Номер провадження 2/754/8488/25
Справа №754/13547/25
Іменем України
22 грудня 2025 року Деснянський районний суд міста Києва у складі:
Головуючої-судді - Галась І.А.
за участі секретаря - Кирилова А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі Міністерства юстиції рф про відшкодування шкоди, завданої внаслідок військової агресії російської федерації проти України,
Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернулась до суду з позовом до російської федерації в особі Міністерства юстиції рф (м. Москва, вул.. Житня, 14/1), про відшкодування шкоди, завданої внаслідок військової агресії російської федерації проти України. Ціна позову - 2000000 гривень.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 20 лютого 2014 року розпочалася військова збройна агресія рф проти України, а саме: Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та виключення цієї території до складу рф на правах суб'єктів федерації - Республіка Крим та міста федерального значення Севастополь, про що було проголошено рф 18 березня 2014 року так званого референдуму про статус Криму. З цього моменту фактично розпочалася перша фаза військової збройної агресії рф проти України.
В квітні 2014 року розпочалася друга фаза збройної агресії рф проти України, коли 07 квітня 2014 року контрольовані, керовані і фінансові спецслужби рф проголосили створення Донецької народної республіки та 27 квітня 2014 року - Луганської народної республіки.
27 серпня 2014 року рф розпочала масове вторгнення регулярних підрозділів збройних сил рф на територію Донецької та Луганської областей.
21 лютого 2022 року президент рф путін підписав указ про визнання Донецької народної республіки та Луганської народної республіки, а також підписав з республіками договори про дружбу, співпрацю та допомогу.
24 лютого 2022 року розпочалася збройна агресія рф проти України - повномасштабне вторгнення агресора рф на суверенну територію України, обстрілявши крилатими ракетами з території білорусі майже всі міста України. В цей час Україна залишається об'єктом збройної військової агресії з боку рф як у остання здійснює.
Своїми протиправними діями рф заподіяла як майнову так і немайнову шкоду не тільки Україні, а й її громадянам, порушуючи їхні права, у тому числі право на життя, право мирно володіти та розпоряджатися своїм майном і майновими правами, к на території Автономної Республіки Крим, Донецької та Луганської областей, а також на шельфі Чорного моря в економічній зоні України. Таким чином, рф несе відповідальність за порушення прав і свобод Українського народу та за незаконну експропріацію майна громадянина України, які проживають на її території.
Уніч на 10 червня 2025 року місто Київ зазнало чергового варварського обстрілу з боку збройних сил рф. У результаті цього нападу, внаслідок прямого влучання безпілотного літального апарату типу «Шахед» у житловий сектор, трагічно загинула мати позивача - ОСОБА_2 . Подія сталася на подвір'ї її будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначений «Шахед» не був збитий силами ППО, удар був прямим і навмисним по території, де проживали цивільні люди.
Її мати намагалося спуститися до погребу, щоб убезпечити себе від смертельної небезпеки, однак, будучі літньою жінкою, не встигла цього зробити через миттєвість удару та його безпосереднє спрямування по житловому сектору. Вона загинула на місці, навіть не маючи змогу врятуватися. Цей напад не мав жодного військового виправдання, що є прямим порушенням норм міжнародного гуманітарного права, зокрема Женевських конвенцій та Додаткових протоколів, які забороняють напади на цивільних осіб та об'єкти, що не використовуються у військових цілях.
Смерть матері стала для неї непоправною втратою, що завдала глибоких душевних страждань та психологічної травми. Вона була найближчою для неї людиною, її опорою, джерелом тепла, турботи та підтримки. Її життя було обірване раптово, жорстоко і безжально, у той час, коли вона загинула, який страшенний жах з нею відбувся, а вона просто намагаючись врятуватися, але не встигла, і ці факти, завдали їй сильних душевних хвилювань та психологічну травму на все життя.
