Справа № 640/20077/22 Суддя (судді) першої інстанції: Черникова А.О.
30 грудня 2025 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В. В.,
суддів: Ганечко О.М., Василенка Я.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішення та податкової вимоги, за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року,
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про:
- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 0011282-1306-2657 від 14 лютого 2022 року про опис майна позивача у податкову заставу;
- визнання протиправним та скасування податкової вимоги Головного управління ДПС у м. Києві № 0011282-1306-2657 від 14 лютого 2022 року;
- зобов'язати Головне управління ДПС у м. Києві прийняти рішення про списання безнадійного податкового боргу позивача з податку на доходи фізичних осіб та військовий збір, що разом становить 7 824,91 грн.
Відповідно до пункту 2 розділу II Закону України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» справу №640/13253/22 передано на розгляд Донецькому окружному адміністративному суду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04.02.2025 вказану справу прийнято до провадження.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 0011282-1306-2657 від 14 лютого 2022 року про опис майна позивача у податкову заставу.
Визнано протиправним та скасовано податкову вимогу Головного управління ДПС у м. Києві № 0011282-1306-2657 від 14 лютого 2022 року.
Зобов'язано Головне управління ДПС у м. Києві вилучити з облікової картки платника податку суму заборгованості в розмірі 7 824,91 грн, а саме податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 6 019,10 грн та суму податкових зобов'язань з військового збору в розмірі 1 805,73 грн.
У решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Доводи апелянта обґрунтовані тим, що в ОСОБА_1 наявний податковий борг, зокрема з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у сумі 6036,16 грн, та військового збору у сумі 1 805,73 грн, на основі чого контролюючим органом правомірно та обґрунтовано сформовано податкову вимогу № 0011282-1306-2657 від 14.02.2022 та рішення про опис майна у податкову заставу № 0011282-1306-2657 від 14.02.2022. Відтак, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до інформаційно-комунікаційної системи органів ДПС ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до ДПІ у Святошинському районі ГУ ДПС у м. Києві було подано звітну податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2015 рік (вх. 36129033 від 17.12.2019), в якій задекларовано доходи, які включаються до загального річного оподатковуваного доходу, а саме доходи від успадкованого чи отриманого у дарунок майна в сумі 120 382,00 грн та визначено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету самостійно у розмірі 6 019,10 грн та суму податкових зобов'язань з військового збору, що підлягає сплаті до бюджету самостійно у розмірі 1 805,73 грн.
В подальшому ОСОБА_1 до ДПІ у Святошинському районі м. Києва подано уточнюючу податкову декларацію про майновий стан і доходи за звітний 2015 рік з уточнюючим періодом за 2015 рік (вх. № 7949698 від 28.01.2020), в якій платником самостійно збільшено:
- розмір отриманого доходу від успадкованого чи отриманого у дарунок майна на 0,96 грн;
- суму податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 0,05 грн та визначено суму штрафу у розмірі 3% у сумі 0,01 грн;
- суму податкового зобов'язання з військового збору на 0,01 грн, а також визначено суму штрафу у розмірі 3% у сумі 0,01 грн.
Ураховуючи вказане, податковим органом сформовано податкову вимогу № 0011282-1306-2657 від 14 лютого 2022 року, відповідно до якої податковий борг становить загальну суму 7 841,89 грн, у т.ч. з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 6 036,16 грн та військового збору у сумі 1 805,73 грн.
Також, відповідачем прийнято рішення № 0011282-1306-2657 від 14 лютого 2022 року про опис майна позивача у податкову заставу.
Не погоджуючись з висновками та рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що позивачем в добровільному порядку було сплачено узгоджені податкові зобов'язання, що також підтверджується наданими виписками зі зворотного боку інтегрованої картки платника податки за 2019 рік.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Підпунктом 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України передбачений обов'язок платника податків сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку та строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 ПК України).
Відповідно до пункту 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Згідно з п. 31.1 ст. 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.
Податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
Статтею 59 Податкового кодексу України, визначено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує шістдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.
Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.
Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
У разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
За змістом пунктів 88.1 та 88.2 статті 88 ПК України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.
Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.
Податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом.
У разі невиконання платником податків грошового зобов'язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави (підпункт 14.1.155, пункт 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Підстави виникнення права податкової застави визначені пунктом 89.1 статті 89 ПК України, відповідно до якого право податкової застави виникає, зокрема, у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу (підпункт 89.1.2).
У свою чергу, підстави та строки звільнення майна платника податків з податкової застави встановлені пунктом 93.1 статті 93 ПК України, за приписами якого майно платника податків звільняється з податкової застави з дня, зокрема, 93.1.2. визнання податкового боргу безнадійним.
Пунктами 101.1. 101.2 ст. 101 ПК України визначено, що списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг. Під терміном «безнадійний», зокрема, розуміється: 101.2.3. податковий борг платника податків, у тому числі податкового агента, стосовно якого минув строк давності, встановлений пунктом 102.4 статті 102 цього Кодексу.
Відповідно до п. 102.4. ст. 102 ПК України, у разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу, крім випадків, передбачених абзацом третім пункту 59.1 статті 59 цього Кодексу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.
Як зазначив суд касаційної інстанції у своїй постанові від 08 квітня 2021 року по справі № 812/1541/16, що за кожним податком та збором у платника податку виникає безумовний податковий обов'язок сплатити суму податку чи збору в порядку і строки, визначені законом. Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. У разі виникнення у платника податку податкового боргу платник зобов'язаний його сплатити, а у разі несплати податковий обов'язок не є виконаним.
У такому разі контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
При цьому, стягнення коштів контролюючий орган має право ініціювати тільки в межах 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Податковий борг платника податків, щодо якого минув цей строк давності, не може бути ініційований контролюючим органом до стягнення, оскільки безумовно вважається безнадійним.
Згідно з абзацу третього пункту 59.1 статті 59 ПК України строк давності, визначений пунктом 102.4 статті 102 цього Кодексу для стягнення податкового боргу, у такому випадку розпочинається не раніше дня виникнення податкового боргу у сумі, що перевищує сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, в разі спливу 1095 денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, у тому числі пеня та штрафні санкції, а відтак з того часу в податкового органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу.
Відповідно до п. 101.5. ст. 101 ПК України, контролюючі органи щокварталу здійснюють списання безнадійного податкового боргу. Порядок такого списання встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
На час виникнення спірних правовідносин був чинним Наказ Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 № 577, яким було затверджено Порядок списання безнадійного податкового боргу платників податків (далі - Порядок № 577).
Пунктом 3.1. Порядку № 577 передбачено, що визначення сум безнадійного податкового боргу, що підлягає списанню органами доходів і зборів, здійснюється на підставі даних інформаційних систем органів доходів і зборів (далі - ІС) станом на день виникнення безнадійного податкового боргу.
Відповідно до п. 3.2. Порядку № 577, днем виникнення безнадійного податкового боргу, зокрема, вважається: у випадку, визначеному в підпункті 3 пункту 2.1 розділу II цього Порядку (податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений статтею 102 глави 9 розділу II Кодексу) - дата прийняття рішення керівника органу доходів і зборів.
Згідно п. 4.4., п. 4.5 Порядку № 577, структурний підрозділ органу доходів і зборів, до функцій якого належить списання безнадійного податкового боргу, здійснює таке списання щокварталу протягом двадцяти календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку, передбаченого для подання податкової декларації (розрахунку) за звітний (податковий) квартал. Рішення про списання безнадійного податкового боргу вноситься до ІС не пізніше наступного робочого дня після підписання такого рішення.
Отже, списання безнадійного податкового боргу, стосовно якого минув строк давності у 1095 днів, здійснювалося контролюючим органом самостійно шляхом прийняття відповідного рішення на підставі даних автоматизованої інформаційної системи станом на день виникнення безнадійного податкового боргу.
При цьому, звернення платника податків про списання безнадійного податкового боргу є обов'язковим лише у випадку, якщо такий податковий борг виник внаслідок непереборної сили (форс-мажорних обставин) (пункт 4.1 Порядку № 577). В усіх інших випадках розгляд питання про списання безнадійного податкового боргу ініціюється контролюючими органами щоквартально та проводиться автоматично, без участі платника податків.
Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 813/4430/16, від 09.07.2019 у справі № 0240/2269/18-а.
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідачем в доводах апеляційної скарги жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Так, ОСОБА_1 було подано до ДПІ у Святошинському районі ГУ ДПС у м. Києві звітну податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2015 рік (вх. 36129033 від 17.12.2019), в якій задекларовано доходи, які включаються до загального річного оподатковуваного доходу, а саме:
- доходи від успадкованого чи отриманого у дарунок майна в сумі 120 382,00 грн та визначено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету самостійно у розмірі 6 019,10 грн та суму податкових зобов'язань з військового збору, що підлягає сплаті до бюджету самостійно у розмірі 1805,73 грн.
Водночас, з долученого до матеріалів справи листа-відповіді приватною нотаріуса Київського міського нотаріальною округу, Кисельової Надії Володимирівни від 18.08.2022 №38/01-16 вбачається, що станом на 07.05.2015 нотаріусом було подано звіт за формую 1-ДФ "Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченою) на користь фізичних осіб і сум утриманою з них податку" з якого вбачається, що у графі 2 звіту зазначена інформація щодо виниклого податкового зобов'язання ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , суми такого зобов'язання у розмірі 6019,16 гривень та його підстави виникнення "114 - Спадщина (подарунок) від фізичної особи, що не є членом сім'ї першого та другого ступенів споріднення".
Відтак, позивачем сплачено в повному обсязі суми податків на доходи фізичних осіб та військового збору, що підтверджується долученими до матеріалів справи квитанціями від 28.11.2025, від 19.05.2015 та від 24.02.2016.
Таким чином, ураховуючи викладену вище інформацію, станом на 07.05.2015 за результатом подання передбаченої законодавством звітності приватним нотаріусом у податкового органу мала обліковуватись інформація про існуюче у позивача податкове зобов'язання, його розмір та підставу, а також наявні у подальшому надходження коштів у рахунок сплати податків і зборів в ідентичному розмірі.
Отже, зобов'язання сплати відповідних податків виникло у позивача ще у 2015 році.
Згідно з рішенням про списання надміру сплачених грошових зобов'язань № 52/26-15-07-02-21 від 22.03.2019 переплата з податку на доходи з фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (ККДБ 11010500) в сумі 6019,10 грн списана податковим органом у відповідності до вимог Порядку № 422.
Сплачені кошти ОСОБА_1 19.05.2015 в сумі 1805,73 грн обліковувалися в ІКП зі спеціальним кодом «Платежі до з'ясування» у відповідності до вимог Наказу № 267.
Таким чином, позивачем в добровільному порядку було сплачено узгоджені податкові зобов'язання, що також підтверджується наданими виписками зі зворотного боку інтегрованої картки платника податки за 2019 рік, а податкова вимога № 0011282-1306-2657 від 14 лютого 2022 року та прийняте рішення № 0011282-1306-2657 від 14 лютого 2022 року про опис майна позивача у податкову заставу є протиправними та підлягають скасуванню.
Судова колегія погоджується з тим, що виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково, про що вірно вказано судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.
Доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України, та спростовували зазначені вище мотиви або підтверджували відсутність підстав для задоволення позову апелянтом до суду апеляційної інстанції не надано.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права ухвалив рішення повно і всебічно з'ясувавши обставини справи.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішення та податкової вимоги - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В. В. Кузьменко
Судді: О. М. Ганечко
Я. М. Василенко