Справа № 620/1727/25 Суддя (судді) першої інстанції: Ольга ТКАЧЕНКО
30 грудня 2025 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кзьменка В. В.,
суддів: Ганечко О.М., Василенка Я.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року,
ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо повернення ОСОБА_1 Заяви-розрахунку від 27.12.2024 №3010223000-2024-5 та нездійснення фінансування суми, визначеної у Заяві-розрахунку від 27.12.2024 №3010223000-2024-5, для надання допомоги по вагітності та пологах;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити фінансування ОСОБА_1 на підставі Заяви-розрахунку від 27.12.2024 №3010223000-2024-5 у сумі 496714,68 грн.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо повернення ОСОБА_1 Заяви-розрахунку від 27.12.2024 №3010223000-2024-5 та нездійснення фінансування суми, визначеної у Заяві-розрахунку від 27.12.2024 №3010223000-2024-5, для надання допомоги по вагітності та пологах.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити фінансування ОСОБА_1 на підставі Заяви-розрахунку від 27.12.2024 №3010223000-2024-5 в розмірі 496714,68 грн.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Доводи апелянта мотивовані тим, що позивачка на момент настання страхового випадку не працювала за трудовим договором, а лише надавала послуги як самозайнята особа, а тому обчислення середньоденної заробітної плати для розрахунку допомоги по вагітності та пологах здійснюється на підставі пункту 3 Порядку №1266 за розрахунковий період липень 2023 року - червень 2024 року та отриманого доходу за цей період як самозайнятою особою, з якого сплачено єдиний внесок.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з 12.07.2024 по 14.11.2024 була тимчасово непрацездатною по причині: вагітність та пологи, що підтверджується листком непрацездатності від 12.07.2024 №12962940-2024243065-1.1.
У зв'язку із настанням страхового випадку, позивачка з 21.11.2024 неодноразово через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України зверталась до відповідача із заявою-розрахунком від 21.11.2024, від 26.11,2024, від 03.12.2024, від 04.12.2024 з метою здійснення її фінансування для надання допомоги по вагітності та пологах у розмірі, який обраховано нею на підставі пунктів 3, 25, 26 Порядку №1266.
27.12.2024 позивачка востаннє подала відповідачу Заяву-розрахунок №3010223000-2024-5.
Відповідач неодноразово розглядав таку заяву-розрахунок та кожного разу відмовляв позивачці у здійсненні її фінансування з різних на те підстав. Востаннє відповідач повернув Заяву-розрахунок від 27.12.2024 №3010223000-2024-5, чим відмовив у здійсненні її фінансування та зазначив, що розмір середньоденної допомоги невірно визначено згідно пункту 3 Порядку №1266.
Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивачка звернулась до суду з відповідним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що для здійснення фінансування допомоги по вагітності та пологам позивачка дотрималась відповідної процедури, а також 27.12.2024 подала до органу пенсійного фонду за встановленим зразком заяву-розрахунок, що відповідало вимогам законодавства, яке було чинним на день виникнення спірних правовідносин, а тому територіальний орган був зобов'язаний здійснити її фінансування для надання застрахованій особі допомоги по вагітності та пологам.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як визначено частинами 1 та 2 статті 12 Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №1105-XIV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на страхові виплати за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до абзацу 2 пункту 10 частини 1 статті 1 Закону №1105-XIV страховим випадком за соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності є подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи, членів її сім'ї або іншої особи на отримання відповідно до цього Закону страхових виплат.
Згідно із частиною 1 статті 30 Закону №1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону №1105-XIV уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.
Відповідно до статті 13 Закону №1105-XIV за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності надаються такі види страхових виплат:
1) допомога по тимчасовій непрацездатності, включаючи догляд за хворою дитиною, догляд за дитиною віком до 14 років або дитиною з інвалідністю віком до 18 років на весь період надання реабілітаційної допомоги, за наявності медичного висновку про необхідність стороннього догляду за дитиною;
2) допомога по вагітності та пологах;
3) допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві).
Отже, Законом №1105-ХIV визначено чітке коло осіб, які мають право на страхові виплати за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, підстави виникнення у них права на отримання таких виплат, види таких виплат, до яких віднесена і допомога по вагітності та пологах.
Зі змісту частини 2 статті 1 Закону №1105-XIV випливає, що терміни «застрахована особа» та «страхувальники» вживаються в цьому Законі у значеннях, наведених у Законі України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Згідно з частиною 1 статті 22 Закону №1105-XIV страхова виплата у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законом, призначається та здійснюється за основним місцем роботи (діяльності). Допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах застрахованим особам (у тому числі тим, які здійснюють підприємницьку чи іншу діяльність та одночасно працюють на умовах трудового договору) надається за основним місцем роботи (діяльності) або за місцем роботи за сумісництвом (наймом) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI визначено, що основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, та визначене ним як основне згідно з поданою заявою (до відкликання) та відомостями, що обліковуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру на її підставі.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що положеннями Закону №2464-VI унормовано, що страхова виплата застрахованій особі призначається та здійснюється за її основним місцем роботи (діяльності), яке визначається виключно такою особою згідно з поданою заявою (до відкликання) та відомостями, що обліковуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру.
Згідно з частиною 1 статті 23 Закону №1105-XIV підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є сформований на основі медичного висновку про тимчасову непрацездатність або документа, що засвідчує факт усиновлення дитини, встановлення опіки над дитиною, листок непрацездатності.
Відповідно до частини 3 статті 22 Закону №1105-XIV рішення про призначення страхової виплати приймається страхувальником або уповноваженими ним особами. Страхувальник або уповноважені ним особи здійснюють контроль за правильністю нарахування і своєчасністю здійснення страхових виплат, приймають рішення про відмову в призначенні або припинення страхових виплат (повністю або частково), розглядають підставу і правильність видачі документів, які є підставою для надання страхових виплат.
Згідно з частиною 1 статті 18 Закону №1105-XIV допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у формі страхових виплат, які повністю або частково компенсують втрату заробітної плати (доходу) за період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами. Допомога по вагітності та пологах застрахованій особі виплачується за весь період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, тривалість якої становить 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох і більше дітей - 70) календарних днів після пологів.
Згідно з частиною 1 статті 19 Закону №1105-XIV допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу), обчисленої у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і не залежить від страхового стажу.
Згідно з частиною 2 статті 25 Закону №1105-XIV порядок обчислення середньої заробітної плати для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах визначається Кабінетом Міністрів України.
Судом установлено, що спірним у цій справі є наявність у позивачки права на здійснення фінансування їй допомоги по вагітності та пологам у розмірі, який обраховується з урахуванням встановлених пунктами 25, 26 Порядку №1266 особливостей для обчислення середньоденного доходу для призначення допомоги по вагітності та пологам.
З метою визначення механізму обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності (далі - страхові виплати), у разі настання страхового випадку, а також оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, установи, організації, у тому числі резидента Дія Сіті, або фізичної особи, яка використовує працю найманих працівників, (далі - роботодавці), керуючись статтями 25, 36 Закону України №1105-XIV, Кабінет Міністрів України постановою від 26.09.2001 №1266 затвердив Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 № 439).
За загальним правилом, відповідно до пункту 3 Порядку №1266 середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нарахований єдиний внесок та / або страхові внески на відповідні види загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - страхові внески), на кількість календарних днів зайнятості (відповідно до видів страхування - період перебування у трудових відносинах, виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами, проходження служби, провадження підприємницької або іншої діяльності, пов'язаної з отриманням доходу безпосередньо від такої діяльності) у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин, - тимчасова непрацездатність, відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати, призупинення дії трудового договору у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, період, протягом якого працівник проходив строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або проходив військову службу за контрактом, зокрема шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, і за ним не зберігався роботодавцем середній заробіток за такий період (далі - поважні причини).
Особливості обчислення середньої заробітної плати (доходу) для призначення допомоги по вагітності та пологах встановлені пунктами 25, 26 Порядку №1266.
Зі змісту пунктів 25, 26 Порядку №1266 випливає, що розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата, є 12 календарних місяців перебування у трудових відносинах (з першого до першого числа) за останнім основним місцем роботи застрахованої особи, що передують місяцю, в якому настав страховий випадок; для осіб, у яких через деякий час погіршився стан здоров'я у зв'язку з раніше отриманим ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, - перед настанням тимчасової непрацездатності. Якщо застрахована особа перебувала у трудових відносинах менше 12 календарних місяців за останнім основним місцем роботи, розрахунковий період визначається за фактично відпрацьовані календарні місяці (з першого до першого числа).