Моральна шкода, якої вона зазнала, полягає у глибокому та тривалому відчутті горя, втраті психологічної рівноваги, неможливості повернутися до нормального життя, постійних спогадах про ту страшну ніч та відчуття безсилля перед жорстокістю агресора. Вона втратила не лише матір, але й духовний зв'язок, сімейну підтримку, відчуття дому та захищеності. Це горе супроводжуватиме її усе подальше життя, залишаючи незагойний слід у її душі.
Враховуючи тяжкість завданих їй страждань, обставини смерті її матері та особливу жорстокість дій агресора, вона оцінює моральну шкоду у розмірі 2000000 гривень. Ця сума має не лише компенсувати її особисті душевні страждання, але й відігравати превентивну функцію - засвідчити суспільне неприйняття збройних нападів на цивільне населення та необхідність захисту прав людини в умовах війни.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 28.08.2025 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
22 грудня 2025 року через підсистему «Електронний суд» представником позивача подано письмові пояснення, відповідно до яких зазначено наступне.
В ніч на 10 червня 2025 року у м. Києві внаслідок атаки БПЛА типу «Shahed» по житловому сектору (приватне домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 ) загинула ОСОБА_2 - мати Позивача.
Смерть настала за обставин, що об'єктивно свідчать про не вибірковий характер атаки по цивільному об'єкту, а також про особливу трагедійність події (загибла намагалася сховатися, але удар був миттєвим). Такі обставини є суттєвими для оцінки глибини моральних страждань доньки.
У ОСОБА_1 як у доньки загиблої є пряме, спеціальне матеріально - правове право вимоги моральної шкоди до заподіювача смерті (держави-агресора).
Щодо розміру моральної шкоди (2000000 грн): критерії та принципи 1) Судові критерії оцінки моральної шкоди Верховний Суд (КЦС ВС) у постанові від 20.06.2024 у справі № 216/5657/22 деталізував, що при визначенні розміру компенсації враховуються характер і обсяг страждань, характер немайнових втрат, їх тривалість, можливість відновлення, та інші істотні обставини.
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц наголосила, що суд має керуватися принципами розумності та справедливості, а розмір компенсації не повинен вести до безпідставного збагачення.
Застосування критеріїв до конкретних обставин справи ОСОБА_1:
У даній справі сума 2000000 грн. є обґрунтованою з огляду на: непоправність втрати (смерть матері) та руйнування базового сімейного зв'язку; насильницький характер смерті внаслідок воєнного удару по цивільному об'єкту; раптовість події, без можливості врятуватися, що об'єктивно підсилює травматизацію близьких; тривалість страждань: втрата матері має довічний характер наслідків для психоемоційного стану, соціального функціонування та відчуття безпеки Позивача; суспільну небезпечність діяння та масштаб порушень, вчинених державою - агресором (що прямо відзначалося Верховним Судом у справах про відступ від імунітету). Додаткове розмежування (щоб уникнути помилкового "заліку"): можливе отримання Позивачем/родиною одноразової соціальної допомоги (наприклад, на поховання чи нагальні потреби) за природою є соціальною виплатою, а не відшкодуванням шкоди заподіювачем; така допомога не усуває деліктної відповідальності РФ та не замінює моральної сатисфакції.
Позивач та його представник в підготовче засідання не з'явилися, подали до суду заяву в якій просили суд провести розгляд справи за їх відсутністю, позовні вимоги підтримують у повному обсязі та не заперечують проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації повідомлялося про дату, час та місце розгляду справи через офіційний сайт Деснянського районного суду м. Києва, правом на подання відзиву не скористалося, будь-яких заяв в процесі розгляду справи до суду не надходило.
Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 сформулював висновок, що в разі застосування деліктного винятку (наявність факту заподіяння шкоди) будь-який спір, що виник на території України в громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема, Російською Федерацією, може бути розглянутий і вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську Федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії Російської Федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Верховний Суд також установив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства Російської Федерації в Україні запитів щодо згоди Російської Федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням Російською Федерацією збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з Російською Федерацією у зв'язку з повномасштабною збройною агресією.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, обґрунтування позовних вимог, проаналізувавши та оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних по справі доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 є донькою ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис № 4269 від 23.12.1975 року.
Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 11.06.2025 Департаментом з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 11 червня 2025 року складено відповідний актовий запис №3257.
У відповідності до лікарського свідоцтва про смерть №010-2223 (остаточне) від 11.06.2025 року ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок військової дії, від вибухів та осколків за адресою: АДРЕСА_2 (внаслідок обстрілу м. Києва).
У відповідності з Довідкою про причину смерті (до форми №106/о № 010-2223), виданою 11.06.2025 року Державною спеціалізованою установою «Київське міське бюро судово-медичної експертизи», ОСОБА_2 померла внаслідок осколкового поранення голови з ушкодженням головного мозку.
У відповідності до листа Прокуратури України Київської міської прокуратури від 11.06.2025 №10-404-1 вих. Відповідно до п.4 ст.238 Кримінального процесуального кодексу України, не заперечує проти видачі ОСОБА_1 для поховання та кремації, після проведення судово-медичої експертизи та встановлення причин смерті тіла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У відповідності до листа Прокуратури України Київської міської прокуратури від 11.06.2025 Відповідно до п.4 ст.238 Кримінального процесуального кодексу України, на підставі лікарського свідоцтва про смерть №010-2223 від 11.06.2025 , дозволено кремувати тіло ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з метою поховання після проведення судово-медичної експертизи.
Позивач ОСОБА_1 в обґрунтування вимог звернення до суду посилається на те, що внаслідок втрати матері у результаті військової агресії російської федерації відчуває безперервний, невгамовний душевний біль та страждання. Смерть матері стала для неї непоправною втратою, що завдала глибоких душевних страждань та психологічної травми. Вона була найближчою для неї людиною, її опорою, джерелом тепла, турботи та підтримки. Її життя було обірване раптово, жорстоко і безжально, у той час, коли вона загинула, який страшенний жах з нею відбувся, а вона просто намагаючись врятуватися, але не встигла, і ці факти, завдали їй сильних душевних хвилювань та психологічну травму на все життя.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
За ст. 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути в тому числі відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
14 квітня 2014 року Указом в о. Президента України ОСОБА_3 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», чим оголошено початок антитерористичної операції зі звільнення захоплених підконтрольними рф бойовиками територій Донецької та Луганської областей України.
Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» (чинним на момент пред'явлення позову) визначено, що російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам російської федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
Відповідно до положень статей 1 - 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», сухопутна територія Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визнаються тимчасово окупованими внаслідок збройної агресії Російської Федерації.
За змістом ст. 1 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» (чинний на момент пред'явлення позову), тимчасово окупованими визнаються частини території Донецької та Луганської областей України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль.
Відповідно до пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Частина перша ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Як передбачено ч. 4 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
Особливістю правового статусу держави як суб'єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли рф заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.
Обставини збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території України є загальновідомими і, за правилом ч. 3 ст. 82 ЦПК України, не потребують доказування. Наслідком збройної агресії Російської Федерації відносно України стала окупація частини території України.
Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також усупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Преамбулою Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що Верховна Рада України, виходячи з того, що відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року застосування Російською Федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року; констатуючи, що у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року, одним із наслідків збройної агресії рф проти України стала тимчасова окупація частини території України; беручи до уваги, що рф чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань рф; відзначаючи, що дії рф на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об'єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення, військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає цей Закон, що має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.
рф припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до ст. 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res (2022)2 про припинення членства рф у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія рф проти України є серйозним порушенням рф своїх зобов'язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.
У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії рф) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ, оскільки такі дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, так як будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 у зв'язку з військовою агресією РФ проти України введено в Україні воєнний стан із 05:30 год. 24 лютого 2022 року, який надалі продовжений згідно з наступними рішеннями: указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, Указом від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, Указом від 7 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738-IX, Указом від 6 лютого 2023 року № 58/2023, затвердженим Законом України від 7 лютого 2023 року № 2915-IX, Указом від 1 травня 2023 року № 254/2023, затвердженим Законом України від 2 травня 2023 року № 3057-IX, та Указом від 26 липня 2023 року № 451/2023, затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року № 3275-IX), продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05:30 год. 16 листопада 2023 року строком на 90 діб.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням рф на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства рф в Україні у зв'язку із припиненням його роботи на території України.
