Справа № 740/7428/23 Суддя першої інстанції: Шевченко І.М.
30 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача - Файдюка В.В.,
суддів - Безименної Н.В., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 16 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, інспектора ВРПП Ніжинського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області лейтенанта поліції Сербінчука Олександра Віталійовича про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, -
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (далі - відповідач-1, ГУ НП в Чернігівській області), інспектора ВРПП Ніжинського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області лейтенанта поліції Сербінчука Олександра Віталійовича (далі - відповідач-2, Лейтенант поліції) про скасування постанови серії БАД №835757 від 06.11.2023 по справу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) у відношенні ОСОБА_1 та закриття справи за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 16.02.2024 у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що належними і допустимими доказами підтверджується факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, що і ним не заперечується, а нерозбірливість почерку Лейтенанта поліції жодним чином не може вказувати на протиправність спірної постанови.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було враховано, що спірна постанова містить неправдиву і спотворену інформацію, адже у ній неправильно зазначено прізвище, ім'я та по батькові позивача, місце його народження, а також назву транспортного засобу. Указане, на переконання апелянта, безумовно свідчить про те, що відповідачами як суб'єктами владних повноважень не доведено вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2025 апеляційну скаргу повернуто.
Постановою Верховного Суду від 09.10.2025 касаційну скаргу позивача задоволено, ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2025 скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2025 апеляційну скаргу залишено без руху у зв'язку з необхідністю надання оригіналу апеляційної скарги.
Після усунення визначених в ухвалі від 13.11.2025 про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2025 відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу ГУ НП в Чернігівській області просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Свою позицію обґрунтовує тим, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення підтверджується наявними у матеріалах справи документами, відомості про транспортний засіб та особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, зазначені у спірній постанові, є читабельними, а формальні описки у ній не є підставою для її скасування.
Відзиву на апеляційну скаргу від Лейтенанта поліції не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.12.2025 продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження з 30.12.2025.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, Лейтенантом поліції було 06.11.2023 складено постанову серії БАД №835757 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (а.с. 5; далі - спірна постанова), якою до ОСОБА_1 за порушення пп. «г» п. 15.9 Правил дорожнього руху застосовано передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн.
При цьому судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття спірної постанови стало те, що 06.11.2023 о 09:45 автомобіль Skoda Octavia, р.н. НОМЕР_1 , яким керував позивач, за адресою: м. Ніжин, пл. Заньковецької, 4, здійснив зупинку транспортного засобу ближче 10 м від пішохідного переходу, визначеного д.з. п. 38.1 ПДР України.
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 9, 122, 222, 245, 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. ст. 8, 23 Закону України «Про Національну поліцію», а також Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - ПДР України), суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на підтвердження належними і допустимими доказами факту порушення позивачем ПДР України і ненадання останнім жодних аргументів на їх спростування.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
У статті 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАп порушення правил зупинки, стоянки - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Відповідно до ст. 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 затверджено Правила дорожнього руху.
Відповідно до п. 1.1 ПДР України останні відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Згідно з пп. «г» п. 15.9 ПДР України зупинка забороняється на пішохідних переходах і ближче 10 м від них з обох боків, крім випадків надання переваги в русі.
Отже, зупинка транспортного засобу ближче 10 м до пішохідного переходу є порушенням пп. «г» п. 15.9 ПДР України, за що ч. 1 ст. 122 КУпАП передбачена відповідальність.
Матеріали справи, зокрема, відеозапис події (а.с. 38) свідчать, що позивачем дійсно здійснено зупинку транспортного засобу ближче 10 метрів до пішохідного переходу, що останнім, як правильно встановлено судом першої інстанції, не заперечується.
Приписи ст. 251 КУпАП визначають, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно із ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За правилами ч. ч. 1-3 ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
При цьому судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до абзаців 1-2 ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Як вже було зазначено вище, із змісту наявного у матеріалах справи відеозапису (а.с. 38) вбачається, що автомобіль «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , здійснив зупинку на відстані менше 10 метрів до пішохідного переходу. Указане, на переконання судової колегії, дає підстави безумовно погодитися з висновками суду першої інстанції про підтвердження належними і допустимими доказами порушення позивачем вимог пп. «г» п. 15.9 ПДР України.
Посилання апелянта на те, що судом не було враховано, що спірна постанова містить неправдиву і спотворену інформацію, а відтак з огляду на презумпцію невинуватості підлягає скасуванню, колегія суддів вважає безпідставним.
Так, всупереч доводів апелянта, у графах 4, 5, 6 та 9 зазначені відомості саме про ОСОБА_1 , а не про іншу особу. Це ж саме стосується марки автомобіля - «Skoda Octavia». Нерозбірливість, на переконання позивача, почерку Лейтенанта поліції жодним чином не зумовлює висновок про протиправність спірної постанови, зміст якої не дає підстав допускати її неоднозначне розуміння.
Щодо неправильного зазначення у згаданій постанові місця народження позивача - м. Ніжин замість с. Талалаївка колегія суддів зазначає, що певні недоліки оформлення спірної постанови не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог Правил дорожнього руху, оскільки при розгляді спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 753/4366/17, від 11.09.2018 у справі № 826/11623/16, від 14.08.2018 у справі № 826/15341/15.
Колегія суддів зауважує, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини в справі «O'Halloran and Francis v. the United Kingdom» будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов'язки.
Отже, водій при керуванні автомобілем зобов'язаний в першу чергу дотримуватись вимог ПДР України.
Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, правил дорожнього руху (частини перша, друга, третя, четверта, шоста і сьома статті 122).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Із змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді та ч. 3 ст. 2 КАС України, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень адміністративний суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України.
Відтак, враховуючи, що належними та допустимими доказами підтверджується факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, колегія суддів приходить до висновку про те, що спірна постанова є правомірною, прийнятою у межах повноважень та у спосіб, встановлений законом, а тому не підлягає скасуванню, на чому правильно наголошено судом першої інстанції.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів із висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 16 лютого 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України.
Суддя-доповідач В.В. Файдюк
Судді Н.В. Безименна
Є.І. Мєзєнцев
Повне рішення складено 30 грудня 2025 року.