Справа № 552/1595/22 Номер провадження 11-кп/814/1784/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
22 грудня 2025 року м. Полтава
Колегія суддів Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого - суддіОСОБА_2 ,
суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з секретарем з участю прокурора захисника обвинуваченого ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтава кримінальне провадження внесене до ЄРДР за №12022170420000254 від 27.02.2022 щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродження м.Полтави, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, зареєстрованого за адресо: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України
за апеляційними скаргами прокурора Полтавської окружної прокуратури ОСОБА_9 , адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Київського районного суду м.Полтави від 21 серпня 2025 року,
Оскаржуваним вироком ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за ч.1 ст.121 КК України на 5 років позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_8 до набрання вироком законної сили продовжено у виді тримання під вартою. Строк покарання ОСОБА_8 вказано рахувати з моменту його затримання з 26.02.2022 року.
Цивільний позов прокурора задоволено та стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь держави в особі Департаменту охорони здоров'я та соціального розвитку Полтавської міської ради кошти витрачені на стаціонарне лікування потерпілих від кримінального правопорушення в сумі 20431,95 гривень.
Цивільні позови потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 залишено без розгляду.
Вирішено долю речових доказів.
За вироком суду, 26 лютого 2022 року близько 16 год. 20 хв. обвинувачений ОСОБА_8 перебував на вулиці поблизу зупинки громадського транспорту «Бібліотека» у м. Полтава, по вул. Великотирнівській, 25/2, із закріпленим на одязі зображенням прапора російської федерації.
Під час спілкування з перехожими, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, ОСОБА_8 дістав з кишені розкладний ніж та почав ним розмахувати перед перехожими.
Після чого на розі вулиць Великотирнівської та Світанкової у м.Полтаві умисно, заздалегідь заготовленим розкладним ножем наніс один удар в область грудної та черевної порожнини справа потерпілому ОСОБА_11 , спричинивши тілесне ушкодження у вигляді торако-абдомінального поранення справа, яке проникає в черевну і в плевральну порожнину, з пораненням правого відділу діафрагми, з розвитком субтотального гемотораксу, гемоперитонеум справа та геморагічного шоку ІІ-ІІІ ступеня, яке кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя.
Цього ж дня, приблизно о 16 год. 25 хв., рухаючись поблизу автозаправної станції «BVS», що по вул. Великотирнівська, 19, у м. Полтаві, ОСОБА_8 , діючи умисно, повторно, вказаним розкладним ножем наніс не менше двох ударів в район грудної клітини зліва та правої кисті потерпілому ОСОБА_10 , спричинивши останньому тілесне ушкодження у вигляді проникаючої колото-різаної рани грудної клітини зліва, яка кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя, та різаної рани правої кісті, яка кваліфікується як легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
В апеляційній скарзі прокурор Полтавської окружної прокуратури просить скасувати вирок суду у зв'язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_8 за ч.1 ст.121 КК України на 6 років позбавлення волі. Визнати, згідно з п.1 ч.1 ст. 67 КК України обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_8 вчинення злочину особою повторно.
Вважає, що призначене судом покарання є надто м'яким та недостатнім для виправлення обвинуваченого.
При призначенні покарання судом не враховано обставину, яка обтяжує покарання, а саме вчинення злочину особою повторно та особу обвинуваченого, оскільки ОСОБА_8 заподіяв тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_11 та одразу після цього ОСОБА_10 .
Під час допиту у ході судового розгляду ОСОБА_8 відмовився від дачі відповідей на запитання прокурора, що свідчить, на думку прокурора, про відсутність каяття та співчуття потерпілим.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 просить скасувати вирок суду, ухвалити новий вирок, яким кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 закрити на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Зазначає, що під час досудового розслідування та у судовому засіданні підзахисний логічно та послідовно надавав показання щодо вимушеного самозахисту та відсутності умислу на нанесення тілесних ушкоджень потерпілим.
Вказує, що значна кількість невідомих осіб чіплялися до ОСОБА_8 через наявність на його одязі зображення прапору Російської Федерації, що змусило обвинуваченого обороняти своє життя, відмахуючись від оточуючих громадян ножем.
Зауважує, що ОСОБА_8 раніше проходив лікування в психіатричній лікарні та хоча на даний час може постати перед судом і не підпадає під дію ст.19 та ст.20 КК України, однак має психічний розлад, що пояснює його поведінку стосовно прикріпленого на одяг зображення прапора.
На переконання сторони захисту, суд першої інстанції належним чином не перевірив доводи щодо наявності в діях обвинуваченого ознак необхідної оборони, дійшов помилкового висновку про те, що дії ОСОБА_8 підлягають кваліфікації за ч.1 ст. 121 КК України.
Як стверджує сторона захисту, ОСОБА_8 зазнав суспільно небезпечного посягання з боку потерпілих, яке створювало реальну загрозу заподіяння шкоди його здоров'ю, у зв'язку з чим він використав ніж, який знаходився у кишені обвинуваченого.
Також адвокат вказує про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок його суворості.
Звертає увагу на те, що обвинувачений раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем свого проживання характеризується позитивно, під час досудового розслідування активно сприяв слідству, жодних перешкод стороні обвинувачення не спричиняв, в повному обсязі відшкодував моральну та матеріальну шкоду потерпілим.
Крім того, сторона захисту вказує про безпідставне задоволення судом першої інстанції позову прокурора, заявлений в інтересах Департаменту охорони здоров'я соціального розвитку Полтавської міської ради, з огляду на відсутність перешкод для самостійного стягнення збитків та відшкодування коштів до бюджету та відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі Національної служби здоров'я України та Полтавської міської ради.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи прокурора на підтримку апеляційної скарги, обвинуваченого, його захисника, які підтримали апеляційну скаргу сторони захисту та вказували про безпідставність апеляційної скарги прокурора, вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов наступного.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, за обставин, викладених у вироку, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та є обґрунтованим.
Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення злочину, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та на кваліфікацію його дій, колегією суддів не встановлено.
Не зважаючи на те, що ОСОБА_8 вину у скоєнні інкримінованого йому злочину фактично не визнав, проте не заперечував, що дійсно наніс потерпілим вказані тілесні ушкодження, але у відповідь на їх протиправні дії, його винуватість повністю підтверджується отриманими в ході судового розгляду і оціненими судом показаннями самого обвинуваченого, послідовними показами потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 щодо факту нанесення ОСОБА_8 тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_10 26.02.2022, їх характеру і локалізації та знаряддя, свідку ОСОБА_15 , яка вказувала про агресивність обвинуваченого під час затримання екіпажем патрульної поліції, при спробі забрати ніж здійснював супротив, викладеними у вироку суду, які у своїй сукупності узгоджуються з іншими дослідженими судом першої інстанції письмовими доказами.
Показання свідків та потерпілих є логічними та послідовними. Вони були допитані безпосередньо під час розгляду справи судом першої інстанції, а тому є належними та допустимими, і місцевий суд правильно оцінив їх у сукупності з іншими доказами.
Так, зокрема відповідно до даних досліджених протоколів проведення слідчого експерименту від 27 лютого 2022 року за участю обвинуваченого ОСОБА_8 , який не заперечував нанесення тілесних ушкоджень потерпілим та показав яким чином та за яких обставин він наносив тілесні ушкодження, від 27.04.2022 та від 12.03.2022 за участю потерпілого ОСОБА_10 , потерпілого ОСОБА_11 , які кожний окремо розповів за яких обставин отримали тілесні ушкодження та детально показали механізм отримання тілесних ушкоджень.
Судом враховано і дані висновків експертиз за яких у потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 кожного окремо виявлені тяжкі тілесні ушкодження у вигляді проникаючих колото-різаних ран. Покази потерпілих надані під час слідчих експериментів не протирічать та узгоджуються щодо характеру, локалізації та механізму утворення виявлених тілесних ушкоджень.
Протоколом проведення впізнання з потерпілим ОСОБА_11 від 28.04.2022 та довідкою до нього (т.2, а.с.126-130), згідно якого, потерпілий вказав на зображення ОСОБА_8 , як на особу, яка вчинила відносно нього кримінальне правопорушення.
