30 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/18311/25 пров. № А/857/50775/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року (ухвалене головуючим - суддею Кондратюк Ю.С. у м. Львові) у справі № 380/18311/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо неврахування ОСОБА_1 до стажу судді, який дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання, періоду проходження строкової військової служби та половини строку навчання у Львівському ордена Леніна державному університеті ім. І. Франка;
зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 14.08.2025 перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, зарахувавши до стажу роботи на посаді судді період проходження строкової військової служби - 1 рік 11 місяців 24 дні та період, визначений ч. 2 ст. 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (якою передбачено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, - три роки), з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що відповідач протиправно не зарахував до стажу роботи, що дає право на отримання довічного грошового утримання судді у відставці, строкову військову служба та період, визначений ч. 2 ст. 137 Закону України «Про судоустрій і статус судді» (якою передбачено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, - три роки).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо неврахування ОСОБА_1 до стажу судді, який дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання, періоду проходження строкової військової служби та періоду, визначеного ч. 2 ст. 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (якою передбачено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, - три роки). Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 14.08.2025 перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, зарахувавши до стажу роботи на посаді судді період проходження строкової військової служби - 1 рік 11 місяців 24 дні та період, визначений ч. 2 ст. 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (якою передбачено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, - три роки), з урахуванням раніше виплачених сум.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходи з того, що до стажу роботи на посаді судді, що дає позивачу право на відставку та одержання довічного грошового утримання, підлягають зарахуванню 3 роки роботи в галузі права, вимога щодо якого визначалася законом та який надавав право для призначення на посаду судді.
Щодо позовної вимоги про зарахування до стажу роботи на посаді судді періоду проходження строкової військової служби - 1 рік 11 місяців 24 дні то суд виснував, що до стажу роботи, що дає позивачу право на відставку та одержання довічного грошового утримання, крім часу роботи на посадах судді, зараховується календарний період проходження строкової військової служби.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення позову та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 рішенням Вищої ради правосуддя від 29.05.2025 №1149/о/15-25 звільнений з посади судді Восьмого апеляційного адміністративного суду у зв?язку з поданням заяви про відставку.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 29.05.2025 №1149/о/15-25 встановлено, що до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає право на відставку, підлягають зарахуванню: стаж роботи безпосередньо на посаді судді - 22 роки 1 місяць 25 днів; період проходження строкової військової служби - 1 рік 11 місяців 22 дні; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, - 3 роки.
Загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає йому право на відставку, становить 27 років 1 місяць 17 днів.
Позивач з 30.05.2025 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII.
Відповідно до Трудової книжки НОМЕР_1 позивач проходив служу в Радянській армії з 19.11.1978 по 11.11.1980, що становить 1 рік 11 місяців 24 дні; 05.05.2003 - призначений суддею Володимир-Волинського міського суду вперше, строком на п'ять років.
Виданий Восьмим апеляційним адміністративним судом Розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного утримання позивача від 02.06.2025 №02-52/219/25 включає, зокрема такі відомості: служба в рядах Радянської армії з 19.11.1978 по 11.11.1980 (1 рік 11 місяців 24 дні); з урахуванням вимог частини 2 статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (3 роки).
14.08.2025 представник позивача звернувся до відповідача із заявою, в якій зокрема просив зарахувати ОСОБА_1 у стаж роботи судді, який дає право на відставку та на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, календарний період проходження строкової військової служби та період визначений ч. 2 ст. 137 Закону України «Про судоустрій і статус судді» (якою передбачено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, - три роки), а всього 27 років 00 місяців 19 днів.
Листом від 29.08.2025 відповідач повідомив, що позивачу з 07.06.2020 призначено пенсію за віком відповідно до Закону 1058.
3 30.05.2025 на підставі заяви від 17.06.2025 виплачується щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, відповідно до Закону 1402. Зарахування до стажу роботи на посаді судді періоду проходження строкової військової служби чинним законодавством не передбачено.
Не погоджуючись з наведеним позивач звернувся до суду з цим позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Відповідно до основного Закону України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Приписи ч. 6 ст. 47 і п. 8 ч. 4 ст. 48 Конституції України регламентують, що незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.
Згідно п. 14 ч. 1 ст. 92 основного Закону України статус суддів визначається виключно законами України. Крім того, щодо суддів у ч. 2 ст. 127 Конституції України окремо визначено вимоги щодо несумісності. Так, відповідно до положень цієї статті професійні судді не можуть належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.
