Єдиний унікальний номер № 371/1735/25
Апеляційне провадження № 33/824/5922/2025
23 грудня 2025 року суддя Київського апеляційного суду Журба С.О., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миронівського районного суду Київської області від 19 листопада 2025 року, прийняту відносно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
за ч. 1 ст. 130 КУпАП,
Відносно ОСОБА_1 12 жовтня 2025 року інспектором відділу поліції №2 (м. Миронівка) Обухівського РУП ГУНП в Київській області старшим лейтенантом поліції Мовламовим С.Ф. складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №480945, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до протоколу, 12 жовтня 2025 року о 09 годині 32 хвилини в Київській області Обухівського району а/д Миронівка - с. Маслівка 4 км, водій ОСОБА_1 керував автомобілем марки Volkswagen Touran, номерний знак НОМЕР_1 , будучи в стані алкогольного сп'яніння, огляд на стан алкогольного сп'яніння проводився на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням спеціального технічного приладу газоаналізатору Алкотестеру Dtagger 6810 зі згоди водія у встановленому законом порядку. Результат огляду становить 1,30 % проміле. Тест номер 2757. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння в закладі охорони здоров'я Миронівська ОБЛ водій відмовився, чим порушив п. 2.9 а ПДР та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Постановою Миронівського районного суду Київської області від 19 листопада 2025 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000, 00 грн, з позбавленням права керування транспортним засобом строком на один рік.
Не погоджуючись із таким судовим рішенням ОСОБА_1 подав 28 листопада 2025 року апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану постанову і закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю подій і складу адміністративного правопорушення.
Основними доводами апеляційної скарги є те, що на відеозаписі огляду на стан алкогольного сп'яніння із застосуванням газоаналізатора Drager 6810 відсутні будь-які дані, які б підтверджували проведення огляду саме щодо ОСОБА_1 , оскільки на записі зафіксовано лише працівника поліції; крім того, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження з огляду на проходження ОСОБА_1 військової служби за призовом під час мобілізації у Збройних Силах України, що фактично унеможливлює його участь у судовому розгляді та призвело до порушення його права на захист і доступ до правосуддя.
У судове засідання, призначене на 23 грудня 2025 року, учасники справи не з'явилися, про причини неявки не повідомили. Клопотання про відкладення розгляду до суду не надали.
За приписами ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.
Переглянувши справу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Як убачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично повторюють позицію апелянта, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.
В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:
«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»
З огляду на зазначене апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Окремо суд апеляційної інстанції звертає уваги на доводи ОСОБА_1 про зупинення провадження у зв'язку з проходженням ним військової служби у Збройних силах України зазначає таке:
Нормами КУпАП напряму не врегульований порядок зупинення провадження у справі про адміністративне правопорушення (ст.268,294 КУпАП), у тому числі і у зв'язку з мобілізацією особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, незважаючи на те, що така норма існує у КПК України(ст. 335), згідно якої у разі якщо обвинувачений був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його звільнення з військової служби.
Вказане положення кримінального процесуального закону орієнтує суд на те, що перебування особи на військовій службі за призовом під час мобілізації, унеможливлює проведення судового провадження щодо нього та вимагає зупинення такого провадження з метою максимально мобілізувати ресурси для надання збройної відсічі державі-агресору та забезпечити можливість проходження обвинуваченим військової служби за призовом під час мобілізації.
Разом з тим, таке зупинення судових справ може створити загрозу реалізації однієї із засад кримінального провадження розумності строків. Ця засада має своєю метою встановити темпоральну межу невизначеності підозри й обвинувачення та гарантувати право насамперед особи, яка притягається до відповідальності, а також інших осіб, права та законні інтереси яких обмежуються під час провадження, від необґрунтованого і надмірного його затягування.
Відповідно до положень ст. 277 КУпАП, строк розгляду адміністративних справ про адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, зупиняється судом у разі якщо особа, щодо якої складено протокол про таке правопорушення, умисно ухиляється від явки до суду або з поважних причин не може туди з'явитися (хвороба, перебування у відрядженні чи на лікуванні, у відпустці тощо).
Тобто, Кодексом України про адміністративні правопорушення не передбачено право чи обов'язку суду (судді) зупиняти провадження у справах про адміністративні правопорушення, які пов'язані із забезпеченням безпеки дорожнього руху, зокрема, за вчинення правопорушень, передбачених ст. 130 КУпАП.
Суд звертає увагу на те, що ч. 2 ст. 268 КУпАП не передбачено обов'язкової участі особи, яка притягається до відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення заст. 130 КУпАП.
Кодексом України про адміністративні правопорушення не передбачено можливості зупинення строків накладення адміністративного стягнення, а сплив такого строку навіть за наявності вини особи у вчиненні кримінального правопорушення є безумовною підставою для закриття провадження у справі.
Нормами діючого КУпАП передбачено можливість зупинення строків розгляду справ про адміністративні правопорушення лише пов'язаних з корупцією, якщо особа, щодо якої складено протокол про таке правопорушення, умисно ухиляється від явки до суду або з поважних причин не може туди з'явитися (хвороба, перебування у відрядженні чи на лікуванні, у відпустці тощо).
За таких обставин та оскільки у Кодексі України про адміністративні правопорушення міститься норма, яка регулює питання щодо зупинення провадження у окремій категорії справ, в даному випадку не підлягає до застосування аналогія закону із ст. 335 КПК України, яка регулює зупинення судового провадження в кримінальному провадженні.
Щодо доводів апелянта про відсутність на відеозаписі безпосереднього моменту проходження ОСОБА_1 огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням спеціального технічного приладу газоаналізатора Drager 6810, апеляційний суд зазначає, що такі доводи є не можуть бути прийняті судрм як підстава для закриття провадження у справі. Як належно встановлено судом першої інстанції та вбачається з наявних відеозаписів, водій разом із працівником поліції прослідував для проведення огляду до стоячого поблизу транспортного засобу, при цьому з аудіосупроводу другого відеозапису вбачається, що сторонні особи на місці проведення огляду були відсутні. ОСОБА_1 під час фіксації події не висловлював заперечень щодо проходження огляду, не заявляв про порушення процедури його проведення, не зазначав, що огляд проходить інша особа, а також не спростовував факту здійснення ним видиху у спеціальний технічний прилад.
За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно дослідив усі наявні у справі відеозаписи й інші докази, надав їм належну правову оцінку та обґрунтовано ухвалив постанову відповідно до вимог закону.
Враховуючи зазначене, апеляційним судом встановлена невідповідність дійсності тих обставин, якими апелянт обґрунтовує свою апеляційну скаргу.
Порушень судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, які були б підставою для скасування чи зміни постанови суду під час апеляційного перегляду справи апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Миронівського районного суду Київської області від 19 листопада 2025 року, прийняту відносно ОСОБА_1 , залишити без змін.
Постанова апеляційного суду є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя С.О. Журба