Окрім того, за висновком судово-імунологічної експертизи № 518 від 29.03.2022 року (т.1, а.с.238-244) на джинсовій куртці, спортивній кофті сірого кольору, що вилучені у потерпілого ОСОБА_11 знайдена кров людини. Кров у цих об'єктах може походити і від потерпілого ОСОБА_11 і від потерпілого ОСОБА_10 .
Також судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у висновках судово-медичних експертиз.
Відповідно до висновку судово-медико криміналістичної експертизи № 85-МК від 18.04.2022 року щодо пошкоджень на одязі потерпілого ОСОБА_10 (т.1, а.с.246-248), згідно яких враховуючи механізм утворення колото - різаних пошкоджень на светрі та футболці ОСОБА_10 та конструктивні властивості наданого на експертизу складного ножа, дані колото - різані пошкодження могли утворитися від дії клинка складного ножа наданого на експертизу, тобто вилученого у обвинуваченого.
За висновками судово-медико криміналістичної експертизи № 86-МК від 18.04.2022 року щодо пошкоджень на одязі потерпілого ОСОБА_11 (т.2, а.с.4-6), згідно яких враховуючи механізм утворення колото - різаних пошкоджень на джинсовій куртці та спортивній кофті ОСОБА_11 та конструктивні властивості наданого на експертизу складного ножа, дані колото - різані пошкодження могли утворитися від дії клинка складного ножа наданого на експертизу, тобто вилученого у обвинуваченого.
Висновком судово-імунологічної експертизи № 517 від 29.03.2022 року (т.2, а.с. 11-13) на светрі, футболці чорного кольору, що вилучені у потерпілого ОСОБА_10 знайдена кров людини. Кров у цих об'єктах може походити і від потерпілого ОСОБА_10 і від потерпілого ОСОБА_11 .
Висновком судово-цитологічної експертизи № 157 від 30.03.2022 року (т.2, а.с.37-40), згідно якого кров, виявлена на поверхні руків'я і пазу складного ножа може походити, як від потерпілого ОСОБА_11 , так і від потерпілого ОСОБА_10 .
Висновком судово-цитологічної експертизи № 158 від 25.03.2022 року (т.2, а.с.50-52), згідно якого при серологічному дослідженні піднігтьового вмісту зрізів нігтьових пластин з правої і лівої руки виявлені антигени, які можуть походити як від потерпілого ОСОБА_11 , так і від потерпілого ОСОБА_10 .
При цьому, перевіривши доводи обвинуваченого та сторони захисту щодо наявності підстав для перекваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_8 з ч.1 ст.121 на ст.124 КК України, колегія суддів знаходить їх непереконливими та такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального права та фактичних обставинах кримінального провадження, які були встановлені під час судового розгляду, з огляду на наступне.
До зазначеного обвинуваченим ОСОБА_8 про те, що він мав на меті при обставинах, що мали місце 26 лютого 2022 року, самозахист від дій сторонніх та потерпілих, які намагалися його затримати, які розцінював, як небезпеку для себе, оскільки вороже налаштовані люди почали його затримувати та вчиняти насильницькі дії, від чого у нього також були тілесні ушкодження, які було зафіксовано при затриманні, тобто тілесні ушкодження він наніс потерпілим, перебуваючи у стані необхідної оборони, колегія суддів ставиться критично та вважає безпідставними.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Згідно ч. 3 ст. 36 КК України, перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Таким чином, обов'язковою ознакою діянь, що кваліфікуються за ст. ст. 118, 124 КК України, є наявність суспільно небезпечного посягання, від якого особа захищається шляхом заподіяння шкоди нападнику.
Як вбачається з пункту 5 постанови Пленуму ВСУ України «Про судову практику у справах про необхідну оборону» № 1 від 26.04.2002, щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, суди повинні враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я) та інші обставини.
Аналізуючи представлені докази у їх сукупності та взаємозв'язку та обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що потерпілі ОСОБА_11 та ОСОБА_10 не становили жодної загрози для обвинуваченого ОСОБА_8 і підстав для самозахисту або необхідності відвернення посягання у обвинуваченого не виникало. При цьому, знаряддя злочину (ніж), характер та локалізація завданих тілесних ушкоджень потерпілим (в область грудної клітки, черевної та плевральної порожнини) та цілеспрямованість їх нанесення, тобто у життєво важливі ділянки тіла переконливо свідчать про те, що обвинувачений ОСОБА_8 усвідомлював можливість настання негативних наслідків своїх дій і його умисел був спрямований на заподіяння значної шкоди здоров'ю потерпілим.
