Справа № 758/15914/25
2/709/1090/25
30 грудня 2025 року селище Чорнобай
Чорнобаївський районний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді - Шарої Л.О.,
за участі секретаря судового засідання - Петраш Т.М.,
розглянувши в залі судових засідань Чорнобаївського районного суду Черкаської області у відкритому судовому засіданні, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
І. Описова частина
Короткий виклад позиції позивача та відповідача.
ТОВ «Споживчий центр» (надалі - позивач) звернулося до Чорнобаївського районного суду Черкаської області з позовною заявою до ОСОБА_1 (надалі - відповідачка), в якому просить стягнути з відповідачки на його користь заборгованість за Кредитним договором (оферти) № 24.08.2024-100001620 від 24.08.2024 у сумі
29500,00 грн, судовий збір у розмірі 2422,00 грн.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 24.08.2024 між ним та відповідачкою укладено кредитний договір (оферти) № 24.08.2024-100001620. Відповідно до умов договору відповідачці як позичальнику надано кредит в розмірі 11000,00 грн, строком на 124 дні. Дата повернення кредиту 25.12.2024. Процентна ставка фіксована незмінна у розмірі 1,0 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку на який надається кредит. Комісія, пов'язана з наданням кредиту 9 % від суми кредиту та дорівнює 990,00 грн. Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі. Відповідачка не повернула своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за кредитним договором, внаслідок чого станом на дату подання позову утворилась заборгованість у розмірі 29500,00 грн, що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 11000,00 грн, по процентам в розмірі 10030,00 грн, комісії в розмірі 990,00 грн; комісії за обслуговування в розмірі 1980,00 грн; неустойки в розмірі
5500,00 грн. Тому позивач просив позовні вимоги задовольнити повністю та стягнути з відповідачки на його користь суму заборгованості та судовий збір.
Рух справи в суді першої інстанції та процесуальні рішення.
09.10.2025 представник позивача Мохир Я.І. в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» через систему «Електронний Суд» скерував до Подільського районного суду міста Києва в електронній формі позовну заяву до
ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва Войтенко Т.В. від 13.10.2025 вказану цивільну справу передано за підсудністю до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області.
Ухвалою судді Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області Ватажок-Сташинської А.В. від 11.11.2025 вказану цивільну справу передано за підсудністю до Чорнобаївського районного суду Черкаської області.
До Чорнобаївського районного суду Черкаської області цивільна справа за позовом
ТОВ «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором надійшла 05.12.2025.
Згідно зі ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України автоматизованою системою документообігу суду, з урахуванням положень ст. 36, 37 ЦПК України, того ж дня було визначено головуючу суддю Шарую Л.О. та передано їй дану справу.
Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 08.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Сторони в передбачений ч. 7 ст. 279 ЦПК України строк не звернулись до суду з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Строк, визначений ч. 3 ст. 279 ЦПК України, для реалізації особами своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків сплив.
Відповідачкою до суду не подано відзиву на позову заяву, при цьому остання належним чином повідомлялася про розгляд справи в суді, за зареєстрованим місцем проживання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Водночас, 25.12.2025 відповідачкою додані до матеріалів справи письмові пояснення, відповідно до змісту яких остання повідомила, що в неї зламали телефон і за декілька місяців зняли кошти з кредитних карток та взяли кредити в МФО, про що було повідомлено в поліцію і написана заява декілька разів. Є відповідь на останнє звернення від 08.05.2025 в паперовому вигляді, однак вона її не має, але вона є в архіві Подільського району міста Києва в СЕДК-19043, матеріал списання у справі № 13933 08.05.2025 об 20.05. розглядали ОСОБА_2 та Бондар. Вона зараз намагається отримати результати цього розгляду і почати все ж таки справу про шахрайські дії. Про цю організацію вона навіть не чула. Хтось із жовтня місяця 2024 року телефонував по всіх її коштах з старого телефону і вимагали гроші, про що також було повідомлено поліцію. Дія в неї не відкривалась на телефоні з серпня 2024 року по березень 2025 року взагалі, вона просто не могла туди зайти. Телефон вона змінила в липні 2025 року саме із-за телефонних погроз і вимагання коштів за борги, яких вона не брала. Вона дійсно була зареєстрована в МФО, однак з ними вона своєчасно розраховувалась, можливо її дані були взяті звідти.
Згідно з вимогами ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Частиною 8 ст. 178 ЦПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки відповідачка про розгляд справи повідомлялася належним чином, відзив на позовну заяву не подала та не повідомила причини його неподання, суд вважає можливим розглянути спір на підставі матеріалів справи.
ІІ. Мотивувальна частина рішення
Застосовані норми права.
Суд, вирішуючи питання, передбачені ст. 12, 264 ЦПК України, виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.
Положеннями ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
За приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Положеннями ч. 1 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
За правилами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частинами 1, 2 ст. 640 ЦК України унормовано, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від
07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді
(ст. 205, 207 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Положеннями ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, вказаний закон не містить заборони щодо встановлення комісії кредитодавця/, котра включається до загальних витрат за споживчим кредитом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Положеннями ст. 625 ЦК України унормовано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Оцінка судом аргументів сторін.
Судом встановлено, що 24.08.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та
ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 24.08.2024-100001620 шляхом підписання пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) та заявки, що є невід'ємною частиною даного договору (а.с. 15-20).
Відповідно до п. 1.1, 1.15., 2.1. пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта) є пропозицією
ТОВ «Споживчий центр» укласти електронний кредитний договір (оферту) у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
За змістом Заявки відповідач підтвердив, що йому надані та він отримав інформацію, зазначену в частинах 1, 5 статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» (він ознайомився з нею за посиланням https://sgroshi.com.ua/ua/rozkritta-informacii), примірник цього договору, паспорт споживчого кредиту відповідно до Закону України «Про споживче кредитування».
Підписання вказаних документів здійснено відповідачкою одноразовим ідентифікатором Е639, який було відправлено останній на її фінансовий номер 0509173552.
Відповідно до умов договору відповідачці як позичальнику надано кредит в розмірі 11000,00 грн, строком на 124 дні, дата повернення кредиту 25.12.2024, процентна ставка 1,0 % за 1 день. Також між сторонами узгоджено, що комісія, пов'язана з наданням кредиту становить 9 % від суми кредиту та дорівнює 990,00 грн.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. В силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України ця правова позиція має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.
Ураховуючи положення статей 204, 207, 624, 628, 634, 368, 640 ЦК України, а також правову позицію ВП ВС, висловлену у постанові від 14.11.2018 у справі
№ 2-383/2010, суд дійшов висновку про укладення між позивачем та відповідачкою 24.08.2024 кредитного договору № 24.08.2024-100001620.
Матеріали справи не містять та відповідачкою не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності цього договору, він недійсним не визнаний.
Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, перерахувавши відповідачці 24.08.2024 кредитні кошти в розмірі
11000,00 грн, що підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 29.09.2025 № 133-2909 (а.с. 31).
Суд вважає, що позивачем надано належні і допустимі докази укладення із відповідачкою Кредитного договору № 24.08.2024-100001620, виконання позикодавцем умов договору, отримання відповідачкою кредитних коштів.
Докази про належне виконання відповідачкою взятих на себе згідно з умовами кредитного договору обов'язків матеріали справи не містять.
Щодо строку та підстав нарахування позивачем процентів за користування відповідачкою кредитними коштами, то суд зазначає таке.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Тобто, після припинення строку кредитного договору, проценти не нараховуються Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц.
Як встановлено судом, сторони у договорі № 24.08.2024-100001620 від 24.08.2024 узгодили строк кредитування 124 дні, отже, кредитодавець мав право нараховувати проценти за користування кредитом відповідачкою протягом 124 днів.
З розрахунку заборгованості вбачається, що позивач не перевищував встановлені кредитним договором ставки по відсоткам за наданим кредитом та строк їх нарахування.
Вирішуючи спір щодо підстав та розміру нарахування позивачем комісії, то суд керувався таким.
Згідно з ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
За пунктом 10 частини 1 статті 12 цього ж Закону визначено, що у кредитному договорі обов'язково визначається порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися.
Отже, вказаний закон не містить заборони щодо встановлення комісії кредитодавця, котра включається до загальних витрат за споживчим кредитом. Але, слід звернути увагу на те, що у кредитному договорі має бути визначено перелік послуг та дій, за які встановлено нарахування комісії
У пропозиції про укладення кредитного договору. заявці кредитного договору та відповіді позичальника про прийнятті пропозиції, які є невід'ємною частиною кредитного договору № 24.08.2024-100001620, сторони узгодили встановлення комісії за надання кредиту у розмірі 9 % від суми кредиту, що становить 990,00 грн.
Суд урахував, що Кредитний договір укладений в електронній формі, тобто про його умови відповідачка була ознайомлена попередньо, а відтак вільно та свідомо погодилася виконувати взяті на себе зобов'язання, у тому числі і щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та сплати комісії за надання кредиту. При цьому, відповідачка ознайомившись із умовами договору, мала реальну можливість відмовитися від його укладення та на момент підписання не зверталася до кредитодавця - ТОВ «Споживчий центр» із заявами про надання роз'яснень незрозумілих їй умов договору або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, тим самим фактично погодилася зі всіма його умовами.
Виходячи з оплатного характеру кредитних договорів, суд дійшов висновку, що умови кредитного договору № 24.08.2024-100001620 про сплату відсотків за користування кредитом та сплату комісії за надання кредиту є справедливими та не призводять до дисбалансу прав та обов'язків сторін договору, оскільки пункти договорів про розміри відсоткової ставки та комісії погоджено за домовленістю сторін.
Доказів про належне виконання відповідачкою взятих на себе згідно з умовами кредитного договору № 24.08.2024-100001620 зобов'язань, повернення суми кредиту, матеріали справи не містять.
Досліджений у судовому засіданні розрахунок заборгованості за кредитним договором № 24.08.2024-100001620 суд вважає вірним (а.с. 32).
Так, у відповідачки утворилася заборгованість по кредитному договору
№ 24.08.2024-100001620, що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 11000,00 грн, по процентам в розмірі 10030,00 грн, комісії в розмірі 990,00 грн.
Отже, обставин, які б спростовували заявлені позовні вимоги та розрахунок заборгованості судом не встановлено, тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Надаючи правову оцінку нарахованій позивачем комісії за облуговування кредитної заборгованості суд урахвав таке.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Як вже зазначалося судом, відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отжде, Законом України "Про споживче кредитування" безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту та обслуговування кредитної заборгованості.
Разом з тим, в кредитному договорі не зазначиено та матеріали справи не містять доказів наявності переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). За цих обставин положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.
Надаючи правову оцінку нарахованій позивачем неустойці за неналежне виконання відповідачкою умов кредитного договору № 24.08.2024-100001620 від 24.08.2024, суд урахував положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, за змістом якого у період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
За цих обставин у стягненні з відповідачки нарахованих: комісії за обслуговування в розмірі 1980,00 грн та неустойки в розмірі 5500,00 грн слід відмовити.
Щодо твердження відповідачки про вчинення стосовно неї шахрайських дій, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частиною 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1, 3-4 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Як вбачається з матеріалів справи відповідачкою окрім письмових пояснень, до суду, не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження викладених у них обставин, тому вказане не може бути взято судом до уваги як причину неналежного виконання умов кредитного договору.
Розподіл судових витрат між сторонами
Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно платіжної інструкції № СЦ00042762 від 01.10.2025 позивачем при поданні цієї позовної заяви до суду сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог, у розмірі 22020,00 грн
(74,64 %), суд вважає необхідним стягнути із відповідачки на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним вимогам, у розмірі 1808,07 грн.
Покликаючись на положення ст. 259,263-265 ЦПК України, суд,
Частково задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором (оферти)
№ 24.08.2024-100001620 від 24.08.2024 у сумі 22020 (двадцять дві тисячі двадцять) гривень 00 копійок, із яких: тіло кредиту в розмірі 11000,00 грн, проценти в розмірі 10030,00 грн, комісія в розмірі 990,00 грн.
Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» у стягненні із ОСОБА_1 за Кредитним договорои (оферти)
№ 24.08.2024-100001620 від 24.08.2024 комісії за обслуговування в розмірі 1980,00 грн та неустойки в розмірі 5500,00 грн.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» понесені судові витрати, які складаються зі сплаченого судового збору у розмірі 1808 (одна тисяча вісімсот вісім) гривень 07 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за вебадресою сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України http://ck.ck.court.gov.ua.
Ознайомитись з повним текстом ухвали суду, в електронній формі, сторони можуть за вебадресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Учасники справи:
Позивач:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ, 01032.
Відповідач:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя Л.О. Шарая