Справа № 522/11255/24
Провадження по справі № 1-кп/522/1497/25
(повний текст)
26 грудня 2025 року місто Одеса
Приморський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 22024160000000025 від 18.01.2024, стосовно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеси, громадянина України, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 436-2 КК України,
за участі:
прокурора - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_3 ,
В провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.2, 3 ст. 436-2 КК України.
Прокурор у судовому засіданні звернувся до суду з клопотанням, в якому просить продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому. В обґрунтування клопотання прокурор зазначив, що ризики не зникли та існувати не перестали, а саме посилаючись на наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, також просив залишити визначений розмір застави без змін.
Обвинувачений ОСОБА_3 заперечував проти задоволення клопотання про продовження запобіжного заходу, просив зменшити розмір застави.
Захисник ОСОБА_5 заперечував проти задоволення клопотання прокурора. Просив обрати більш м'який запобіжний захід, а саме домашній арешт, врахувавши тяжкість кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_3 , особу обвинуваченого.
Заслухавши прокурора, який підтримав клопотання, обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення клопотання, дослідивши клопотання та долучені до нього додатки, суд вважає за необхідне клопотання прокурора задовольнити частково, з огляду на наступне.
За змістом ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Положеннями ч. 1 ст. 183 КПК України унормовано, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Правилами ч. 2 ст. 177 КПК України унормовано, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Частиною 3 ст.199 КПК України передбачено, що суд при продовженні строку тримання під вартою враховує обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання під вартою.
Розглядаючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд, відповідно до вимог ст. 178 КПК України, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
В обґрунтування поданого клопотання прокурор посилається на те, що на теперішній час продовжують існувати заявлені органом досудового розслідування та попередньо підтверджені судом ризики, що визначені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного/обвинуваченого, має обґрунтувати свій висновок про високу ступінь ймовірності поза процесуальних дій зазначеної особи. При цьому кримінальний процесуальний закон не вимагає доказів того, що підозрюваний/обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. Наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи обвинуваченого (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки обвинуваченого під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), поведінки обвинуваченого під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Рішенням ЄСПЛ «Клоот проти Бельгії» визначено, що серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться.
Суд оцінює тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_3 у разі визнання його винуватим у злочинах, у вчиненні яких він обвинувачується, один з яких тяжкий злочин, за що передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої; вік та стан здоров'я обвинуваченого, щодо якого відсутні відомості, які б перешкоджали триманню його під вартою, те, що він раніше не судимий, відсутні відомості про постійну роботу і джерело доходів на території України, відсутні відомості про міцні родинні зв'язки, що може свідчити про те, що він може переховуватись від суду, продовжити вчиняти кримінальні правопорушення.
Також суд погоджується з доводами прокурора про існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1ст. 177 КПК України, а саме - можливість обвинуваченого незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, позаяк на даний час свідки по даному кримінальному провадженню не допитані.
Показання свідків, які можуть бути допитані надалі, відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК України є процесуальними джерелами доказів і можуть відігравати ключову роль у встановленні предмета доказування у кримінальному провадженні.
Кримінальне процесуальне законодавство (ст. 23, 224 КПК України) передбачає, що показання потерпілих та свідків мають сприйматися судом безпосередньо в судовому засіданні. Відтак ризик впливу на них залишається актуальним на етапі судового розгляду до моменту, коли суд отримає та дослідить їхні показання.
Суд констатує наявність обставин, які свідчать про ризик вчинення ОСОБА_3 повторних правопорушень. Судом враховується, що згідно обвинувачення ОСОБА_3 ставиться у вину поширення матеріалів, в яких міститься виправдування збройної агресії рф проти України, вчинене повторно в умовах воєнного стану, запровадженого у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти Української Держави та Українського Народу, що тим самим підвищує ступінь суспільної небезпечності злочину, який йому інкримінується. Таким чином, знаходячись на свободі зможе продовжити сприяти збройній агресії рф в умовах воєнного стану, поширюючи зазначені матеріали.
Зазначені обставини на переконання суду беззаперечно свідчать про те, що ОСОБА_3 може переховуватись від суду з метою уникнення відповідальності, впливати на свідків, які ще не допитані та продовжити вчиняти інші кримінальні правопорушення і, ці ризики є доведеними прокурором. Такі обставини не дають підстав для застосування іншого запобіжного заходу до ОСОБА_3 , оскільки ризики негативної поведінки обвинуваченого та небезпека наслідків такої поведінки, яка загрожує належній реалізації мети та досягнення завдань кримінального провадження, мають більш вагоме значення з точки зору публічного інтересу в контексті обставин, що обумовлюють необхідність продовження застосування такого запобіжного заходу (перебуваючи на волі може переховатися від суду та вчиняти інші кримінальні правопорушення, здійснити вплив на свідків).
