Єдиний унікальний номер: 357/13811/25
Провадження № 2/379/695/25
(ЗАОЧНЕ)
24 грудня 2025 року м. Тараща
Таращанський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Зінкіна В.І.,
з участю секретаря судового засідання Корженко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 1, в порядку спрощеного позовного провадження з (повідомленням) викликом сторін, цивільну справу за позовною заявоюакціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Представник позивача через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» звернувся до суду з даною позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача:
кредитну заборгованість за кредитним договором № 002/19012405-СК_SB від 16.02.2023, що в частині тіла кредиту та процентів станом на 01.07.2025 складає 53 180,35 грн, в т.ч.: заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) 30 000,00 грн, заборгованість по процентам (в т.ч. прострочена) 23 180,35 грн;
понесені позивачем судові витрати.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
Представник позивача в обґрунтування позовної заяви зазначає, що 16.02.2023 між позивачем та відповідачем було підписано заяву-договір на укладання договору про комплексне банківське обслуговування, що є кредитним договором № 002/19012405-СК_SB від 16.02.2023. За умовами договору відповідачу відкрито поточний рахунок у національній валюті № НОМЕР_1 , на який встановлено кредитний ліміт у межах максимальної суми загального ліміту кредитування для вказаного продукту в сумі 200000 грн, з процентною ставкою 59% та строком кредитування 12 місяців з автоматичною пролонгацією. Разом із тим, умови кредитного договору відповідачем не виконані, кредитні кошти у встановлені договором строки не повернуті, що мало наслідком утворення заборгованості, яка станом на 01.07.2025 залишається непогашеною й становить 53 180,35 грн, в т.ч.: заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) 30 000,00 грн, заборгованість по процентам (в т.ч. прострочена) 23 180,35 грн. Наявність очевидних ознак неспроможності відповідача належним чином обслуговувати кредитне зобов'язання має наслідком виникнення у банку права вимагати повернення суми кредиту.
Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подав.
Процесуальній дії у справі
На підставі ч. 6 ст. 187 ЦПК України від відділу реєстрації місця проживання управління «ЦНАП» виконкому Таращанської міської ради, судом отримано інформацію про зареєстроване місце проживання відповідача.
Ухвалою суду від 10.10.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали на усунення вказаних у ній недоліків.
17.10.2025 представник позивача через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» направив заяву про усунення недоліків з додатками.
Ухвалою суду від 20.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено провести за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання.
У судове засідання представник позивача не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належно. У позовній заяві просить проводити розгляд справи у його відсутність, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач в судові засідання 13.11.2025 та 24.12.2025 не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належно. Будь-яких заяв чи клопотань до суду не подавав.
Частиною першою ст. 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
В силу п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки відповідач в судові засідання двічі не з'явився, будучи належно повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, причини своєї неявки в судове засідання суду не повідомила, відзив на позовну заяву не подав, водночас, позивач не заперечує щодо заочного вирішення справи, - є всі передбачені законом підстави для проведення заочного розгляду даної справи.
Ухвалою суду від 24.12.2025, занесеною до протоколу судового засідання, постановлено провести заочний розгляд даної цивільної справи.
Зі змісту положень статті 281 ЦПК України вбачається, що заочний розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
З огляду на неявку в судове засідання всіх учасників справи, на підставі положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У зв'язку з ненаданням відповідачем у встановлений судом строк без поважних причин відзиву на позовну заяву, суд вирішує справу за наявним матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 ЦПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до наступного.
Судом встановлено, що 16.02.2023 позивачем та відповідачем було підписано заяву-договір на укладання договору про комплексне банківське обслуговування межах проєкту «izibank», яка разом з публічною пропозицією АТ «Таскомбанк» на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в межах проекту «izibank» та тарифами банку, що розміщені на сайті АТ «Таскомбанк», складають договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в мобільному за стосунку izibank (а.с.115-116).
Згідно з п. 1 заяви-договору, підписанням цієї заяви-договору власноручним підписом або цифровим власноручним підписом на екрані власного мобільного пристрою/смартфону в мобільному за стосунку «izibank», відповідач просив відкрити на своє ім'я поточний рахунок у гривні UA813395002620502034061900001для власних потреб для зберігання коштів, виявив бажання оформити на своє ім'я платіжну картку Master Card World Contactless та встановити кредитний ліміт на суму, вказану в мобільному додатку; надати йому кредит на споживчі цілі у вигляді встановлення на поточному рахунку кредитного ліміту в загальному розмірі 30 000,00 гривень.
Відповідач погодився на такі умови: кредитний ліміт встановлено на максимально доступну суму (з урахуванням індивідуальних даних клієнта), або вказану в мобільному застосунку в подальшому, в період дії поточного рахунку, в межах максимальної суми ліміту кредитування рахунку, що складає 200 000 гривень; строк користування кредитним лімітом становить 12 місяців (365 днів) з можливістю автоматичної пролонгації на той самий строк, на кредит буде нараховуватися процентна ставка 59% річних, починаючи з дня виходу із пільгового періоду.
Заяву-договір відповідач підписав за допомогою цифрового власноручного підпису на екрані власного смартфону у мобільному додатку izibank та підтвердив генерацію ключової пари удосконаленого електронного підпису (УЕП) з особистим ключем та відповідним відкритим ключем, що буде використовуватися ним в мобільному застосунку izibank для вчинення правочинів (у вигляді електронного документу), розрахунково-касовому обслуговуванні та/або при отриманні банківських, платіжних та інших фінансових послуг. Визнав, що УЕП є аналогом власноручного підпису, його накладення має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису. Визнаю, що ризики збитків, що можуть бути заподіяні підписувачам і третім особам у разі використання УЕП, покладаються на клієнта (п.5 заяви-договору).