Отже, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства рф в Україні запитів щодо згоди рф бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням рф збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв'язку із розірванням дипломатичних зносин України з рф.
З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв'язку з триваючою повномасштабною збройною агресією рф проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди рф бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним.
У відповідності до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року у справі № 990/80/22, російська федерація вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатись на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
рф, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України. Названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом.
При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно російська федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 08.06.2022 року у справі № 490/9551/19 та 22.06.2022 року у справі № 311/498/20.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року № 326 було затверджено «Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації починаючи з 19 лютого 2014 року.
Основним Законом України проголошено найвищою соціальною цінністю людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку, кожен має право на повагу до його гідності (ст.ст. 3, 28 Конституції України).
Згідно з ч.2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (п. 9 ч.2 ст. 16 ЦК України).
Як кореспондують положення п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
За загальним правилом моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (частини третя-п'ята ст. 23 ЦК України).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, установлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», частині четвертій ст. 10 ЦПК України зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до переконливого висновку про те, що позивачу безумовно завдано моральної шкоди за обставин установлених у справі.
При вирішенні питання щодо відшкодування моральної шкоди позивачу, а також розміру цієї шкоди, суд приймає до уваги практику ЄСПЛ та керується розміром задоволених вимог заявників по схожим спорам, що розглядалися ЄСПЛ, зокрема, у рішеннях ЄСПЛ «Хачукаєви проти Росії», «Сагаєва та інші проти Росії», «Ісламова проти Росії», «Султигов та інші проти Росії».
Також суд приходить до висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту у виді стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені рф відносно неї. Отже, зважаючи викладене існують правові підстави для задоволення позовних вимог.
Щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди варто зазначити наступне.
Згідно з ч. ч. 2, 3, 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п. п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.
Варто також зазначити, що суттєвий обсяг порушень прав та законних інтересів ОСОБА_1 підтверджуються матеріалами справи.
Також, при прийнятті рішення щодо суми компенсації суд враховує положення постанови Кабінету міністрів України № 168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану». У відповідності до зазначеної постанови родина кожного військового, який загинув, захищаючи Батьківщину під час повномасштабної війни, має право отримати компенсацію у виді одноразової грошової допомоги у розмірі 15 мільйонів гривень. Зокрема ч. 2 постанови регламентує особам, які мають право на виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, а також їх смерті внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 млн. гривень.
У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При вирішенні вимог позивача про компенсацію моральної шкоди суд застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Туреччини (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), відповідно до якого Туреччина зобов'язана сплатити позивачу компенсацію, зокрема, й за моральні страждання через незаконну окупацію північної частини Кіпру, де народилась та проживала позивач, турецькими Збройними Силами.
Зважаючи вищевикладене стягненню з відповідача рф на користь позивача підлягає грошова сума відшкодування моральної шкоди у розмірі 100000 (один мільйон) грн.
Згідно пункту 22 статті 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Таким чином, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, він стягується з відповідача Російської федерації в дохід держави в розмірі 10000,00 (десять тисяч) грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Частиною 5 передбачено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.16,22,23,1166,1167 ЦК України, ст.ст.2,4,5,10-13,76-82,223,258,259, 263-268, 280, 281 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до російської федерації в особі Міністерства юстиції рф про відшкодування шкоди, завданої внаслідок військової агресії російської федерації проти України - задовольнити частково.
Стягнути з держави Російська федерація в особі міністерства юстиції Російської федерації на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 1000000 гривень.
Стягнути з російської федерації судовий збір у розмірі 10000 гривень на користь держави Україна.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.289 ЦПК України, а саме, заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Суддя