Справа №345/5396/25
Провадження № 2/345/2463/2025
23.12.2025 р. м.Калуш
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Юрчака Л.Б., з участю секретаря судового засідання Пилипів Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області № 6 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представника позивачки ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дітей,-
29.09.2025 представник позивача ОСОБА_2 звернулася до Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області через систему «Електронний суд» із позовною заявою до відповідача, в якій просить: стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі - 30 000,00 грн. щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позовної заяви до суду.
Представник позивача ОСОБА_2 свої вимоги оґрунтовує тим, що 24 лютого 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, який рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08 вересня 2025 року розірвано. Від шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які після розірвання шлюбу проживають разом із матір'ю та перебувають повністю на її утриманні. З червня 2025 року відповідач ухиляється від виконання батьківського обов'язку щодо утримання дітей, матеріальної допомоги на їх забезпечення не надає, участі у витратах на харчування, навчання, лікування та розвиток дітей не бере. Позасудово спір щодо сплати аліментів сторонами врегулювати не вдалося, оскільки відповідач відмовився від добровільної сплати аліментів. Позивачка зазначає, що щомісячні витрати на утримання двох малолітніх дітей становлять близько 60 000 грн., з урахуванням витрат на навчання, дошкільну освіту, додаткові заняття, у тому числі з логопедом, харчування, одяг та інші необхідні потреби. Водночас відповідач є працездатною особою, постійно проживає та працює за кордоном, має стабільний дохід, рухоме й нерухоме майно, не має інших осіб на утриманні та спроможний надавати матеріальну допомогу дітям. З огляду на те, що відповідач отримує доходи за межами України, встановити їх точний розмір неможливо, представник позивача вважає за доцільне стягнення аліментів у твердій грошовій сумі. З урахуванням принципу рівності обов'язків батьків щодо утримання дітей, інтересів малолітніх дітей, їх потреб та матеріального становища сторін, позивачка просить суд стягнути з відповідача аліменти на утримання двох дітей у твердій грошовій сумі в розмірі 30 000 грн. щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову до суду.
Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 01.10.2025 відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін, запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали подати відзив на позов з доказами на підтвердження обставин, що підтверджують заперечення проти позову.
06.11.2025 року представник відповідача адвокат Кобзан Р.М. подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить позовні вимоги задоволити частково та стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей у розмірі по 3 000,00 грн. на кожну дитину щомісячно. Також просить судові витрати покласти на сторони пропорційно задоволенню позовних вимог та вирішити питання витрат на правову допомогу згідно витрат відповідача згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
Представник відповідача адвокат Кобзан Р.М. свій відзив обґрунтовує тим, що між сторонами виник спір щодо розміру участі батька в утриманні двох неповнолітніх дітей. позивачка просить стягнути з відповідача аліменти у твердій грошовій сумі 30 000 грн. щомісячно, мотивуючи це нібито достатнім матеріальним становищем відповідача та наявністю у нього доходів і майна, у тому числі за кордоном, з чим відповідач не погоджується. Представник відповідача зазначає, що відповідач не визнає тверджень про наявність у нього стабільного та високого доходу, офіційно не працевлаштований, має нерегулярні та нестабільні заробітки, а тому не має реальної можливості сплачувати аліменти у заявленому позивачкою розмірі. Відповідач визнає обов'язок щодо утримання дітей та погоджується сплачувати аліменти у розмірі по 3 000 грн. щомісячно на кожну дитину, що, на його думку, є посильним та обґрунтованим. У відзиві наголошується на принципі рівності прав та обов'язків батьків щодо утримання дітей, відповідно до якого обов'язок матеріального забезпечення дітей покладається на обох батьків у рівній мірі, а визначаючи розмір аліментів, суд має враховувати також участь матері у фінансуванні потреб дітей. Представник відповідача звертає увагу суду на те, що позивачкою не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували реальні доходи відповідача, їх стабільність та достатність для сплати аліментів у розмірі 30 000 грн., а також не доведено отримання доходів від володіння чи користування рухомим або нерухомим майном. Крім того, відповідач має на утриманні батька похилого віку, що підтверджується наданими доказами щодо родинних зв'язків, стану здоров'я та спільного місця проживання, що відповідно до ст. 182 СК України є обставиною, яку суд повинен враховувати при визначенні розміру аліментів. Посилаючись на норми Сімейного кодексу України, практику Верховного Суду та принцип змагальності цивільного процесу, представник відповідача зазначає, що розмір аліментів має бути необхідним і достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, але водночас не повинен ставити платника аліментів у скрутне матеріальне становище. З огляду на викладене, сторона відповідача вважає, що аліменти у розмірі по 3 000 грн. на кожну дитину відповідають вимогам розумності, справедливості та мінімальним гарантіям, установленим законом. У зв'язку з цим представник відповідача просить суд задовольнити позов частково, визначивши розмір аліментів у вказаній сумі, а судові витрати розподілити між сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, з урахуванням витрат відповідача на правничу допомогу.
