Справа № 947/35501/25
Провадження № 2-а/947/268/25
30.12.2025 року
Київський районний суд м. Одеси в складі головуючого - судді Калініченко Л.В. розглянувши у залі суду в місті Одесі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи згідно зі статтею 262 КАС України адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови №1182 по справі про адміністративне правопорушення від 05.09.2025 року за ч. 3 ст. 210 КУпАП,
22.09.2025 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови №1182 по справі про адміністративне правопорушення від 05.09.2025 року за ч. 3 ст. 210 КУпАП, зобов'язання вчинити певні дії, в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову №1182 по справі про адміністративне правопорушення від 05.09.2025 року за ч. 3 ст. 210 КУпАП та закрити провадження по справі.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно нього 05 вересня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 (далі - ТЦК), винесена постанова №1182 про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. З ст. 210 КУпАП у виді штрафу в сумі 17 000,00 гривень через порушення військовозобов'язаним ОСОБА_1 п. 17-1, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», а саме, за особисте не повідомлення про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку. Вказана постанова була отримана ним 10.09.2025 року.
Позивач вважає, оскаржувану постанову незаконною, такою що винесена з порушенням норм чинного законодавства з урахуванням наступного.
16.10.2024 року позивач, як вказує, почав проходити ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 , на 5 поверсі приміщення ТЦК. Отримав направлення для обстеження стану здоров'я в КНП «Міська клінічна лікарня №1» Одеської міської ради. 13.11.2024 року отримавши в КНП «Міська клінічна лікарня №1» Одеської міської ради Акт №642 від 11.11.2024 року, передав його ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 . Усно у ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 було повідомлено, щоб він чекав дзвінка, коли буде прийнято відносно нього рішення. В лютому 2025 року позивач не отримавши ніякого повідомлення, звернувся до ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 особисто. Секретар ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомила, що вони оформляють документи за літо 2024 року і знову зазначила, щоб позивач чекав далі дзвінка. 16.05.2025 року позивач знову пішов до ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 . Документи з кабінету Секретаря ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 , самостійно, заніс Голові ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вона сказала, йдіть, чекайте, наберемо. 25.08.2025 року позивач знову прийшов до ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповіли, що документи в госпіталі на розгляді і що зателефонують коли буде рішення. У приміщенні ТЦК, позивачу видали Свідоцтво про хворобу №2025-0602-1210-5839-7 від 02.06.2025 року та склали протокол №1182 про адміністративне правопорушення. До вказаного протоколу позивач надав пояснення та додав до протоколу копію паспорту, копію ІПН, копію військово-облікового документу, копія Свідоцтва про хворобу, копію акту №642 від 11.11.2024 року. У протоколі для позивача було зазначено про розгляд адміністративної справи в 10.00 годин, 05 вересня 2025 року.
Разом з тим, як вказує позивач, 01.09.2025 року протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії №2025-0901-1253- 3031-3 (далі - протокол штатної ВЛК), було затверджено Свідоцтво про хворобу №2025-0602- 1210-5839-7 від 02.06.2025 року, яким визнано позивача непридатним до військової служби та виключено з військового обліку. 01.09.2025 року у військовому квитку було здійснено відмітку про виключення з військового обліку. Однак, 05.09.2025 року позивач прибув до приміщення ТЦК, де йому було усно повідомлено про те, що на нього складено Постанову по справі про адміністративне правопорушення та накладено штраф.
Приймаючи викладені обставини, позивач вказує, що відсутні підстави для стверджень про вчинення ним інкримінованого йому адміністративного правопорушення, крім того, оскаржувана постанова не містить сумі адміністративного правопорушення та доказів на підтвердження його вчинення позивачем.
Приймаючи вказані обставини та будучи незгодним з оспорюванню постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали справи за вказаним позовом розподілені судді Калініченко Л.В.
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 24.09.2025 року, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови №1182 по справі про адміністративне правопорушення від 05.09.2025 року за ч. 3 ст. 210 КУпАП. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін по справі (письмовому провадженні). Визначено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Одночасно судом вказаною ухвалою, витребувано з ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином завірені копії усіх матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за наслідком розгляду якої було винесено оскаржувану постанову №1182 від 05.09.2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП.
06.10.2025 року до суду надійшов відзив на позовну, в якому відповідач не визнає позовні вимоги, вважає їх необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України. Представник відповідача вказує, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів ОСОБА_1 на сьогоднішній день виключений з військового обліку, як непридатний до військової служби на підставі довідки ВЛК. Позивач перебував у розшуку за не проходження (відмова від проходження) військово-лікарської комісії, згідно із п. 2 Розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», тобто: Громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов'язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов'язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов'язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду. Повідомлення щодо розшуку було згенеровано 23 03.2025 року автоматично Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до алгоритму за наявною інформацією в Реєстрі, та надсилається автоматично в електронній формі до органів Національної поліції. Позивач ОСОБА_1 09.09.2025 року повідомив при особистій явці до ІНФОРМАЦІЯ_3 про проходження військово-лікарської комісії, у зв'язку з чим, відповідач стверджує, що постанова про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210КУпАП № 1182 від 05.09.2025 року була винесена до того як позивач пройшов військово-лікарську комісію.
За наслідком чого сторона відповідача вважає, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 26 серпня 2025р. порушив вимоги абзацу 8 ч. 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ч. 2 ст. 9 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», п.п. 8 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які є Додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року, № 1487, а саме: особисто не повідомив персональні дані передбачені п. 17 ч. 1 ст. 7 Закону України « Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів»,а саме: не надав відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку.
Також представник відповідача посилається на те, що в контексті спірних правовідносин, визначальним для кваліфікації дій позивача як порушення правил військового обліку, є факт його неявки до ІНФОРМАЦІЯ_5 для оновлення персональних даних , ненадання відомостей про результати медичних оглядів та відмова від проходження ВЛК, що проводиться з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку. Вважає, що оскаржувана постанова винесена в межах повноважень, в порядку та в спосіб визначений КУпАП із дотриманням встановленої процедури та з врахуванням всіх обставин справи
13.10.2025 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій сторона позивача вважає безпідставними доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву та просить суд задовольнити позов в повному обсязі.
Як зазначає представник позивача, що про саму суть адміністративного правопорушення за ч.3 ст. 210 КУпАП, позивач фактично дізнався з відзиву на позовну заяву відповідача.
Щодо доводів відповідача у відзиві на позовну заяву про те, що позивач перебував у розшуку за не проходження (відмова від проходження) військово-лікарської комісії, позивач вказує, що відповідні обставини взагалі не слугували підставою для складання протоколу про адміністративне правопорушення, ні постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно з оскаржуваною постановою, як зазначає позивач, суть правопорушення визначено, як особисте не повідомлення про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку. При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідач, зазначає, що виходячи з наведених правових норм, в контексті спірних правовідносин, визначальним для кваліфікації дій позивача як порушення правил військового обліку, є факт його неявки до ІНФОРМАЦІЯ_5 для оновлення персональних даних, ненадання відомостей про результати медичних оглядів та відмова від проходження ВЛК, що проводиться з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку.
За наслідком чого, як зазначає позивач, відповідачем визначені три різні підстави порушення позивачем правил військового обліку, але по жодному з них не надані докази їх скоєння.
Також, як вказує позивач, він виконав вимоги Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» та пройшов ВЛК до 05.06.2025 року, що підтверджувалось наданим Свідоцтвом про хворобу від 02.06.2025 року.
У встановлений судом в ухвалі суду від 24.09.2025 року п'ятиденний строк з дня отримання копії відповіді на відзив, відповідач правом на подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву не скористався.
Відповідно до ч.5, 8 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Враховуючи відсутність клопотань про проведення судового засідання та наявність достатніх доказів для розгляду справи, суд вбачає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши письмові матеріали справи, зібрані у справі докази, оцінивши їх в сукупності суд дійшов до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 26.08.2025 діловодом групи відділення військового обліку та бронювання старшим солдатом ОСОБА_3 стосовно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення №1182 за ч. 3 ст. 210 КУпАП. Розгляд справи по даному протоколу призначено на 10 годину 00 хвилин 05 вересня 2025 року, про що позивач був ознайомлений і засвідчив підписом.
Вказаний протокол містить інформацію про надані позивачем копії військово-облікового документу та Акту №642 від 11.11.2024 року.
05.09.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 винесено постанову №1182, якою встановлено вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн.
Відповідно до фабули вчиненого правопорушення, ОСОБА_1 порушив абзац восьмий частини третьої статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", частину другу статті 9 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів", підпункт 8 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які є Додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. №1487, а саме: особисто не повідомив персональні дані передбачені пунктом 17-1 частини першої статті 7 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів", а саме: відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку.
У відповідності до наданої копії вказаної постанови, остання містить інформацію про отримання її копії позивачем 10.09.2025 року, з наявним підписом ОСОБА_1 про отримання.
З поданих додатково позивачем до позову документів вбачається, що у відповідності до копії військового квитка серії НОМЕР_1 виданого на ім'я ОСОБА_1 , останній 01.09.2025 року був виключений ІНФОРМАЦІЯ_6 за станом здоров'я за ст.38а графи ІІ наказу МОУ №402/08 на підставі свідоцтва про хворобу №2025-0602-1210-5839-7 від 02.06.2025 року.
Згідно з наданою копією свідоцтва про хворобу №2025-0602-1210-5839-7 від 02.06.2025 року, ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_7 дійшло до висновку, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , непридатний до військової служби.
За наслідком розгляду вказаного свідоцтва, 18 Регіональною ВЛК (м. Одеси) протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії №2025-0901-1253-3031-3 від 01.09.2025 року затверджено вказане свідоцтво та визнано ОСОБА_1 за ст.38а графи ІІ розладу хвороб непридатним до військової служби.
Отже, вказані обставини були наявні станом на час винесення оскаржуваної постанови, а свідоцтво про хворобу №2025-0602-1210-5839-7 від 02.06.2025 року, яким ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_7 дійшло до висновку, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , непридатний до військової служби, було станом на час складення відносно позивача протоколу про адміністративне правопорушення, який слугував підставою для винесення оскаржуваної постанови.
Відповідно до ст. 8 Основного Закону Україна є правовою державою, де визнається і діє принцип верховенства права. Згідно з положеннямист.129Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
В даній справі позивачем оскаржується постанова про притягнення до адміністративної відповідальності, порядок чого врегульовано положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі КупАП).
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП України, постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 288 КУпАП оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення здійснюється у порядку, визначеному КАС України, з особливостями, встановленими КУпАП.
За приписами ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом зокрема визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно з ч. 1ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 210 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
У відповідності до ч. 1 та 3 вказаної статті передбачено, що порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку - тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з приміткою до статті 210 КУпАП, положення статей 210,210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введений воєнний стан у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Згідно з Указом Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України № 2105-ІХ від 24 лютого 2022 року, оголошується та проводиться загальна мобілізація (в подальшому Указами Президента воєнний стан та строк загальної мобілізації було неодноразово продовжено та вони існували 05.09.2025 року, тобто станом на дату винесення оскаржуваної постанови).
Таким чином, з 24 лютого 2022 року в Україні діє особливий період.
За наслідком чого, оскільки у визначену дату спірного правопорушення у даній справі, мало місце в особливий період, а відтак кваліфікуються за ч. 3 ст. 210 КУпАП.
У відповідності до положень статті 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210,210-1,211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
У відповідності до ч.2 ст.19 Конституції України, державні органи та їх посадові особи діють у спосіб, в межах повноважень та на підставах, передбачених Конституцією України та Законами України.
