Номер провадження 2/754/2505/25
Справа №458/1147/24
Іменем України
24 грудня 2025 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді - Сенюти В.О.,
секретаря судового засідання - Каба А.В.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - Гончарова Д.Ю.
представника відповідачів - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості.
Подану позовну заяву обгрунтовує тим, що 11.12.2020 між ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_4 було укладено договір позики. Відповідно до умов договору позики, позивач надав відповідачці позику в сумі 180025,95 грн., що еквівалентно 6441,00 доларів США строком до 11.03.2021. На виконання умов договору позики позивачу були повернуті кошти лише у розмірі 3769,60 грн. Позивач за власним переконанням не просить застосовувати до відповідачів наслідки невиконання умов договору позики, що передбачені п. 2.7.3 та 2.7 та не просить стягнути з останніх неустойку. Натомість ставить питання про стягнення 3 % річних в порядку ст. 625 ЦК України, що складає 7754,54 грн. за період з 12.01.2021 по 23.02.2022. Крім того, з метою забезпечення виконання зобов'язань, між позивачем та відповідачкою ОСОБА_4 укладено договір застави транспортного засобу з правом використання. Відповідно до п. 1.8 договору застави, чоловік ОСОБА_4 - ОСОБА_5 надав свою згоду на укладення договору позики та договору застави, відтак договір позики укладено одним із подружжя в інтересах сім'ї. На підставі викладеного, позивач просить стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість у розмірі 273358,49 грн. та судовий збір - 2733,58 грн.
Ухвалою Турківського районного суду Львівської області від 20.12.2024 цивільну справу передано до Деснянського районного суду міста Києва за підсудністю.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 16.01.2025 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 25.02.2025, яка занесена до протоколу судового засідання, витребувано від ПАТ КБ «ПриватБанк» та АТ «Універсал Банк» виписку по карті, що належить ОСОБА_1 .
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 01.04.2025, яка занесена до протоколу судового засідання витребувано від ПАТ КБ «ПриватБанк» банківську виписку по карті на ім'я ОСОБА_1 за період з 11.12.2020 по 31.12.2023.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 13.05.2025 витребувана банківська виписка по карті та по рахунку ОСОБА_1 за період з 11.12.2020 по 31.12.2023.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 18.09.2025, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд по суті.
Представник відповідачів подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити у задоволенні позову. Вказав, що відповідачі зобов'язання за договором позики виконали, кошти повернули у повному обсязі, а позивач в свою чергу вводить суд в оману. Враховуючи те, що відповідачі кошти за договором позики повернули, відтак відсутні підстави для стягнення 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України. Крім того, позивач не надав розгорнутого та обгрунтованого розрахунку заборгованості, відтак вказана вимога є недоведеною. Представник відповідачів вказав про понесені відповідачами витрати на професійну правничу допомогу по 15000,00 грн., які просив стягнути з позивача.
13.03.2025 АТ «Універсал Банк» на виконання ухвали суду надав відповідь, відповідно до якої у період з 11.12.2020 по 31.12.2023 на ім'я ОСОБА_1 не було іметовано жодних карт.
24.06.2025 ПАТ КБ «ПриватБанк» надав виписку по рахунках ОСОБА_1 за період з 11.12.2020 по 11.12.2023.
В судовому засіданні позивач та представник позивача подану позовну заяву підтримали, просили позов задовольнити з викладених підстав.
Представник відповідачів проти задоволенні позову заперечував, просив у задоволенні позову відмовити з підстав виконання відповідачами умов договору позики, а у задоволенні вимоги в порядку ст. 625 ЦК України - відмовити з підстав необгрунтованості.
Вислухавши вступне слово позивача, представника позивача та представника відповідачів, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Судом встановлено, що 11.12.2020 між позикодавцем ОСОБА_1 та позичальником ОСОБА_4 укладено договір позики в простій письмовій формі.
Відповідно до п. 1 договору позики, позичальник отримала від позикодавця у власність гроші в сумі 180025,95 грн., що еквівалентно 6441,00 доларів США.
Згідно п.п. 2.1, 2.2, 2.3 договору позики, сторони домовились про те, що договір позики є безпроцентним, остаточний розрахунок має бути здійснено не пізніше 11.03.2021. Повернення суми позики має бути еквівалентно курсу гривні до долару за курсом продажу доларів ПАТ КБ «ПриватБанк» на дату здійснення платежу, але не менше ніж курс долару США по відношенню до Української гривні, вказаного в п. 1 договору.
Відповідно до змісту п. 2.7 договору позики, позика повертається в наступному порядку: в строк до 11.01.2021 поверненню підлягає 1593,15 грн., що еквівалентно 57,00 доларів США, в строк до 11.02.2021 поверненню підлягає - 9558,90 грн., що еквівалентно 342,00 доларів США, в строк до 11.03.2021 поверненню підлягає - 168873,90 грн., що еквівалентно 6042,00 доларів США за курсом продажу доларів ПАТ КБ «ПриватБанк» на дату погашення платежу, але не менше ніж курс долару США по відношенню до української гривні, вказаного в п. 1.
11.12.2020 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали договір застави, який посвідчений приватним нотаріусом КМНО Забігайло С.Ю. за реєстровим № 1162.
Згідно п.1.1 договору застави, вказаним договором забезпечується виконання ОСОБА_4 зобов'язань за договором позики від 11.12.2020, зокрема остання зобов'язана повернути грошові кошти в сумі 180025,95 грн. до 11.03.2021.
Відповідно до п. 1.2. договору застави, предметом застави є рухоме майно - автомобіль Mercedes Benz GL 320 CDi, 2007 року випуску, який належить ОСОБА_4 та зареєстрований на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_1 від 18.05.2019.
Згідно п. 1.8. договору застави, чоловік заставодавця надав свою згоду на позику грошей та укладання договору застави, про що в справах нотаріуса залишається заява, посвідчена 11.12.2020 приватним нотаріусом КМНО Забігайло С.Ю. за реєстровим № 1158.
Відповідно до копії свідоцтва про шлюб, відповідачі перебувають у шлюбі з 10.07.2008.
Позивач, звертаючись до суду із відповідним позовом, вказує на те, що відповідачка ОСОБА_4 здійснила 4 платежі - двічі 11.08.2022, 07.09.2022 та 20.09.2022 лише на суму 3769,60, відтак враховуючи положення ст. 65 та 73 СК України, просить солідарно стягнути з відповідачів заборгованість за договором позики у розмірі 273358,49 грн., з яких 7754,54 грн. становлять 3 % річних в порядку ст. 625 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положенням ч. 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Положенням ч. 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 18.09.2013 у справі № 6-63цс13 та від 11.11. 2015 у справі № 6-1967цс15.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказувався факт укладення договору позики і його умови. Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-63цс13, від 02.07.2014 у справі № 6-79цс14 та від 13.12.2017 у справі № 6-996цс17.
У постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов'язання: «Грошовою одиницею України є гривня (ч. 1 ст. 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (ч.1 ст. 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.
Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов'язання (ч. 1 ст. 192, ч.1 ст. 524, ч. 1 ст. 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов'язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (ч.2 ст. 524 ЦК України). Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦК України).
Як укладення, так і виконання договірних зобов'язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України; також постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16)».
Отже, відповідно до умов договору позики від 11.12.2020 , відповідачка ОСОБА_4 отримала від позивача грошові кошти у сумі 180025,95 грн., що еквівалентно 6441,00 доларів США строком до 11.03.2021.
Вказана обставина не заперечувалась сторонами в судовому засіданні та знайшла своє підтвердження письмовими матеріалами справи.
Позивач, звертаючись із відповідним позовом до суду, вказав про те, що відповідачка здійснила часткове повернення коштів 4 платежами лише на суму 3769,60 грн., проте вказане заперечується представником відповідачів, оскільки вважає, що умови договору позики виконані у повному обсязі, а не частково.
Представник відповідачів, заперечуючи вказані доводи позивача, в свою чергу, у відзиві навів таблицю із сумами платежів та їх еквівалент до долара США, враховуючи курс ПАТ КБ «ПриватБанк» на момент здійснення відповідної оплати.
Суд, враховуючи інформацію, що містить надана ПАТ КБ «ПриватБанк» виписка по картковому рахунку ОСОБА_1 , приймає до уваги наведену представником відповідачів таблицю із відповідними оплатами.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити про те, що наведена сума повернення відповідачами коштів не відображає сплати, що мали місце згідно виписки банку: 07.05.2021 - сума 9674,00 грн. (курс 27,95 грн., що еквівалентно 346,12 доларів США), 13.10.2022 - сума 1300,00 грн. (курс 40,50 грн., що еквівалентно 32,10 доларів США) та 24.02.2023 - 1487,02 грн. (курс 39,55 грн., що еквівалентно 37,60 доларів США).
Доводи представника відповідачів про виконання зобов'язання за договором позики від 11.12.2020 у повному обсязі, суд до уваги не приймає, оскільки всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України стороною відповідачів належних, достовірних та допустимих доказів вказаному не надано.
Копію листування в месенджері, які надані представником відповідачів, суд до уваги не приймає через неможливість ідентифікацію осіб листування.
Суд звертає увагу, що пояснення сторони позивача щодо дійсного розміру заборгованості носить суперечливий характер, оскільки позивач вказує на часткове повернення коштів позичальником, на підтвердження чого надав копії квитанцій від 11.08.2022, які в подальшому просив не приймати до уваги, про що зазначено у протоколі судового засідання від 18.09.2025, при цьому відповідних клопотань щодо розміру позовних вимог заявлено позивачем не було.
Таким чином, суд приходить до висновку, що розмір заборгованості за договором позики від 11.12.2020 становить 1874,01 доларів США (6441 (сума позики за договором) -(4151,17 (сума повернених коштів згідно відзиву)+415,82 (три оплати, які не були враховані відповідачами)), що за курсом на момент подачі позовної заяви до суду (41,75 грн. за 1 долар США за курсом ПАТ КБ «ПриватБанк», а не 41,85 грн., як обраховує позивач) становить 78239,92 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
В постанові у справі № 295/8319/18 від 07.10.2021 Верховний Суд сформулював правову позицію щодо солідарної відповідальності подружжя за зобов'язаннями.
Отже, враховуючи положення ст. 73 СК України та вище наведений правовий висновок Верховного Суду, суд приходить до висновку, що заборгованість за договором позики від 11.12.2020 у сумі 78239,92 грн. підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_4 , як позичальника за договором позики від 11.12.2020 так і відповідача ОСОБА_5 , який відповідає за зобов'язанням, що виникає з правочину вчиненого в інтересах сім'ї.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідачів 3 % річних в порядку ст. 625 ЦК України в сумі 7754,54 грн. за період з 12.01.2021 по 23.02.2022, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Так, положення п. 2.2 та п. 2.7 договору позики містить періоди повернення позики - 11.01.2021, 11.02.2021 та строк остаточного повернення коштів 11.03.2021.
Суд, наданий позивачем розрахунок 3 % річних в порядку ст. 625 ЦК України до уваги не приймає, оскільки позивач, у своєму розрахунку не врахував здійснені відповідачами платежі та дати їх вчинення.
Крім того, суд позбавлений можливості надати власний розрахунок, враховуючи зміст положення пп. 2.2 та 2.7 договору позики від 11.12.2020 щодо періодів повернення коштів. В свою чергу, самостійне визначення судом певних періодів для стягнення 3 % річних в порядку ст. 625 ЦК України буде порушенням принципу диспозитивності та суперечитиме положенню ч. 1 ст. 13 ЦПК України.
Таким чином, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідачів 3 % річних в порядку ст. 625 ЦК України як необґрунтованої.
Розподіл судових витрат
Представник позивача просив стягнути з відповідачів витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25000,00 грн.
На підтвердження вказаного, представником позивача надано: ордер, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, договір № 31/03-25 від 31.03.2025 про надання правової допомоги, акт № 1 про надання правової допомоги від 01.11.2025.
Представник відповідачів подав клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, відповідно до якого просив у задоволенні заявлених витрат відмовити, оскільки позивач у позовній заяві не вказав про такі витрати, адвокат Гончаров Д.Ю. вступив у справу 31.03.2025, в той час як позовна заява подана до суду 02.12.2024, при цьому ним не подано жодних клопотань, а участь щодо вказаної справи зводиться лише до присутності у 3-4 судових засіданнях.
Представник відповідачів, в свою чергу також подав клопотання про стягнення з позивача на користь відповідачів витрати на професійну правничу допомогу по 15000,00 грн. на кожного. До вказаного клопотання долучено: квитанції до прибуткового касового ордеру № 76 від 24.11.2025, акт № 27 від 24.11.2025 прийому- передачі наданих послуг до договору про надання професійної правничої допомоги 10/02-25 від 10.02.2025, договір № 10/02-25 про надання професійної правничої допомоги, квитанції до прибуткового касового ордеру № 75 від 24.11.2025, акт № 26 від 24.11.2025 прийому- передачі наданих послуг до договору про надання професійної правничої допомоги 10/02-25/1 від 10.02.2025, договір № 10/02-25/1 про надання професійної правничої допомоги.
Відповідно до ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаний з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу
Згідно ч. 1 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15.
Сторона позивача, всупереч ч. 1 ст. 134 ЦПК України у позовній заяві не вказувала про понесені або очікувані витрати у заявленому розмірі- 25000,00 грн.
Відповідно до п. 1.3 договору № 31/03-25 про надання правової допомоги від 31.03.2025, укладений між адвокатом Гончаровим Д.Ю. та ОСОБА_1 , правнича допомога за цим договором вважається наданою у випадку необхідності звернення до суду з позовом клієнта чи звернення до суду інших осіб.
Суд звертає увагу, що звернення позивача до суду із позовом до відповідачів про стягнення заборгованості мало місце 02.12.2024, тобто задовго до укладення договору № 31/03-25, згідно якого представник позивача просить стягнути витрати. При цьому, письмові матеріали справи не містять клопотань представника позивача щодо розгляду справи по суті, зокрема відсутня відповідь на відзив, а під час виступу із вступним словом адвокат обмежився підтриманням позовної заяви з викладених в ній підстав.
Крім того, суд звертає увагу на замовчення стороною позивача здійснених відповідачами оплат, що знайшли своє відображення у виписці по картковому рахунку, яка надана ПАТ КБ «ПриватБанк».
Таким чином, суд приходить до висновку, про відмову у стягненні з відповідачів на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25000,00 грн.
Клопотання представника відповідачів про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу по 15000,00 грн. на кожного підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до вимог п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позовні вимоги задоволені частково, що відповідає 28,62 % (78239,92*100/273358,49), відтак витрати відповідачів на професійну правничу допомогу складають 8586,00 грн.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, суд приходить до висновку, що розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідачів становить 782,18 грн. (78239,92*2733/273358,49).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 19, 81, 133, 141, 223, 258-260, 263-265 ЦПК України , суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 78239,92 грн.
Стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судовий збір 782,18 грн., по 391,09 грн. з кожного.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 , ОСОБА_5 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8586 по 4293 грн. на кожного.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення/складання повного тексту шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. В разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили, якщо його не скасовано, після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 - РНОКПП НОМЕР_2 , адреса - АДРЕСА_1 .
Відповідачі: ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса - АДРЕСА_2 .
ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації - АДРЕСА_3 .
Повний текст рішення суду складено - 29.12.2025
Суддя В.О. Сенюта