30 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/4694/25 пров. № А/857/27318/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року в справі № 380/4694/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції - Кондратюк Ю.С.,
час ухвалення рішення - 03 червня 2025 року,
місце ухвалення рішення - м.Львів,
дата складання повного тексту рішення - 03.06.2025 року,
У березні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач), в якому просила:
визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 14.10.2024 про відмову у призначенні мені пенсії за віком за період з 11.12.2023 по 07.08.2024 та проведення за вказаний період нарахування;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 призначення пенсії за віком за період з 11.12.2023 по 07.08.2024 та здійснити за вказаний період нарахування.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що 05.03.2024 року у встановлені п.1 ч.1 ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» строки вчасно звернулась до Личаківського відділу обслуговування громадян у м.Львові (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління ПФУ у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком, оскільки 10.12.2023 року виповнилось 60 років.
09.04.2024 року рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №134650030084, яке отримала в особистому кабінеті 10.04.2024 року, відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки відсутнє місце моєї реєстрації. 26.04.2024 року через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України мною була подана скарга до Пенсійного Фонду України про відмову у призначенні пенсії за віком, яка була прийнята до розгляду за №ВЕБ-28000-Ф-С-24-075337, та 06.05.2024 року - зареєстрована.
Не отримавши відповіді на скаргу, 07.06.2024 року через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України подана друга скарга до Пенсійного Фонду України про відмову у призначенні мені пенсії за віком та ненадання відповіді у встановлений законом термін, яка була прийнята до розгляду за №ВЕБ-28000-Ф-С-24-097762, та 11.06.2024 року - зареєстрована.
Відповіді на неї також не отримала, у зв'язку з чим 02.07.2024 року в третій раз була подана скарга, яка скерована поштою та отримана Пенсійним фондом України 04.07.2024 року, вх. № 37467/К-2800-24.
Відповідь в установлений законом термін мені надана не була, про його продовження повідомлено не було. 03.08.2024 року в особистому кабінеті отримала лише одну відповідь від Пенсійного фонду України на всі три скарги, в якій було відмовлено в призначенні пенсії за віком та принесено вибачення за затримку у її наданні. Підстава відмови, що зазначена у листі-відповіді, - у зв'язку із неподанням документів про моє задеклароване/зареєстроване місце проживання в Україні, відсутності підтвердження у моїх заявах адреси місця проживання (реєстрації) на час звернення за призначенням пенсії у встановленому законодавством порядку. До заяви про призначення пенсії за віком мною було додано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16.03.2017 року №1307-1445, видана Галицьким відділом Управління соціального захисту Львівської міської ради, та у якій вказано, що фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_1 , що у відповідності до ч.1 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону, яку відповідач не взяв до уваги. Оскільки тільки 03.08.2024 року була отримана відповідь Пенсійного фонду України про відмову у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю місця реєстрації, то тільки з цієї дати має рахуватися термін три місяці, який не пропущений, оскільки вже 08.08.2024 року надала необхідний документ про місце реєстрації. 08.08.2024 року була зареєстрована за адресою фактичного проживання, а саме: АДРЕСА_1 , та, отримавши Витяг з реєстру територіальної громади, одразу звернулась до Личаківського відділу обслуговування громадян у м. Львові (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, де в усній формі було повідомлено, що по причині пропущення тримісячного терміну необхідно звернутися з новою заявою для призначення пенсії за віком, оскільки в іншому випадку право на пенсію залишиться нереалізованим. У зв'язку із невчасно наданою Пенсійним фондом України відповіддю, 08.08.2024 року повторно звернулась до Личаківського відділу обслуговування громадян у м. Львові (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з новою заявою про призначення пенсії за віком, яку призначили тільки з 08.08.2024 року, тобто, у призначені пенсії за віком та проведенням нарахування за період з 11.12.2023 року по 07.08.2024 року, відмовлено. 29.08.2024 року через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України була подана заява-звернення в Пенсійний фонд України про відмову у призначені пенсії з 11.12.2023 року, як передбачено чинним законодавством України.