06.11.2025 року відповідач ОСОБА_3 також подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить позовні вимоги задоволити частково та стягувати з нього аліменти на утримання неповнолітніх дітей у розмірі по 3 000,00 грн. на кожну дитину щомісячно.
Відповідач свій відзив мотивує тим, що позовні вимоги про стягнення аліментів у розмірі 30 000 грн. щомісячно є завищеними, необґрунтованими та такими, що не відповідають принципам розумності й справедливості. Він не заперечує свого обов'язку утримувати дітей, однак вважає, що заявлений позивачкою розмір аліментів не відповідає його реальному матеріальному становищу. Відповідач зазначає, що твердження позивачки про повну відсутність з його боку матеріальної допомоги дітям є неправдивими, оскільки до звернення до суду він надавав кошти на їх утримання, зокрема під час спільного перебування сторін за кордоном. На його переконання, звернення до суду є правом позивачки, однак розмір аліментів має визначатися з урахуванням фактичних обставин справи. Посилання позивачки на наявність у відповідача рухомого та нерухомого майна, на думку відповідача, не може свідчити про його спроможність сплачувати аліменти у заявленому розмірі, оскільки зазначене майно було набуте під час шлюбу та має відповідний правовий режим, а частина майна перебуває у користуванні самої позивачки. При цьому доказів отримання доходу від такого майна або здійснення значних витрат, які б підтверджували високий рівень доходів відповідача, суду не надано. Відповідач також заперечує достовірність та обґрунтованість розрахунку щомісячних витрат на дітей, поданого позивачкою, вважаючи його таким, що не підтверджений належними доказами та включає витрати, які не є обов'язковими для забезпечення базових потреб дітей. На його думку, такі витрати можуть бути віднесені до додаткових і підлягають окремому правовому врегулюванню за наявності відповідних доказів. Щодо свого матеріального стану відповідач зазначає, що на час подання позову він офіційно не працевлаштований, має нерегулярні та нестабільні доходи, а також несе обов'язок з утримання батька похилого віку, який є пенсіонером та потребує постійного догляду у зв'язку зі станом здоров'я. Вказані обставини, на думку відповідача, відповідно до вимог ст. 182 СК України, підлягають обов'язковому врахуванню судом при визначенні розміру аліментів. З урахуванням принципу рівності обов'язків батьків щодо утримання дітей, відповідач вважає можливим і посильним для себе сплачувати аліменти у розмірі по 3 000 грн. щомісячно на кожну дитину, що, на його переконання, є необхідним і достатнім для забезпечення їх гармонійного розвитку та не поставить його у скрутне матеріальне становище. У зв'язку з наведеним відповідач просить суд задовольнити позов частково та визначити розмір аліментів у запропонованій ним сумі.
06.11.2025 року представник відповідача адвокат Кобзан Р.М. подав до суду заяву, згідно якої зазначив, що відповідачем понесено витрати на правову допомогу, у зв'язку з чим заявив до закінчення судових дебатів про подання доказів витрат на правову допомогу відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
Представник позивачки подала до суду заяву, в якій зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, а розгляд справи просить проводити за її та позивачки відсутності.
Представник відповідача подав до суду заяву, в якій розгляд справи просить проводити за його та відповідача відсутності, позовні вимоги визнає частково.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, виходячи з поданих заяв, судом розглядається справа за наявними доказами у відсутності сторін без фіксування звукозаписувальним технічним засобом.
Дослідивши та оцінивши письмові докази в їх сукупності, встановивши таким чином фактичні обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, виходячи з таких підстав.
Судом встановлено, що 24 лютого 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 (після реєстрації шлюбу - ОСОБА_7 ) було укладено шлюб, про що складено актовий запис № 2. Шлюб зареєстровано виконавчим комітетом Підмихайлівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області.
20 лютого 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Калуському району реєстраційної служби Калуського міськрайонного управління юстиції в Івано-Франківській області видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_5 у сторін народилася дочка - ОСОБА_4 , що підтверджується повною випискою свідоцтва про народження, виданою 10 січня 2017 року Відділом державної реєстрації актів громадянського стану в місті Варшава Республіка Польща.
ІНФОРМАЦІЯ_6 у сторін народився син - ОСОБА_5 , що підтверджується повною випискою свідоцтва про народження, виданою 21 січня 2021 року Управлінням реєстрації актів громадянського стану в місті Варшава Республіка Польща.
08 вересня 2025 року рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області у справі № 345/4332/25 шлюб між сторонами було розірвано.
