30 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/3465/25 пров. № А/857/32670/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року в справі № 140/3465/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції - Каленюк Ж.В.,
час ухвалення рішення - 04 липня 2025 року,
місце ухвалення рішення - м.Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною відмови у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов'язання призначити пенсію.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 19 березня 2025 року №032950012080.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 з 08 березня 2025 року пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач - ГУ ПФУ у Львівській області, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову повністю.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що підтверджено факт проживання (роботи) останньої у зоні гарантованого (добровільного) відселення станом на 01 січня 1993 року лише 2 роки 9 місяців.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 12 березня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області (за місцем свого проживання) із заявою про призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, додавши до заяви перелік документів згідно із розпискою-повідомленням (а.с.57).
Після реєстрації заяви та формування електронної пенсійної справи працівниками ГУ ПФУ у Волинській області заява позивача відповідно до принципу екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ у Львівській області, рішенням якого від 19 березня 2025 року №032950012080 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку з тих підстав, що період проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення на 01 січня 1993 року становить менше трьох років - 2 роки 9 місяців. Одночасно зазначено, що страховий стаж становить 36 років 5 місяці 2 днів (а.с.56).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частина друга статті 46 Конституції України).
Згідно з положеннями статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV) право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017.
Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2018 по 31.12.2018 - не менше 25 років; з 01.01.2019 по 31.12.2019 - не менше 26 років; з 01.01.2020 по 31.12.2020 - не менше 27 років; з 01.01.2021 по 31.12.2021 - не менше 28 років; з 01.01.2022 по 31.12.2022 - не менше 29 років; з 01.01.2023 по 31.12.2023 - не менше 30 років; з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року - не менше 31 року; з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 років; з 01.01.2026 по 31.12.2026 - не менше 33 років; з 01.01.2027 по 31.12.2027 - не менше 34 років; починаючи з 01.01.2028 - не менше 35 років.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно із статтею 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Тож виходячи зі змісту статті 16 Основного Закону обов'язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі № 796-ХІІ, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій.
Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені у статті 55 Закону №796-XII, частиною першою якої перебачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII визначено, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зменшення пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку (на 3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до частини третьої статті 55 Закону №796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Пільги щодо обчислення стажу роботи (служби) визначені у статті 56 Закону №796-XII, згідно з частиною другою якої право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовами для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII є:
1) наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку;
2) факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років до 01.01.1993;
3) досягнення необхідного віку для призначення пенсії, зменшеного на відповідну кількість років відповідно до статті 55 Закону №796-XII.
Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи на відповідній місцевості.
При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.
Колегія суддів зазначає, що за змістом статті 15 Закону №796-XII підставою для визначення статусу особи як потерпілої від Чорнобильської катастрофи, яка проживає на забрудненій території, є довідка про період проживання на цій території.
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом в постанові від 09 липня 2024 року в справі №240/16372/23.
Відмовляючи в призначенні пенсії позивачу, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виходило з того, що період проживання (роботи) на території гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року становить 2 роки 9 місяців та є недостатнім для призначення пенсії.
В цьому контексті колегія суддів зазначає про наступне.
Як уже встановлено судом, у позивачки наявне посвідчення громадянина, потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 , видане 10.02.2020 року Волинською обласною держадміністрацією, повторно взамін посвідчення серії НОМЕР_2 . Ця категорія та посвідчення потерпілого надається за умови проживання у зонах гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років. Посвідчення позивача є дійсним та доказів позбавлення його статусу потерпілої особи судом не встановлено.
Суд зазначає, що ст.14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (ч.3 ст.65 Закону №796-XII).
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17 та від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 №398/494/17.
Отже, наявність посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» дає позивачу право на зменшення пенсійного віку з урахуванням норм Закону №796-XII.
Також Верховний Суд в постанові від 18 вересня 2024 року в справі № 240/6201/23 підтвердив зазначену позицію, вказавши, що наявність у позивача посвідчення громадянки, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання або роботи станом на 01.01.93 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, оскільки наведена обставина є умовою для видачі такого посвідчення відповідно до пункту 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.92 № 501 (в редакції чинній на момент видачі позивачці посвідчення).
Колегія суддів зазначає, що за змістом статті 15 Закону №796-XII підставою для визначення статусу особи як потерпілої від Чорнобильської катастрофи, яка проживає на забрудненій території, є довідка про період проживання на цій території, яка видається органом місцевого самоврядування.
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом в постанові від 09 липня 2024 року в справі №240/16372/23.
З довідки Сошичненської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області від 11 лютого 2025 року №335 (а.с.16) слідує, що ОСОБА_1 проживала та була зареєстрована в селі Запруддя Волинської області з 07 березня 1971 року по 08 вересня 1986 року, з 28 грудня 1990 року по 29 січня 1991 року та з 25 жовтня 1999 року по на цей час; підстава видачі - погосподарські книги за 1971-2025 роки, будинкова книга №9 для реєстрації громадян по АДРЕСА_1 , будинкова книга №5 за 1986-1987 роки для реєстрації громадян сіл Сошичне та Запруддя.
Із відомостей паспорта громадянина України вбачається, що позивач ОСОБА_1 народилася в селі Запруддя Камінь-Каширського району Волинської області (а.с.9-13).
Водночас варто зауважити, що право на зменшення пенсійного віку згідно з пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII потерпілі від Чорнобильської катастрофи, не лише особи, які постійно проживали або постійно проживають, але й постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення
Так, відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_3 (а.с.20-31) ОСОБА_1 з 15 серпня 1990 року (наказ від 25 липня 1990 року №443) працювала на посаді старшої піонер-вожатої і завідуючою бібліотекою Радошинківської неповної середньої школи, а з 29 липня 1992 року (наказ від 29 липня 1992 року №219) переведена на посаду педагога- організатора по роботі з дитячими об'єднаннями та організаціями і завідуючою бібліотекою Запрудівської неповної середньої школи, з якої 30 серпня 1993 року переведена на посаду вчителя початкових класів цієї школи.
Зазначений період становить 2 роки, 9 місяців, 1 день.
Села Запруддя та Радошинка Камінь-Каширського району Волинської області включено в перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC, і віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Разом з тим, матеріалами справи, а саме архівною довідкою Комунального закладу “Луцький педагогічний коледж» Волинської обласної ради від 03 березня 2025 року №12 (а.с.18) стверджується періоди канікул під час навчання ОСОБА_1 у Луцькому педагогічному училищі імені Ярослава Галана протягом 1987-1990 років, зокрема з 12.01.1987 по 25.01.1987, з 29.06.1987 по 31.08.1987, з 06.07.1988 по 31.08.1988, з 12.01.1988 по 25.01.1988, з 12.01.1989 по 25.01.1989; з 13.07.1989 по 31.08.1989, з 12.01.1990 по 25.01.1990, які позивачка проводила у селі Запруддя Камінь-Каширського району Волинської області, де проживали її батьки, на утриманні яких вона перебувала, будучи неповнолітньою.
Докази місця проживання позивача у цей період в іншому населеному пункті відсутні.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що сукупно періоди проживання/ роботи позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року становить не менше 3 років.
Також згідно з довідкою Сошичненської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області від 11 лютого 2025 року №335 позивач, яка має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, має право на застосування початкової величини для зниження пенсійного віку (на 3 роки), оскільки проживала у селі Запруддя Волинської області з 26 квітня 1986 року по 08 вересня 1986 року. Враховуючи період проживання/безперервної роботи у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років (з 15 серпня 1990 року по цей час у населених пунктах Запруддя, Радошинка, Сошичне Камінь-Каширського району Волинської області) пенсійний вік підлягає зменшенню на один рік за кожні 2 роки проживання/роботи.
Відтак, період проживання позивача в зоні радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно встановлених обставин становить більше 6 років з урахуванням права на встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 року, відтак ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент подання заяви про призначення пенсії (12 березня 2025 року) досягнула 54-річного віку, отже має право на зниження пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-XII.
Страховий стаж позивача для призначення пенсії становить 36 років 05 місяців 02 дні, не є спірним в цій справі, та є достатнім для призначення пенсії за віком.
За наведених обставин, колегія апеляційного суду вважає, що суд попередньої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачці в призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на підставі її заяви від 12 березня 2025 року, а відтак і про задоволення позовних вимог.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року в справі № 140/3465/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді С. М. Кузьмич
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 30 грудня 2025 року.