25.09.2024 року на згадану скаргу була надана відповідь, у який зазначено, що Пенсійний фонд України безпосередньо не здійснює призначення, перерахунки і виплату пенсій. Органом, що призначає пенсію, формує та обліковує пенсійну справу, є територіальний орган Пенсійного фонду України. 27.09.2024 року через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України була подана заява-звернення в Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області у зв'язку із відмовою у призначені пенсії з 11.12.2023 року, на яку 14.10.2024 року там же отримала відмову в перегляді дати призначення пенсії. Згадані вище обставини дозволяють дійти висновку щодо протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 14.10.2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком за період з 11.12.2023 року по 07.08.2024 року.
Вказує, що суд першої інстанції не врахував суттєвої обставини звернення із заявою про призначення пенсії за віком 05.03.2024 року, що відбулося в межах тримісячного строку з дня досягнення пенсійного віку 10.12.2023 року, відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Суд, розглянувши справу, не з'ясував в повному обсязі хронологію подання мною скарг до Пенсійного фонду, строків отримання відповідей на них, змісту цих відповідей та причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача і повторним зверненням за призначенням пенсії.
Відповідач подав до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому висловив незгоду з її доводами, вважає оскаржуване рішення суду обґрунтованим та законним. Просить оскаржене рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФ України у Львівській області та з 08.08.2024 отримує пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV.
05.03.2024 позивач звернулась до Личаківського відділу обслуговування громадян у м. Львові (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління ПФУ у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком, оскільки 10.12.2023 позивачу виповнилось 60 років (а.с. 11-13).
За результатами розгляду за принципом екстериторіальності заяви та наданих позивачем документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №134650030084 від 09.04.2024, у зв'язку з недотриманням пункту 2.9 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, а саме - відсутність місця реєстрації (а.с. 14-15).
26.04.2024 позивачем подано скаргу до Пенсійного фонду України на вищезазначене рішення (а.с. 16-18).
07.06.2024 позивачем повторно подано скаргу на вищезазначене рішення (а.с. 19).
02.07.2024 позивачем повторно подано скаргу на вищезазначене рішення (а.с. 20-22).
За результатами розгляду скарг Пенсійний фонд України повідомив, що оскільки позивач не надав документів і не повідомив про своє задеклароване/зареєстроване місце проживання в Україні, а зазначені у заявах адреси місця проживання (реєстрації) на час звернення за призначенням пенсії не підтверджено у встановленому законодавством порядку, підстави для призначення позивачу пенсії за віком відсутні (а.с. 23).
08.08.2024 позивач повторно звернулася із заявою про призначення пенсії, за наслідками розгляду якої позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 08.08.2024.
29.08.2024 позивачем повторно подано скаргу на рішення про відмову у призначенні пенсії №134650030084 від 09.04.2024.
25.09.2024 у відповідь на скаргу Пенсійний фонд України повідомив, що на підставі заяви від 08.08.2024 та додаткових документів щодо реєстрації місця проживання, з 08.08.2024 позивачу призначено пенсію за віком у строки, визначені статтею 45 Закону № 1058. Додав, що Пенсійний фонд України безпосередньо не здійснює призначення, перерахунки і виплату пенсій. Органом, що призначає пенсію, формує та обліковує пенсійну справу, є територіальний орган Пенсійного фонду України.
27.09.2024 позивач через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України подав заяву-звернення в Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області у зв'язку із відмовою у призначені пенсії з 11.12.2023 (а.с. 35-38).
Листом від 14.10.2024 відповідач повідомив, що оскільки позивач не надав документів про своє задеклароване/зареєстроване місце проживання в Україні, а зазначені у заявах адреси місця проживання (реєстрації) на час звернення за призначенням пенсії не підтверджено у встановленому законодавством порядку, підстави для призначення позивачу пенсії за віком були відсутні. Отже, органами Пенсійного фонду України були прийняті рішення про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону 1058 (а.с. 39-40).
Зазначив, що 08.08.2024 позивач звернулась із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону 1058, долучивши витяг з реєстру територіальної громади та відомості з відомчої інформаційної системи Державної міграційної служби, про те, що ОСОБА_1 зареєстрована з 08.08.2024 за адресою місця проживання у АДРЕСА_1 ). В результаті розгляду наданих документів прийнято рішення від 21.08.2024 про призначення позивачу пенсії за віком з 08.08.2024 відповідно до Закону 1058. Враховуючи зазначене, для перегляду дати призначення пенсії немає підстав.
Вважаючи відмову щодо перегляду дати призначення пенсії протиправною, позивач звернулася з цим позовом до суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Згідно з частинами першою, другою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до приписів пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при страховому стажі 33 роки 06 місяців 25 днів, досягла пенсійного віку 10 грудня 2023 року.
Сторонами визнається, що ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком рішеннями: ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 12.03.2024 року №1346500030084, ГУ ПФУ в Чернівецькій області від 22.03.2024 року №134650030084, ГУ ПФУ в Полтавській області від 09.04.2024 року №134650030084.
Лише рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 21.08.2024 року за №134650030084 позивачці призначено пенсію за віком з 08 серпня 2024 року, тобто з дати подачі заяви про призначення пенсії від 08.08.2024 року.
Також варто зауважити, що 26.04.2024 позивачем подано скаргу до Пенсійного фонду України на рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 09.04.2024 року №134650030084, далі 07.06.2024 позивачем повторно подано скаргу на вищезазначене рішення та 02.07.2024 позивачем повторно (в третій раз) подано скаргу на вищезазначене рішення.
Колегія суддів наголошує, що матеріалами справи документально підтверджується обставина звернення ОСОБА_1 05 березня 2024 року до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії.
До заяви позивач долучив документи, які, на її думку, свідчать про наявність у неї права на призначення пенсії за віком зі дати досягнення пенсійного віку.
Як стверджується матеріалами та визнається учасниками справи, рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 09.04.2024 року №134650030084, за результатами розгляду заяви від 05.03.2024 року мотивовано відсутністю місця реєстрації позивачки. Про таку обставину пенсійний орган неодноразово повідомляв заявницю.
В силу приписів п. п. 4 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1 із змінами та доповненнями; далі - Порядок № 22-1) до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема, відомості про місце проживання особи.
Згідно з п. 2.22 Порядку № 22-1 для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні".
За визначенням ст. 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.
За приписами ч. 3 ст. 26 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" витяг із реєстру територіальної громади - це документ у паперовій або електронній формі, що підтверджує відомості про місце проживання (перебування) особи або інформацію про відсутність таких відомостей на дату та час формування витягу. Порядок формування витягу з реєстру територіальної громади встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" місце проживання (перебування) особи, зареєстроване до набрання чинності цим Законом, не підлягає повторній реєстрації (декларуванню). Для підтвердження інформації про місце проживання (перебування), зареєстроване до набрання чинності цим Законом, особа може подавати відомості про місце проживання, що були внесені до: 1) паспорта громадянина України, виготовленого у формі книжечки; 2) паспорта громадянина України або паспорта громадянина України для виїзду за кордон у формі е-паспорта або е-паспорта для виїзду за кордон; 3) витягу з реєстру територіальної громади.
З дня запровадження доступу до відомчої інформаційної системи, але не пізніше 1 березня 2022 року, інформація про місце проживання (перебування) особи підтверджується також із зазначеної відомчої інформаційної системи.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Галицькому відділі соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідкою виданою 27.10.2022 від 16.03.2017 №1307-1445, яка була додана до заяви від 05 березня 2024 року про призначення пенсії. Відповідно до даної довідки зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_3 .
Отже, позивач надав пенсійному органу документ - довідку про взяття на обліку внутрішньо переміщеної особи, яка містить відомості про місце проживання позивачки та яку слід вважати належним підтвердженням фактичного місця проживання позивача, що відповідає вимогам Порядку № 22-1, якими, в свою чергу, не передбачено подання документів про реєстрацію місця проживання особи, яка звертається за призначенням пенсії.