При цьому суд враховує правову позицію ЄСПЛ у рішенні у справі «Тодоров проти України» («Todorov v. Ukraine» № 16717/05 від 12.04.2012), відповідно до якої «для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому лише тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку.
Разом із тим, суд враховує, що доцільність подальшого тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 буде перевірена судом через нетривалий час, у тому числі вона може бути перевірена за клопотанням сторони захисту.
Таким чином, з урахуванням викладених обставин та особи ОСОБА_3 , існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які були доведені прокурором, суд дійшов висновку, що обставини, на які посилається прокурор у клопотанні, дають достатні підстави вважати, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів на даний час не може забезпечити належну поведінку ОСОБА_3 та запобігти вищевикладеним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, а тому суд вважає за необхідне продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк, що не перевищує 60 днів.
Щодо визначення розміру застави.
Відповідно до практики ЄСПЛ, якщо тримання під вартою триває тільки через побоювання, що обвинувачений буде переховуватись від правосуддя, проте його слід звільнити з-під варти, якщо він представить відповідні гарантії, що не переховуватиметься від суду, наприклад внесе заставу (правова позиція, викладена у п.46 рішення ЄСПЛ від 26 червня 1991 року у справі «Летельє проти Франції»).
При цьому, суд звертає увагу, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою для обвинуваченої ОСОБА_6 не буде безальтернативним, оскільки передбачатиме можливість внесення останньою відповідного розміру застави.
Так, з положень ч. 3 ст. 183 КПК України, вбачається, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається суд, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваної, інших даних про її особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченою покладених на неї обов'язків та не може бути завідомо непомірним для неї.
Разом з цим, відповідно до абзацу другого ч. 5 ст. 188 КПК України, у виключних випадках, якщо суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Зокрема, відповідно до п. 2 ч.5 ст.182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину (до даної категорії належить ОСОБА_3 ) складає від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (від 60 560 грн. до 242 240 грн.).
Прокурор просить визначити ОСОБА_3 заставу у розмірі у розмірі (сорок) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 121 120 (сто двадцять одна тисяча сто двадцять) гривень.
Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Позиція Європейського суду стосовно питання обрання національними судами запобіжного заходу у вигляді застави та призначення її розміру цілковито прослідковується в рішенні Суду у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28.09.2010, в якому Суд зазначає, що розмір застави має оцінюватись в першу чергу «з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі».
При цьому, з моменту визначення ОСОБА_3 застави, останній її не вніс, що свідчить про те, що раніше визначений розмір застави є завідомо непомірним для обвинуваченого, що в свою чергу виключає забезпечення альтернативності запобіжного заходу у вигляді застави, у зв'язку із чим суд вважає, що в даному випадку існують підстави для зменшення розміру застави, а саме визначення застави у межах встановлених п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України.
Суд, з огляду на вказані обставини, враховуючи, що обвинувачений утримується під вартою тривалий час, враховуючи його майновий стан, суд дійшов до висновку, що застава у розмірі 20 (двадцяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 60 560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) гривень здатна буде забезпечити виконання ОСОБА_3 покладених на нього обов'язків та буде відповідати матеріальному стану обвинуваченого.
Враховуючи наведені вище фактори, суд вважає, що застава у зазначеному розмірі здатна у разі її внесення забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а саме: вказаний розмір застави здатний стримувати можливу протиправну поведінку ОСОБА_3 під загрозою звернення застави в дохід держави.
Таким чином, на підставі наданих матеріалів, оцінюючи всі встановлені під час розгляду обвинувального акту обставини, враховуючи особу обвинуваченої, стан її здоров'я обставини кримінального правопорушення, майновий та сімейний стан, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення клопотання прокурора про продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зменшивши суму застави до 20 (двадцяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 60 560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят)
Керуючись ст.ст. 7, 31, 132, 177, 178, 183, 193-199, 331, 350, 369-372, 376, 395 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) дніd, до 24.02.2026 включно.
Зменшити раніше визначений розмір застави як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_3 обов'язків, передбачених КПК України у розмірі 20 (двадцяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 60 560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) гривень.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу на рахунок ТУ ДСА України в Одеській області, призначенням платежу: застава за обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , провадження по справі №1-кп/522/1497/25.
Обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави.
У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:
1) прибувати за кожною вимогою до суду;
2) повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_3 наслідки невиконання вказаних обов'язків, а саме: у разі, якщо обвинувачена, будучи належним чином повідомленою, не з'явиться за викликом до суду, без поважних причин не повідомить про причину своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на неї при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченої запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу.
Строк дії запобіжного заходу становить 60 днів і обчислюється з моменту винесення ухвали суду, тобто з 26.12.2025.
Ухвала суду щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала суду щодо застосування запобіжного заходу може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом 5 днів з дня проголошення.
Повний текст ухвали суду складено та проголошено 29.12.2025 о 16:30 годині в залі суду №131.
Суддя ОСОБА_7