат пов'язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати відповідача не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає його апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги позивачем суд відносить на рахунок держави, оскільки позивач за законом звільнений від сплати судового збору і суд залишає його апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній ним частині без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», подану представником Басистим Владиславом Валентиновичем, залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна