Справа №705/6245/25
2/705/3620/25
30 грудня 2025 року м. Умань
Суддя Уманського міськрайонного суду Черкаської області Гудзенко Валентина Леонідівна, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за угодою позики,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. В обґрунтування позову зазначив, що 26.10.2022 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики у простій письмовій формі у вигляді розписки, виконаної ОСОБА_2 власноруч. Згідно даної розписки ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 4 000 гривень, а ОСОБА_2 зобов'язався повернути борг до 13.11.2022 року. При продовженні користування сумою позики за межами строку повернення боргу, ОСОБА_2 зобов'язався сплачувати на підставі ст. 536 ЦК України проценти за користування чужими коштами: 5% від суми позики на добу. З настанням строку повернення боргу, ОСОБА_2 запевнив, що запозичені ним кошти йому потрібні для вчинення торгівельних операцій, тому він продовжить користуватись позикою та зобов'язується сплачувати проценти за користування позиченими грішми.
На момент звернення з позовом до суду сума позики складає 4 000 грн. та проценти за користування грошовими коштами не сплачено.
Крім того, умовами договору сторонами було визначено оплату процентів за користування чужими коштами.
З огляду на вищевикладене ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 борг за угодою позики в розмірі 215 000 грн., з яких 4 000 - гривень неповернута сума позики; 211 000 грн. - проценти за користування чужими коштами.
Ухвалою Уманського міськрайонного суду від 18.11.2025 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, а також роз'яснено відповідачу право подати відзив на позовну заяву або пред'явити зустрічний позов до позивача у строк 15 днів з дня отримання копії ухвали судді про відкриття провадження у справі. Розгляд справи по суті вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позивачу направлено копію ухвали про відкриття провадження, а відповідачу копію ухвали та копію позову з додатками рекомендованими повідомленнями. Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу ОСОБА_2 повернулося на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що вважається належним повідомленням сторони про судовий розгляд. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18, провадження №12-109гс19; від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18.
Станом на день винесення рішення відповідач не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву, а також доказів на підтвердження своїх заперечень, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України. Крім того, будь-яких пояснень від третьої особи також до суду не надходило.
У відповідності до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів.
Дослідивши письмові докази у справі: розписку ОСОБА_2 від 26.11.2022, інші письмові докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 26.10.2022 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики. Позику в розмірі 4 000 грн. було надано ОСОБА_2 в строк до 13.11.2022 року.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (стаття 11 ЦК України).
Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджуються укладення договору, його умови, а також вони засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц та від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19).
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), відповідно до статті 610 ЦК України.
Відповідач ОСОБА_2 не виконав належним чином зобов'язання за договором позики, не повернув позивачу повну суму позики.
Судом встановлено, що відповідач в рахунок погашення заборгованості не вносив жодних платежів, чим порушив умови, які передбачено борговою розпискою.
Тому позовна вимога про стягнення суми позики у розмірі 4 000 грн. підлягає задоволенню.
Також позивач просив стягнути 211 000 грн. у рахунок процентів за користування чужими грошима.
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абзацу 2 частини 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 р. у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, постанова Верховного Суду від 06.11.2019 р. у справі № 359/2703/15ц).
Відповідно до розписки ОСОБА_2 , погоджений сторонами строк кредитування - 13.11.2022 р.
У позовній заяві позивач ОСОБА_1 розрахував проценти від суми позики у розмірі 5%, починаючи з 13.11.2022, тобто після спливу визначеного договором строку кредитування.
Оскільки позивач просить стягнути проценти з відповідача поза межами погодженого сторонами строку кредитування, то у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 211 000 грн. в рахунок процентів необхідно відмовити.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Враховуючи наявні докази у матеріалах справи у своїй сукупності та зважаючи на те, що майнове право позивача порушене відповідачем, а відтак підлягає захисту, суд вважає, що позов слід задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 заборгованість у сумі 4 000 грн.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу понесених позивачем, то суд виходить з наступного.
Частиною 1 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Із аналізу ст. 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката має стягуватись на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно роз'яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 № 10 визначено, що підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.
Разом з цим, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Позивачем до позову було долучено угоду про надання правничої допомоги від 02.10.2025 та квитанцію про оплату витрат на правничу допомогу на суму 3000 грн.
Суд, вирішуючи питання про розмір витрат на правову допомогу, виходить з того, що позивач має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Враховуючи складність справи, часткове задоволення позовних вимог у розмірі 1,86 % суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат за правову допомогу в розмірі 1 500 грн.
При зверненні з позовом до суду позивачем сплачений судовий збір відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» із застосуванням коефіцієнту 1% від ціни позову, в сумі 2 150 грн.
При розподілі судових витрат суд враховує пропорційність задоволених вимог. Позов заявлено з ціною 215 000 грн., а задоволено на суму 4 000 грн., тобто на 1,86% (4 000*100 : 215 000).
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені судові витрати, а саме судовий збір в сумі 39,99 грн., пропорційно до задоволеної частини вимог (2 150 грн. х 1,86%), судового збору.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 10-13, 18, 19, 76-81, 247, 258, 259, 263-265, 273, 274, 280 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адресапроживання: АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики від 26.10.2022 року у розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 (адреса проживання: АДРЕСА_2 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 1 500 грн (одна тисяча п'ятсот гривень).
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 (адреса проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір у сумі 39,99 (тридцять дев'ять гривень дев'яносто дев'ять копійок).
Копію рішення направити сторонам по справі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Суддя Валентина Леонідівна Гудзенко