Станом на вересень 2025 року: дочка ОСОБА_4 навчається у четвертому класі Делівського ліцею Олешанської сільської ради Івано-Франківського району, що підтверджується довідкою № 103 від 22.09.2025 року; син ОСОБА_5 відвідує Делівський заклад дошкільної освіти «Веселка» Івано-Франківського району та додаткові заняття з логопедом.
Таким чином, між сторонами виник спір щодо участі батька в утриманні їх малолітніх дітей.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Частинами 1, 2 статті 27 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Статтею 183 СК України визначено, що у випадку, коли платник аліментів має нерегулярний дохід, частину доходу отримує в натурі, або за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача, може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Відповідно до положень ст. 141 СК України, мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПКУкраїни кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено та не оспорюється сторонами, що малолітні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживають разом із матір'ю - ОСОБА_1 та перебувають на її утриманні. Відповідач ОСОБА_3 проживає окремо від дітей.
З матеріалів справи вбачається, що після припинення спільного проживання сторін відповідач не здійснює систематичного та регулярного утримання дітей у добровільному порядку. Доводи відповідача про надання коштів у минулому не спростовують обов'язку щодо постійного утримання дітей та не підтверджують належного виконання такого обов'язку на час розгляду справи.
Відповідач та його представник у відзиві зазначають, що відповідач перебуває за кордоном, офіційно не працевлаштований, має нерегулярні доходи від сезонних робіт, у зв'язку з чим не може сплачувати аліменти у розмірі, заявленому позивачкою. Разом з тим, суд зазначає, що саме тривале проживання відповідача за межами України, забезпечення ним власних потреб за кордоном та відсутність доказів критичного матеріального становища свідчать про наявність у відповідача певних фінансових можливостей.
Крім того, відповідач позов визнав частково та погодився на сплату аліментів, що свідчить про наявність у нього можливості надавати матеріальну допомогу дітям. Доказів, які б підтверджували повну неспроможність відповідача виконувати обов'язок щодо утримання дітей, суду не надано.
При визначенні розміру аліментів суд враховує положення ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу України, а саме: стан здоров'я та матеріальне становище дітей, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, а також інші істотні обставини. Суд також бере до уваги наявність зареєстрованого за відповідачем нерухомого та рухомого майна, що підтверджує його майновий стан.
Водночас суд критично оцінює доводи позивачки щодо можливості відповідача сплачувати аліменти у розмірі 30 000 грн. щомісячно. Надані розрахунки витрат не підтверджені належними та допустимими доказами в частині можливості саме відповідача сплачувати аліменти у заявленому розмірі, а тому такі вимоги є завищеними. В порушення вимог ст. 81 ЦПК України, сторона позивача не довела обставини, на які посилається як на підставу для стягнення аліментів у зазначеній сумі.
Разом із тим, враховуючи принцип рівності обов'язків батьків щодо утримання дітей, потреби малолітніх дітей, їх вік, а також матеріальне становище сторін, суд доходить висновку, що відповідач є працездатною особою, може працювати та зобов'язаний брати участь у належному утриманні дітей.
З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне та обґрунтоване визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі по 4 000,00 грн. щомісячно на кожну дитину, що у сукупності забезпечує мінімально необхідний рівень матеріального забезпечення дітей, відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності, не є надмірним тягарем для відповідача та відповідає вимогам ч. 2 ст. 182 СК України щодо забезпечення гармонійного розвитку дитини.
При цьому, суд вважає за необхідне роз'яснити учасникам процесу, що відповідно до ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них.
Відповідно до ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
А тому суд вважає, що стягнення аліментів слід розпочати з часу звернення представника позивача до суду з позовом, тобто з 29.09.2025 р.
Відповідно до вимог ст. 430 ЦПК України рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць слід допустити до негайного виконання.
Розподіл судових витрат між сторонами:
згідно з положеннями ст. 141 ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», зважаючи на те, що позивачка була звільнена від сплати судового збору при поданні даного позову до суду, судовий збір в розмірі 1211,10 грн. стягнути з відповідача на користь держави.
На підставі викладеного, ст.ст. 3, 27 Конвенції про права дитини, ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 180, 181, 182, 184 Сімейного кодексу України, ст.ст. 258, 259, 264, 265, 268, 289, 430 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 , представника позивачки ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дітей - задоволити частково.
Стягувати із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_3 , аліменти на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі в розмірі по 4 000,00 грн. на кожну дитину, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, шляхом їх виплати в інтересах дітей.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнення аліментів розпочати з 29.09.2025 року і проводити до досягнення дітьми повноліття.
На підставі п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення в частині стягнення аліментів допустити до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.
Стягнути із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_2 , 1 211,20 грн. судового збору на користь Державної судової адміністрації України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 29.12.2025.
Головуючий: