Справа № 752/23138/24
Провадження №: 2/752/3227/25
30 грудня 2025 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючої судді Митрофанової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ГРАВЕ Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,
У жовтні 2024 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ГРАВЕ Україна» (далі - ПАТ «СК «ГРАВЕ Україна», Товариство) через підсистему «Електронний суд» звернулось до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в розмірі 39871 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 17.02.2021 між ПАТ «СК «ГРАВЕ Україна» та ОСОБА_2 було укладено договір страхування №101064420 майнових інтересів власника автомобіля «Nissan Sentra», д.н.з. НОМЕР_1 . 03.09.2021 у місті Києві по проспекту Лобановського відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого транспортного засобу та автомобіля «ЗАЗ-1102», н.з. НОМЕР_2 , яким керував відповідач ОСОБА_1 , у результаті чого відбулось пошкодження застрахованого позивачем транспортного засобу. Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 01 грудня 2021 року по справі №752/24396/21 відповідача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до звіту №8877 від 12.09.2021 вартість матеріального збитку пошкодженого збитку, завданого власнику застрахованого автомобіля «Nissan Sentra», д.н.з. НОМЕР_1 , склала 41154,65 грн, а відповідно до рахунку на оплату по замовленню №9121 від 06.09.2021 вартість відновлювального ремонту склала 39871 грн. У зв'язку із цим ПАТ «СК «ГРАВЕ Україна» у встановленому порядку здійснило розрахунок розміру страхового відшкодування у розмірі фактичної вартості ремонту та виплатило його страхувальнику згідно страхового акту №11.98007042.1/KOS. Таким чином, до позивача перейшло право вимоги на отримання від винної особи компенсації матеріальної шкоди, заподіяної власнику автомобіля «Nissan Sentra», д.н.з. НОМЕР_1 , унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 03.09.2021.
Відтак, враховуючи той факт, що відповідач у добровільному порядку відмовляється відшкодувати позивачеві матеріальні збитки, то останній змушений був звернутися до суду із вказаним позовом, відповідно до вимог якого просив суд стягнути з ОСОБА_1 понесені витрати на виплату страхового відшкодування у розмірі 39871 грн, а також вирішити питання про розподіл судових витрат у справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2024 для розгляду цивільної справи №752/23138/24 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 06 листопада 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду подати суду відзив на позов.
Відповідач належним чином повідомлявся про розгляд справи. Зокрема, копія позовної заяви з додатками до неї у відповідності до вимог частини сьомої статті 43 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) були направлені позивачем на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача листом з описом вкладення (повернувся конверт - адресат відсутній).
Разом з тим, копія ухвали суду від 06 листопада 2024 року направлялася на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача рекомендованим листом з повідомленням, який повернувся на адресу суду з відміткою відділення поштового зв'язку «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до положень пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
З огляду на те, що на поштовому повідомленні проставлено відмітку «адресат відсутній за вказаною адресою», тобто за зареєстрованим місцем проживання відповідача, в силу положень пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України вважається, що поштове відправлення вручено відповідачеві та він є повідомленим про розгляд справи.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі №10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі №24/260-23/52-б).
Згідно постанов Верховного Суду від 20 січня 2023 року у справі №465/6147/18, від 30 листопада 2022 року у справі №759/14068/19, від 30 листопада 2022 року у справі №725/486/22, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.
Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до вимог частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Оскільки відповідач у встановлений судом строк не подав до суду відзив на позовну заяву, тому суд на підставі частини восьмої статті 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги ПАТ «СК «ГРАВЕ Україна» підлягають задоволенню з огляду на таке.
Положеннями статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому,що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Відповідно до приписів статті 12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Як убачається з матеріалів справи та установлено судом, 17.02.2021 між ПАТ «СК «ГРАВЕ Україна» та ОСОБА_2 було укладено договір добровільного страхування «ГРАВЕ КАСКО» №101064420, за умовами якого позивач здійснив страхування від ризиків, вказаних у договорі та взяв на себе зобов'язання виплатити страхове відшкодування у разі пошкодження у ДТП або конструктивної загибелі транспортного засобу «Nissan Sentra», д.н.з. НОМЕР_1 .
Як убачається з матеріалів справи, 03.09.2021 близько 11 год. 35 хв. по проспекту Лобановського, 130, у місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого позивачем транспортного засобу «Nissan Sentra», д.н.з. НОМЕР_1 , а також транспортного засобу «ЗАЗ-1102», н.з. НОМЕР_2 , під керуванням відповідача у результаті чого вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 01 грудня 2021 року по справі №752/24396/21 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні правопорушень, передбачених статтею 124 та частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також накладено на нього відповідне адміністративне стягнення.
Згідно описової частини вказаної постанови суду, 03.09.2021 об 11 год. 35 хв. водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом ЗАЗ н.з. НОМЕР_2 , в м. Києві по пр-ту В.Лобановського, 130, з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: стійкий запах з алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови, не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечного інтервалу та скоїв наїзд на припаркований автомобіль Ніссан н.з. НОМЕР_1 . В результаті ДТП транспорті засоби отримали механічні пошкодження. Тобто ОСОБА_1 вчинив дії, якими порушив вимоги пунктів 2.3.б, 2.5, 13.1 Правил дорожнього руху України.
Відповідно до положень частини шостої статті 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Оскільки згадана вище постанова суду, якою була установлена вина водія автомобіля ЗАЗ н.з. НОМЕР_2 , у скоєнні ДТП, згідно вказаної норми частини четвертої статті 82 ЦПК України, має преюдиціальне значення, то у даному випадку вина відповідача у завданні позивачеві матеріальних збитків доведена.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди був пошкоджений застрахований позивачем автомобіль «Nissan Sentra», д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується копією виданої Управлінням патрульної поліції в місті Києві довідки за №3021251355524525 про дорожньо-транспортну пригоду, копією відповіді від НПУ, копією протоколу огляду транспортного засобу від 09.09.2021.
03.09.2021 власник автомобіля «Nissan Sentra», д.н.з. НОМЕР_1 , звернувся до позивача із заявою-повідомленням про випадок з транспортним засобом.
Відповідно до наданої суду копії звіту №8877 від 12.09.2021, виготовленого СПД «Горобець Ю.М.» на замовлення позивача, вартість матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу «Nissan Sentra», д.н.з. НОМЕР_1 , складає 41154,65 грн.
10.09.2021 страхувальник звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування на рахунок СТО згідно виставленого рахунку.
Позивачем ПАТ «СК «ГРАВЕ Україна» на підставі рахунку на оплату по замовленню №9121 від 06.09.2021 та страхового акту №11.98007042.1/KOS від 13.09.2021 було здійснено виплату страхового відшкодування на рахунок ФОП ОСОБА_3 у розмірі 39871 грн, що підтверджується наданою в матеріали справи копією відповідного платіжного доручення.
15.08.2024 позивач направив на адресу відповідача письмову претензію з вимогою відшкодувати виплачене страхове відшкодування.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач наголошував, що внаслідок виплати ним страхового відшкодування у розмірі 39871 грн, до нього перейшло право вимоги до відповідача в частині сплаченої суми страхового відшкодування.
Зі змісту позовних вимог та матеріалів справи убачається, що виниклі між сторонами правовідносини врегульовані положеннями глави 67 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Законом України «Про страхування» №85/96-ВР у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Так, відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.
Згідно з частинами першою та другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно з вимогами статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
За правилом пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Згідно статті 1 Закону України «Про страхування» (тут і далі у редакції чинній на моменти виникнення спірних правовідносин), страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Статтею 980 ЦК України передбачено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Відповідно до статті 5 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним або обов'язковим. Обов'язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Забороняється здійснення обов'язкових видів страхування, що не передбачені цим Законом.
За змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
У преамбулі Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вказано, що цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Натомість відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону.
Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18).
У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №754/5129/15-ц (провадження № 61-38365св18) зроблено правовий висновок про те, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (частина друга статті 1192 ЦК України), тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - виходячи з витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу.
Як убачається з матеріалів справи, позивач (який є страховиком потерпілої особи) виконав свої зобов'язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування завданих збитків у повному обсязі.
У зв'язку з виплатою страхового відшкодування до позивача, як до страховика потерпілої особи, перейшло право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв'язку із завданням шкоди відповідачем, в порядку суброгації.
Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілого страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов'язанні.
Таким чином, беручи до уваги те, що ПАТ «СК «ГРАВЕ Україна» виконало свої зобов'язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування потерпілій особі завданих збитків у повному обсязі, суд приходить до висновку, що сплачена позивачем на користь потерпілої особи сума матеріальної шкоди, завданої в результаті ДТП в розмірі 39871 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в порядку суброгації.
Згідно вимог статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат.
З матеріалів справи убачається, що при зверненні до суду із позовом у цій справі ПАТ «СК «ГРАВЕ Україна» сплатило судовий збір у загальному розмірі 3028 грн.
Втім, відповідно до вимог частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору
Відтак, ураховуючи той факт, що позивачем було подано до суду позовну заяву в електронній формі через підсистему «Електронний суд», а за подачу позову підлягав сплаті судовий збір саме у розмірі 2422,40 грн, то відповідно до приписів частини першої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
У позовні заяві позивач також просив суд стягнути з відповідача на його користь понесені у справі витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн.
Так, згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються зі судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У пункті 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду копії наступних документів: договору про надання правової (правничої) допомоги №27 від 22.07.2024, укладеного між позивачем та Адвокатським бюро «Синюк та партнери»; Детального опису робіт (наданих послуг), виконаних для надання правової допомоги (Додаток 1.5) від 07.10.2024, відповідно до якого вартість наданої правової допомоги становить 6000 грн; акту виконаних робіт від 07.10.2024; рахунку-фактури №38 від 01.10.2024; платіжної інструкції №1057 від 07.10.2024.
В матеріали справи також надано копії ордера на надання правничої допомоги ПАТ «СК «ГРАВЕ Україна» адвокатом Синюком С.Л. серії АІ №1558414 від 22.07.2024 та копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №6423/10 від 15.02.2018 на ім'я Синюка С.Л.
Згідно з вимогами статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
У положеннях статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У статті 137 ЦПК України, визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Так, розмір гонорару адвоката визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини, що підтверджується висновком, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах №755/9215/15-ц від 19 лютого 2020 року та №910/12876/19 від 07 липня 2021 року.
У постановах Верховного Суду від 09 квітня 2019 року по справі №826/2689/15, від 21 січня 2021 року по справі №580/3073/20, від 28 квітня 2021 року по справі №640/3098/20 зазначено, що «чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу (правову) допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості».
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до пункту 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України №10 від 17 жовтня 2014 року, витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Верховний Суд у постанові від 12 червня 2018 року по справі №462/9002/14-ц (провадження №61-9880св18), прийшов до таких висновків: «свобода договору не є абсолютною, вона обмежується законом і суттю договірних правовідносин, якою за договором про надання юридичних послуг у формі представництва у суді є забезпечення балансу приватних і публічних інтересів - права особи на кваліфіковану юридичну допомогу при розгляді її справи у суді (приватний інтерес) і незалежність та безсторонність судової влади при розгляді цивільних справ (публічний інтерес).
Також, діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.
Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року по справі №922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка висвітлена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 червня 2020 року по справі №466/9758/16-ц та від 15 квітня 2020 року по справі №199/3939/18-ц, аналізовані витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені.
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Окрім того, у згаданих вище постановах Верховний Суд зазначає, що при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
При цьому, слід відзначити, що чинний ЦПК України встановлює такі критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
При вирішенні питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд також враховує те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (Додаткова Постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі №873/244/21).
Дослідивши матеріали справи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору (справи), а також беручи до уваги те, що відповідач не заявив клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката та не спростував співмірність понесених витрат, суд приходить до висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6000 грн є співмірним зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Зокрема, визначаючи розмір витрат, які підлягають стягненню, суд виходить з критеріїв наведених вище, а саме: складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт (зміст та обсяг поданих суду документів, обсяг робіт наведених у відповідному акті), ціни позову, а також значення справи для кожної сторони. Суд також враховує кількість, обсяг та зміст документів, поданих суду сторонами, тривалість провадження у справі з врахуванням процесуальної поведінки сторін, складність та категорія справи.
З урахуванням вищенаведених доводів та мотивів, суд приходить до висновку, що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 гривень, що також суд уважає адекватним розміром, з урахуванням рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсягу та обґрунтованості підготовлених та поданих до суду стороною документів, їх значення для спору (справи).
Суд також звертає увагу, що при вирішенні питання щодо розміру стягнення витрат на правничу допомогу враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 13 березня 2025 року у справі №275/150/22, про те, що суд не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.
Керуючись статтями 2, 4, 7, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ГРАВЕ Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ГРАВЕ Україна» понесені витрати з виплати страхового відшкодування в розмірі 39871 грн, а також понесені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 6000 грн, а всього стягнути 48293,40 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
1. Позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ГРАВЕ Україна», адреса: 03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок №65, код ЄДРПОУ 19243047;
2. Відповідач - ОСОБА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 .
Суддя А.О. Митрофанова