Окрім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що дії потерпілих за своїми об'єктивними ознаками не створювали реальну та безпосередню загрозу заподіяння шкоди ОСОБА_8 , які б викликали, у зв'язку цим невідкладну необхідність у нанесенні потерпілим тілесних ушкоджень, тим більше тяжких.
Заподіяна шкода потерпілим, які не були озброєні та не наносили обвинуваченому тілесні ушкодження, однак отримали цілеспрямовані ножові поранення без жодного попередження від обвинуваченого, не є необхідною та достатньою за обставин, що склались.
Тим самим, обвинувачений ОСОБА_8 не зазнав суспільно-небезпечного посягання з боку потерпілих, яке створювало б реальну загрозу заподіяння шкоди для його здоров'я, використавши при цьому ніж, який був у його кармані.
З матеріалів справи видно, що на момент вчинення дій обвинуваченим не було права на необхідну оборону, оскільки не існувало нападу на нього з боку потерпілих, які жодних активних дій на спричинення шкоди не вчинювали.
Посилання обвинуваченого та його захисника про наявність у ОСОБА_8 легких тілесних ушкоджень, спричинених йому під час агресивного нападу на нього сторонніх осіб, після отримання яких він змушений був діяти таким чином у відповідь, на переконання колегії суддів, жодним чином не свідчать про відсутність складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України.
Згідно з висновком експерта №178 від 01.03.2022 ОСОБА_8 під час затримання отримав легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Наявність тілесних ушкоджень у ОСОБА_8 , їх локалізація, спростовують твердження сторони захисту щодо наявності підстав для необхідної оборони.
Доводи сторони захисту спростовуються, зокрема тим, що постановою від 22.09.2023 кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62022170010000154 від 02.06.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 365 КК України за фактом протиправних дій з боку працівників поліції під час затримання закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України.
Крім того, свідок ОСОБА_15 вказувала, що перебувала у складі екіпажу патрульної поліції, який вживав заходи по затриманню обвинуваченого, останній поводив себе агресивно, намагався спричинити їй тілесні ушкодження, під час затримання чинив супротив, вимоги працівників поліції не виконував.
На підставі перевірених та оцінених у відповідності до вимог КПК України доказів встановлено, що обвинувачений ОСОБА_8 , який у відповідь на пасивні дії потерпілих, які не направленні на заподіяння шкоди, а лише з метою затримання його, припинення агресивної поведінки останнього, в умовах, які створив сам обвинувачений, використавши символіку країни агресора на початку запровадження в Україні воєнного стану, який не реагував на зауваження та безпричинно застосував ніж, на переконання колегії суддів, не перебував у стані необхідної оборони, тобто склалася ситуація, яка не давала підстави обвинуваченому реально сприймати поведінку потерпілих, як таку, що загрожує його життю та здоров'ю.
Таким чином, обстановка та обставини події, динаміка їх розвитку і спосіб вчинення злочину обвинуваченим ОСОБА_8 , застосоване ним особливо небезпечне знаряддя - ніж, цілеспрямованість і локалізація нанесених ударів потерпілим, поведінка ОСОБА_8 під час і після вчинення злочину, свідчать про наявність у діях обвинуваченого всіх об'єктивних і суб'єктивних складових злочину, передбаченого ч.1ст.121 КК України.
Доводи сторони захисту про безпідставне задоволення судом першої інстанції цивільного позову прокурора у даному кримінальному провадженні, заявлений в інтересах Департаменту охорони здоров'я соціального розвитку Полтавської міської ради та стягнення на стаціонарне лікування потерпілих від кримінального правопорушення, колегія суддів оцінює критично.
Колегією суддів встановлено, що в даному кримінальному провадженні прокурором Полтавської окружної прокуратури Полтавської області було подано позовну заяву в інтересах держави в особі Департаменту охорони здоров'я соціального розвитку Полтавської міської ради до ОСОБА_8 про стягнення витрат за перебування потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_10 на стаціонарному лікуванні лікарні в розмірі 20431,95 гривень, загальна сума підтверджена відповідними довідками.
У статтях 36 та 128 КПК визначено, що прокурор у кримінальному провадженні
наділений правом пред'являти цивільний позов в інтересах держави.
Враховуючи вимоги п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат» №11 від 07.07.1995, згідно з яким витрачені на стаціонарне лікування потерпілого від злочину кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров'я, вимоги ст. 128 КПК України, відповідно до яких прокурор у кримінальному провадженні наділений правом пред'являти цивільний позов в інтересах держави, та невжиття заходів щодо самостійного стягнення заподіяних збитків Департаментом охорони здоров'я соціального розвитку Полтавської міської ради, завданих державі внаслідок лікування потерпілих, що підтверджується наявними у справі листами відповідями, суд першої інстанції правомірно задовольнив цивільний позов прокурора в інтересах держави та стягнув з ОСОБА_8 кошти витрачені на стаціонарне лікування потерпілих у сумі 20 431, 95 гривень на користь Департаменту охорони здоров'я та соціального розвитку Полтавської міської ради.
При цьому, колегія суддів бере до уваги наявність у відповідній позовній заяві належного обґрунтування прокурором правових підстав свого представництва в суді інтересів держави в особі закладу охорони здоров'я, належне підтвердження понесених витрат на лікування та не вжиття відповідним органом захисту інтересів держави.
На підставі викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування вироку суду в частині задоволення цивільного позову прокурора, про що вказує сторона захисту в апеляційній скарзі, враховуючи його доведеність на час судового розгляду. Прийняте рішення судом першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визначається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
За змістом ст.ст.50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Щодо тверджень прокурора про те, що при призначенні покарання судом не враховано обставину, яка обтяжує покарання, а саме вчинення злочину особою повторно та особу обвинуваченого, апеляційний суд вважає безпідставними.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , суд у дотримання вимог ст. 65 КК України, керуючись принципами законності, справедливості, обґрунтованості, індивідуалізації, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, обставини вчинення злочину та особу винного, який характеризується посередньо за місцем проживання, вперше притягується до кримінальної відповідальності, добровільне відшкодування обвинуваченим заподіяної потерпілим шкоди, врахував позицію потерпілих, які не мали жодних претензій, не наполягали на суворому покаранні та визначив покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, в межах санкції ч.1 ст. 121 КК України.
При цьому, судом першої інстанції не встановлено обставин, які відповідно ст.66, 67 КК України пом'якшують чи обтяжують покарання.
За положеннями ч. 2 ст. 67 КК України, суд має право, залежно від характеру вчиненого кримінального правопорушення, не визнати будь-яку із зазначених у частині першій цієї статті обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 6-1, 7, 9, 10, 12 такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироці.
На переконання апеляційного суду, з урахуванням конкретних обставин справи, характеру вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, даних про особу винного, які не вказують про підвищений ступінь суспільної небезпеки його особи, виходячи з позиції потерпілих правові підстави для врахування передбаченої п.1 ч. 1 ст. 67 КК України обставини, яка обтяжує покарання, відсутні.
При цьому суд апеляційної інстанції керується правовим висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 756/4830/17-к, що визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
На думку апеляційного суду, призначене ОСОБА_8 покарання за ч. 1 ст. 121 КК України є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Підстав вважати, що це покарання за своїм розміром є явно несправедливим через м'якість чи суворість, колегія апеляційного суду не вбачає.
Підстав для застосування до обвинуваченого положень ст.ст. 69, 75 КК України, як судом першої інстанції, так і апеляційним судом не встановлено.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, не встановлено.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про законність, обґрунтованість і належну вмотивованість оскаржуваного вироку, який зміні чи скасуванню, з викладених в апеляційних скаргах мотивів, не підлягає.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне, за наслідками апеляційного розгляду за апеляційними скаргами сторони захисту та прокурора, прийняти рішення, яким вирок, ухвалений щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а подані апеляційні скарги без задоволення.
Керуючись статтями 404, 405, 407, 409, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги прокурора Полтавської окружної прокуратури ОСОБА_9 , адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Київського районного суду м.Полтави від 21 серпня 2025 року щодо ОСОБА_8 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Головуючий суддя ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4