29.12.2025 Провадження по справі № 2/940/336/25
Справа № 940/651/25
Іменем України
29 грудня 2025 року Тетіївський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Косович Т.П.
при секретарі Козуб І.С.
з участю адвоката Колянковського Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за неотримане речове майно,
встановив:
15.04.2025 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Колянковський Т.М. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за неотримане речове право. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що позивач ОСОБА_1 25.07.2022 року передав відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 14 000 доларів США як оплату в рахунок проведення пуско-налагоджувальних робіт, які мали б бути виконані в майбутньому, про що останній надав розписку. Передаючи 25.07.2022 року кошти ОСОБА_2 , позивач діяв в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Галіція-Трейд» на підставі договору комісії №3/05/2022 від 03.05.2022 року. Після отримання відповідачем грошових коштів в сумі 14 000 доларів США у встановленому законом порядку, між позивачем та відповідачем в подальшому не було укладено договору на проведення пуско-налагоджувальних робіт, як і відповідачем не було розпочато та не виконано жодних пусконалагоджувальних робіт.
16.02.2024 року позивач звертався до відповідача з вимогою про негайне, але не пізніше семи календарних днів, повернення коштів, що підтверджується копією листа-вимоги від 16.02.2024 року та накладною з описом Укрпошти № 8150004904029 від 26.02.2024 року, проте станом на 08.04.2025р. ОСОБА_2 в добровільному порядку свої зобов'язання по вищеозначеній розписці не виконав, грошові кошти позивачу не повернув.
Таким чином грошові кошти в сумі 14 000 доларів США збережені відповідачем без достатньої правової підстави, а тому позивач на підставі ст. 1212 ЦК України просить стягнути їх з нього в примусовому порядку.
29.05.2025 року від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Горщара С.В. до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на належних і допустимих доказах. Так, відповідач зазначає, що у 2022 році виконував роботи з монтажу та пусконалагодження лінії «Елопак» на виробничому об'єкті на підставі усних домовленостей із керівником ТОВ «Дельта Конверт Груп». Саме ця юридична особа, за словами відповідача, мала договірні відносини з ТОВ «Галіція-Трейд» щодо реалізації відповідного технічного проекту. Грошові кошти в сумі 14 000 доларів США, згадані у розписці від 25.07.2022, відповідач отримав безпосередньо відкерівника ТОВ «Дельта Конверт Груп». Виконання робіт мало характер субпідрядної трудової участі - відповідач діяв не одноособово, а у складі бригади, що включала декілька спеціалістів. Отримані кошти були розподілені між учасниками цієї бригади та витрачені в тому числі на проживання, харчування та оплату праці. За умовами усної домовленості з керівником ТОВ «Дельта Конверт Груп», жодного письмового договору, акту приймання-передачі чи інших документів, що підтверджували б ці правовідносини, оформлено не було. Відповідач виконував роботи в рамках прийнятих ним зобов'язань перед особою, яка здійснила оплату, і не має жодних договірних фактичних зобов'язань перед позивачем у цій справі. У свою чергу, керівництво ТОВ «Дельта Конверт Груп» повідомляло про витрачені кошти та надавало підтверджуючі документи замовнику робіт - ТОВ «Галіція-Трейд».
Позов ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2
грошових коштів у розмірі 14 000 доларів США ґрунтується виключно на документі
під назвою «розписка» від 25.07.2022, в якій зазначено, що ОСОБА_2 отримав
зазначену суму «за пусконаладку лінії елопак». У тексті цього документа повністю
відсутні будь-які вказівки на особу, яка здійснила передачу грошових коштів, не
зазначено її прізвища, імені, по батькові, не надано персональних або контактних
даних, не ідентифіковано юридичну чи фізичну особу, яка виступала би
контрагентом. Таким чином, жодним чином не зафіксовано, що вказані кошти
передано саме ОСОБА_1 або що між ним і відповідачем взагалі існували будь-які
зобов'язальні відносини.
30.06.2025 року від представника позивача суду надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначає, що позивач ОСОБА_1 мав намір залучити осіб до
проведення пусконалагоджувальних робіт на лінії ТОВ «Галіція-Трейд», з метою чого
знайшов осіб, які зголосилися це зробити. Такими особами були: ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які були знайомі між собою, а ОСОБА_4 був керівником та засновником ТОВ «Науково-виробнича компанія «Дельта Конверс Груп». В
процесі перемовин як умову надання в подальшому послуг та виконання робіт щодо
виробничої лінії було вказано на необхідність оплати кожному з них 14 тис. доларів
США. Такі суми були передані позивачем цим особам 25.07.20222 року, про що кожен з них написав розписку, оригінали яких знаходяться в розпорядженні позивача.
У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. Таким чином, факт наявності урозпорядженні позивача розписки відповідача та її зміст в сукупності з іншими доказами у справі свідчить про те, що позивач передавав кошти відповідачу, а відповідач, не виконавши своїх обіцянок та не уклавши із позивачем необхідні договори, безпідставно збагатився на суму позову за рахунок позивача.
02.07.2025 року від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Горщара С.В. до суду надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому останній зазначає про те, що у разі звернення з позовом за статтею 1212 ЦК України визначальним є встановлення, хто саме є власником майна (грошових коштів), за рахунок якого інша особа отримала збагачення. Тобто для задоволення такої вимоги позивач має довести не лише факт набуття відповідачем коштів, а й те, що ці кошти належали саме йому.
Більше того, з пояснень самого позивача прямо випливає, що грошові кошти не
належали йому, а він діяв від імені ТОВ «Галіція-Трейд» на підставі договору комісії.
Таким чином, позивач не є власником майна, про повернення якого заявлено в
позові, і, відповідно, не є потерпілим у розумінні статті 1212 ЦК України. Відповідно,
він не має права вимагати повернення коштів, які, за його ж твердженням, не
належали йому, а були передані в межах виконання доручення юридичної особи.
Станом на даний час позивач не має жодного відношення до ТОВ «Галіція-Трейд» а
пред'явлений позов направлений на безпідставне власне збагачення позивача.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Колянковський Т.М. позовні вимоги підтримав.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Горщар С.В. в судове засідання не прибули. Представник відповідача до суду надав заяву про слухання справи у їх відсутності, проти задоволення позовних вимог заперечують.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги необґрунтовані та задоволенню не підлягають, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, ч. 6 ст. 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, як вбачається з копії розписки, дослідженої судом в судовому засіданні, яка написана на бланку ТОВ «Галіція Трейд», ОСОБА_2 25.07.2022 року отримав 14 000 доларів США за пусконалагодження лінії «Елопак». Таким чином, з тексту вказаної розписки вбачається передача коштів відповідачу не позивачем, а іншою особою, ймовірно ТОВ «Галіція Трейд».
Крім того, зі змісту розписки вбачається, що метою передачі коштів є оплата пусконалагодження лінії «Елопак». При цьому вказана розписка не містить у собі будь - яких істотних умов щодо договірних взаємовідносин, які виникли між ОСОБА_2 та ТОВ «Галація Трейд», зокрема детального викладення робіт, загальної вартості послуг, вартості робіт тощо.
За таких обставин зазначена розписка, за відсутності інших доказів, не може бути підтвердженням укладання між ТОВ «Галіція - Трейд» та ОСОБА_2 будь - якого договору, зокрема договору підряду на виконання робіт.
Судом також досліджено наданий представником позивача до матерілів справи договір комісії № 3/05/2022 від 03 травня 2022 року, укладений між ТОВ «Галіція - Трейд» (як комітентом) та фізичною особою ОСОБА_1 (як комісіонером).
Відповідно до п. 1.1. даного договору, в порядку та на умовах, визначених даним договором, комітент доручає, а комісіонер зобов'язується від свого імені та за рахунок комітента укласти з третіми особами договори на шеф-монтаж та/або пуско-налагоджувальні роботи щодо лінії ОСОБА_5 відповідно до вказівок комітента та передати результат робіт комітенту.
При цьому, доказів укладання позивачем за рахунок комітента будь-яких договорів, зокрема і з відповідачем, надано суду не було.
Відповідно до ст. 1011 ЦК України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Згідно до ст. 1018 ЦК України, майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.
Відповідно до ч. 1 ст. 1021 ЦК України, комісіонер відповідає перед комітентом за втрату, недостачу або пошкодження майна комітента.
Я вбачається з дослідженої копії розписки, вона містить у собі дані щодо передачі коштів, ймовірно, від ТОВ «Галіція Трейд».
Таким чином, посилання представника позивача на те, що кошти передавались позивачем відповідачу на виконання вказаного договору комісії, а також приналежності цих коштів саме позивачу, спростовуються доказами, наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов'язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення (див. постанову Верховного Суду від від 27.02.2024 у справі № 916/2239/22).
Особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки (див. постанову Верховного Суду від 11.01.2024 № 916/1247/23).
Відповідно до ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Згідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
При цьому, надана до матеріалів справи розписка не містить у собі погодження істотних умов щодо договірних відносин, які виникли між ТОВ «Галіція Трейд» та відповідачем.
В обгрунтування заявлених позовних вимог при зверненні до суду представник позивача посилається на статтю 1212 ЦК України, якою передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
При цьому, доказів передачі будь-яких коштів саме позивачем відповідачу надано до матеріалів справи не було.
Крім того, суд зважає на те, що ТОВ «Галіція Трейд» не є позивачем у цій справі, доказів відступлення вказаною юридичною особою своїх прав, які виникли з наданої копії розписки, надано суду не було.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно до частини першої статті 48 ЦПК України, сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.
Як вбачається з правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року у справі № 607/14378/21, суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб'єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб'єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов'язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення. Нормами ЦПК України не передбачено можливості заміни позивача чи залучення особи як співпозивача. Якщо позов пред'явила особа, якій не належить право вимоги, суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред'явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову.
Також, у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2023 року у cправі № 910/5958/20 зазначено, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц. Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах. Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).
З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за неотримане речове майно - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного рішення: 30 грудня 2025 року.
Суддя: Т.П.Косович