30 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/514/25 пров. № А/857/25943/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року у справі № 300/514/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій, -
суддя в 1-й інстанції - Тимощук О.Л.,
час ухвалення рішення - 23 травня 2025 року,
місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
У січні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 , яка полягає у нездійсненні ОСОБА_1 розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби за період 2023 рік;
зобов'язати в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 , яку отримував під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби за 2023 рік з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення адміністративного позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , під час якої 12.04.2022 отримав вогнепальне сліпе уламкове поранення, пов'язане із захистом Батьківщини. Зауважив, що перебував на лікуванні або у відпустці у зв'язку з хворобою, пов'язаною із захистом Батьківщини у періоди з 14.01.2023 по 30.01.2023, з 01.02.2023 по 27.02.2023, з 28.02.2023 по 03.03.2023, з 09.03.2023 по 07.04.2023. У подальшому позивача звільнено з військової служби на підставі наказу командира ВЧ НОМЕР_1 №154-Р від 03.06.2023. Однак при звільненні з військової служби не виплачено матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у зв'язку з пораненням, отриманим при виконанні завдань із захисту Батьківщини. Також таку допомогу відповідачем не виплачено ОСОБА_1 на його заяву від 30.05.2024 та листом №12186 від 25.10.2024 повідомлено про відсутність можливості виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у 2024 році за 2023 рік, оскільки виплати за минулий рік не передбачено бюджетом на 2024 рік.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому висловив незгоду з її доводами. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 , зі списків особового складу якої виключений 05.06.2023 згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.06.2023 №144 (по стройовій частині) за підпунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (а.с. 10).
Відповідно до змісту цього наказу, ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань не отримував.
Згідно з витягом з протоколу засідання штатної 16 Регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України №765 від 29.04.2024, поранення ОСОБА_1 «Вогнепальне уламкове сліпе поранення (12.04.2022) середньої третини лівого плеча» - так, пов'язане із захистом Батьківщини (а.с. 14).
Позивач 30.05.2024 звернувся до в/ч НОМЕР_1 з проханням нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік (а.с. 7).
У відповідь на заяву позивача від 30.05.2024 відповідач листом №7151 вих. від 12.06.2024 повідомив ОСОБА_1 про умови виплати у 2023 році матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, визначені Окремим дорученням Міністра оборони України №2683/з від 01.02.2023. Зауважив, що позивач перебував на лікуванні з 14.01.2023 по 30.01.2023, надалі у відпустці з 01.02.2023 по 27.02.2023, надалі на лікуванні з 28.02.2023 по 03.03.2023 і надалі у відпустці з 09.03.2023 по 07.04.2023. Відповідач погодився, що період з 01.02.2023 по 03.03.2023 може вважатися періодом перебування на лікуванні та у відпустці у зв'язку з хворобою, яка пов'язана з захистом Батьківщини більше 30 днів поспіль. З метою прийняття рішення щодо можливості виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань запропоновано надати: виписний епікриз за період лікування з 28.02.2023 по 03.03.2023, підтвердження довготривалого застосування лікарських засобів (до прикладу чеки або квитанції щодо купівлі дорогих лікарських засобів) (а.с. 9).
У подальшому листом №12186 від 25.10.2024 відповідач повідомив ОСОБА_1 про відсутність можливості виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у 2024 році за 2023 рік, оскільки виплати за минулий рік не передбачено бюджетом на 2024 рік (а.с. 8).
Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 1 БК України, Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу.
У статті 47 БК України зазначено, що відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Казначейство України здійснює контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису бюджету.
За частиною першою статті 51 БК України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.
Відповідно до частини першої статті 55 БК України захищеними видатками бюджету визнаються видатки загального фонду бюджету, обсяг яких не може змінюватися при здійсненні скорочення затверджених бюджетних призначень.
За текстом частини другої статті 55 БК України захищеними видатками бюджету визначаються видатки загального фонду на: нарахування на заробітну плату.
За текстом пункту 6 частини першої статті 2 БК України бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їхнього соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям і членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).
Положеннями частини другої статті 9 Закону № 2011-XII визначено перелік складових грошового забезпечення, а саме: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За правилами частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704), окрім тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та розмірів надбавки за вислугу років також затверджено додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 3 Постанови № 704 виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу визначено здійснювати в порядку, що затверджується, зокрема, Міністерством оборони України.
Пунктами 1 та 7 розділу XXIV порядку № 260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовцям, накази про звільнення яких підписано минулого року, але не виключеним зі списків військової частини, в поточному році не надається (пункт 8 розділу XXIV Порядку 260).
Виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги (пункт 9 розділу XXIV Порядку 260).
Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у 2023 році, відповідно до окремого доручення Міністра оборони України № 2683 від 1 лютого 2023 року, виплачується військовослужбовцям в розмірі місячного грошового забезпечення, виключно за наявності таких підстав:
смерть військовослужбовця та/або його дружини (чоловіка), дітей, батьків;
поранення військовослужбовця, отриманого при виконанні завдань під час воєнного стану;
у разі наявності у військовослужбовця інвалідності, отриманої внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини
порушення стану здоров'я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме: онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хіміотерапія); захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит В, С; безперервне перебування на лікуванні, реабілітації або у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою, які пов'язані із захистом Батьківщини (більше 30 днів поспіль), внаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної систем, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів;
сім'ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) чи заручниками, а також інтернованим в нейтральних державах або визнані безвісно відсутніми.
Інші підстави для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та її розміри будуть доведені окремим рішенням Міністра оборони України.
Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 № 124, рапорт (заява) письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Аналізуючи вищезазначені приписи, колегія суддів зазначає, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, який виплачується один раз на рік за заявою (рапортом) військовослужбовця, який проходить службу, на підставі наказу командира військової частини, у разі наявності фонду грошового забезпечення.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач безпосередньо під час проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 чи під час/ до звільнення з військової служби із рапортом про виплату йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік не звертався, та відповідно, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2023 йому не виплачувалась.
Так, позивач лише 30 травня 2024 року, тобто майже через рік після звільнення з військової служби (05.06.2023 року) звернувся до відповідача з заявою щодо виплати йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік.
За приписами законодавства, допомога для вирішення соціально-побутових питань надається саме військовослужбовцю за рапортом військовослужбовця, отже, у даному випадку заява позивача від 30 травня 2024 року не може вважатися належним зверненням у відповідності до Порядку №260.
Водночас військова частина НОМЕР_1 листом від 25.10.2024 року №12186 повідомила про відсутність можливості з виплати матеріальної допомоги у 2024 році за 2023 рік, у зв'язку з відсутністю бюджетних призначень, оскільки виплата матеріальної допомоги за минулий рік не передбачена бюджетом на 2024 рік (а.с.8).
Колегія суддів зазначає, що текстуальний виклад пунктів 8, 9 Розділу XXIV Порядку № 260 дає підстави вважати, що виплата матеріальної допомоги не є обов'язкова, як-то, приміром, посадовий оклад чи щомісячні додаткові види грошового забезпечення.
Тож можливість отримати матеріальну допомогу, що в цьому випадку має означати як право військовослужбовця претендувати на неї (шляхом подання рапорту), так і пов'язаний з цим обов'язок командира (начальника) видати відповідний наказ з визначенням її розміру (пункти 1 та 7 розділу XXIV порядку № 260), усе ж залежить від обсягу бюджетних асигнувань на виплату грошового забезпечення, принаймні на певний період року.
З цих міркувань колегія суддів зазначає про те, що подання рапорту про виплату матеріальної допомоги, що є необхідною (але не достатньою) для цього умовою, ще не створює для командира (начальника) обов'язку її виплатити, якщо для цього немає відповідних бюджетних коштів.
Тут варто зауважити також, що взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань, а також нецільове використання бюджетних коштів є порушенням бюджетного законодавства (учасником бюджетного процесу), за яке БК України передбачає заходи впливу (стаття 117).
Якщо бюджетних асигнувань, на час подання відповідного рапорту було недостатньо для виплати матеріальної допомоги, то немає підстав вважати, що відповідач діяв неправомірно, коли відмовив у виплаті цієї допомоги.
Більше того, позивач просить суд не лише нарахувати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, але й визначити її розмір з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби (перебуванні на лікуванні).
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168, у пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил України, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000,00 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Верховний Суд у постановах від 08 серпня 2024 року у справі № 240/26703/23 та 10 квітня 2025 року у справі № 240/31708/23 вже висловив правову позицію щодо питання включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, до складу грошової допомоги для оздоровлення на відповідний рік, яка виплачується військовослужбовцю за правилами Порядку № 260.
Відповідаючи на це питання, Верховний Суд у постанові від 08 серпня 2024 року у справі № 240/26703/23 зазначив, що приписи частини першої статті 10-1 Закону № 2011-XII встановлюють лише право військовослужбовця на отримання допомоги на оздоровлення.
Положення четвертої статті 9 Закону № 2011-XII є відсилочними, оскільки розміри грошового забезпечення визначає Кабінет Міністрів України, а право визначити порядок виплати грошового забезпечення законодавець, зокрема, делегував Міністру оборони України.
Такими нормативно-правовими актами є Постанова № 704, якою, з-поміж іншого, передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, крім посадового окладу; окладу за військовим званням включає і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та Порядок № 260.
Отже, за своєю правовою природою, щомісячна додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану.
За правилами пункту 7 розділу XXIV Порядку № 260 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги, тобто не включаються винагороди, незалежно від їхнього виду (щомісячні чи одноразові).
Верховний Суд констатував, що делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України установлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що враховуються при обчисленні окремих видів одноразових виплат для військовослужбовців. Тому саме положення Порядку № 260 унормували приписи Закону № 2011-XII, установивши пряму норму щодо виключення винагороди із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється розмір допомоги на оздоровлення.
За такого правового регулювання Верховний Суд у постанові від 08 серпня 2024 року у справі № 240/26703/23 дійшов висновку, що, обчислюючи розмір допомоги на оздоровлення за 2022 рік, без щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, відповідач діяв правомірно.
Указані висновки підтримані Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23 вересня 2024 року у справі № 240/32125/23, від 23 вересня 2024 року у справі № 240/33138/23, від 28 жовтня 2024 року у справі № 240/23483/23, від 07 листопада 2024 року у справах № 240/1597/24 та № 240/28177/23, від 20 грудня 2024 року у справі № 240/21650/23, від 16 січня 2025 року у справі № 240/31239/23 та від 10 квітня 2025 року у справі № 240/31708/23, та можуть враховуватися в цій справі.
Суд не бачить підстав для незастосування цих висновків в межах цього спору.
З уваги на наведені мотиви колегія суддів апеляційного суду вважає, що в обсязі з'ясованих обставин висновки, яких дійшов суд першої інстанції по суті спору, є правильні і обґрунтовані.
Міркування щодо проходження позивачем лікування та походження ВЛК визначального значення не мають, адже такі обставини існували по 29.04.2023, тобто до звільнення 05.06.2023 з військової служби.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року у справі № 300/514/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді С. М. Кузьмич
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 30 грудня 2025 року.