30 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/14372/22 пров. № А/857/17444/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді Мікули О. І.
суддів Кузьмича С. М., Курильця А. Р.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року за наслідками розгляду звіту про виконання судового рішення у справі №460/14372/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,-
суддя в 1-й інстанції - Поліщук О.В.,
час ухвалення рішення - 31 березня 2025 року,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - 31 березня 2025 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просила визнати протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати підвищення до пенсії та зобов'язати здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12 липня 2022 року визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 з 19 жовтня 2021 року доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік), починаючи з 19 жовтня 2021 року до зміни законодавства або правового статусу.
Окремою ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, вчинені на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 липня 2022 року у справі №460/14372/22 в частині застосування для проведення перерахунку ОСОБА_1 підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розрахункової величини - дві мінімальні заробітні плати без урахування зміни розміру мінімальної заробітної плати протягом відповідного календарного року; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судового рішення.
04 лютого 2025 року до суду від позивача надійшла заява про зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення у справі №460/14372/22. Вказану заяву позивач обґрунтовує тим, що з 01 січня 2025 року відповідач неналежно виконує рішення суду в справі №460/14372/22 шляхом виплати спірної доплати до пенсії в меншому розмірі, аніж встановлено таким судовим рішенням.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подати звіт про виконання судового рішення в адміністративній справі №460/14372/22 протягом тридцяти днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень вказаної ухвали.
06 березня 2025 року до суду надійшов звіт щодо виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/14372/22.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 прийнято поданий Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області звіт про виконання рішення суду в адміністративній справі №460/14372/22.
Не погодившись з цією ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскільки у статтю 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зміни не вносились, то така норма є чинною та повинна виконуватись пенсійним органом. При цьому, неправомірність та неможливість втручання Закону про Державний бюджет у відносини, які врегульовані іншими Законами, неодноразово встановлено рішеннями Конституційного Суду України. Вважає, що підвищення до пенсії у розмірі 2361,00 грн нараховано ГУ ПФУ неправомірно, а тому підстав для прийняття звіту у суду першої інстанції не було. Просить скасувати ухвалу та прийняти нове рішення, яким відмовити відповідачу у прийнятті звіту із застосуванням наслідків, визначених ст.382-3 КАС України.
Відзив на апеляційну скаргу відповідачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи положення ст.312 КАС України суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін з таких підстав.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що виділення коштів із державного бюджету на фінансування вказаної бюджетної програми не залежить від волі окремого керівника територіального органу Пенсійного фонду України. У листопаді-грудні 2024 року Пенсійним фондом України було погашено заборгованість за рішеннями суду включно по 19.11.2020. При цьому невиконання судового рішення у частині виплати грошових коштів за відсутності фінансового забезпечення боржника на проведення таких виплат, яке здійснюється з Державного бюджету України, не може вважатися невиконанням рішення без поважних причин. Крім того, поточні нарахування доплати у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ОСОБА_2 отримувала до 01 січня 2025 року. Щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 01 січня 2025 року, то суд виходив із того, що з 01 січня 2025 року змінилося правове регулювання відповідних правовідносин, позаяк статтею 45 Закону №4059-IX введено нову норму, якою встановлено інший, фіксований розмір доплати за проживання на територіях зони безумовного відселення або зони гарантованого добровільного відселення, а саме: 2361 грн. Тому ГУ ПФУ рішення суду у справі №460/14372/22 виконує у межах повноважень, а перерахунок доплати до пенсії позивача з 01 січня 2025 року провело відповідно до норм законодавства, які є чинними та обов'язковими до застосування.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За правилами статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до частини першої та другої статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Положеннями статті 382 КАС України передбачено, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 382-2 КАС України суд розглядає звіт суб'єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду.
За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу.
Судом встановлено, що на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 липня 2022 року у справі №460/14372/22 (з урахуванням окремої ухвали) Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області нараховано ОСОБА_1 підвищення до пенсії з 19 жовтня 2021 року як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі двох мінімальних заробітних плат, що підтверджується рішенням про перерахунок пенсії від 28 вересня 2023 року. Сума доплати на виконання рішення суду та окремої ухвали у справі №460/14372/22 за період з 19 жовтня 2021 по 31 жовтня 2023 становить 227822,01 грн. Рішення суду у справі №460/14372/22 обліковується в Реєстрі судових рішень.
Скаржник акцентує увагу виключно на тому, що при виконанні рішення суду у справі нарахування і виплата підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 01 січня 2025 року, здійснюється у розмірі 2361 грн, що, на її думку, є неправомірним.
Колегія суддів з цього приводу зазначає таке.
19 листопада 2024 року прийнято Закону України №4059-ІХ від 19 листопада 2024 рокур. «Про Державний бюджет України на 2025 рік», яким змінено правове регулювання нарахування і виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» №4059-IX від 19 листопада 2024 року введено додаткові умови для доплати за проживання або працю на територіях радіоактивного забруднення та встановлено фіксований розмір доплати за проживання на територіях зони безумовного відселення або зони гарантованого добровільного відселення, а саме: 2361 грн.
Зазначеною вище нормою передбачено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв'язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов'язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється. Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов'язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України наказано забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.
На виконання статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1524 від 27.12.2024 «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення», пунктом 1 якої установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин: 1) особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; 2) у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року.
Колегія суддів наголошує, що відповідач був зобов'язаний на виконання судового рішення нараховувати та виплачувати позивачу підвищення до пенсії у порядку статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до моменту настання таких обставин: (1) зміна правого статусу позивача; (2) зміна законодавства.
У спірному випадку має місце настання такої обставини, як «зміна законодавства», яке регулює питання «встановлення», «продовження» чи «припинення» доплати.
Колегія суддів констатує, що з 01 січня 2025 змінилося правове регулювання відповідних правовідносин, оскільки статтею 45 Закону №4059-IX введено нову норму, якою встановлено інший, фіксований розмір доплати за проживання на територіях зони безумовного відселення або зони гарантованого добровільного відселення, а саме: 2361 грн
Окрім такого іншого розміру доплати вказана норма встановлює ще й додаткові умови для доплати за проживання або працю на територіях радіоактивного забруднення.
Такими обов'язковими умовами є: факт проживання або праці у відповідній зоні відселення станом на 26 квітня 1986 чи у період з 26 квітня 1986 до 01 січня 1993; наявність у особи статусу постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи; безперервне проживання у відповідній зоні (відсутність фактів виїзду до місця проживання за межами зони безумовного (обов'язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та подальшого повернення на постійне місце проживання до цих зон).
Також вказана стаття містить пряму заборону проведення доплати тим особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС.
Пенсійними органами, у свою чергу, на підставі інформації з державних реєстрів надано право щодо: «встановлення», «продовження» чи «припинення» відповідних доплат.
Із звіту ГУ ПФУ вбачається, що пенсійним органом встановлено, що за результатами звірки з Єдиним державним демографічним реєстром, наявні відомості, що позивач проживала у відповідний період в зоні гарантованого добровільного відселення, тому пенсійним органом було встановлено їй підвищення до пенсії у розмірі 2361,00 грн, як визначено статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік», що підтверджується рішенням про перерахунок пенсії.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 18 вересня 2024 року у справі №240/28481/23 зазначив:
- пенсія є періодичним платежем, виплата якої, за загальним правилом, не обмежена у часі. З самого визначення поняття «пенсія» випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк;
- підвищення до пенсії, яке є додатковою виплатою особі, яка визнана такою, що має на нього право, нерозривно пов'язано з виплатою пенсії і також має не визначений у часі граничний термін виплати;
- виплату пенсії (підвищення до пенсії) не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії (підвищення до пенсії), яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку її виплати;
- порядок та строки нарахування пенсій можуть бути змінені за умов іншого законодавчого регулювання.
Таким чином, підвищення до пенсії, встановлене статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», має невизначений у часі граничний термін виплати, а порядок і строки його нарахування можуть бути змінені за умов іншого законодавчого регулювання.
Органи Пенсійного фонду України, як органи державної влади, в силу вимог частини другої статті 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень тау спосіб, що передбачені Конституцією, законами України та іншими нормативно-правовими актами.
Оскільки рішення суду у справі №140/14372/22 не містить кінцевої дати виплати пенсії у вказаному розмірі, тому нарахування пенсійним органом здійснено до часу внесення змін у законодавство.
Обов'язок виконання рішення суду припиняється у разі зміни правового регулювання виплати зазначених соціальних виплат, оскільки судове рішення ґрунтувалось на попередніх нормах, які втратили чинність.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 22.01.2019р. у справі №281/667/17.
Зокрема, відсутність у рішенні суду кінцевої дати виплати пенсії з урахуванням перерахунку не породжує у відповідача обов'язок довічно здійснювати виплату позивачу пенсії у розмірах, встановлених вказаним судовим рішенням.
Такий обов'язок відповідача припиняється у разі зміни правового регулювання виплати зазначених соціальних виплат, оскільки судове рішення ґрунтувалось на попередніх нормах, які зазнали певних змін. Дія такого судового рішення не може бути поширена на правовідносини після зміни правового регулювання, оскільки це б призвело до порушення положень ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У розглядуваній справі зміна правового регулювання спірних правовідносин відбулась у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».
Вказаний Закон є нормативно-правовим актом, який є обов'язковим для застосування пенсійними органами під час здійснення перерахунку та виплати пенсій.
Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 р. у справі №806/2143/15 (адміністративне провадження №К/9901/5159/18) звертав увагу, що статті 382 і 383 КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Таким чином, у рамках нових правовідносин пенсійний орган врахував та виконав норми Закону України №4059-ІХ від 19 листопада 2024р. «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанови КМ України №1524 від 27 грудня 2024р. «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення».
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що ухвала Рівненського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року за наслідками розгляду звіту про виконання судового рішення у справі №460/14372/22 прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС таку необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.242, 243, 250, 294, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 370, 382, 382-1, 382-2, 382-3, 383 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року за наслідками розгляду звіту про виконання судового рішення у справі №460/14372/22 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді С. М. Кузьмич
А. Р. Курилець
Повне судове рішення складено 30 грудня 2025 року.