Справа №760/21863/25
1-кп/760/3410/25
Про продовження запобіжного заходу
(повний текст)
25 грудня 2025 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участі:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
провівши відкрите судове засідання у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100090001790 від 21.06.2025,
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2025 року обвинуваченому було продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою внесення застави у сумі 60560,00 грн.
Керуючись приписами ч. 3 ст. 331 КПК України, згідно з якими за наявності відповідних клопотань суд у межах судового розгляду зобов'язаний не пізніше спливу двомісячного строку з дати застосування запобіжного заходу вирішити питання про доцільність його подальшого продовження, суд перейшов до розгляду поданого стороною обвинувачення процесуального звернення.
Так, прокурор звернувся з клопотанням про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, мотивуючи вимогу тим, що в провадженні Солом'янського районного суду міста Києва перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12025100090001790 від 21.06.2025 стосовно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сторона обвинувачення інкримінує останньому вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, за таких фактичних обставин. Досудове розслідування встановило, що ОСОБА_5 , маючи незняті і непогашені у встановленому законом порядку судимості: за вироком Вишгородського районного суду Київської області від 10.03.2025 за ч. 1 ст. 309 КК України , до покарання у виді двох років пробаційного нагляду; та за вироком Вишгородського районного суду Київської області від 03.04.2025 за ч. 1 ст. 309, ч. 4 ст. 70 КК України , до покарання у виді двох років шести місяців пробаційного нагляду, належних висновків для себе не зробив, на шлях правослухняної поведінки не став і знову учинив корисливе кримінальне правопорушення проти власності на території Солом'янського району м. Києва. Так, 20.06.2025 приблизно о 10:00, перебуваючи в приміщенні ТК «Аркадія» за адресою: м. Київ, вул. Борщагівська, 154-А, помітивши біля входу на першому поверсі комплексу фотокабіну «ФОТОСАВ», яка належить фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 , діючи з корисливих мотивів і маючи намір протиправно збагатитися за рахунок чужого майна в умовах правового режиму воєнного стану, вирішив таємно заволодіти майном вказаного ФОП. Реалізуючи злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна під час дії воєнного стану, ОСОБА_5 20.06.2025 близько 10:01 зайшов усередину корпусу фотокабіни, прикривши вхід шторкою, та, скориставшись тим, що перебував там наодинці, діючи умисно і з метою особистої наживи, впевнившись у відсутності стороннього спостереження та діючи таємно, у період дії воєнного стану зняв зі стіни монітор, від'єднав його від з'єднувального кабелю, після чого просунув руку до суміжного технічного відсіку фотокабіни, фактично проникнувши до іншого приміщення, звідки таємно, в умовах воєнного стану, викрав майно ФОП ОСОБА_6 , а саме ноутбук «HP Elitebook 840 16 GB», вартість якого за висновком товарознавчої експертизи станом на 20.06.2025 становить 9 673,33 грн, витягнувши його через утворений отвір у стіні та поклавши до свого рюкзака.
Надалі, продовжуючи умисні дії, усвідомлюючи можливість настання наслідків у вигляді заподіяння майнової шкоди та бажаючи їх настання, ОСОБА_5 , діючи з корисливою метою в умовах воєнного стану і розпоряджаючись таємно викраденим чужим майном на власний розсуд, залишив місце вчинення кримінального правопорушення, чим спричинив ФОП ОСОБА_6 майнову шкоду на суму 9 673,33 грн.
Отже, дії ОСОБА_5 кваліфіковано за ч. 4 ст. 185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням в інше приміщення, вчинене під час дії воєнного стану; відповідно до ст. 12 КК України це є тяжкий злочин, санкція за який передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років.
У клопотанні прокурора також наведені ризики, визначені ст. 177 КПК України, а саме: імовірність переховування від суду, ризик вчинення іншого кримінального правопорушення та загроза незаконного впливу на свідків і потерпілого, зокрема на ОСОБА_7 , із яким обвинувачений перебуває у товариських стосунках, що створює реальну можливість тиску з метою викривлення показань.
Оцінюючи доводи сторони обвинувачення, суд виходить із того, що тримання під вартою є винятковим, але легітимним процесуальним інструментом, який допускається, коли м'якші заходи неспроможні нейтралізувати конкретні, належно обґрунтовані ризики. Прокурор навів дані про особу обвинуваченого, спосіб і характер інкримінованого діяння, його кримінальне минуле, соціальний стан і відповідні поведінкові маркери, що сукупно формують логічний, внутрішньо узгоджений і переконливий ланцюг обставин, який свідчить: звільнення ОСОБА_5 з-під варти породжуватиме реальну , а не уявну, загрозу досягненню цілей правосуддя.
Суд бере до уваги наявність у ОСОБА_5 непогашеної судимості, що може свідчити криміногенну налаштованість, про неспроможність особи самостійно виправити поведінку навіть після реагування держави у формі кримінального покарання. Важливим є й те, що інкримінований спосіб дій відзначається завбачливістю, прихованістю, використанням умов, які забезпечували таємність і безперешкодне проникнення до іншого приміщення фотокабіни, демонтажем складових обладнання та цілеспрямованим заволодінням майном.
Ризик ухилення від суду обґрунтовано вбачено з огляду на сукупність чинників: відсутність у обвинуваченого стабільної працевлаштованості та легальних доходів, відсутність міцних соціальних зв'язків у м. Києві, висока мобільність і можливість безперешкодно змінювати місця перебування без повідомлення уповноважених органів, а також реальну перспективу призначення покарання у виді тривалого позбавлення волі за тяжкий злочин, що само по собі є потужним стимулом до переховування.
Не менш очевидним є ризик повторного вчинення кримінально караних діянь. Фаст обвинувачується в тому, що знову обрав протиправну модель поведінки, вчинивши крадіжку з проникненням. Така динаміка засвідчує тенденційність, а не випадковість. Відсутність легальних джерел існування, небажання займатися суспільно корисною працею в поєднанні з прагненням швидкого матеріального зиску формують реальний ризик рецидивної активності, який не може бути результативно нівельований жодним з альтернативних м'якших заходів.
Окремої уваги потребує ризик протиправного впливу на свідків і потерпілого. Факт товариських взаємин між обвинуваченим і свідком ОСОБА_7 , зазначений у клопотанні, об'єктивно створює поле для позапроцесуальних контактів, а відтак , для тиску, схиляння до зміни показань або недопущення до їх надання. Враховуючи вагомість свідчень таких осіб для встановлення фактичних обставин події, забезпечення їхньої вільної волі, неупередженості та процесуальної самостійності є пріоритетним завданням правосуддя.
Суд перевірив можливість застосування альтернативних, менш інтенсивних у втручанні заходів забезпечення кримінального провадження і доходить висновку, що жоден із них не гарантує належної процесуальної поведінки обвинуваченого і не нівелює наявних ризиків.
Особисте зобов'язання та особиста порука щодо особи з наведеними характеристиками мають декларативний характер, спираються на самодисципліну і соціальні зв'язки, яких у ОСОБА_5 очевидно бракує. Домашній арешт , зокрема нічний , у цій конкретиці не усуває ризику комунікації з учасниками процесу, не гарантує відсутності несанкціонованих контактів і не перешкоджає дистанційній координації тиску на свідків; з огляду на мобільність обвинуваченого та відсутність міцних соціальних зв'язків контроль за дотриманням такого заходу був би радше формальним і потребував би непропорційних ресурсів правоохоронних органів. Електронний засіб контролю, хоч і фіксує місцезнаходження, не спроможний запобігти контактам із свідком, психологічному тиску чи дистанційному узгодженню позицій; до того ж він не усуває ризику втечі, а лише фіксує порушення постфактум. Застава як самостійний захід без ізоляційного компонента у цій справі також не гарантує припинення ризиків з огляду на корисливу природу інкримінованого злочину і продемонстровану готовність обвинуваченого ігнорувати правові заборони.
Водночас кримінальний процесуальний закон допускає поєднання тримання під вартою з визначенням розміру застави як альтернативи, що відповідає принципу мінімально необхідного втручання у права людини та критерію пропорційності. Відповідно до ст. 182 КПК України застава , це грошовий внесок, що вноситься з метою забезпечення виконання підозрюваним чи обвинуваченим покладених на нього обов'язків і попередження ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Її розмір визначається судом з урахуванням характеру і обставин правопорушення, майнового та сімейного стану, даних про особу, рівня ризиків і категорії злочину. Для тяжких злочинів законом визначено межі, в яких сума застави має бути водночас співмірною та достатньо відчутною для досягнення запобіжної мети.
Суд також бере до уваги, що інкриміноване діяння має виразний корисливий мотив і вчинене з проникненням до іншого приміщення, що підвищує ступінь суспільної небезпеки правопорушення і, як наслідок, інтенсивність процесуальних ризиків. За таких умов саме тримання під вартою на строк, необхідний для забезпечення подальшого розгляду, є пропорційним засобом досягнення легітимної мети. Одночасне визначення застави кореспондує природі виявлених ризиків і персональним характеристикам обвинуваченого, який, згідно з матеріалами, не має сталих легальних доходів; отже, лише значний за обсягом фінансовий запобіжник здатен виконати належну превентивну функцію.
Узагальнюючи наведене, суд доходить висновку, що доводи сторони обвинувачення щодо наявності ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, підтверджені конкретними даними; альтернативні запобіжні заходи не забезпечують належної процесуальної поведінки обвинуваченого і не захищають інтереси правосуддя; продовження тримання під вартою є необхідним і співмірним, а визначення застави , правомірним і доцільним інструментом мінімізації втручання за умови покладення передбачених законом обов'язків.
Керуючись ст. ст. 177, 178, 182, 183, 194, 331 КПК України, суд -
Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 строком на 60 днів із можливістю внесення застави в розмірі, визначеному ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 05.08.2025.
Строк дії ухвали по 22 лютого 2026 р. включно.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з моменту її оголошення, а обвинуваченим, що тримається під вартою - в той же строк з моменту отримання її копії.
Повний текст ухвали оголошується 30 грудня 2025 р.
Суддя ОСОБА_1