Справа №345/5528/25
Провадження № 2/345/2531/2025
30.12.2025 року м.Калуш
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючої судді Кардаш О.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Калуші в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся в суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що Постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 19.09.2023 КП «Екосервіс» Калуської міської ради визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру. Відповідно до протоколу електронного аукціону №BRD001-UA-20241028-00226 від 07.11.2024 переможцем аукціону є ФОП ОСОБА_1 14.11.2024 на підставі вказаного протоколу аукціону між КП «Екосервіс» Калуської міської ради та ФОП ОСОБА_1 укладено акт про придбання майна на аукціоні.
Згідно Додатку №1 до вказаного Акту зазначено перелік фізичних осіб, які мають заборгованість перед КП «Екосервіс» Калуської міської ради. Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Придбавши майно КП «Екосервіс» Калуської міської ради позивач отримав право вимоги, яке раніше належало КП «Екосервіс» Калуської міської ради, що надає статус правонаступника, тобто є новим кредитором до відповідача, який є споживачами житлово-комунальних послуг, які надавалися КП «Екосервіс» Калуської міської ради, правонаступником якого є ФОП ОСОБА_1 .
Відповідно до Акту звірки розрахунків за особовим рахунком № НОМЕР_1 , за адресою АДРЕСА_1 за період з травня 2010 по квітень 2021 заборгованість з надання послуг з управління побутовими відходами відповідачем становить 1204,86 грн. Оскільки відповідач не погасив дану заборгованість перед позивачем, як правонаступником КП «Екосервіс» Калуської міської ради, позивач має право вимагати відшкодування інфляційних витрат розмір яких склав 306,26 грн. та нарахування 3% річних на суму заборгованості, яка склала 89,92 грн. Відповідач добровільно вказану заборгованість не погашає, тому позивач звернувся до суду з даним позовом, яким просить стягнути в примусовому порядку вказану вище заборгованість та судові витрати по справі.
Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09.10.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали подати відзив на позов з доказами на підтвердження обставин, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідач ОСОБА_2 подав заяву про закриття провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст. 255 ЦПК України посилаючись на те, що після відкриття провадження у справі, 17.10.2025 він оплатив суму основного боргу 1204,86 грн., надавши відповідну квитанцію, через що вважає, що відсутній предмет спору.
22.10.2025 представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог вказуючи, що загальний розмір заборгованості відповідача перед ФОП ОСОБА_1 , як правонаступника КП «ЕКОСЕРВІС», становить 1 601,04 грн., з яких: 1 204,86 грн. заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з травня 2010 року до квітня 2021 року; 306,26 грн. інфляційні втрати; 89,92 грн. 3 % річних.
Відповідачем добровільно здійснене часткове погашення боргу в сумі 1204,86 грн.
Таким чином, сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, зменшується на зазначену суму, а отже, позовні вимоги мають бути зменшені і до стягнення підлягають 306,26 грн. інфляційні втрати; 89,92 грн. 3 % річних та судові витрати по справі.
04.11.2025 відповідач подав відзив на заяву про зменшення позовних вимог зазначаючи, що вимоги позивача про стягнення сум інфляційних витрат та 3% річних є неправомірними оскільки ФОП ОСОБА_1 не має права змінювати обсяг чи умови зобов'язання , оскільки набув лише право вимоги і не є стороною в первісному зобов'язанні. Він не є надавачем послуг, не є правонаступником КП «Екосервіс» та не довів наявність договору з відповідачем. Отже, позивач мав право пред'являти лише ті вимоги, які вже були сформовані і підтверджені КП «Екосервіс» на момент відступлення права вимоги. Позивачем не надано доказів того, що набуте ним право вимоги заборгованості в сумі 1204,86 грн. включає в себе відповідні нарахування інфляційних втрат та 3% річних. А тому, просив суд відмовити у задовленні вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, у зв'язку з визнанням ним та сплатою основної суми боргу до розгляду справи по суті, вирішити питання про повернення позивачу 50% судового збору з державного бюджету та зменшити розмір витрат на правничу допомогу до обґрунтованої суми, яка відповідає складності справи та задоволенню вимог - 1000 грн.