За рахунок заборони займатися іншою оплачуваною роботою суддям установлюються належні умови матеріального та соціально-побутового забезпечення.
Конституційний статус судді передбачає, у тому числі, що надання судді в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя, дає підстави ставити до суддів високі вимоги і зберігати довіру до їх компетентності та неупередженості.
Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII), який діяв на дату звільнення позивача з посади судді.
За змістом п.2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
Відповідно до ч.2 ст.142 Закону №1402-VIII суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з ч.3 ст.142 Закону №1402-VI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці у розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Абзацом 4 п.34 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
При цьому, будь-яких обмежень щодо дії цього пункту в часі Законом не встановлено.
Вказані норми кореспондують зі статтею 22 Конституції України, відповідно до якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ч.1 ст.137 Закону №1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Відповідно до абз .4 п. 34 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Зазначена позиція щодо визначення стажу роботи судді також відповідає нормам Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 № 1798-VІІІ, яким доповнено пункт 34 розділу 12 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» абзацом четвертим наступного змісту: «Судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим законом зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання)».
Як зазначив суд першої інстанції, що на час обрання позивача на посаду судді законодавством не було передбачено право судді на відставку. Тому, відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого у постанові від 14.06.2018 у справі №9901/382/18, застосуванню підлягає законодавство, яке діяло на день обрання судді безстроково.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 № 2862-ХІІ (далі - Закон № 2862-ХІІ) кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.
Суд звертає увагу на те, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Судом встановлено, що Рішенням Вищої ради правосуддя від 29.05.2025 №1149/о/15-25 встановлено, що до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає право на відставку, підлягають зарахуванню:
стаж роботи безпосередньо на посаді судді - 22 роки 1 місяць 25 днів;
період проходження строкової військової служби - 1 рік 11 місяців 22 дні;
стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, - 3 роки.
Загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає йому право на відставку, становить 27 років 1 місяць 17 днів.
Колегія суддів зазначає, що рішення Вищої Ради Правосуддя про звільнення ОСОБА_1 з посади Восьмого апеляційного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку не оскаржено та не скасовано, а тому підстави для не зарахування зазначеного вище стажу відсутні.
Частиною 2 ст. 137 Закону №1402-VIII встановлено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Системний аналіз наведених норм доводить, що положення ст. 137 та абз. 4 п. 34 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402 передбачають, що з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд», яким внесені зміни до ст. 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддям додатково до стажу роботи на посаді судді підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 30.05.2019 у справі № 9901/805/18 зазначено, що внесені до ст. 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зміни дозволяють зараховувати стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення особи на посаду судді.
Частиною 1 ст. 7 Закону № 2862-XII (у редакцій, чинній на час призначення позивача на посаду судді) передбачено, що на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач при обчисленні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивача безпідставно не зарахував вказані вище періоди до стажу роботи на посаді судді, а саме три роки в галузі права.
Щодо позовної вимоги про зарахування до стажу роботи на посаді судді періоду проходження строкової військової служби - 1 рік 11 місяців 24 дні, то потрібно зазначити таке.
Згідно з абз. 2 ст. 1 Указу Президента України від 10.07.1995 №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
В подальшому, після втрати чинності ст.1 Указу Президента України від 10.07.1995 №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» в березні 2008 року, питання врахування інших (крім роботи на посаді судді) періодів діяльності до стажу роботи, що дає право на відставку, було врегульовано нормами Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Відповідно до п. 3-1 цієї Постанови до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби та календарний період проходження строкової військової служби.
Відтак, аналіз зазначених норм законодавства в контексті спірних правовідносин дає підстави дійти висновку, що до стажу роботи, що дає позивачу право на відставку та одержання довічного грошового утримання, крім часу роботи на посадах судді, зараховується календарний період проходження строкової військової служби.
Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до Трудової книжки НОМЕР_1 позивач проходив службу в Радянській армії з 19.11.1978 по 11.11.1980, що становить 1 рік 11 місяців 24 дні.
А тому, невключення відповідачем до відповідного стажу роботи позивача на посаді судді, зокрема періоду проходження строкової військової служби є неправомірним, що в своїй сукупності вказує на правильний висновок суду щодо задоволення позову.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року у справі № 380/18311/25 - без змін.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула