Справа №521/9872/25
Провадження №2-а/521/153/25
09 грудня 2025 року м. Одеса
Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді Тополевої Ю.В.,
за участю секретаря Онуфрієнко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 звернувся до Хаджибейського районного суду міста Одеси із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову тимчасово виконуючого обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 за № 10778 від 06 червня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.
Обґрунтовуючи позов позивач зазначив наступне.
Постановою від 06 червня 2025 року № 10778 т. в. о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 накладено на громадянина ОСОБА_1 штраф у сумі 17 000 гривень. Згідно змісту постанови ОСОБА_1 допустив порушення правил військового обліку призовників і військовозобов'язаних (Додаток №2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних, затвердженого постановою КМУ № 1487 від 30.12.2022 р.) в умовах особливого періоду, а саме не прибув за викликом (повісткою) або мобілізаційним розпорядженням до Р(М)ТЦК та СП. Це рішення відповідача, на думку позивача, є незаконним та необґрунтованим тому, що розгляд справи по суті відбувся за відсутності позивача.
Всупереч ст. 282 КУпАП, Додатку 4 до Інструкції зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення (пункту 10 розділу ІІ) відповідач не з'ясував та не навів в оскаржуваній постанові подію правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення правопорушення, тобто коли, де, хто саме та як нібито виявив порушення позивачем ч. 2 п. 10-1 Додатку №2 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів), вину позивача у вчиненні правопорушення, форма вини, а також усі інші обставини, встановлення яких вимагає закон. В описовій частині оскаржуваної постанови відповідач не зазначає чітко та конкретно суті скоєного правопорушення, відповідач зазначив лише не явку позивача за повісткою, викликом, тобто з вказаного взагалі не можливо зрозуміти, за що саме було притягнуто позивача до адміністративної відповідальності.
Позивач зазначає, що на час винесення постанови та звернення до суду він доглядає за хворою матір'ю, про що свідчить витяг із програми Резерв +, про надання відстрочки, а саме до 06 серпня 2025 року. Жодних повісток позивач не отримував, із програми резерв + йому стало відомо про перебування у розшуку, в зв'язку із чим звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 особисто, де 03 червня 2025 року позивачу було повідомлено про складення протоколу №10533 від 03 червня 2025 року про вчинення правопорушення у вигляді неприбуття за викликом/ повісткою. Враховуючи викладене, позивач вважає, що були відсутні будь-які підстави для притягнення його до адміністративної відповідальності та покладення обов'язку сплати штрафу в розмірі 17 000 грн.
25 червня 2025 року представник ІНФОРМАЦІЯ_3 подав до суду відзив із запереченнями щодо позову, обґрунтовані тим, що перевіркою матеріалів адміністративної справи позивача встановлено, що позивач був оповіщений шляхом адресного оповіщення з датою прибуття 28 січня 2025 року. 13 квітня 2025 року позивача за неприбуття за викликом було подано у розшук. Також перевіркою встановлено, що позивач подав документи на відстрочку від призову на військову службу за загальною мобілізацією 24 травня 2025 року. Відповідно, на думку представника відповідача, позивач облікові дані не уточнював та не актуалізовував, як того вимагає закон. Таким чином, на думку представника відповідача, у діях позивача вбачаються ознаки порушення правил військового обліку, що підтверджується матеріалами адміністративної справи позивача.
ОСОБА_1 у відкрите судове засідання не з'явився, будучи повідомленим належним чином про дату, час і місце розгляду справи. Подав заяву про розгляд справи у його відсутність, позов просив задовольнити в повному обсязі.
Представник ІНФОРМАЦІЯ_3 у відкрите судове засідання не з'явився, будучи повідомленим належним чином про дату, час і місце розгляду справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши думки сторін та їх представників, вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст. 3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ст. 6 КАС України суд, при вирішенні справи керується, принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Судом встановлено, що 03 червня 2025 року начальник відділення призову ІНФОРМАЦІЯ_1 капітан ОСОБА_2 склала протокол про адміністративне правопорушення № 10533 щодо ОСОБА_1 , за змістом якого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , допустив порушення правил військового обліку призовників і військовозобов'язаних (Додаток №2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних, затвердженого постановою КМУ № 1487 від 30.12.2022 р.) в умовах особливого періоду, а саме не прибув за викликом (повісткою) або мобілізаційним розпорядженням до Р(М)ТЦК та СП абз. 7 п. 3 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», чим вчинив правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (а. с. 49).
За результатами розгляду протоколу № 10533 від 03 червня 2025 року, тимчасово виконуючим обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_3 винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення № 10788 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 грн., за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, яке полягає у тому, що ОСОБА_1 допустив порушення правил військового обліку призовників і військовозобов'язаних (Додаток №2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних, затвердженого постановою КМУ № 1487 від 30.12.2022 р.) в умовах особливого періоду, а саме не прибув за викликом (повісткою) або мобілізаційним розпорядженням до Р(М)ТЦК та СП (а. с. 47).
Такі дії ОСОБА_1 кваліфіковані як порушення правил військового обліку призовників і військовозобов'язаних в умовах особливого періоду.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, що також передбачено ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України. Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закони України «Про оборону України», «;Про Збройні Сили України», «;Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію».
Громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані зокрема виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів затверджені постановою Кабінету Міністрів України віл 30 грудня 2022 року № 1487.
Статтею 18 Закону №2232-ХІІ визначено, що від призову на строкову військову службу в мирний час звільняються громадяни України, які до дня відправлення на строкову військову службу досягли 25-річного віку.
Статтею 235 КУпАП визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Згідно ч. 10 ст. 1 Закону № 2232 -XII громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію передбачена ст. 210-1 КУпАП. Порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі п'ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян".
Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, відповідно до ст. 245 КУпАП, є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень.
В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Згідно ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Суд зазначає, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, а також відповідати принципу законності.
Судом встановлено, що підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 3 ст. 210-1 КУпАП стало неприбуття останнього за викликом (повісткою) до Р(М)ТЦК та САП.
В обгрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що жодного повідомлення від відповідача засобами поштового зв'язку не отримував.
Для з'ясування цих обставин ухвалою суду від 23 червня 2025 року було витребувано від АТ «Укрпошта» відомості щодо направлення відповідачем на адресу позивача викликів (повісток).
28 липня 2025 року на адресу суду від АТ «Укрпошта» надійшла відповідь, згідно якої надання такої інформації є неможливою в зв'язку із відсутністю номеру поштового відправлення (а. с. 67-68).
Із матеріалів справи, а саме, наданої відповідачем копії поштового конверта (а. с. 52) не вбачається ні номер поштового відправлення, ні дати відправлення, ні повної адреси позивача.
Для з'ясування номеру поштового відправлення задля встановлення фактичних обставин справи судом 29 вересня 2025 року витребувано від відповідача тринадцяти значний штриховий кодовий ідентифікатор, який було присвоєно поштовому відправленню (повістці) на ім'я ОСОБА_1 .
Матеріали справи містять відомості щодо отримання відповідачем ухвали суду від 29 вересня 2025 року, про що свідчать довідки про доставку електронного документу в електронний кабінет відповідача. Однак, відповідь на вказану ухвалу суду відповідач не надав.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Згідно з ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Відповідно до статті 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Дотримуючись презумпції невинуватості, суд доходить висновку про необґрунтованість та незаконність оскаржуваної постанови в зв'язку із недоведеністю відповідачем обставин направлення ОСОБА_1 виклику (повістки), та отримання ОСОБА_1 цього виклику (повістки).
Ураховуючи наведене, суд вважає необхідним відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачем під час звернення до суду сплачено судовий збір у розмірі 605,60 грн., що підтверджується відповідною платіжною інструкцією (а. с. 21).
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року по справі №543/775/17 (провадження № 11-1287апп18) встановлено, що в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень ст. ст. 287, 288 КУпАП, як в інших справах, які розглядаються судом у порядку адміністративного позовного провадження, слід застосувати ст. ст. 2-5 Закону України «Про судовий збір», як і пільг за подання позовної заяви у цих правовідносинах не передбачають. З огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення, він складає за подання такої позовної заяви 0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на положення статей 132, 139 КАС України, з урахуванням сплати позивачем судового збору за подання даного позову до суду та задоволення позовних вимог позивача, на користь останнього підлягають відшкодуванню понесені ним витрати по сплаті судового збору, у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення.
Керуючись ст. ст. 2, 5 - 9, 72 - 77, 90, 210, 243-246, 250, 251, 286 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Скасувати постанову тимчасово виконуючого обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_4 за № 10778 від 06 червня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 , за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 судовий збір в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривні 60 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ю.В. Тополева