Вказаною нормою п. п. 4 п. 2.1 Порядку № 22-1 не визначено вичерпного переліку документів, що містять відомості про місце проживання особи, які мають бути додані заявником до заяви про призначення пенсії, як не встановлено й обов'язку особи, що звертається за призначенням пенсії, подавати документ саме про зареєстроване місце проживання.
Крім того, п. 2.22 Порядку № 22-1 встановлено право, а не обов'язок особи для підтвердження інформації про місце проживання особа надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні".
Колегія суддів зауважує, що призначення та отримання пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні, оскільки держава зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа. Право на призначення пенсії по інвалідності не ставиться законодавством України у залежність від наявності здійснення реєстрації місця проживання громадянина України чи відсутності такої реєстрації.
На відсутність обов'язку надання пенсійному органу документів про місце реєстрації додатково вказують положення статті 47 Закону № 1058-IV, за змістом яких пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
За цим, посилання відповідача на відсутність у доданих до заяви позивача документів, передбачених пунктом 2.22. Порядку № 22-1, що засвідчують місце проживання (реєстрації) заявника, як підстави для відмови у призначенні пенсії позивача, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки право громадянина на призначення пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як місце реєстрації/проживання. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, чи має особа місце реєстрації/проживання.
Крім того, відповідач відмовляючи у призначенні пенсії з підстав неподання документу про реєстрацію/проживання, не зазначив, яке вирішальне значення для вирішення питання про призначення пенсії по інвалідності буде мати вказаний документ.
Як вже було зазначено вище, право позивача на призначення пенсії за віком виникло в позивачки 11 грудня 2023 року, тобто з наступного дня після досягнення пенсійного віку.
Аналіз зазначених норм права дає підстави вважати, враховуючи, що позивач звернулася із заявою про призначення пенсії 05 березня 2024 року тобто в межах тримісячного строку, вона має право на призначення пенсії з 11 грудня 2023 року.
Суд апеляційної інстанції вважає, що право позивачки на отримання належних їй пенсійних виплат в цьому випадку не може ставитися в залежність від встановлення всіх обставин, які мають значення для вирішення питання про призначення пенсії і підлягає поновленню з моменту його виникнення.
Такий підхід до правозастосування підтриманий Верховним Судом в постановах від 24 грудня 2019 року в справі № 209/2050/17 (2-а/209/61/17) та від 28 серпня 2020 року в справі № 423/2198/16-а.
Суд попередньої інстанції зазначених висновків касаційної інстанції не врахував, та формально вирішив спірні правовідносини.
Основний Закон містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24).
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Відповідно до статті 23 Хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права осіб похилого віку на соціальний захист Сторони зобов'язуються, самостійно або у співробітництві з громадськими чи приватними організаціями, вживати відповідних заходів або заохочувати відповідні заходи, зокрема, для: надання особам похилого віку можливості якомога довше залишатися повноцінними членами суспільства, шляхом забезпечення достатніх ресурсів, які дозволяли б їм жити на задовільному рівні i брати активну участь у суспільному, соціальному i культурному житті.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
У пункті 1 частини першої Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, на підставі якого відбулася ратифікація Конвенція зазначено, що: "Україна повністю визнає на своїй території … щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції (ЄКПЛ)".
Стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV передбачає застосування національними судами Конвенції та практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерела права.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.
Юридична природа соціальних виплат, в тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.
В справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заява № 68385/10 та № 71378/10) - якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (пункт 35).
Коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Отже, є підстави стверджувати про наявність "законних сподівань" у особи при призначенні пенсії, оскільки останні підпадають під дію статті 1 Першого протоколу, при умові наявного "чіткого і недвозначного" закону, який гарантує право на "вчасне" призначення пенсій.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до п.4 ч.1, ч.2 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення через неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.
Згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, враховуючи задоволення апеляційної скарги та позовних вимог, судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст.ст.308,315,317,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року в справі № 380/4694/25 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV з 11 грудня 2023 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір на суму 2664 (дві тисячі шістсот шістдесят чотири) гривні 64 копійок, за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді С. М. Кузьмич
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 30 грудня 2025 року.