Номер провадження 6/754/346/25
Справа № 754/11893/21
Іменем України
19 грудня 2025 року Деснянський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Зотько Т.А.,
за участі секретаря судових засідань - Юхименко А.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 , стягував - ОСОБА_2 , заінтересована особа: Печерський відділ Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню,
В грудні 2025 року в інтересах заявника ОСОБА_1 до суду звернувся адвокат Котвицький Є.О. з заявою, в якій просить дублікат виконавчого документу №2/4014/09, виданий Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліментів в розмірі всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно з дня пред'явлення позову, визнати таким, що не підлягає виконанню.
При цьому представник заявника посилається на те, що на стадії виконання рішення суду про стягнення з нього аліментів на утримання неповнолітнього сина, заявник зі стягувачкою досягли домовленості про те, що він в рахунок сплати аліментів на утримання дитини, передав у власність сина на підставі договору дарування від 15.12.2017 нежитлове приміщення, загальною площею 42,3 м.кв. по АДРЕСА_1 , після чого стягувачка відмовилась від отримання аліментів, про що подала 30.03.2018 відповідну заяву до відділу ДВС про завершення виконавчого провадження про стягнення аліментів у зв'язку з набуттям права на нерухомість ст..190 СК України, а відтак з вказаного часу спірний виконавчий документ є таким, що не підлягає виконанню. Разом з тим, у зв'язку з незаконним та безпідставним не закриттям виконавчого провадження та внесення щодо заявника відомостей до Єдиного реєстру боржників, а також наявністю постанови про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, заявник позбавлений можливості отримати необхідне та належне лікування з необхідністю оперативного втручання в лікарні м.Золінген (ФРН) після отриманого поранення під час проходження військової служби, пов'язаної з захистом держави.
Ухвалою від 04.11.2025 заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та призначено до судового засідання.
Представник Котвицький Є.О. в судовому засіданні 01.12.2025 вимоги поданої заяви підтримав у повному обсязі посилаючись на викладені в ній обставини, при цьому зазначив, що після укладення між сторонами договору дарування та відмови стягувачки від подальшого виконання виконавчого листа про стягнення аліментів з заявника на її користь на утримання їх спільного сина, стягувачка вказаний виконавчий лист передала безпосередньо заявнику. Відтак підстави отримання дубліката виконавчого листа не відповідали вимогам закону.
В судове засідання 19.12.2025 представник заявника та заявник не з'явились, представник подав суду заяву про проведення судового засідання без їх з заявником участі.
Відповідно до ч. 3 ст. 432 ЦПК України суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити виконання за виконавчим документом або заборонити приймати виконавчий документ до виконання.
Заслухавши пояснення представника заявника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Як встановлено судом, на підставі рішення Деснянського районного суду м.Києва від 02.11.2009 року було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліментів в розмірі всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно з дня пред'явлення позову.
Згідно з копією наданого суду договору дарування нежитлового приміщення від 15.12.2017, ОСОБА_1 подарував своєму сину - ОСОБА_3 , від імені якого діяла його мати - ОСОБА_2 , нежитлове приміщення, загальною площею 42,3 м.кв. по АДРЕСА_1 .
Як вбачається з копії заяви ОСОБА_2 , остання звернулась до Начальника Печерського районного ВДВС м.Києва О.Й.Коблоша з заявою від 30.03.20218, згідно з якою просила про завершення виконавчого провадження про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на її користь у зв'язку з набуттям права на нерухомість ст..190 СК України.
Разом з тим, згідно ухвали судді Деснянського районного суду м.Києва від 06.09.2021 на підставі заяви ОСОБА_2 було видано дублікат виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 аліментів у розмірі частки всіх видів його заробітку. При цьому зазначено, що особисто заявниця повідомила, що між нею та ОСОБА_1 дійсно існувала домовленість про добровільну сплату аліментів, на підставі чого оригінал виконавчого листа вона віддала ОСОБА_1 .. Однак боржник припинив виконувати зобов'язання, а тому заявниця вимушена була звернутись до суду за видачею їй дубліката виконавчого листа.
Таким чином, суд приходить до висновку, що саме під час постановлення вищевказаної ухвали, судом було надано оцінку належності підстав для видачі дубліката виконавчого листа
Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Відповідно до положень частини другої статті 432 ЦПК України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
За змістом вказаної норми виконавчий лист може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
При цьому словосполучення "або з інших причин" стосується саме припинення обов'язку боржника, який підлягає виконанню. Підстави припинення зобов'язання визначені главою 50 розділу І книги п'ятої ЦК України.
Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: - видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); - коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; - видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; - помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що законодавець встановлює підстави, за яких суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, зокрема, у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.
У цьому випадку саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Як роз'яснив ВС України в інформаційному листі від 01 липня 2015 року "Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах" у зв'язку з відсутністю чіткого визначення "інших причин" для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у суддів виникали труднощі під час її застосування. Так, словосполучення "або з інших причин" не стосується припинення обов'язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад, в апеляційному чи касаційному порядку скасовано чи змінено рішення суду, або ж у зв'язку з ново виявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.
Окрім того, за своїм змістом частина друга статті 432 ЦПК України передбачає визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню як повністю так і частково, а тому підстави, якими заявник обґрунтовує свою заяву, можуть бути наслідком як повного так і часткового визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а отже як повного так і часткового задоволення заяви, поданої відповідно до цієї норми закону.
Таким чином, передумовою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню є одна з наступних обставин: - помилковість видачі виконавчого листа; - боржником чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого обов'язок припинився; - обов'язок боржника припинився з інших причин (передання відступного, зарахування, прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі, інші підстави припинення зобов'язання, передбачені главою 50 Цивільного кодексу України).
Отже, закон не передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом.
Відповідно до вимог ст.190 СК України, той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо).
Такий договір нотаріально посвідчується. Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.
Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору.
Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно.
У разі укладення такого договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов'язується самостійно утримувати її.
Укладення договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину.
На майно, одержане за договором відповідно до частини першої цієї статті, не може бути звернене стягнення.
Майно, одержане дитиною за цим договором, може бути відчужене до досягнення нею повноліття лише з дозволу органу опіки та піклування.
Договір, укладений відповідно до частини першої цієї статті, визнається судом недійсним за вимогою відчужувача нерухомого майна у разі виключення його імені як батька з актового запису про народження дитини.
У разі визнання договору недійсним у відчужувача відновлюється право власності на нерухоме майно.
За позовом відчужувача нерухомого майна договір, укладений відповідно до частини першої цієї статті, може бути розірваний у разі невиконання тим із батьків, з ким проживає дитина, обов'язку по її утриманню.
Як убачається з матеріалів справи, при укладенні договору дарування нерухомого майна, сторонами було підтверджено, що договір не носить характеру фіктивного чи удаваного правочину. А також свідчать, що укладання правочину такого змісту, дійсно відповідає їх намірам, підтверджують відсутність у кожного із сторін заперечень, щодо кожної з умов правочину, однаково розуміють значення, умови та правові наслідки правочину для кожної із сторін, відповідають їх бажанню та волевиявленню про що свідчать особисті підписи кожної із сторін правочину. Дарувальник свідчить, що цей договір ним укладено без впливу помилки, обману, насильства або тяжких обставин. Зобов'язання стягувачки утримувати дитину самостійно з моменту укладення договору, вказаний договір не містить.
Таким чином, твердження заявника про те, що реальними намірами сторін при укладенні вище вказаного договору було укладення саме договору про припинення стягнення аліментів, не відповідають встановленим судом обставинам.
При цьому судом також враховано, що згідно витягу з розпорядження №626 від 10.11.2017, Деснянською районною в м.Києві державною адміністрацією було надано дозвіл ОСОБА_2 , діючій від імені малолітнього сина ОСОБА_3 , на прийняття в дар від батька, ОСОБА_1 , належного йому нежитлового приміщення, загальною площею 42,3 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 саме з метою покращення майнових прав дитини. Питання щодо припинення при цьому сплати аліментів на утримання дитини, після укладення такого договору, вказане розпорядження не містить.
На підставі викладеного, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_5 не підлягають задоволенню, оскільки виконавчий лист виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом.
Керуючись ст. 432 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 , стягував - ОСОБА_2 , заінтересована особа: Печерський відділ Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали виготовлено 29.12.2025.
Суддя Т.А .Зотько