30 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/3747/25 пров. № А/857/32690/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року в справі № 140/3747/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції - Ксензюка А.Я.,
час ухвалення рішення - 04 липня 2025 року,
місце ухвалення рішення - м.Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про призначення пенсії
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправними та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №032350026492 від 11.12.2024 щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугу років у відповідності до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Зобов'язано Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 04.12.2024, зарахувавши до пільгового спеціального стажу період роботи лаборантом та фельдшером-лаборантом з 02.04.1989 по 02.04.1989 та з 03.04.1989 по 10.09.1993.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову повністю.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що при опрацюванні наявних документів ОСОБА_1 її страховий стаж становить 46 років 2 місяці 13 днів. Пільговий стаж 24 роки 4 місяці 27 днів. Вік заявниці при зверненні 54 роки. За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди. До пільгового стажу роботи не зараховано:- період роботи з 01.08.1988 по 02.04.1989 на посаді лаборанта, оскільки згідно первинних документів неможливо визначити чи дана посада відноситься до посад середнього медичного персоналу;- період роботи з 01.04.2014 по 10.10.2017 згідно довідки №1137/01-09 від 29.10.2024, на посаді бактеріолога бактеріологічної лабораторії, оскільки в наданій довідці, зазначено, що посада належить до посад професіоналів з немедичною освітою, не відноситься до посад та не зараховується до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років; - період роботи з 03.04.1989 по 10.09.1993 згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.08.1988 та довідки від 04.12.2024 №01/01-05/3383, оскільки вказана посада фельдшер-лаборант відсутня в переліку медичних працівників;- період роботи з 26.11.2009 по 31.03.2014 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.08.1988 та довідки від 29.04.2024 №10-17/589, оскільки посада бактеріолога, не відноситься до посад, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст.55 Закону №1058. ОСОБА_1 працює. Позивач на обліку в територіальних органах Пенсійного Фонду не перебуває та пенсію не отримує. Враховуючи вищенаведені факти та норми чинного законодавства вважаємо, що в діях органу Пенсійного фонду України не вбачається протиправних дій по відношенню до позивача, таким чином в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити, оскільки у Позивача відсутній необхідний пільговий страховий стаж, що дає право виходу на пенсію за вислугою років.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою від 04.12.2024 про призначення пенсії за вислугу років (а.с.31).
За принципом екстериторіальності заяву та додані документи було розглянуто ГУ ПФУ в Чернівецькій області та рішенням якого №032350026492 від 11.12.2024 відмовлено у призначенні пенсії (а.с.7).
Підставою відмови вказано відсутність необхідного пільгового стажу, оскільки за доданими документами до пільгового стажу не зараховано:
- період роботи з 01.08.1988 по 02.04.1989 на посаді лаборанта (позивач не надав уточнюючих документів, які підтверджують, що посада належить до посад середнього медичного персоналу;
- період роботи з 01.04.2014 по 10.10.2017 на посаді бактеріолога бактеріологічної лабораторії (в наданій позивачем довідці від 1137/01-09 від 29.10.2024, вказано, що посада належить до посад професіоналів з немедичною освітою, не відноситься до посад, не зараховується до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років).
- період роботи з 03.04.1989 по 10.09.1993 на посаді фельдшер-лаборанта (відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.08.1988 та довідки від 04.12.2024 № 01/01-05/3383, оскільки посада фельдшер-лаборант відсутня в переліку медичних працівників);
- період роботи з 26.11.2009 по 01.09.2013 на посаді бактеріолога централізованого відділення клінічної мікробіології (згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.08.1988 та довідки від 29.04.2024 № 10-17/589, оскільки посада бактеріолога не належить до посад, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (а.с.7).
Як вбачається з прохальної частини позовної заяви позивач просить зарахувати до пільгового спеціального стажу період роботи лаборантом та фельдшером-лаборантом з 01.08.1988 по 02.04.1989 р.р. та з 03.04.1989 по 10.09.1993 р.р., отже інші періоди роботи, зазначені у рішенні ГУ ПФУ в Чернівецькій області №032350026492 від 11.12.2024 не є спірними (а.с.1-5).
З трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.08.1988 видно, що 01.08.1988 позивача прийнято на посаду лаборанта у Волинський обласний ендокринологічний диспансер згідно №18/1-13 від 01.08.1988; 03.04.1989 переведено на посаду фельдшер-лаборанта, а 10.09.1993 звільнено з займаної посади по ст.36 п. 5 КЗпП України по переводу в обласний протитуберкульозний диспансер (а.с.13). Вказаний період роботи підтверджується також довідкою Комунального підприємства «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради від 25.03.2024 №01/01-05/1029 (а.с.40).
Не погоджуючись з рішенням ГУ ПФУ в Чернівецькій області №032350026492 від 11.12.2024 про відмову в призначенні пенсії, позивач звернулась до суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (надалі по тексту - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 (надалі - Закон №1058-ІV).
