Справа № 752/1581/25
Провадження №: 2/752/3716/25
30 грудня 2025 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючої судді Митрофанової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (далі - ТОВ «Факторинг Партнерс», Товариство) звернулось через засоби електронного зв'язку до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 16648,36 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 19.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (далі - ТОВ «Укр Кредит Фінанс», Кредитодавець) та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №0491-0730, відповідно до умов якого Кредитодавець надав відповідачу кредит в розмірі 9500 грн, а останній у свою чергу зобов'язався повернути кредит, сплатити відсотки та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. ТОВ «Укр Кредит Фінанс» свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, але відповідач зі свого боку допустив порушення виконання умов кредитного договору.
У подальшому 28.10.2021 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір факторингу №02/10/2021, відповідно до умов якого ТОВ «Укр Кредит Фінанс» відступило на користь позивача право вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі до відповідача за кредитним договором №0491-0730 від 19.09.2020. Таким чином, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за вказаним вище кредитним договором та набуло статусу кредитора по відношенню до останнього.
Оскільки первісний кредитор свої зобов'язання перед позичальником відповідно до укладеного кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши останньому кредитні кошти, але ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання з повернення кредиту не виконує належним чином, у останнього станом на день складення позовної заяви наявна заборгованість у загальному розмірі 16648,36 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 9500 грн, заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення прав вимоги в розмірі 6650 грн, а також інфляційних збитків у розмірі 414,82 грн та 3% річних у сумі 83,54 грн.
У зв'язку з тим, що відповідач відмовляється добровільно повернути отримані в кредит грошові кошти та сплатити відсотки за їхнє користування, то позивач з метою захисту свого порушеного права змушений був звернутися до суду із вказаним позовом, відповідно до вимог якого просив стягнути ОСОБА_1 зазначену заборгованість та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.01.2025 для розгляду цивільної справи №752/1581/25 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 13 січня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду подати суду відзив на позов. Окрім того, вирішено здійснити повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі шляхом опублікування на офіційному веб-порталі судової влади України відповідного оголошення.
Відзиву на позовну заяву чи інших письмових пояснень щодо суті спору, а також заява про проведення розгляду справи з повідомленням учасників справи, або ж повідомлення про адресу іншого місця проживання, від відповідача на адресу суду не надходило. Відповідач повідомлявся про розгляд справи належним чином, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, а також шляхом направлення копії ухвали суду про відкриття провадження на його останню відому адресу зареєстрованого місця проживання, проте поштове відправлення повернулося на адресу суду, як неотримане з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Крім того, копія позовної заяви з додатками до неї у відповідності до вимог частини сьомої статті 43 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) були направлені позивачем на адресу відповідача листом з описом вкладення (повернувся конверт - адресат відсутній).
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі №10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі №24/260-23/52-б).
У відповідності до вимог частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною восьмою статті 279 ЦПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Оскільки відповідач у встановлений судом строк не подав до суду відзив на позовну заяву, то суд на підставі частини восьмої статті 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Факторинг Партнерс»підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Положеннями статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому,що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Відповідно до приписів статті 12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Як убачається з матеріалів справи та установлено судом, 19.09.2020 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №0491-0730 (далі - Договір).
Договір укладено між сторонами за допомогою вебсайту navse.com.ua. Договір підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором А655.
Відповідно до умов пункту 1.2 Договору кредитодавець надає відповідачу на умовах строковості, зворотності, платності кредит у розмірі - 9500 грн, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом.
Сторони вказаного договору погодили строк кредитування - 70 календарних днів (10 тижнів), дата повернення кредиту згідно графіку платежів до 27.11.2020. Повернення кредиту відбувається шляхом внесення 5 однакових за розміром платежів (один платіж раз на 2 тижні). Кожен із відповідних двотижневих передбачає сплату однієї п'ятої від суми кредиту та суми нарахованих за користування кредитом процентів (пункт 1.4 Договору).
Згідно пункту 1.6 Договору протягом строку кредиту встановленого пунктом 1.4 Договору розмір процентів за користування кредитом складає 1% від початкової суми кредиту за кожен день користування кредитом. Річна відсоткова ставка складає 365%.
Строк та проценти за користування кредитом за цим договором обчислюються згідно з графіком платежів (пункт 3.2 Договору).
Положеннями пункту 7.4 Договору позичальник підтвердив, що отримує кредит на споживчі потреби.
У додатку №1 до Договору сторони погодили графік платежів, який є невід'ємною частиною кредитного договору та містить розрахунок суми кредиту та процентів за користування кредитом із зазначенням терміну платежів.