Статтею 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
Як встановлено ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення. Під складом адміністративного правопорушення розуміється встановлена в адміністративно правових нормах відповідною статтею Особливої частини КУпАП сукупність ознак, які визначають громадську небезпечність, винність, протиправність вчинку, що призводить до застосування адміністративно правових санкцій. До складу правопорушення входять: об'єкт правопорушення; об'єктивна сторона правопорушення; суб'єкт правопорушення; суб'єктивна сторона правопорушення. Відсутність хоча б одного з елементів складу виключає правову відповідальність.
В свою чергу, згідно пункту 1 статті 247 КУпАП України, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
У відповідності до положень статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, а також про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-9 цього Кодексу.
Статтею 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справ.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Отже, саме відповідач зобов'язаний довести правомірність складаної ним оскаржуваної постанови.
З урахуванням роз'яснення п. п. 4,7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1988 року "Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення" суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачено адміністративну відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку та обтяжуючі обставини; чи враховані пом'якшуючі обставини, майновий стан винного, строк оскарження постанови якщо оскаржувалася до вищестоящого органу обчисляється з наступного дня після прийняття цим органом рішення за скаргою.
Стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол ( або постанову у випадку відсутності протоколу ) про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02).
Судом визнається обов'язкова відповідність судового процесу у справах про притягнення особи до адміністративної відповідальності таким засадам, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, безпосередність дослідження доказів.
Так, ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція ) передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку».
У п. 110 рішення Європейського суду з прав людини "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" N 36985/97 суд визначив, що адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій може суб'єкт владних повноважень.
Аналогічну правову позицію визначив у Постанові від 31.01.2019 року Верховний суд у справі №760/10803/15-а зазначивши, що один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб'єктом приватного права і суб'єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов'язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки в протилежному випадку презюмується, що вони є протиправними.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що допустимість доказів є прерогативою національного права і за загальним правилом, саме національні суди уповноважені оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод (п.34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09.06.1998 року; п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року).
Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 року, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Відповідно до положень ст. 8, ст. 62 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У рішенні по справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспаніі» ЄСПЛ зазначив, що п.2 ст. 6 Конвенції вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень судді відійшли від упередженої думки, що обвинувачений вчинив протиправне діяння, так як обов'язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь який сумнів трактується на користь обвинуваченого.
Приймаючи вищевикладене, як вже судом встановлено, позивача за оскаржуваною постановою притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП, за наслідком порушення абзацу восьмого частини третьої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», частину другу статті 9 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», підпункт 8 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які є Додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. №1487, а саме: особисто не повідомив персональні дані передбачені пунктом 17-1 частини першої статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», а саме: відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку.
При цьому оскаржувана постанова, як і матеріали справи, не містять виклад обставин, установлених під час розгляду справи, суті адміністративного правопорушення та відомостей про спробу отримання зазначених відомостей стосовно позивача держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, що не відповідає вимогам, встановленим ст. 283 КУпАП.
У даному випадку у постанові №1182 від 05.09.2025 року міститься лише перелік норм законодавства та відомості що особа не надала відомості які він повинен надати.
Як вже судом встановлено, станом на час складання протоколу №1182 від 26.08.2025 року було наявне свідоцтво про хворобу №2025-0602-1210-5839-7 від 02.06.2025 року, яким ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_7 дійшло до висновку, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , непридатний до військової служби, а станом на час винесення оскаржуваної постанови, позивача було виключено з військового обліку.
Окрім цього, згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», для формування бази даних Реєстру Центральна виборча комісія, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, подають шляхом електронної взаємодії Держателю Реєстру відомості, передбачені статтею 7 цього Закону, стосовно усіх громадян України віком від 18 до 60 років. До Реєстру вносяться відомості, визначені статтею 6 цього Закону, одержані від призовників, військовозобов'язаних та резервістів або шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені частиною третьою статті 14 цього Закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є - державні органи, передбачені цією частиною.
Перелік органів, від яких органи ведення Реєстру одержують відповідну інформації наведено у абзацах 3-12 частини 3 статті 14 вказаного Закону.
У відповідності до ч.3 статті 14 вказаного закону, органи ведення Реєстру одержують в електронному вигляді від зокрема згідно з пунктом 6 - центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, - відомості, зазначені у пункті 17-1 частини першої статті 7 цього Закону (тобто відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку).
Таким чином, виходячи з вищевказаних норм Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», вбачається, що відповідач мав можливість отримати інформацію, яку не оновив позивач, від уповноважених органів та з реєстрів, до яких має доступ в електронному вигляді (окрім пунктів 23 та 34 ч. 1 ст. 7 Закону №1951-VIII).
Разом з тим, оскаржувана постанова, як і матеріали справи, не містять виклад обставин, установлених під час розгляду справи, суті адміністративного правопорушення та відомостей про спробу отримання зазначених відомостей стосовно позивача держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, що не відповідає вимогам, встановленим ст. 283 КУпАП.
Жодних доказів неможливості отримання інформації з державних реєстрів відповідачем до відзиву не долучено, суду не надані.
У поданому стороною відповідача відзиві на позов також не наведені причини, обставини тощо з приводу неможливості отримати вдані щодо медичних оглядів через Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів, отже твердження сторони позивача з аргументу відповідачем не спростовані, зворотного не доведено.
Таким чином, ураховуючи не доведення відповідачем неможливості отримати відомості про результати медичних органів позивачем з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, суд встановив, що положення статей 210, 210-1 КУпАП стосовно позивача не застосовуються, що виключає можливість притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП.
За відповідною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності з зазначенням загальної фрази про не оновлення відомостей про результати медичних оглядів, які в силу вищевказаних приписів законодавства відповідач мав отримати самостійно, ані за інше правопорушення з його визначенням і суттю.
Одночасно судом враховується, що відповідно до ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
У рекомендаціях N R (91) 1 Комітету Ради Європи Державам-Членам стосовно адміністративних санкцій від 13.02.91 р. рекомендовано керуватись у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах "Кобець проти України" від 14.02.2008, "Берктай проти Туреччини" від 08.02.2001, "Леванте проти Латвії" від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Також судом враховується висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду викладений у постанові від 08 липня 2020 року по справі №463/1352/16-а згідно з яким, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Відповідно до ст. 8 Конституції України,ст. 6 КАС України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року).
Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року).
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень суб'єктів владних повноважень, у справах про притягнення до адміністративної відповідальності суд має право, зокрема скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням встановлених обставин, наведених сторонами у справі доводів і аргументів, досліджених доказів, суд, в межах положень ст.286 КАС України, вважає вимоги позивача обґрунтованими та наявними підстави для визнання протиправною та скасування постанови №1182 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210 КУпАП від 05.09.2025 року, а справа про адміністративне правопорушення відносно позивача підлягає закриттю.
Відповідно до ч. 1 та 2ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Приймаючи викладене, оскільки позов позивача підлягає до задоволення, за пред'явлення якого позивачем сплачено судовий збір в сумі 605,60 грн., що підтверджується квитанцією від 17.09.2025 року, у відповідності до положень ч. 1 ст. 139 КАС України, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі - ІНФОРМАЦІЯ_8 , підлягають витрати з відшкодування сплаченого судового збору в сумі 605,60 грн.
При вищевикладених обставинах та керуючись ст. 7, 9, 210, 235, 245-249, 251-252, 254-257, 268, 276-279, 280-282, 283-291 КУпАП, ст. 2, 22, 72, 73, 75-77, 132, 134, 139, 242-246, 250-251, 295 КАС України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови №1182 по справі про адміністративне правопорушення від 05.09.2025 року за ч. 3 ст. 210 КУпАП - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову №1182 по справі про адміністративне правопорушення від 05.09.2025 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 , якою притягнуто ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в сумі 17000 гривень 00 копійок.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , за ч. 3 ст. 210 КУпАП закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , у відшкодування витрат зі сплати судового збору 605 (шістсот п'ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання в порядку передбаченому статтею 297 КАС України апеляційної скарги на рішення протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий Л. В. Калініченко