Житомирський апеляційний суд
Справа №279/3879/25 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
Номер провадження №11-кп/4805/1038/25
Категорія ст.331 КПК Доповідач ОСОБА_4
18 грудня 2025 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_4 ,
суддів: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
за участю: секретаря ОСОБА_7 ,
прокурора ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
обвинуваченого ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м.Житомирі матеріали судового провадження №279/3879/25 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_10 на ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26.11.2025,
Зазначеною ухвалою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без визначення розміру застави, на 60 діб до 24.01.2026 включно.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_10 просить скасувати ухвалу суду, як незаконну, та постановити нову ухвалу, якою застосувати до нього запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання та зобов'язується дотримуватись відповідних процесуальних обов'язків в такому випадку. При цьому, наголошує, що прокурором при поданні клопотання порушено п'ятиденний строк подання клопотання про продовження міри запобіжного заходу. Звертає увагу, що прокурор у клопотанні зазначає кримінальні провадження, за котрими на даний час не має відповідних судових рішень, що є неприпустимим з огляду на ст.62 Конституції України, та які не мають жодного відношення до даного кримінального провадження. Також зазначає, що до 16.02.2007 року, він є несудимим, в силу ст.89 КК України, а на початку 2017 року до нього було застосовано умовно-дострокове звільнення на підставі ст.81 КК України, з огляду на те, що він став на шлях виправлення. Наголошує, що свідок у провадженні ОСОБА_11 вже дав показання в суді, інший свідок ОСОБА_12 не відомо де перебуває, при тому, що жодний із свідків не були присутніми при інкримінованих йому подіях. Зазначає, що майже 5-ть року неофіційно працював на працівників Коростенського РУП, займався благоустроєм цього відділу поліції, поки не був мобілізований до лав ЗСУ. Наголошує, що протокол його допиту сфальсифіковано працівниками поліції щодо подій 23.03.2025, як і характеристика відносно нього за адресою: АДРЕСА_1 , за якою він не проживає від кінця 2023року. Крім того, жодного умислу на вбивство він не мав, діяв 23.03.2025 в межах крайньої необхідності, застосував фізичну силу та перебуваючи в шоковому стані здійснив серію ударів з метою виключно захисту свого життя від потерпілого ОСОБА_13 , який хотів його вбити. Наголошує, що діяв за даних обставин, як військовий, котрий рятує своє життя, та діяв виключно в межах чинного законодавства. Звертає увагу, що не має бажання переховуватись від суду, має постійне місце проживання, має можливість працювати, щоб себе забезпечити, має намір після судового рішення повернутись до лав ЗСУ.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_10 та захисника ОСОБА_9 , які підтримали подану апеляційну скаргу, заперечення прокурора щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження, а також ухвалу суду в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з вимогами п.п.3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
У відповідності до ч.1 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Нормами ч.2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
У відповідності до ч.3 ст.331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Суд, при розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, згідно із ст.178 КПК України та зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваній особі у разі визнання її винною у вчиненні кримінального правопорушення, та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
На переконання суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції, вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_10 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
У відповідності до виділених матеріалів судового провадження №279/3879/25, в провадженні Коростенського міськрайонного суду Житомирської області перебуває кримінальне провадження №12025060490000239 від 24.03.2025 по обвинуваченню ОСОБА_10 за п.13 ч.2 ст.115 КК України.
В ході судового розгляду вказаного кримінального провадження, 26.11.2025 в судовому засіданні Коростенським міськрайонним судом Житомирської області, в порядку ст.331 КПК України, було розглянуто клопотання прокурора Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_14 (а.п.2-4) про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_10 .
На думку апеляційного суду клопотання прокурора є відповідним вимогам ст.199 КПК України, подано у визначений цією статтею строк, містить всі визначені кримінальним процесуальним кодексом відповідні відомості та обставини, які враховуються при продовженні міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Вирішуючи клопотання прокурора, суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою та обґрунтовано прийшов до висновку про існування процесуальних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які не зменшилися й виправдовують тримання під вартою обвинуваченого.
В свою чергу, сторона захисту була відповідно ознайомлена з цим клопотанням, безпосередньо в судовому засіданні заперечувала про задоволення цього клопотання, просила його залишити без задоволення (а.п.11), наводивши відповідні доводи на спростування позиції прокурора, тощо. Істотних порушень вимог КПК України в цій частині не встановлено, апеляційні посилання обвинуваченого в цій частині є безпідставними.
Вирішуючи зазначене клопотання прокурора, після відповідного обговорення в судовому засіданні між всіма учасниками провадження, суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів у своїй ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне судове рішення, зазначивши мотиви в існування процесуальних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які виправдовують продовження тримання під вартою обвинуваченого.
Під час розгляду клопотання прокурора, судом першої інстанції належно досліджені доводи обвинуваченого та його захисника викладені останніми безпосередньо в судовому засіданні про зміну запобіжного заходу, тощо, цим доводам дана відповідна оцінка та належний аналіз.