19.09.2020 позичальником за допомогою електронного підпису одноразового ідентифікатора (А655) було підписано паспорт споживчого кредиту, у якому зазначений розмір кредитного ліміту від 5000 грн до 20000 грн, строк кредитування - 70 календарних днів (10 тижнів), мета отримання кредиту - на споживчі потреби, спосіб та строк кредиту - безготівковим шляхом на платіжну картку позичальника протягом трьох робочих днів з моменту укладення Кредитного договору, процентна ставка - 365 % (1% на день), загальні витрати за кредитом на суму 95000 грн строком на 70 днів становитимуть 6650 грн. Інформація викладена у паспорті споживчого кредиту зберігала чинність та була актуальною до 27.11.2020.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.
За змістом частин першої та другої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до вимог частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина друга статті 1054 ЦК України).
Частиною першою статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Із дослідженого судом кредитного договору від 19.09.2020 за №0491-0730 убачається, що його було укладено в електронній формі.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.
Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до положень частини сьомої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (частина дванадцята статті 11 Закону).
За змістом статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
З наданих матеріалів вбачається, що між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який укладений в електронній формі, що відповідає приписам статті 207 ЦК України із застосуванням Закону України «Про електронну комерцію» та підписаний сторонами, відповідно до вимог статті 12 вказаного Закону, зокрема, зі сторони відповідача за допомогою одноразового ідентифікатору (А655), застосування якого у свою чергу було передбачено умовами пункту 1.5 договору. А отже, даний кредитним договір за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі та відповідно є обов'язковим до виконання його сторонами.
Поряд з цим суд зазначає, що без отримання повідомлення з відповідним ідентифікатором, без здійснення входу на сайт товариства та ідентифікації позичальника, такий договір не був би укладений.
Зазначене відповідає висновкам, що викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19, провадження №61-1602св20, від 28 квітня 2021 року у справі №234/7160/20, провадження №61-2903св21, від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20, провадження №61-2303св21, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, провадження №61-16059св21, від 08 серпня 2022 року у справі №234/7298/20, провадження №61-2902св21.
Щодо права позивача пред'являти свої вимоги до відповідача за цим договором, то суд керується такими положеннями норм матеріального права.
Положеннями частини першої статті 510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
За нормою статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Частиною першою статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено частиною першою статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з частиною першою статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє останнього від обов'язку погашення кредиту.
Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, наведеною у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі за №361/2105/16-ц та від 06 лютого 2018 року у справі за №278/1679/13-ц, від 06 лютого 2019 року у справі за №667/11010/14-ц.
Таким чином, до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» перейшли всі права щодо права вимоги до відповідача за вказаними вище договорами позики та договорами про надання фінансових кредитів.
Договори факторингу не визнані недійсними у встановленому порядку, тобто презумпція правомірності правочину, передбачена статтею 204 ЦК України, не спростована. Отже, укладені між фінансовими установами та позивачем договори факторингу є належними доказом переходу права вимоги до боржника за вказаними вище договорами.
Окрім того, з матеріалів справи чітко вбачається, що позивачем до позовної заяви додано копії договорів факторингу, акти прийому-передачі реєстру боржників, витяги з реєстрів боржників, з якими і пов'язано набуття позивачем права вимоги.
Судовим розглядом установлено, що 28.10.2021 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір факторингу №02/10/2021, за умовами якого первісний кредитор передав (відступив) новому кредитору права вимоги до боржників, а новий кредитор набув права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та передав первісному кредитору під відступлення права вимоги, грошові кошти за плату у порядку та строки встановлені цим договором.
Згідно наданої позивачем копії реєстру боржників №1 від 09.11.2021 до ТОВ «Факторинг Партнерс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №0491-0730 від 19.09.2020, що складається із суми основного боргу - 9500 грн та суми нарахованих процентів - 6650 грн.
Отже, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №0491-0730 від 19.09.2020.
Так, вимогами статті 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (стаття 510 ЦК України).
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов'язують його сплати суму боргу кредитору.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (частина перша статті 1046 ЦК України).
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з положеннями частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Факт надання відповідачу кредитних коштів підтверджується листом АТ КБ «ПриватБанк» про перерахування коштів від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» через систему платежів LiqPay, де підтверджено проведення 19.09.2020 транзакції №1427484071 на суму 9500 грн за договором №0491-0730 на картку НОМЕР_1 .
Згідно з умовами вказаного кредитного договору позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором.
Проте, відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконав та не повернув в обумовлений договором строк кредитні кошти та не сплатив відсотки за їхнє користування, у зв'язку із чим у нього виникла заборгованість.
За наданим позивачем розрахунком заборгованості убачається, що загальна сума заборгованості ОСОБА_1 за спірним кредитним договором станом на 06.12.2024 становить 16648,36 грн та складається із заборгованості по тілу кредиту в сумі 9500 грн, заборгованості за відсотками в розмірі 6650 грн, а також нарахованих у період з 09.11.2021 по 23.02.2022 3% річних у розмірі 83,54 грн та інфляційних збитків у розмірі 414,82 грн.
З матеріалі справи убачається, що відповідач не надав суду доказів, які спростовували б розмір заборгованості за тілом кредиту, а відтак наданий позивачем розрахунок заборгованості в цій частині, за відсутності заперечень щодо такого розрахунку від відповідача, приймається судом як достовірний.
При вирішенні даного спору судом взято до уваги, що відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, та при цьому суд враховує, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку банку не повернуті, суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав у судовому порядку шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Оскільки ОСОБА_1 у визначений договором строк кошти не повернув, то з нього на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» слід стягнути заборгованість за основною сумою боргу в розмірі 9500 грн.
При вирішенні заявлених ТОВ «Факторинг Партнерс» позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, то суд виходить з наступного.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).
За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18) зазначено, що «відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 зазначається, що:
- проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу) (пункт 81);
- припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 91);
- на період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (пункт 97);
- при цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність (пункт 106);
- на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання може бути зменшений судом (пункт 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18) (пункт 107).
- можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (пункт 128).
З наданого позивачем розрахунку заборгованості, а також відомості про детальні щоденні нарахування та погашення по договору №0491-0730 від 19.09.2020 убачається, що розмір пред'явленої до стягнення заборгованості по процентам нараховано первісним кредитором за період з 03.10.2020 по 11.12.2020 та вона складає 6650 грн, з яких щоденний розмір процентів становить 95 грн.
Суд зауважує, що при стягненні заявленої позивачем заборгованості по відсотками за кредитним договором, необхідно ґрунтуватися на чітко обумовлених між контрагентами кредитного договору умовах, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування, а не умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації.
Зі змісту пункту 1.4 укладеного між відповідачем та ТОВ «Укр Кредит Фінанс» договір №0491-0730 від 19.09.2020 його сторонами було погоджено, що строк кредиту складає 70 календарних днів (10 тижнів). Кредит має бути повернутий згідно графіку платежів (додаток 1 до кредитного договору) до 27.11.2020 (термін погашення). Повернення кредиту відбувається шляхом внесення 5 однакових за розміром платежів (один платіж раз на 2 тижні). Кожен із відповідних двотижневих платежів передбачає сплату однієї п'ятої від суми кредиту та суми нарахованих за користування кредитом процентів.
Згідно графіку платежів (додаток №1 до кредитного договору), який є невід'ємною частиною кредитного договору, позичальник мав здійснити повернення кредиту та нарахованих відсотків п'ятьма платежами по 3230 грн (1900 грн - сума кредиту, 1330 - нараховані проценти) 02.10.2020, 16.10.2020, 30.10.2020, 13.11.2020 та 27.11.2020.
Таким чином, у рамках передбаченого договором строку кредитування - 70 днів, позичальник мав повернути кредитодавцю суму кредиту - 9500 грн, та сплатити проценти за користування кредитом у загальній сумі 6650 грн.
В той же час, за даною випискою про детальні щоденні нарахування та погашення по спірному договору нарахування кредитором процентів за користування кредитними коштами охоплюють період з 03.10.2020 по 11.12.2020 та відповідно виходить за межі узгодженого сторонами кредитного договору строку кредитування відповідача, що у свою чергу не відповідає вимогам статтей 1048, 1054 ЦК України.
Обґрунтовуючи вимоги позову, позивач, окрім як на положення договору кредиту, посилався також на Правил надання споживчих кредитів, яким визначено пролонгацію договору у разі сплати позичальником заборгованості за процентами.
Проте в матеріалах справи відсутні докази підписання або ознайомлення відповідача із вказаними Правилами, а також вчинення будь-яких дій направлених на узгодження відповідачем пролонгації дії кредитного договору.
Наданими суду доказами підтверджується узгодження у встановленому порядку сторонами договору строку кредитування відповідача з 19.09.2020 по 27.11.2020 включно.
Отже, після спливу визначеного договором №0491-0730 від 19.09.2020 строку кредитування (27.11.2020) право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому, з вказаної вище виписки також убачається, що за період з 19.09.2020 по 02.10.2020 ОСОБА_1 здійснив часткову оплату боргу, а саме нарахованих щоденних процентів за користування кредитними коштами у загальному розмірі 1330 грн (за 14 днів)
Таким чином, перевіривши обґрунтованість пред'явленої позивачем до стягнення суми заборгованості по нарахованим відсоткам за користування відповідачем кредитними коштами, наявні правові підстави для стягнення таких відсотків, що були нараховані у період з 03.10.2020 по 27.11.2020, а саме в розмірі 5320 грн (6650 грн - 1330 грн).
Відтак, у задоволенні вимог позову про стягнення з відповідача відсотків, нарахованих у період з 28.11.2020 по 11.12.2020 необхідно відмовити.
Щодо заявлених позивачем до стягнення інфляційних збитків та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України, суд зазначає таке.
Так, як було зазначено вище, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3% відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі №6-49цс12 і постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №14-446цс18.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено вимогу про стягнення 3% річних та втрат від інфляції, що нараховані за період з 09.11.2021 по 23.02.2022, на суму заборгованості 9500 грн, тобто тіло кредиту.
Враховуючи, викладене вище, а також те, що відповідачем порушено умови та строки виконання основного зобов'язання за договірними правовідносинами, вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 83,45 грн та втрат від інфляції в розмірі 414,82 грн підлягає задоволенню.
Відповідач, всупереч вимогам частини першої статті 81 ЦПК України, не надав жодних належних та допустимих доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості, в тому числі і таких, що підтверджували б сплату заборгованості в повному обсязі чи відсутність такої, або наявність заборгованості в іншому розмірі.
Положеннями частин першої та третьої статті 83 ЦПК України унормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Проте, відповідач не скористався правом на подання відзиву на позов впродовж встановленого ухвалою суду строку. В матеріалах справи також відсутні докази неможливості подання відповідачем доказів з об'єктивних причин, з яких такі докази не могли бути подані у зазначений в ухвалі про відкриття провадження строк.
Суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім випадків, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина 7 статті 81 ЦПК України).
Відповідно до частини 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відтак, враховуючи той факт, що за наслідками судового розгляду було установлено факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором №0491-0730 від 19.09.2020, а також зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів з боку відповідача на спростування зазначених вище висновків, як і доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог ТОВ «Факторинг Партнерс». А саме, наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 , на користь позивача заборгованості за вказаним кредитним договором у загальному розмірі 15318,36 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 9500 грн, заборгованості по відсоткам за період з 03.10.2020 по 27.11.2020 в розмірі 5320 грн, інфляційних втрат у сумі 414,82 грн, а також 3% річних у сумі 83,54 грн.
Згідно вимог статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат.
Вирішуючи питання судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов'язанні з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, оскільки за результатами розгляду суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову у цій справі, то відповідно з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені на сплату судового збору в розмірі 2228,85 грн, тобто пропорційно до загального розміру задоволених позовних вимог (92,01%).
Також, позивачем у поданій до суду позовній заяві заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 9000 грн.
Відповідно до вимог частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частинами п'ятою, шостою статті 137 ЦПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин першої-шостої, дев'ятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що Відповідно до правової позиції Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
У постанові від 22 березня 2023 року у справі №758/6113/19 Верховний Суд зазначив, «що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п'ятою, дев'ятою статті 141 ЦПК України.
При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини третьої статті 137 ЦПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини третьої статті 141 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу)».
У цій справі судом встановлено, що позивач на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9000,00 грн надав: договір про надання правової допомоги від 02.07.2024 №02-07/2024, укладений із адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс»; прайс-лист адвокатського об'єднання «Лігал Ассістанс» від 01.11.2023; заявку на надання юридичної допомоги №165 від 01.11.2024; витяг з акту №1 про надання юридичної допомоги від 29.11.2024 на загальну суму 9000 грн (надання усної консультації з вивченням документів 2 год х 1500 грн = 3000 грн, а також складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду 2 год х 3000 грн = 6000,00 грн).
Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат суд встановив, що зазначені позивачем витрати на правничу допомога адвоката, які включають послуги «надання усної консультації з вивченням документів» має організаційний характер та зводяться до формування правової позиції позивача та є складовою підготовки позовної заяви і за своєю суттю не може бути віднесена до правової допомоги, як окрема послуга.
Крім того, враховуючи положення пункту 2 частини третьої статті 141 ЦПК України та правові висновки щодо застосування цієї норми, які викладені у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі №758/6113/19, з огляду на критерії обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову, суд доходить висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн за складання типової позовної заяви у малозначному спорі не є співмірним, розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи, оскільки ціна позову складає 16648,36 грн.
Тому, з огляду на критерій обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, а також зважаючи на часткове задоволення позову, суд уважає, що витрати на правничу допомогу мають бути відшкодовані у розмірі 3000 грн.
Керуючись статтями 2, 4, 7, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість за кредитним договором №0491-0730 від 19.09.2020 у розмірі 15318,36грн, а також понесені по справі судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2228,85 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн.
У задоволенні інших вимог позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
1. Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», адреса: 03150, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок №6, офіс №521, код ЄДРПОУ 42640371;
2. Відповідач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 .
Суддя А.О. Митрофанова