11.11.2024 представник позивача подала заяву про зменшення розміру позовних вимог вказавши, що після часткової сплати відповідачем суми боргу в розмірі 1204,86, станом на 10.11.2025р. розмір заборгованості складає 202,73 грн., з яких - 158,43 грн. інфляційні втрати, 44,30 грн. 3% річних. Розрахунок в новій редакції здійснено за період з 14.11.2024 по 16.10.2025 р.
Відповідно до ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
З приводу поданої заяви відповідачем про закриття провадження у справі слід зазначити наступне.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Відсутність предмету спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами, а припинення провадження у справі - це форма закінчення цивільної справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку із цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Поряд із цим за змістом пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред'явлення позову.
Як вбачається з матеріалів справи ФОП ОСОБА_1 звернувся з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги в розмірі 1204,86 грн., окрім того просив стягнути інфляційні витрати та 3% річних у розмірі 202,73 грн.
Відповідач сплатив заборгованість за житлово-комунальні послуги, що підтверджується квитанцією від 17.10.2025.
Однак, на час розгляду позову між сторонами був наявний спір щодо стягнення з відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
Спір щодо заборгованості за житлово-комунальні послуги припинив своє існування (зник) після надходження позову до суду, у зв'язку з оплатою 17.10.2025 року боргу відповідачем, однак спір щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних не припинився.
За таких обставин, суд вважає, що відсутні правові підстави для закриття провадження у цій справі з підстав відсутності предмету спору, оскільки встановлені обставин вказують на наявність неврегульованих між сторонами спірних питань.
А тому, спір підлягає розгляду по суті.
Відповідно до ч. 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року № 2189-VIII "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Статтею 13 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (частини перша, друга статті 20 цього Закону).
Враховуючи наведене, обов'язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов'язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.
Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою (ст. 32 ч. ч. 1, 2, 4 Закону).
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та підтверджена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18).
З аналізу положень статей 11, 319, 322, 509, 526, 610 ЦК України, статей 1,13,20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» в їх системному взаємозв'язку вбачається, що кожен власник квартири (нежитлового приміщення) в будівлі несе обов'язок з утримання власного майна, приміщень загального користування та прибудинкової території.
Витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку та інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом, входять до складу витрат на управління багатоквартирним будинком та, за загальним правилом, розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, незалежно від факту використання ними належної їм квартири (нежитлового приміщення) та спільного майна.
Відсутність договору між позивачем та відповідачами щодо утримання житлового будинку і прибудинкової території не є підставою для звільнення відповідача від сплати відповідних внесків на утримання будинку та прибудинкової території тощо за наявності підтверджених витрат на управління, утримання та збереження будівлі.
В судовому засіданні встановлено, що Постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 19.09.2023 КП «Екосервіс» Калуської міської ради визнано банкрутом.
Відповідно до протоколу електронного аукціону №BRD001-UA-20241028-00226 від 07.11.2024 переможцем аукціону є ФОП ОСОБА_1 14.11.2024 на підставі вказаного протоколу аукціону між КП «Екосервіс» Калуської міської ради та ФОП ОСОБА_1 укладено акт про придбання майна на аукціоні.
Згідно Додатку №1 до вказаного Акту зазначено перелік фізичних осіб, які мають заборгованість перед КП «Екосервіс» Калуської міської ради.
Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Придбавши майно КП «Екосервіс» Калуської міської ради позивач отримав право вимоги, яке раніше належало КП «Екосервіс» Калуської міської ради, що надає статус правонаступника, тобто є новим кредитором боржника за адресою: АДРЕСА_1 та між ним і КП «Екосервіс» Калуської міської ради, правонаступником якого є ФОП ОСОБА_1 , виникли договірні відносини щодо надання послуг з управління побутовими відходами на підставі відкритого особового рахунку, він фактично користувався наданими послугами та не звертався щодо припинення від надання таких послуг.