Відповідно до статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи, зокрема, громадянами України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 10 Закону №1058-IV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Частиною першою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною першою статті 56 Закону №1788-ХІІ визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За змістом положень ст. 62 Закону України № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Відповідно до ст.62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 18 Порядку №637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Відповідно до пункту 20 вказаного Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 по справі №234/13910/17 та від 20.01.2021 по справі №588/647/17.
За змістом позовних вимог відповідач-1 відмовив позивачу у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку із тим, що позивач не має необхідного пільгового стажу, що дає право на пенсію за вислугу років.
Відповідач-1 зазначає, що не було враховано такі періоди у зв'язку з наступним:
період роботи з 01.08.1988 по 02.04.1989 на посаді лаборанта (Позивач не надав уточнюючих документів, які підтверджують, що посада належить до посад середнього медичного персоналу;
період роботи з 03.04.1989 по 10.09.1993 на посаді фельдшер-лаборанта (відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.08.1988 та довідки від 04.12.2024 № 01/01-05/3383, оскільки посада фельдшер-лаборант відсутня в переліку медичних працівників);
період роботи з 01.04.2014 по 10.10.2017 на посаді бактеріолога бактеріологічної лабораторії (в наданій Позивачем довідці від 1137/01-09 від 29.10.2024, вказано, що посада належить до посад професіоналів з немедичною освітою, не відноситься до посад, не зараховується до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років);
період роботи з 26.11.2009 по 01.09.2013 на посаді бактеріолога централізованого відділення клінічної мікробіології (згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.08.1988 та довідки від 29.04.2024 № 10-17/589, оскільки посада бактеріолога не належить до посад, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно пункту “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Відповідачем не заперечується наявність у позивача стажу роботи, зазначеного у трудовій книжці. Водночас спірним є зарахування спірного стажу роботи до спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років.
Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Відповідно до ст. 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Згідно з ст. 51 Закону № 1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ (зі змінами, внесеними Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII та «;Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII), право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до положень ст. 3, 16 Основ законодавства України про охорону здоров'я № 2802-ХІІ, закладом охорони здоров'я є юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації. Заклад охорони здоров'я провадить свою діяльність на підставі статуту (положення), що затверджується власником закладу (уповноваженим ним органом).
Постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік № 909).
Відповідно до пункту 2 Переліку №909 до посад у закладах охорони здоров'я віднесено лікарів та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) у лікарняних закладах, лікувально-трудових профілактичних закладах особливого типу, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установ з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальних органів Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічних закладах, діагностичні центри тощо; провізорів, фармацевтів (незалежно від найменування посад), лаборантів в аптеках, аптечних кіосках, аптечних магазинах, контрольно-аналітичних лабораторіях.
Згідно з п.2 примітки до Переліку №909, робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком дає право на пенсію за вислугу років, незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Поміж тим, право на набуття пенсії за вислугою років, передбаченої п. "е" ч. 1 ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пов'язане не лише з місцем роботи - закладом охорони здоров'я, а, насамперед, з посадою, яку обіймає працівник - лікарі та середній медичний персонал.
З трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 01.08.1988 судом першої інстанції правильно встановлено, наступне:
01.08.1988 позивача прийнято на посаду лаборанта у Волинський обласний ендокринологічний диспансер згідно наказу №18/1-13 від 01.08.1988;
03.04.1989 переведено на посаду фельдшер-лаборанта відповідно до наказу №40/ос від 03.04.1989;
10.09.1993 звільнено з займаної посади по ст.36 п. 5 КЗпП України по переводу в обласний протитуберкульозний диспансер;
25.11.2009 переведена на посаду бактеріолога централізованого відділення клінічної мікробіології згідно наказу №110-од від 25.11.2009;
02.09.2013 переведено на іншу посаду згідно з наказом №284.
01.04.2014 прийнято на посаду бактеріолога бактеріологічної лабораторії, згідно наказу №47/ос від 01.04.2014.
Періоди роботи з 01.08.1988 по 02.04.1989 та з 03.04.1989 по 10.09.1993 підтверджено архівною довідкою виданою державним архівом волинської області №574/01.18 від 17.10.2024.
Період роботи з 01.04.2014 по 10.10.2017 підтверджено довідками КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради №135 від 11.03.2024, КП «Волинський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» Волинської обласної ради №198/1.6/2-24 від 29.02.2024, КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради №268/01-09 від 30.04.2024.
Згідно з підпунктом «а» пункту 42 Додатку № 1 до наказу Міністерства охорони здоров'я України «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров'я» від 23.02.2000 № 33 до середнього медичного персоналу обласних лікарень було віднесено лаборантів при проведенні біохімічних, бактеріологічних, імунологічних, серологічних, цитологічних досліджень, посади яких лаборантів уводяться за штатними нормативами відповідних лабораторій (додаток 26).
Окрім цього, відповідно до підпункту «а» пункту 10 Додатку № 1 до наказу Міністерства охорони здоров'я України «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров'я» від 23.02.2000 № 33 (з наступними змінами і доповненнями) в обласних лікарнях установлювалися посади лікарів-лаборантів з розрахунку 1 посада на 150 ліжок. При проведенні біохімічних, бактеріологічних, імунологічних, серологічних, цитологічних досліджень посади лікарів-лаборантів уводяться за штатними нормативами відповідних лабораторій (додаток 26).
Наказом Міністерства охорони здоров'я України «Про внесення змін до наказу МОЗ України від 23.02.2000 № 33» від 12.03.2008 № 122 назву розділів "Середній медичний персонал" замінено на назву "Фахівці з базовою та неповною вищою медичною освітою та технічні працівники" та у примітці до пункту 14 додатка 26 передбачено, що посади лікарів-лаборантів за спеціальністю «Клінічна біохімія» дозволяється замінювати за відомістю заміни на посади «біохімік».
Міністерство охорони здоров'я України листом від 22.07.2008 № 1-02-13/21 запропонувало в лабораторних підрозділах замінювати за відомістю заміни посади «лікарів-лаборантів з клінічної біохімії» на посади «біохіміків» та призначати на них спеціалістів з вищою немедичною освітою за спеціальністю «біохімія». Посади лаборантів з вищою освітою у зв'язку з їх відсутністю в Класифікаторі професій ДК 003-2005 замінити на посади біохіміків, з дотриманням вимог, зазначених у пунктах 1, 2, 3, 4, 5 листа. Спеціалістів, які зараховані на посади лаборантів з вищою освітою після 01.10.1994, за умови їх згоди, перевести відповідно на посади біологів, хіміків, бактеріологів (пункт 7 зазначеного листа МОЗ).
Згідно з п.2.2.6 наказу Мінпраці та МОЗ України від 05.10.2005 №308/519 «Про впорядкування Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення» професіоналам з повною вищою немедичною освітою (психологи, біологи, ентомологи, зоологи та інші), посади яких уведені замість посад лікарів, посадові оклади встановлюються за тарифними розрядами, передбаченими для лікарів інших спеціальностей відповідних кваліфікаційних категорій.
Отже, у зв'язку з прийняттям МОЗ наказу від 12.03.2008 № 122 посади лаборантів, що належали до середнього медичного персоналу обласних лікарень, та лікарів лаборантів, замінено на посади бактеріологів, що свідчить про її належність до посад, що передбачені Переліком № 909.
З огляду на зазначене, бездіяльність відповідача щодо не зарахування до спеціального стажу вказаних періодів роботи є протиправними.
Таким чином матеріалами справи доведено, що посади позивача належить до спеціальностей працівників, які постійно працювали в лікарняних закладах на посадах передбачених розділом ІІ Переліку №909.
Пунктом "е" ст. 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон № 213-VIII), який набув чинності з 01.04.2015, п."е" ст.55 Закону № 1788-ХІІ було викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;
з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;
з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII (далі Закон № 911-VIII) до ст. 55 Закону № 1788-ХІІ з 01.01.2016 також було внесено зміни, відповідно до якого п."е" вказаної статті має наступний зміст: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Отже, Закон № 911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - при наявному спеціальному стажі діяльності не менше 25 років.
Порядок надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до абзацу 1 розділу І Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб.
Згідно з пунктом 4.1 Порядку №22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Згідно з пунктом 4.3 Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії приймається без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Після надходження даних про сплату страхових внесків за останній місяць роботи, що передує місяцю подання заяви про призначення пенсії, протягом місяця проводиться перерахунок пенсії з урахуванням цього періоду з дати призначення пенсії. При цьому, якщо у разі проведення перерахунку пенсії її розмір зменшився, виплата пенсії в новому розмірі проводиться з місяця, наступного за місяцем проведення перерахунку.
Згідно з пунктом 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами п. 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Суд вважає, що аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 зумовлює такі висновки:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає/перераховує пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення/перерахунок пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
У справі, яка розглядається, судом встановлено, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Чернівецькій області, рішенням якого позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років. Тож, дії зобов'язального характеру щодо розгляду заяви та призначення пенсії за вислугу років має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про перерахунок позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 08.02.2024 у справі №500/1216/23 та від 09.07.2024 у справі №240/16372/23.
З урахуванням обставин справи та з метою належного поновлення прав позивача суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги частково шляхом визнання протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Чернівецькій області №032350026492 від 11.12.2024 року щодо відмови у призначенні пенсії відповідно до п. 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зобов'язання ГУ ПФУ в Чернівецькій області призначити пенсію відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» ОСОБА_1 з 04.12.2024 зарахувавши до пільгового спеціального стажу період роботи лаборантом та фельдшером-лаборантом з 02.04.1989 по 02.04.1989 та з 03.04.1989 по 10.09.1993.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року в справі № 140/3747/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді С. М. Кузьмич
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 30 грудня 2025 року.