441/989/25 2/441/712/2025
30 грудня 2025 року Городоцький районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Перетятько О.В.,
за участі секретаря Сороки М.В.,
розглянувши у відкритому засіданні в залі суду м. Городок Львівської області цивільну справу за позовною заявою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мартин Віри Іванівни до Городоцької міської ради Львівської області про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування та визнання права на завершення процедури приватизації земельної ділянки, -
представник позивача адвокат Мартин В.І. звернулася в суд з позовною заявою, в якій просила визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті дядька - ОСОБА_2 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право на завершення приватизації з подальшим правом реєстрації права власності на земельну ділянку, площею 0,13 га для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 .
Позов мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер його дядько ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилась спадщина на майно - житловий будинок в АДРЕСА_1 . Крім цього, за життя, ОСОБА_2 розпочав процедуру приватизації земельної ділянки, зокрема площею 0,13 га для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, яка знаходиться в АДРЕСА_2 , однак ОСОБА_2 за життя не встиг завершити приватизацію вказаної земельної ділянки і зокрема зареєструвати своє право власності на вказану ділянку. Позивач є спадкоємцем за правом представлення ( племінник) після смерті ОСОБА_2 , однак коли звернувся із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті дядька, нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину, з тих підстав, що відсутні правовстановлюючі документи щодо належності цього майна спадкодавцеві. Просила позов задовольнити.
В судове засідання позивач не з'явився, його представник адвокат Мартин В.І. 26.11.2025 подала заяву, в якій позов підтримала, просила про розгляд справи за її відсутності та за відсутності її довірителя.
Представник відповідача Городоцької міської ради Львівської області в судове засідання не з'явився, 06.08.2025 міський голова Ременяк В.В. подав заяву про розгляд справи за відсутності представника, у відзиві позов визнав.
Оскільки сторони в судове засідання не з'явились, подали заяви про розгляд справи у їх відсутності, фіксація судового процесу технічними засобами згідно положень ч. 2 ст. 247 ЦПКУкраїни не здійснюється.
Вивчивши заяву, матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до наступного висновку.
Згідно ст. 4, 12, 13 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, що підлягають захисту судом.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно із статтею 1218ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Як роз'яснено у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7«Про судовупрактику усправахпро спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину, в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. Особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження в разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину.
Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту.
Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування від 30.05.2008 №7 визначено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В той же час, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, а також якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Згідно ч. 4 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року.
Відповідно до наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 року № 127 «Про затвердження Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна» з подальшими змінами та доповненнями не належать до самочинного будівництва індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 5 серпня 1992 року.
У відповідності до Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, який затверджено Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства 13.06.2012 N 304, документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації (додається).
Із змісту позовної заяви, із копій свідоцтв про народження Серія НОМЕР_1 від 19.07.1974 р., серії НОМЕР_2 від 05.05.1951 р., Серії НОМЕР_3 (а.с.9-11), убачається, що ОСОБА_1 є племінником спадкодавця ОСОБА_2 ( сином рідної сестри).
Як вбачається із копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 12.09.2017р. (а.с.13) ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , а згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 (а.с.12) ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її брат ОСОБА_2 , а відтак Позивач є спадкоємцем за правом представлення після його смерті.
Згідно копії довідки Городоцької міської ради №261 від 30.09.2024р. ( а.с.-18) ОСОБА_2 до дня смерті проживав та був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .
Як убачається із Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №788997987 від 25.10.2024, після смерті ОСОБА_2 заведено спадкову справу №75/2024.
Із листа-відповіді приватного нотаріуса Львівського районного нотаріального округу Львівської області Марців І.В. №25 від 10.04.2025 убачається, що позивач ОСОБА_1 , звертався до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, в тому числі на житловий будинок, що в АДРЕСА_1 , однак у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом йому відмовлено, через відсутність правовстановлюючого документу на зазначене майно.
Із змісту позовної заяви, із копій технічного паспорту, довідки Самбірського МБТІ №2561 від 29.10.2024р видно, що будинок за адресою - АДРЕСА_1 збудований у 1935 році, складається із двох житлових кімнат, коридору, кухні, двох комор, загальна площа - 57,8 м.кв., житлова - 22,6 м.кв, при будинку є вбиральня, сарай, будинковолодіння огороджене, статус вказаного будинковолодіння згідно по господарських книг станом на 1991 рік - «робітничий двір», будинковолодіння відповідає будівельним нормам, право власності на нерухомість не зареєстровано.
Із копії спадкової справи №75/2024 заведеної після смерті ОСОБА_2 видно, що із заявою про прийняття спадщини звернувся його племінник ОСОБА_1 - позивач у справі, інших спадкоємців немає.
З огляду на вищенаведене, оскільки визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, який має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, а також враховуючи фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин і досліджені судом під час розгляду справи докази, суд приходить до висновку, що обставин, які б вказували, що ОСОБА_2 при житті набув або володів житловим будинком в АДРЕСА_1 неправомірно, в суді не встановлено, його племінник - позивач у справі звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом за правом представлення, інших спадкоємців, які б мали право на спадкове майно та чи на таке претендують немає, а тому жодних перешкод для визнання за позивачем права власності на вищевказаний житловий будинок в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 немає, відтак, в цій частині позовні вимоги суд задоволює.
Статтею 1225 ЦК України визначено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування зі збереженням її цільового призначення.
Згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.
Частиною першою статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, що передбачено пунктом «а» частини третьої статті 152 ЗК України.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами передбачений у статті 118 ЗК України.
Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання (частина шоста статті 118 ЗК України).
Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення (частина сьома статті 118 ЗК України).
Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (частина восьма статті 118 ЗК України).
Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування (частина дев'ята статті 118 ЗК України).
Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність (частина десята статті 118 ЗК України).
У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку (частина одинадцята статті 118 ЗК України).
Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (стаття 125 ЗК України).
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 розділу X «Перехідні положення» ЗК України рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно доДекрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Так, із будівельного паспорту та інших матеріалів убачається, що ухвалою Галичанівської сільської ради від 01.04.1993 року ОСОБА_2 надано земельну ділянку для будівництва індивідуального житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 площею 1300 кв.м., рішенням Галичанівської сільської ради №367 від 30.08.2013 року ОСОБА_2 було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, в т.ч. площею 0,13 га для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 , рішенням Галичанівської сільської ради №417 від 07.11.2013 р. ОСОБА_4 була надано дозвіл на розробку детального плану території земельних ділянок, в т.ч. за адресою АДРЕСА_2 .
Частиною другою статті 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
З огляду на наведені норми закону, захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, як передбачено пунктом 1 частини третьої статті 152 ЗК України.
Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду з позовами про визнання відповідного права у порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім'я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №350/67/15-ц, провадження 14-652цс18, у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №128/1911/15-ц, від 17 квітня 2019 року у справі №723/1061/17, від 29 серпня 2019 року у справі №554/1195/17 від 30 червня 2020 року у справі №623/633/17, від 25 березня 2020 року у справі №158/1672/17, що свідчить про сталість судової практики у вирішенні питання права на завершення приватизації земельної ділянки.
Таким чином, у випадку, якщо спадкодавець за життя із дотриманням вимог законодавства розпочав процедуру приватизації земельної ділянки, проте не отримав на неї право власності у зв'язку зі смертю, спадкоємці у порядку спадкування набувають право на завершення приватизації. У разі відмови компетентного органу спадкоємцям, належним та ефективним способом захисту їх прав у судовому порядку є звернення із позовом про визнання права на завершення приватизації.
Аналіз норм права, що регулюють спірні правовідносини, свідчить про те, що початком процедури безоплатної приватизації земельної ділянки є звернення громадянина, зацікавленого у такій приватизації, до відповідного компетентного органу (органу місцевого самоврядування) із заявою про отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Враховуючи наведене, оскільки ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя не встиг завершити приватизацію вказаної земельної ділянки, в т.ч. зареєструвати своє право власності на земельну ділянку площею 0,13 га для будівництва індивідуального житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 , Позивач є єдиним його спадкоємцем, спадщину прийняв, а отже має право на завершення приватизації вищевказаної земельної ділянки, відтак є підстави для задоволення позову й визнання за позивачем права на завершення приватизації з подальшим правом реєстрації права власності на зазначену земельну ділянку в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Керуючись ст. 5, 10, 18, 19, 247, 258, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -
позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_6 право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті дядька - ОСОБА_2 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_6 право на завершення приватизації з подальшим правом реєстрації права власності на земельну ділянку, площею 0,13 га для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом після смерті дядька - ОСОБА_2 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя Перетятько О.В.