КП «Екосервіс» здійснювало вивезення та захоронення твердих побутових відходів на території Калуської територіальної громади. Послуги населенню надавались фактично, оскільки КП «Екосервіс» було єдиним виконавцем послуг з вивезення побутових відходів на території Калуської територіальної громади. Тарифи з вивезення побутових відходів на території Калуської територіальної громади затверджувалися рішеннями виконавчого комітету Калуської міської ради.
За адресою: АДРЕСА_1 було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , де абонентом є ОСОБА_2 . Таким чином, між КП «Екосервіс» та відповідачем виникли договірні відносини щодо надання послуг з управління побутовими відходами на підставі відкритого особового рахунку.
КП «Екосервіс» надавав відповідачу відповідні послуги, однак відповідач не виконував свої зобов'язання щодо своєчасної оплати за надані послуги.
Як вбачається з наданого позивачем акту звірки розрахунків за особовим рахунком № НОМЕР_1 розмір заборгованості зі сплати житлово-комунальних послуг за адресою АДРЕСА_2 становить 1601,04 грн., яка складається з 1204,86 грн. за житлово-комунальні послуги за період з травня 2010 по квітень 2021, інфляційні втрати у розмірі 306,26 грн., 3% річних у розмірі 89,92 грн.
Судом встановлено, що відповідно до квитанції від 17.09.2025 відповідачем було здійснено оплату заборгованості в розмірі основного боргу в сумі 1204,86 грн.
В подальшому 11.11.2025 року представником позивача було зменшено позовні вимоги щодо нарахуваннязаборгованості станом на 10.11.2025р., розмір якої складає 202,73 грн., з яких - 158,43 грн. інфляційні втрати, 44,30 грн. 3% річних. Розрахунок здійснено за період з 14.11.2024 по 16.10.2025 р.
Водночас, щодо невизнання відповідачем вимог позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних в сумі 202,73 грн. за період 14.11.2024 по 16.10.2025, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За частиною першою статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Вказані норми права визначають такі ознаки відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №906/1174/18.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання визначена ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у разі заміни сторони зобов'язання до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Отже, за висновком суду позивач набуває права на нарахування 3% річних та інфляційних з моменту набуття права вимоги на дебіторську заборгованість КП «Екосервіс», тобто з 14.11.2024.
Таким чином, інфляційні втрати та 3% річних в сумі 202,73 грн. за період 14.11.2024 по 16.10.2025 підлягають стягненню з відповідача.
Ч.1 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.2. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача;2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Однак, за наявності заперечень учасника справи, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Водночас суд враховує, що при визначенні суми відшкодування витрат за надання правничої допомоги суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада від 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний характер.
З врахуванням складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); ціни позову; незначного обсягу юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду, реального часу, необхідного для виконання таких послуг, суд приходить до висновку, що заявлені витрати за надання правничої допомоги в розмірі 4320,21 грн. є явно неспівмірними, не відповідають критеріям реальності адвокатських витрат (дійсності, необхідності) та розумності.
Понесення позивачем витрат на правову допомогу підтверджується копією додатка №1 від 14.07.2025р. до договору про надання професійної правничої допомоги №1401 від 14.07.2025р, копією додатка №2 від 14.07.2025р. до договору про надання професійної правничої допомоги №1401 від 14.07.2025р, копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю видане Радою адвокатів Дніпропетровської області 23.11.2018р. за №3976 та Актом №54 здачі-приймання до договору.
А тому, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати, а саме 1000 грн. витрат за надання правничої допомоги та судовий збір в розмірі 968,96 грн.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.512, 514,610, 625 ЦК України, ст.ст. 258, 259, 263-265, 273, 280-284, 289, 354 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги задовольнити .
Стягнутиз ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ) на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_4 ) заборгованість в розмірі 202,73 грн., а також судові витрати: судовий збір у розмірі 968,96 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.