Справа № 283/2718/25
провадження №2/283/1439/2025
30 грудня 2025 року Малинський районний суд Житомирської області в складі: під головуванням судді Ярмоленка В.В., з секретарем судового засідання Селіною А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Малині
за позовною заявою ОСОБА_1 в своїх та інтересах ОСОБА_2
до Міністерства оборони України, Малинської міської ради Житомирської області
про встановлення факту перебування на утриманні,
Стислий виклад позицій сторін.
01 жовтня 2025 року представник ОСОБА_1 адвокат Реус Д.С. який діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АМ №1162297, звернувся до суду з позовною заявою, в обґрунтування якої зазначив, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого механіка-водія механізованої роти з 11.08.2020 року по 21.07.2023 року, до моменту його трагічної загибелі під час виконання обов'язків військової служби в районі с. Мала Токмачка Пологівського району Запорізької області.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є рідною бабою загиблого та на підставі розпорядження голови Малинської районної державної адміністрації Житомирської області №120 від 29.05.2014 року була призначена його опікуном. У зв'язку з похилим віком, станом здоров'я та недостатнім рівнем доходів (пенсія у 2023 році - 2 451,39 грн при прожитковому мінімумі 2 093 грн), з урахуванням інфляційних процесів та витрат на лікування і комунальні послуги, вона фактично перебувала на матеріальному утриманні свого онука, який забезпечував її основними засобами до існування.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідною сестрою загиблого, що підтверджується свідоцтвами про народження. На момент загибелі брата вона була неповнолітньою, навчалася та об'єктивно не мала можливості здійснювати трудову діяльність і отримувати власні доходи. ОСОБА_4 систематично надавав їй матеріальну допомогу, яка була основним джерелом засобів для її існування.
Позивачі вказують, що до 21.07.2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували на утриманні ОСОБА_3 , оскільки отримували від нього регулярну фінансову допомогу готівкою та шляхом перерахування коштів на карткові рахунки, які використовувалися на харчування, ліки, одяг, навчання та оплату комунальних послуг.
У зв'язку з цим позивачі просять суд встановити юридичні факти перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на утриманні ОСОБА_3 з 2020 року по день його загибелі - ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідач Міністерство оборони України заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що метою звернення позивачів до суду є встановлення юридичного факту перебування на утриманні з метою подальшої реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця.
Відповідач наголошує, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги визначається станом на дату загибелі військовослужбовця та регулюється Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, чинній на момент виникнення такого права (30.06.2023), а також постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 та наказом Міністерства оборони України №45 від 25.01.2023. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.10.2024 у справі №140/4695/22.
Відповідач зазначає, що утриманцями загиблого військовослужбовця визнаються лише ті особи, які відповідно до Закону №2262-XII мають право на пенсію у разі втрати годувальника та перебували на його повному утриманні або отримували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. При цьому Верховний Суд у своїй усталеній практиці вказує, що наявність інших джерел доходу та перевищення їх розміру над обсягом допомоги виключає визнання такої допомоги основним джерелом існування.
З наданих до суду доказів, зокрема довідок про доходи за 2022-2023 роки та банківських виписок, убачається, що позивачі мали власні доходи, розмір яких перевищував суму наданої загиблим допомоги. Відтак фінансова допомога з його боку не була для них постійним і основним джерелом засобів до існування, що унеможливлює встановлення юридичного факту перебування на утриманні.
Крім того, Міністерство оборони України вважає себе неналежним відповідачем у цій справі, оскільки не є суб'єктом спірних матеріальних правовідносин. У позовній заяві не наведено обґрунтування того, у чому саме полягає порушення, невизнання чи оспорювання прав позивачів з боку Міністерства оборони України. Спір щодо встановлення факту утримання може виникати виключно між особами, які претендують на отримання одноразової грошової допомоги, яка розподіляється між ними рівними частками, а не між позивачами та Міністерством оборони України.
З огляду на викладене відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у частині, що стосується Міністерства оборони України, та розглядати справу без участі його представника.
Явка та позиція сторін по справі:
Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Реус Д.С. в судове засідання з'явились. позовні вимоги підтримують та просили їх задовольнити.
Представник відповідача Міністерства оборони України 12 листопада 2025 року подав до суду відзив, в якому зазначив, що вважає, що позивачами не доведено факту перебування на утриманні загиблого військовослужбовця, оскільки надані докази свідчать про наявність у них власних доходів, розмір яких перевищував обсяг отримуваної від нього допомоги, а отже така допомога не була постійним і основним джерелом засобів до існування. Крім того, Міністерство оборони України є неналежним відповідачем у справі, оскільки не є суб'єктом спірних правовідносин та не порушувало прав позивачів. Розгяд справи просив проводити без участі представника.
Представник відповідача Малинської міської ради, що діє на підставі довіреності Тимошенко С.М. 10 листопада 2025 року подала до суду заяву, в якій зазначила, що не заперечує щодо заявлених позовних вимог та просила розгляд справи проводити без участі представника.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, повно, обґрунтовано, всебічно та безпосередньо з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши наявні докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, вважає необхідним відмовити в задоволені позовних вимог, виходячи з такого.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 11.08.202 по 21.07.20232, до моменту його загибелі ІНФОРМАЦІЯ_6 у районі населеного пункту Мала Токмачка Пологівського району Запорізької області, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 28 листопада 2023 року.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є рідною бабою загиблого та відповідно до розпорядження голови Малинської районної державної адміністрації Житомирської області №120 від 29.05.2014 року була призначена його опікуном та опікуном його сестри.
Відповідно до виписки АТ КБ «Приват Банк» позивач отримувала кошти від ОСОБА_3 за період 21.03.2024 по 24.04.2023 у розмірі 10500,00 грн.
Відповідно до довідки про доходи №5730544117774723 ОСОБА_1 перебуває на обліку і отримує пенсію за віком, що склала за 2022 рік - 25464,91 грн; за 2023 рік - 30416,68 грн.
Судом також встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідною сестрою загиблого, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 16.01.2008 та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 27.01.2001.
Батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 визнанні померлими про що свідчить в матеріалах справи свідоцтво про смерть серії НОМЕР_5 та НОМЕР_6 від 28.01.2021 року.
Мотиви та застосовані норми права.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
За частиною 2 статті315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Тобто, перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений устатті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Згідно з частиною 1статті 319 ЦПК України, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Відповідно до частини 4статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян.
Про вказане також наголошує Верховний Суд в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі №320/948/18.
Отже, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі №752/20365/16-ц, від 05 грудня 2019 року в справі №750/9847/18, від 03 лютого 2021 року в справі №644/9753/19, від 16 червня 2021 року в справі №643/6447/19/19, від 08 вересня 2021 року в справі №641/5187/20.
Отже, в судовому порядку можливо встановити факти, коли ці факти безпосередньо породжуватимуть юридичні наслідки, тобто вони повинні мати юридичне значення, а саме: від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення.
Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Реалізація вказаних заявником прав на отримання матеріальних виплат та гарантій, передбачена Законом України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Про деякі питання виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Як було встановлено вище, ОСОБА_1 є опікуном та ОСОБА_2 сестрою ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 при виконанні військового обов'язку.
Звертаючись до суду з позовом про встановлення факту перебування на утриманні свого брата та онука, позивачка зазначала, що вона щомісячно отримувала від нього грошові перекази так як власних доходів не мала.
На підтвердження своїх доводів позивачем долучено виписку по особовому рахунку АТ КБ «ПриватБанк» за період з 21.03.2023 по 24.04.2023, відповідно до якої ОСОБА_3 здійснював грошові перекази на ім'я отримувача ОСОБА_1 в розмірі 10500,00 грн (а.с.12).
Вирішуючи спір в межах заявлених вимог суд зазначає, що повне утримання особи означає відсутність у цього члена сім'ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.
Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов'язок щодо утримання цього члена сім'ї. Основне значення допомоги необхідно з'ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.
Таким чином, у спірних правовідносинах для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого необхідно дослідили зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
Даний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.10.2020 у справі №210/343/19, постанові Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №520/6518/17, постанові Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №210/2422/16-ц.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно із частинами першою, другою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби.
Згідно зі статтею 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" право на призначення та отримання грошової допомоги мають: батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Відповідно до частини третьої статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей. Виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої у цьому пункті, здійснюється також сім'ям осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, які померли внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва).
Абзацами 2 - 4 пункту 2 Постанови № 168 передбачено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.
У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.
Якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абзаці першому цього пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.
На виконання вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).
Згідно з пунктом 3, 8 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.
За наявності особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 4 цього Порядку, мають особи, на користь яких складено таке особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в такому розпорядженні у відсотках.
Незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження.
Повнолітні діти, вдова (вдівець) та батьки вважаються непрацездатними, якщо вони на день загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста мали (набули) право на призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.
У разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 9 цього Порядку, у рівних частках.
Відповідно до пункту 9 Порядку № 975 до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 4 цього Порядку, належать:
діти, зокрема усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав;
вдова (вдівець);
батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їх батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);
онуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли);
жінка (чоловік), з якою (яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;
утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.
Відповідно до частини третьої статті 30 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», непрацездатними членами сім'ї вважаються: а) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків; б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першоюст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»(незалежно від тривалості страхового стажу), або є особами з інвалідністю; в) батьки та дружина (чоловік), якщо вони не взяли повторний шлюб військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби мають право на пенсію не раніш як за 5 років до досягнення віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"(незалежно від тривалості страхового стажу), або якщо вони мають право на пенсію незалежно від віку відповідно до частини третьоїст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на дострокову пенсію за віком, пенсію за віком на пільгових умовах чи пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до закону, або якщо вони є особами з інвалідністю; г) дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов'язані їх утримувати; д) дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює.
Системне тлумачення положень статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та положень статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» дає підстави для висновку, що право на виплату одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).
При цьому утриманцями можуть бути: - діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.
Статтею 31 Закону № 2262-XII передбачено, що члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Аналогічні норми закріплено і в Законі України «Про пенсійне забезпечення» (статті 37,38).
ОСОБА_1 є повнолітньою, отримує соціальні виплати в зв'язку з виходом на пенсію та на утримання ОСОБА_2 як опікун.
Норми статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка визначає що право на пенсію в разі втрати годувальника мають саме непрацездатні члени сімей загиблих, померлих, які перебували на їх утриманні, носять бланкетний характер і відсилають до статті 31 цього Закону, яка в свою чергу уточнює, які саме непрацездатні члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні.
У задоволенні позовних вимог відмовлено з огляду на те, що позивачами не доведено сукупність обставин, необхідних для встановлення юридичного факту перебування на утриманні. Досліджені судом докази свідчать про наявність у позивачів власних, самостійних джерел доходу, розмір яких перевищував обсяг матеріальної допомоги, що надавалася загиблим, у зв'язку з чим така допомога не могла вважатися для них постійним та основним джерелом засобів до існування.
Керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 259, 263, 265, 268, 315 ЦПК України,
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в своїх та інтересах ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, Малинської міської ради Житомирської області про встановлення факту перебування на утриманні - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня отримання повного тексту рішення.
Повний текст рішення проголошено 30 грудня 2025 року.
Суддя