Зміст наведених норм права дає підстави дійти висновку, що Уряд чітко визначив механізм обчислення середньоденної заробітної плати (доходу) для розрахунку страхових виплат. Водночас, для призначення допомоги по вагітності та пологах обчислення середньої заробітної плати (доходу) має свої особливості, оскільки її розмір залежить від розрахункового періоду перебування застрахованої особи у трудових відносинах за її останнім основним місцем роботи (діяльності), зокрема, якщо застрахована особа перебувала у трудових відносинах за останнім основним місцем діяльності менше 12 календарних місяців, то розрахунковий період визначається за фактично відпрацьовані календарні місяці (з першого до першого числа).
Такий висновок узгоджується з позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 28.01.2022 у справі №400/770/19.
З Відомостей про трудову діяльність з Реєстру застрахованих осіб від 21.11.2024 та витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування від 11.12.2024, сформованих засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України, вбачається, що застрахована особа ОСОБА_1 працювала з 14.07.2015 по 07.05.2024 за основним місцем роботи в АТ «Укргазвидобування».
З Довідки про взяття на облік платника податків, відомості щодо якого не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру (форма №34-ОПП), виданою ГУ ДПС у Чернігівській області, від 19.11.2024 № 2425261400048 вбачається, що у період перебування позивачки у трудових відносинах за основним місцем роботи в АТ «Укргазвидобування», вона узята на облік у контролюючих органах як адвокат з 20.01.2016 і згідно примітки у її назві - ця довідка є свідоцтвом про реєстрацію у контролюючому органі ОСОБА_1 як особи, що здійснює незалежну професійну діяльність.
Окрім цього, з Індивідуальних відомостей про застраховану особу від 02.12.2024 (форма ОК-5) вбачається, що АТ «Укргазвидобування» (код ЄДРПОУ 30019775) почало сплачувати за ОСОБА_1 єдиний внесок в липні 2015 (місяці, в якому позивачка прийнята на основне місце роботи) та припинило таку сплату в травні 2024, оскільки 07.05.2024 позивачка звільнилась згідно наказу АТ "Укргазвидобування" №273-к від 07.05.2024. При цьому, з цих відомостей вбачається, що АТ "Укргазвидобування" сплатило за застраховану особу ОСОБА_2 єдиний внесок з максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, що становила 120000,00 грн.
З розпорядження ОСОБА_1 від 08.05.2024 №1 вбачається, що у зв'язку із припиненням трудових відносин з АТ «Укргазвидобування» (ЄДРПОУ 30019775) позивачка з 08.05.2024 приступила до здійснення незалежної професійної діяльності як за основним місцем роботи (діяльності).
Отже, з огляду на те, що основним місцем роботи позивачки з 14.07.2015 по 07.05.2024 було АТ "Укргазвидобування", а з 08.05.2024 позивачка визначила як основне місце діяльності незалежну професійну діяльність як самозайнятої особи, то саме така незалежна професійна діяльність є останнім основним місцем діяльності (роботи) позивачки, що узгоджується з вимогами пункту 12 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI.
Доводи відповідача про те, що згідно дубліката Довідки про взяття на обік платника податків, відомості щодо якого не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру від 19.11.2024 позивачка, як адвокат (самозайнята особа), узята на облік у контролюючих органах з 20.01.2016, не спростовують встановленої судом на підставі досліджених доказів обставини, що у період з 14.07.2015 по 07.05.2024 основним місцем роботи застрахованої особи ОСОБА_1 було АТ «Укргазвидобування», оскільки реєстрація позивачки у контролюючому органі як платника податків не свідчить про те, що з 20.01.2016 застрахована особа ОСОБА_1 змінила основне місце роботи.
12.07.2024 відносно позивачки сформований листок непрацездатності №12962940-2024243065-1.1 по причині: вагітність та пологи з датою відкриття - 12.07.2024, датою закриття - 14.11.2024, отже період тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 у зв'язку із вагітністю та пологами склав 126 календарних днів.
З Додатку ЄСВ 1 до податкової декларації про майновий стан і доходи від 06.11.2024 встановлено, що у червні, липні 2024 максимальна величина бази нарахування єдиного внеску за календарний місяць становила 120000,00 грн (8000,00 х 15), а розмір максимально розрахованого єдиного внеску на таку величину склав 26400,00 грн (120000,00 х 22 / 100).
Також, з огляду на матеріали справи, а саме квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки від 01.11.2024 №48, квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки від 01.11.2024 №49, листа ГУ ДПС у Чернігівській області від 14.11.2024 №15852/6/25-01-19-02-10, які досліджені судом, вбачається, що за червень, липень 2024 позивачка, як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, самостійно сплатила за себе єдиний внесок у максимальному розмірі та станом на 13.11.2024 не мала заборгованості з цього внеску.
Розпорядженням позивачки від 15.11.2024 №1, за результатами розгляду листка непрацездатності від 12.07.2024 №12962940-2024243065-1.1 застрахованій особі ОСОБА_1 було призначено допомогу по тимчасовій непрацездатності у зв'язку із її вагітністю та пологами. З Заяви-розрахунку від 27.12.2024 №3010223000-2024-5, поданої позивачкою для її фінансування відповідачем, вбачається, що розмір допомоги по вагітності та пологам склав 496714,68 грн. З Розрахунку середньоденної допомоги самозайнятої особи ОСОБА_1 , який додано позивачкою до Заяви-розрахунку від 27.12.2024 №3010223000-2024-5, вбачається, що розмір середньоденного доходу для обрахунку допомоги по вагітності та пологам склав 3942,18 грн (120000,00 / 30,44) та був обчислений позивачкою виходячи з розрахункового періоду, який передував періоду настання страхового випадку за останнім її основним місцем діяльності, яким є червень 2024, що узгоджується з приписами пункту 26 Порядку №1266.
Відтак твердження апелянта стосовно того, що обчислення середньоденної заробітної плати для розрахунку допомоги по вагітності та пологах здійснюється за розрахунковий період липень 2023 року - червень 2024 року, є безпідставною, оскільки не враховує той факт, що у період липень 2023 року - 07 травня 2024 року незалежна професійна діяльність ОСОБА_1 не була її основним місцем діяльності і доказів зворотного відповідач не надав.
Отже, до спірних правовідносин мають бути застосовані особливості обчислення середньої заробітної плати саме для призначення допомоги по вагітності та пологах, які передбачив Кабінет Міністрів України у пунктах 25, 26 Порядку №1266.
З огляду на вказане, право позивачки на здійснення фінансування допомоги по вагітності та пологам у розмірі 496714,68 грн порушене, з чим погоджується колегія суддів.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 3 Закону №1105-XIV соціальне страхування здійснюється за принципом обов'язковості фінансування витрат, пов'язаних із наданням страхових виплат та соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1105-XIV фінансування страхувальників для надання страхових виплат за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам здійснюється територіальними органами уповноваженого органу управління в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України. Підставою для фінансування страхувальників територіальними органами уповноваженого органу управління є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми страхових виплат за їх видами. Територіальні органи уповноваженого органу управління здійснюють фінансування страхувальників протягом трьох робочих днів після надходження заяви-розрахунку, поданої в електронній або паперовій формі.
Механізм та умови фінансування страхувальників для надання за рахунок коштів Фонду соціального страхування України допомоги по вагітності та пологах встановлений Порядком фінансування страхувальників для надання матеріального забезпечення застрахованим особам у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та окремих виплат потерпілим на виробництві за рахунок коштів Фонду соціального страхування України, затвердженим постановою правління Фонду соціального страхування України 19.07.2018 № 12 (далі - Постанова №12).
Згідно з пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105-XIV припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01.01.2023.
Водночас, пунктом 4 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105-XIV встановлено, що нормативно-правові та розпорядчі акти Фонду соціального страхування України діють до затвердження відповідних рішень Пенсійним фондом України.
Пунктом 1 постанови правління Пенсійного фонду України «Деякі питання фінансування для здійснення виплат та надання соціальних послуг, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 21.12.2022 №28-3 (далі - Постанова №28-3) встановлено, що Постанова №12 діє до прийняття правлінням Пенсійного фонду України нового механізму фінансування страхувальників для надання страхових виплат відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» і застосовується з урахуванням наступного:
фінансування для здійснення страхових виплат, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», здійснюється централізовано Пенсійним фондом України на підставі заяв-розрахунків, що містять інформацію про нараховані застрахованим особам суми страхових виплат за їх видами;
заява-розрахунок та повідомлення про виплату коштів застрахованим особам подаються страхувальниками через Єдиний державний вебпортал електронних послуг або вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України, а також можуть подаватися у паперовій формі разом з електронною формою на електронному носії інформації головним управлінням Пенсійного фонду України в областях та м. Києві за основним місцем обліку страхувальників.
Постанова №28-3 набрала чинності з 01.01.2023 і є чинною станом на день виникнення спірних правовідносин.
Пунктом 8 Постанови №12 передбачено, що робочий орган виконавчої дирекції Фонду або його відділення після надходження заяви-розрахунку здійснює перевірку інформації, наведеної у ній, перевіряє правильність заповнення реквізитів, наявність даних про страхувальника в Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування, дані про сплату ним єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, наявність у Фонді зареєстрованого нещасного випадку або профзахворювання (у разі проведення виплат потерпілим на виробництві (членам їх сімей), правильності нарахування виплат та у разі відсутності зауважень протягом десяти робочих днів здійснює фінансування сум, зазначених у заяві-розрахунку.
В той же час, відповідно до матеріалів справи, відповідач під час перевірки Заяви-розрахунку від 27.12.2024 №3010223000-2024-5 та правильності обрахунку допомоги по вагітності та пологах, зокрема середньоденного доходу застрахованої особи ОСОБА_1 , помилково застосував розрахунковий період: липень 2023 року - червень 2024 року та дійшов хибного висновку про необхідність застосування виключно п.3 Постанови №1266 без врахування вимог пунктів 25, 26 цієї Постанови, що призвело до необґрунтованої відмови позивачці у здійсненні фінансування її заяви-розрахунку.
Відтак матеріалами справи підтверджується право позивачки на здійснення її фінансування на підставі Заяви-розрахунку від 27.12.2024 №3010223000-2024-5 у визначеному позивачкою розмірі 496714,68 грн відповідно до пунктів 3, 25, 26 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 №1266.
Окрім цього, з матеріалів справи вбачається, що для здійснення фінансування допомоги по вагітності та пологам позивачка дотрималась відповідної процедури, а також 27.12.2024 подала до органу пенсійного фонду за встановленим зразком заяву-розрахунок, що відповідало вимогам законодавства, яке було чинним на день виникнення спірних правовідносин,.
Відтак, колегія суддів погоджується з тим, що територіальний орган був зобов'язаний здійснити її фінансування для надання застрахованій особі допомоги по вагітності та пологам.
Враховуючи викладене вище, судова колегія вважає правомірним висновком суду першої інстанції, який вказав, що позов слід задовольнити повністю.
Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріального та процесуального права.
Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.
В частині тверджень апелянта про неправомірне стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом статті 134 КАС витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Приписи ч. 1 ст. 139 КАС України визначають, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення.
При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі № 814/698/16.
На виконання вказаних вище положень та обов'язку доказування було надано відповідні докази, а саме: копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВІ №1176924; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ПТ №2280; копії договору про надання адвокатських послуг від 29.05.2024 та додатку №1 до цього договору; копію рахунку на оплату від 13.01.2025; копію платіжної інструкції від 31.01.2025; копію акту на надання послуг від 17.03.2025, із зазначенням видів послуг, фіксованої їх вартості, всього на суму 5000,00 грн.
Дослідивши надані докази, суд апеляційної інстанції приходить до переконання про їх відповідність вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України.
В частині вимог ОСОБА_1 щодо стягнення 2500,00 грн судових витрат, сплачених за представництво в Шостому апеляційному адміністративному суді, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19.
Колегія суддів погоджується з тим, що з огляду на наведені вище положення, позивач внаслідок апеляційного перегляду даної справи була вимушена понести витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн.
Колегія суддів враховує висновок Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеного у постанові від 28 грудня 2020 року у справі №640/18402/19, відповідно до якого, розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно ч. 7 ст. 139 КАС України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачем не зазначено про завищення витрат на правничу допомогу, не наведено спростування обґрунтованості суми заявленої суми витрат на правничу допомогу у цій справі, їх не співмірності або завищеності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін, та не подано клопотання у порядку статті 134 КАС України щодо зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката з доказами необґрунтованості понесених позивачем витрат.
В контексті викладеного вище, судова колегія приходить висновку щодо наявності підстав для відшкодування на користь позивачки документально підтверджених судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року - залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 (дві тисячі п'ятсот грн нуль коп.).
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач В. В. Кузьменко
Судді: О. М. Ганечко
Я. М. Василенко