Підписуючи заяву-договір на укладання договору про комплексне банківське обслуговування межах проекту «izibank», відповідач, відповідно до статтей 3, 627 ЦК України, добровільно погодився на такі умови кредитного договору, взяв на себе відповідні зобов'язання.
Після підписання кредитного договору, у сторін виникли взаємні права та обов'язки, зокрема, у банку виник обов'язок надати кредитні кошти відповідачу, а у відповідача, у разі використання наданих коштів, виникло зобов'язання повернути кредитні кошти й сплатити інші погоджені сторонами платежі, що виникають в результаті укладеного між сторонами договору.
Отже, позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі й надав позивачу кредитні кошти на умовах, визначених договором.
Позивачем було направлено відповідачу повідомлення-вимогу про необхідність сплати заборгованість за кредитним договором, яку останнім було проігноровано (а.с.106).
Водночас, надані банком розрахунок заборгованості по кредитному договору № 002/19012405-СК_SB від 16.02.2023 та виписка по особовому рахунку свідчить, що відповідач належним чином не виконує взяті на себе зобов'язання за кредитним договором,у зв'язку з чим, за ним утворилася заборгованість у загальному розмірі 53 180,35 грн, в т.ч.: заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) 30 000,00 грн, заборгованість по процентам (в т.ч. прострочена) 23 180,35 грн.
З виписки по рахунку встановлено, що відповідач використав кошти банку, що свідчить при визнання відповідачем правовідносин між ним та банком.
Відповідно до правової позиції висловленої Верховним Судом у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц, виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
Спірні правовідносини регулюються главою 48 «Виконання зобов'язання» розділу І «Загальні положення про зобов'язання», а також главою 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України.
Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).
За змістом ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі №2-6315/11 (провадження №61-23326св18) звернув увагу на те, що невід'ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення.
Виходячи зі змісту ст. 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов'язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні.
Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.
Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.
Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.
Частинами 2, 3 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Щодо укладення кредитного договору в електронному вигляді
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У силу ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII).
Згідно з пунктами 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону № 675-VIII, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону № 675-VIII, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних», персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб'єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб'єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною 5 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних», не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Заяву-договір відповідач підписав за допомогою цифрового власноручного підпису на екрані власного смартфону у мобільному додатку izibank та підтвердила генерацію ключової пари удосконаленого електронного підпису (УЕП) з особистим ключем та відповідним відкритим ключем 02ca2b491e4d86eeb98de7df8900d0c610d2b94383d01721ba0bfce85261c2a8fa, що буде використовуватися ним в мобільному застосунку izibank для вчинення правочинів (у вигляді електронного документу), розрахунково-касовому обслуговуванні та/або при отриманні банківських, платіжних та інших фінансових послуг.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону № 675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Також відповідачем не надано належних доказів укладення договорів від його імені іншою особою за відсутності його волевиявлення.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведених у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження №61-6066св23).
У кредитному договорі, зазначені всі необхідні дані про особу відповідача необхідні для його ідентифікації: реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, офіційно зареєстроване місце проживання, місце роботи.
Підписуючи заяву-договір на укладання договору про комплексне банківське обслуговування межах проекту «izibank», відповідач, відповідно до статтей 3, 627 ЦК України, добровільно погодився на такі умови кредитного договору, взяв на себе відповідні зобов'язання.
Щодо виконання кредитодавцем обов'язку, щодо переказу (надання) кредитних коштів
Суд виходить із того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження №61-14780св23).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону № 675-VIII, розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Згідно з ч. 3 ст. 13 Закону № 675-VIII продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі №390/34/17 (провадження №61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).
Доктрина venire contrafactum proprium (заборони суперечливої поведінки), є проявом принципу доброї совісті та базується ще на римській максимі - «non concedit venire contrafactum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі №463/13099/21 (провадження №61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі №567/3/22 (провадження №61-5252сво23)).
Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Стаття 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.
Відповідно до ч. 2ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ст. 610 ЦК України невиконання зобов'язання є порушенням зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Враховуючи викладене, а також те, що доказів повернення кредиту чи спростування вказаних обставин, на час розгляду справи відповідачем не надано, суд доходить висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 002/19012405-СК_SB від 16.02.2023 у розмірі 53 180,35 грн, в т.ч.: заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) 30 000,00 грн, заборгованість по процентам (в т.ч. прострочена) 23 180,35 грн.
Розподіл судових витрат
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
На підставі п.1ч.2ст.141ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені ним витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 3, 11, 12, 14, 15, 16, 204, 207, 509, 510, 526, 610-612, 625, 627-629, 638, 1046-1049, 1050, 1054, 1055, 1069, 1077-1081, 1083 ЦК України, статтями 2, 5, 12, 19, 76, 77, 81, 82, 128, 133,141,223, 247, 263-265,268, 273,274-279,280-281, 354 ЦПК України, суд,
Позовну заяву АТ «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «ТАСКОМБАНК» заборгованість за кредитним договором №002/19012405-CK_SB від 16.02.2023 року у розмірі 53 180,35 грн (п'ятдесят три тисячі сто вісімдесят гривень 35 копійок), з яких: заборгованість по тілу кредиту (в т. ч. прострочена) - 30 000,00 грн, заборгованість по процентам (в т. ч. прострочена) - 23 180,35 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «ТАСКОМБАНК» судовий збір у розмірі 2422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, що може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення,якщо така адреса відсутня.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне найменування сторін:
позивач: АТ «ТАСКОМБАНК», ЄДРПОУ 09806443, адреса місцезнаходження: вул. С. Петлюри, 30, м.Київ;
відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 29.12.2025.
Головуючий:В. І. Зінкін