Справа № 283/3005/25
провадження №3/283/1107/2025
30 грудня 2025 року суддя Малинського районного суду Житомирської області Ярмоленко Володимир Вікторович, розглянувши матеріали, що надійшли з відділення поліції №1 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, мешканця АДРЕСА_1 , військовослужбовця, РНОКПП НОМЕР_1 ,
за ст.185 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД за № 468221 від 16.11.2025, 16 листопада 2025 року близько 00 год 50 хв ОСОБА_1 перебуваючи в с. Пиріжки Коростенського району Житомирської області по вул. Соборна, 36, не виконав законну вимогу працівника поліції припинити вчиняти правопорушення, поводив себе зухвало та нахабно, чим вчинив злісну непокору законній вимозі працівників поліції.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що стверджується матеріалами справи. Причини неявки суду невідомі.
Статтями 251, 280 КУпАП визначено фактичні дані, обставини, на основі яких, у визначеному законом порядку, орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд, коли кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У відповідності до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Незважаючи на виклики суду, ОСОБА_1 станом судового провадження не цікавився, в судове засідання не з'явився.
Отже, з метою дотримання розумних строків розгляду справи та, з урахуванням вищенаведеного, суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі ОСОБА_1 на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши адміністративні матеріали та подані суду докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 245 КУпАП одним із завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її у точній відповідності із законом.
Згідно зі ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління та за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких, у визначеному законом порядку, орган (посадова особа) встановлює наявність або відсутність адміністративного правопорушення, винуватість особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа), який розглядає справу, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи у їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 7 КУпАП провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності, а особа може бути піддана заходам адміністративного впливу лише на підставах і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі ст. 254 КУпАП саме у протоколі про адміністративне правопорушення уповноваженою посадовою особою фіксуються обставини порушення, що фактично формулюють обвинувачення, у межах якого й здійснюється подальший розгляд справи.
Отже, суд не наділений повноваженнями змінювати фабулу адміністративного правопорушення, викладену в протоколі, або доповнювати її іншими фактичними обставинами. Повноваження суду обмежуються оцінкою доведеності саме тих діянь, які вказані у протоколі, без розширення предмета доказування за межі сформованого обвинувачення. Самостійне уточнення чи зміна фабули протоколу суперечило б принципу розподілу процесуальних функцій та праву особи на захист.
Цей підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, у справі Mattoccia v. Italy (2000), Суд наголосив, що зміна обвинувачення або доведення вини особи на підставі обставин, з якими вона не була ознайомлена та не могла належно підготувати захист, порушує право на справедливий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції. Подібну позицію викладено і в рішенні у справі Pelissier and Sassi v. France (1999).
Отже, дотримання судом меж фабули, викладеної у протоколі, є не лише процесуальним обов'язком, визначеним КУпАП, але й гарантією реалізації права особи на справедливий і неупереджений розгляд справи.
Згідно з положеннями ст. 185 КУпАП адміністративна відповідальність настає у разі злісної непокори законному розпорядженню або вимозі працівника поліції, який перебуває при виконанні службових обов'язків, а також у разі вчинення аналогічних дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку.
Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі поліцейського перешкоджає нормальній діяльності поліції й ускладнює виконання представниками влади їхніх завдань з охорони суспільного порядку та забезпечення громадської безпеки.
Це правопорушення полягає у свідомій відмові підкорятися законним розпорядженням чи вимогам працівника поліції, яка може виявлятися: у наполегливій, неодноразово повтореній відмові виконати вимогу; у зухвалій формі дій, що свідчать про явну зневагу до органів та осіб, відповідальних за охорону громадського порядку. Форма відмови може бути словесною, проявлятися через жести, демонстративну мовчанку тощо.
Виходячи з диспозиції цієї статті, для наявності в діях особи складу вказаного правопорушення необхідна сукупність таких обов'язкових елементів, як: перебування працівників поліції при виконанні службових обов'язків; законність висунутого розпорядження або вимоги; злісна непокора (неодноразовість вимоги, відмова у зухвалій формі тощо).
Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 8 від 26.06.1992 року «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів», злісною непокорою вважається відмова від виконання неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції (поліції) при виконанні ним службових обов'язків, члена громадських формувань з охорони громадського порядку або військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку, або відмова, виражена у зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до цих осіб.
Отже, у протоколі про адміністративне правопорушення має бути чітко зазначено, які саме законні вимоги були висунуті працівниками поліції та в чому конкретно полягає злісність непокори.
З аналізу протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №468221 від 16.11.2025 року вбачається, що особі ставиться у вину «злісна непокора законній вимозі працівника поліції», яка, на думку уповноваженої особи, виразилася в зухвалій, нахабній поведінці.
Разом з тим, у протоколі не конкретизовано, у чому саме полягала законна вимога, висунута працівником поліції до особи, чи була вона сформульована чітко і зрозуміло, чи мала місце її неодноразовість, а також як саме особа висловила відмову її виконувати. Відсутні також посилання на те, які саме службові обов'язки поліції були порушені або ускладнені внаслідок такої поведінки.
Наявна у протоколі оцінка поведінки особи є загальною і не охоплює об'єктивних ознак складу правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП. З огляду на це, протокол не може бути визнаний достатнім для доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, що виключає можливість ухвалення постанови про притягнення особи до відповідальності.
Крім того, дослідивши додані до протоколу про адміністративне правопорушення документи, суд встановив, що жоден із наданих документів також не містить конкретної інформації про те, які саме законні вимоги були висунуті працівниками поліції до ОСОБА_1 , у чому саме полягала його злісна непокора, чи була вона повторною, зухвалою або демонстративною, а також яким чином така поведінка перешкоджала виконанню службових обов'язків поліцейськими.
Оглянутий під час розгляду справи відеозапис, не містить даних, які б беззаперечно доводили наявність в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП,також наявний файл не містить безперервного відеозапису події до завершення оформлення адміністративних матеріалів відносно ОСОБА_1 .
У сукупності наведені обставини не дозволяють суду дійти переконливого висновку про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП. Суд наголошує, що розгляд справи здійснюється в межах фактичних обставин, викладених у протоколі. Суд не наділений повноваженнями змінювати фабулу правопорушення чи доповнювати її доводами сторони обвинувачення. Це узгоджується з принципом рівності сторін та змагальності процесу.
Протокол про адміністративне правопорушення виконує функцію обвинувачення, і саме його зміст, у поєднанні з іншими допустимими доказами, має забезпечити підтвердження вини особи у вчиненні правопорушення.
З огляду на викладене, матеріали справи не містять достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 185 КУпАП. Обставини справи не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви тлумачаться на користь особи.
Відповідно до ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь, а обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Такий підхід узгоджується із сталою судовою практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої доказування має ґрунтуватися на сукупності ознак або неспростовних презумпцій, що є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими між собою. Якщо такі ознаки відсутні, винуватість особи не може бути визнана доведеною поза розумним сумнівом (п. 43 рішення ЄСПЛ від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine, з посиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey)).
Згідно з позицією ЄСПЛ, «розумний сумнів» це сумнів, що ґрунтується на конкретних обставинах і здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних і допустимих доказів або їх відсутності, та є таким, що змусив би розсудливу особу утриматися від ухвалення рішення у важливому для неї питанні.
Згідно п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП, не підтверджується матеріалами справи, тому провадження у справі підлягає закриттю за відсутності складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст. 185, 247, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
Провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.185 Кодексу України про адміністративне правопорушення закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови до Житомирського апеляційного суду через Малинський районний суд Житомирської області.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя