Сквирський районний суд Київської області
Справа № 376/770/25
Провадження № 2-о/376/82/2025
"14" квітня 2025 р. Сквирський районний суд Київської області в складі:
Головуючого судді - Коваленка О.М.,
за участю секретаря - Таранчук В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сквира Київської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,
Заявник ОСОБА_1 звернувся із заявою до суду про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
В обґрунтування своєї заяви заявник вказав, що 20 квітня 2024 року він, зареєстрував шлюб із ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_4 , що підтверджується Свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_1 , виданого та зареєстрованого Сквирським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 07.12.2024 року, за актовим записом № 96.
Син ОСОБА_4 , проживає із заявником ОСОБА_1 , мати ОСОБА_2 участі у вихованні та утриманні сина не бере. Вона проживає за іншою адресою: у АДРЕСА_1 .
З того часу, як ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинили шлюбні відносини, син проживає із заявником.
Заявник ОСОБА_1 проживає із сином у житловому будинку у АДРЕСА_2 . Для дитини були створені умови для проживання та розвитку, син має окрему кімнату, яка облаштована всім необхідним для його розвитку та відпочинку. Всі питання щодо медичного обслуговування та в разі необхідності лікування дитини, завжди вирішує заявник ОСОБА_1 , відвідує сімейного лікаря з сином за необхідності. Мати дитини на даний час мешкає у АДРЕСА_1 , наскільки відомо заявнику вона планує виїхати за кордон, та має намір там залишатися. За таких обставин, існує необхідність у встановленні місця проживання дитини, юридичного факту самостійного утримання дитини та виховання, для реалізації різних соціальних цілей без необхідності щоразу звертатися до матері для отримання її згоди, в тому числі щодо переміщення, на здійснення медичних втручань, за потреби, у закладах освіти та ін.
В порядку врегулювання питання участі у вихованні спільної дитини, між заявником та заінтересованою особою було досягнуто згоди стосовно здійснення батьківських прав, участі у вихованні дітей та визначенні місця проживання дитини ОСОБА_4 , що підтверджується нотаріально посвідченим договором між батьками щодо визначення місця проживання дитини від 09.01.2025 року.
Відповідно до умов, вказаних у договорі, спільний син залишається проживати із заявником ОСОБА_1 , він здійснює самостійне та одноособове виховання дитини, при цьому мати ОСОБА_2 має право бачитися з дитиною і приймати участь в її житті в порядку, передбаченому у договорі.
Встановлення юридичного факту, а саме факту самостійного виховання та утримання дитини необхідне заявникові для призначення соціальних пільг, субсидій, допомоги, тощо, а також для підтвердження права на стягнення аліментів з матері дітей у випадку ухилення заінтересованої особи від виконання своїх батьківських обов'язків в частині утримання та матеріального забезпечення дитини.
На підставі вищевикладеного заявник ОСОБА_1 просить суд:
Встановити факт, що має юридичне значення, а саме: факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , свого малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В судове засідання заявник ОСОБА_1 не з'явився, надіслав до суду заяву, в якій просить справу розглянути без його участі, вимогу про встановлення факту підтримує в повному обсязі (а.с.20).
Заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, надіслала до суду заяву, в якій просять справу розглянути без її участі, вимоги заявника ОСОБА_1 визнає в повному обсязі (а.с.21).
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо ухвалити при проведенні судового засідання на підставі вимог ст. ст.211, 247 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно дост.76ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогамист.81ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно ч.2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Судом встановлено, що 20 квітня 2024 року заявник, зареєстрував шлюб із ОСОБА_3 , що підтверджується копією Свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_3 (а.с.13).
ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_4 , що підтверджується копією Свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_1 , виданого та зареєстрованого Сквирським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 07.12.2024 року, за актовим записом № 96 (а.с.12).
Син ОСОБА_4 , проживає із заявником ОСОБА_1 , мати ОСОБА_2 участі у вихованні та утриманні сина не бере. Вона проживає за іншою адресою: у АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади №2024/006401047 (а.с.9).
З того часу, як ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинили шлюбні відносини, син проживає із заявником, що підтверджується поясненнями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які підтвердили суду, що ОСОБА_1 проживає разом зі своєю дитиною ОСОБА_7 , сам його виховує, син доглянутий та забезпечений усім необхідним. Мати дитини з ними не проживає (а.с.18,19).
Заявник ОСОБА_1 проживає із сином у житловому будинку батька у АДРЕСА_2 , що підтверджується копією Довідки про реєстрацію місця проживання особи №775 від 07.04.2021 року (а.с.11). Для дитини створені умови для проживання та розвитку, син має окрему кімнату, яка облаштована всім необхідним для його розвитку та відпочинку. Всі питання щодо медичного обслуговування та в разі необхідності лікування дитини, завжди вирішує заявник ОСОБА_1 , відвідує сімейного лікаря з сином за необхідності. За таких обставин, існує необхідність у встановленні місця проживання дитини, юридичного факту самостійного утримання дитини та виховання, для реалізації різних соціальних цілей без необхідності щоразу звертатися до матері для отримання її згоди, в тому числі щодо переміщення, на здійснення медичних втручань, за потреби, у закладах освіти та ін.
Заявник ОСОБА_1 працює та може забезпечувати матеріальні потреби свої та сина в повному обсязі, йому потрібно встановити факт знаходження дитини на одноособовому утриманні з метою оформлення документів для отримання соціальної допомоги на дитину, яка виховується лише одним з батьків, а також для захисту прав та інтересів дитини.
Між заявником ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було досягнуто згоди стосовно здійснення батьківських прав, участі у вихованні дитини та визначенні місця проживання дитини ОСОБА_4 , що підтверджується нотаріально посвідченим Договором між батьками щодо визначення місця проживання дитини від 09.01.2025 року (а.с.14).
Відповідно до умов, вказаних у договорі, спільний син залишається проживати із заявником ОСОБА_1 , він здійснює самостійне та одноособове виховання дитини, при цьому мати ОСОБА_2 , має право бачитися з дитиною і приймати участь в її житті в порядку, передбаченому у договорі.
За таких обставин, суд дійшов до обґрунтованого висновку, що заявник ОСОБА_1 , здійснює самостійне виховання малолітнього сина - ОСОБА_4 .
Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Частинами 1, 2 ст. 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради Української РСР № 789-ХІІ від 27.02.1991 року визначено, що Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Правовий статус поняття «одинокого батька» не врегульований законодавством, однак Верховний Суд вбачає можливим застосовування аналогії поняття «одинокої матері», тлумачення якого є у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду від 06.11.1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».
Таким чином для набуття статусу «одинокий батько» необхідні дві умови: не перебування у шлюбі; виховання та утримання дитини самим батьком, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини.
Відповідно до частини 1 статті 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Верховний Суд у справі №363/214/17-ц від 22.08.2018 року прийшов до висновку, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку є невичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Конвенція ООН про права дитини 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), в статті 3 закріплює наступне - в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України, мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
За змістом ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із ними буде проживати малолітня дитина, однак спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування та судом. Системний аналіз наведених норм дозволяє зробити висновок, що суд визначає з ким із батьками буде проживати малолітня дитина. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
За таких обставин, суд дійшов до обґрунтованого висновку, що заявник ОСОБА_1 , здійснює самостійне виховання малолітнього сина - ОСОБА_4 , мати дитини проживає окремо.
Суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів та те, що встановлення вищезазначеного факту необхідно заявнику для призначення соціальних пільг, субсидій, допомоги, тощо, а також для підтвердження права на стягнення аліментів з матері дитини у випадку ухилення її від виконання своїх батьківських обов'язків в частині утримання та матеріального забезпечення дітей, а також те, що встановлення вказаного факту не породжує спір про право, суд вважає, що заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення слід задовольнити в повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.2,4,12,13,76,81,211,247,258,259,263-265,293,315, 316,318,319, 351,352,354 ЦПК України, ст.ст. 141, 150,157, 161 СК України, ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, Законом України «Про охорону дитинства» суд,
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - задовольнити в повному обсязі.
Встановити факт, що має юридичне значення, а саме: факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , свого малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З текстом рішення можливо ознайомитися за адресою: court.gov.ua
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: О.М. Коваленко