В свою чергу, кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, метою якого відповідно до глави 28 КПК України є встановлення поза розумним сумнівом факту винуватості або невинуватості особи у зазначеному прокурором в обвинувальному акті кримінальному правопорушенні за наслідками безпосереднього дослідження і оцінки доказів судом, а тому з огляду на цю стадію кримінального провадження для вирішення питання продовження строку запобіжного заходу відсутня необхідність оцінки зібраних у справі доказів на підтвердження чи спростування обґрунтованості обвинувачення, а встановлення на даному етапі обґрунтованості обвинувачення ОСОБА_15 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень відноситься до виключної компетенції суду першої інстанції при постановленні вироку.
При цьому, на зазначеній стадії кримінального провадження підлягають оцінці судом характер, тяжкість та наслідки кримінального правопорушення, а також наявність та/або продовження існування наведених прокурором ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Таким чином, апеляційні посилання обвинуваченого на відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження його вини в інкримінованому кримінальному правопорушенні, питання кваліфікації злочинних дій останнього, відповідності доказів сторони обвинувачення вимогам КПК України, в даному випадку є безпідставними та передчасними, тобто явно неспроможними та виходять за межі апеляційного розгляду на даному етапі розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції.
В свою чергу, твердження обвинуваченого про недоведеність обставин, які виправдовують необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання його під вартою, та можливість застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу - особистого зобов'язання, на думку апеляційного суду, є непереконливими.
Перевіряючи доцільність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою та наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та дані про особу обвинуваченого з огляду на наступне.
Так, на думку апеляційного суду, наведені прокурором підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не втратили свою актуальність та не змінилися.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Апеляційний суд звертає увагу, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується саме з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
При цьому, апеляційний суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, апеляційний суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання (в разі засудження), передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів, може вдатися до відповідних дій.
В свою чергу, ОСОБА_16 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.13 ч.2 ст.115 КК України, яке відповідно до ст.12 КК України, є особливо тяжким, та за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі.
З огляду на це останній під тяжкістю можливого покарання об'єктивно може вчиняти спроби переховування від суду.
Крім того, слід врахувати і фактичні обставини інкримінованих йому дій, тяжкість наслідків, котрі наступили-смерть людини, сталу антисоціальну поведінку останнього (раніше неодноразово судимий), неодружений, не працює, не має сім'ї та утриманців (фактично відсутні сталі соціальні зв'язки), є офіційно не працевлаштованим.
Жодних відповідних доказів на спростування вище наведених фактів суду апеляційної інстанції - не надано, апеляційні посилання сторони захисту не підтверджені.
Наведені вище обставини дають достатні підстави стверджувати про наявність ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_16 від суду, який на момент розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою судом першої інстанції та апеляційним судом не зменшився та продовжує існувати.
Крім того, суд апеляційної інстанції також погоджується з висновками суду про наявність ризику незаконного впливу на потерпілого та свідків (знайомі обвинуваченого) в даному провадженні. Так, при встановленні наявності вказаного ризику, апеляційний суд враховує, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від учасників процесу під час судового засідання, крім того, відповідно до ч.4 ст.95 КПК України суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, до того ж на даний час всі свідки не допитані судом першої інстанції.
Також, за встановлених обставин, з урахуванням фактів неодноразових притягнень обвинуваченого до кримінальної відповідальності в попередньому, у тому числі й за ч.1 ст.115 КК України, що свідчить про сталу антисоціальну поведінку обвинуваченого, як і значну суспільну небезпечність особи останнього, а тому апеляційний суд вважає і доведеним процесуальний ризик вчинення інших правопорушень.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).
Апеляційний суд звертає увагу на те, що, вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції відповідно до ст.178 КПК України, врахував інкриміновані фактичні обставини цього кримінального провадження, його характер, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_16 у разі визнання його винним, дані про його особу, тяжкість злочину, взяв також до уваги наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а тому дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність процесуальної необхідності застосування менш суворого виду запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі.
Матеріали провадження не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою та стороною захисту в судовому засіданні апеляційного суду не доведені.
Також, апеляційний суд приймає до уваги, що жодних розумних гарантій добросовісної поведінки ОСОБА_16 на вказаній стадії кримінального процесу, а ні суду першої інстанції, а ні апеляційному суду надано не було.
За таких обставин суд апеляційної інстанції визнає безпідставними доводи обвинуваченого про те, що суд не обґрунтував неможливість застосування до останнього більш м'якого запобіжного заходу, та недоведеністю ризиків зазначених в клопотанні прокурора.
Посилання сторони захисту на те, що обвинувачений має місце реєстрації та проживання, як і гарантування обвинуваченого належного дотримання процесуальних обов'язків, не достатньо доводять по-за розумним сумнівом дотримання обвинуваченим відповідної сталої процесуальної поведінки.
Враховуючи доведеність прокурором ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України та неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_16 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, судом на даному етапі не встановлено та стороною захисту не доведено.
Всі викладені апеляційні доводи були об'єктом дослідження судом першої інстанції при продовженні обвинуваченому строку дії запобіжного заходу і ним надана належна оцінка. Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги на зміну запобіжного заходу не встановлено.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_16 під час апеляційного розгляду не встановлено.
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.404, 407, 422-1 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_10 залишити без задоволення, а ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26.11.2025, якою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без визначення розміру застави, на 60 діб до 24.01.2026 включно, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді :