30 грудня 2025 р. Справа № 480/13687/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: П'янової Я.В. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 06.10.2025, головуючий суддя І інстанції: О.В. Соп'яненко, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено 06.10.25 по справі № 480/13687/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 третя особа ОСОБА_2
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 02.08.2024 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 , третьої особи ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2024 по справі №480/13687/23 рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.08.2024 скасовано, позовні вимоги ОСОБА_1 , задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні позивача з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий облік і військову службу", яка викладена у листі № 5082 від 23.11.2023. Зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 07.09.2023 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий облік і військову службу" із наданням належної оцінки долученим до нього документам з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції, викладеним у постанові.
До Сумського окружного адміністративного суду 17.01.2025 звернувся позивач з заявою про встановлення судового контролю.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 21.01.2025 встановлено судовий контроль у порядку ст. 382 КАС України, яким зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 подати у 30-денний строк з дня отримання даної ухвали звіт про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2024 по справі №480/13687/23.
Представником відповідача надано звіт про виконання постанови суду від 12.11.2024 в якому зазначено, що повторно розглянуто рапорт позивача та надано відповідь листом від 25.02.2025, яким відмовлено у звільненні з військової служби.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 у прийнятті звіту Військової частини НОМЕР_1 про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2024 у справі № 480/13687/23 відмовлено. Встановлено Військовій частині НОМЕР_1 новий строк для подання звіту про виконання постанови від 12.11.2024 у справі № 480/13687/23. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 протягом 90 днів з дня набрання ухвалою законної сили подати до Сумського окружного адміністративного суду звіт про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2024 у справі № 480/13687/23.
До Сумського окружного адміністративного суду 18.09.2025 представником ВЧ НОМЕР_1 подано звіт про виконання рішення, в якому зазначено, що під час повторного розгляду рапорту ОСОБА_1 додатково вивчено, з урахуванням рішення суду, всі документи долучені військовослужбовцем до його рапорту від 07.09.2023. У ВЧ НОМЕР_1 відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 на підставі тих документів, які він надав до свого рапорту, оскільки на час розгляду рапорту 25.02.2025 діє нова редакція Закону України "Про військовий обов'язок і віськову службу". Відповідно до документів наявних у матеріалах судової справи, зокрема акт сімейно-побутових умов від 18.07.2023 встановлено наявність інших осіб, які можуть здійснювати догляд за дідусем ОСОБА_1 . Відповідно до заявленої ОСОБА_1 підстави для звільнення (у редакції Закону України "Про військової обов'язок та військову службу" на момент подання ним відповідного рапорту) відсутність таких осіб є обов'язковою для задоволення такого рапорту.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 прийнято звіт Військової частини НОМЕР_1 про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2024 у справі № 480/13687/23.
Не погодившись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 скасувати та ухвалити постанову, якою відмовити у прийнятті звіту Військової частини НОМЕР_1 .
В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що військова частина НОМЕР_1 подала до суду звіт про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2024, однак проігнорувала головне - виконати рішення суду з урахуванням його висновків, зокрема в тій частині, в якій судом апеляційної інстанції надана юридична оцінка доданим до рапорту документам, які визнані достатніми для звільнення. Розглянувши повторно рапорт з додатками від 07.09.2023, військовою частиною зазначено, що на даний час діє нова редакція ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу" в якій відсутні підстави звільнення військовослужбовця зі служби, зазначені у такому рапорті, також вказано про встановлення наявності інших осіб, які можуть потійно здійснювати дозгляд за дідусем ОСОБА_2 (донька ОСОБА_3 , 1963 р.н.) Позивач зазначає, що своїми діями військова частина перевищила свої повноваження шляхом самостійного оцінення можливості догляду за дідом з боку іншої особи. Зазначає, що право на приватне життя охоплює емоційні зв'язки та моральну підтримку, а не лише фізичний дозгляд, між дідом і донькою немає контакту, а онук фактично доглядає за ним і це має юридичне значення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що вона не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Приймаючи звіт військової частини НОМЕР_1 про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2024 по справі №480/13687/23, суд першої інстанції зазначив, що в/ч НОМЕР_1 повторно розглянула рапорт від 07.09.2023 та всі документи долучені до нього, встановив іншу особу, яка може здійснювати догляд за ОСОБА_2 , з цієї підстави відмовив у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Згідно зі ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Частиною 4 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Аналіз наведених приписів процесуального закону дає підстави для висновку, що інститут судового контролю полягає у здійсненні судом функції контролюю за суб'єктом владних повноважень стосовно дотримання ним принципу обов'язковості судового рішення.
Водночас, такі повноваження суду повинні бути реалізовані з урахуванням ст. 129-1 Конституції України, і ці повноваження надані суду з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві.
Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зауважує, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок, тобто особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
В абзаці третьому пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Також, Конституційний Суд України у рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику Європейського суду з прав людини підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі "Валерій Фуклєв проти України" від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі Apostol v. Georgia від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
Метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у від 30 червня 2009 року №16-рп/2009).
19.12.2024 набрав чинності Закон України від 21.11.2024 за №4094-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень" (далі також - Закон №4094-ІХ), яким статтю 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено у новій редакції та доповнено статтями 381-1, 382-1, 382-2, 382-3.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №4094-ІХ справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.
За приписами частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно з частинами першої-третьої статті 382-1 КАС України суд розглядає заяву про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п'ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
За приписами частин першої-третьої, десятої та одинадцятої статті 382-3 КАС України визначено, що за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу.
Як вже зазначалось, постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2024 по справі №480/13687/23 рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.08.2024 скасовано, позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частин НОМЕР_1 , третя особа ОСОБА_2 про визнаненя дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні позивача з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий облік і військову службу", яка викладена у листі № 5082 від 23.11.2023. Зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 07.09.2023 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий облік і військову службу" із наданням належної оцінки долученим до нього документам з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції, викладеним у постанові.
Так, в межах спірних правовідносин підлягало з'ясуванню встановлення допустимості висновку ЛКК №2696 від 11.05.2023 для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за дідом військовослужбовця, як підстави для звільнення зі служби за сімейними обставинами за пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ. Судом апеляційної інстанції у своїх висновках вказано, доводи відповідача, що у спірному випадку для підтвердження необхідності стороннього догляду за своїм дідом позивач мав надати виключно висновок МСЕК є хибним та таким, що не відповідає вимогам пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, оскільки таким документом є також і медичний висновок ЛКК закладу охорони здоров'я.
Відповідач при повторному перегляді рапорта зазначив, що у нього відсутні законні правові підстави звільнити позивача на підставі тих документів, які він надав до свого рапорту, оскільки згідно акту сімейно-побутових умов від 18.07.2023 встановлено наявність інших осіб, які можуть здійснювати догляд за дідусем ОСОБА_1 , а саме рідна донька ОСОБА_2 (дідусь) - ОСОБА_3 , яка зареєстрована фактично у сусідньому будинку на тій же вулиці.
Позивач в апеляційній скарзі зазначає, що відповідач не наділений повноваженнями самостійно визначати осіб, які можуть здійснювати догляд, встановлювати наявність, можлівість, ймовірність, доцільність з урахуванням відсутності законодавчого покладення на нього таких функцій. Акт сімейно-побутових умов від 18.07.2023 досліджувався судом апеляційної інстанції та є належним доказом факту здійснення догляду за ОСОБА_2 , тому твердження ВЧ НОМЕР_1 суперечать висновкам постанови від 12.11.2024.
Водночас, суд апеляційної інстанції частково задовольняючи вимоги у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2024 дійшов висновку, що відповідач рапорт позивача по суті не розглянув, тому що відмовив через відсутність медичного висновку медико-соціальної експертної комісії, який підтверджує необхідність здійснення постійного стороннього догляду для осіб віком понад 18 років. Тому, обставина для звільнення, яку зазначав позивач у рапорті (у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд) відповідачем не була досліджена і не була висвітлена, як наслідок суд апеляційної інстанції зобов'язав повторно розглянути рапорт позивача, з урахуванням висновків суду.
На виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2024, в/ч НОМЕР_1 повторно розглянув рапорт від 07.09.2023 та всі документи долучені до нього, надав їм оцінку та встановив іншу особу, яка може здійснювати догляд за ОСОБА_2 , з цієї підстави відмовив у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII.
Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі від 06.10.2025 дійшов вірного висновку щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для прийняття звіту в/ч НОМЕР_1 у справі № 480/13687/23.
Колегія суддів зазначає, що судовий контроль за виконанням судового рішення є іншим (відмінним) видом провадження, аніж позовне. З-поміж іншого, це означає, що в рамках судового контролю за виконанням судового рішення підстави і предмет позову не змінюються. До того ж, ухвала суду як результат розгляду звіту про виконання судового рішення (в рамках судового контролю) не може слугувати способом (формою) змінити (доповнити) мотиви і підстави уже ухваленого судового рішення (для виконання якого, власне, встановлено судовий контроль) та/або застосований у цьому судовому рішенні спосіб захисту порушеного права, інакше, аніж із застосуванням визначених для цього процесуальних механізмів. У вирішенні питання про затвердження звіту суб'єкта владних повноважень про виконання судового рішення потрібно враховувати зміст судового рішення, за яким встановлено судовий контроль, зокрема зважити на зміст резолютивної частини судового рішення, у якій суд, власне, визначив спосіб захисту порушеного права.
Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду від 26.11.2025 по справі №380/12153/20, що враховується судом відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Так, Другий апеляційний адміністративний суд, переглядаючи справу і вирішуючи спір по суті, результатом чого стало ухвалення постанови від 12.11.2024, зокрема у мотивувальній її частині, не розглядав питання наявності або відсутності іншої особи, яка може здійснювати догляд за ОСОБА_2 .
Колегія суддів зазначає, що доповнення судового рішення, яке набрало законної сили, новими / іншими мотивами, як і змінювати їх, у спосіб, який не передбачений процесуальним законом, не ґрунтується на законі та суперечить йому. Також слід зазначити, що призначення (мета) судового контролю за виконанням судового рішення фокусується передусім на тому, чи судове рішення було виконане, що, з-поміж іншого, охоплює питання про те, як діяв відповідач для того, щоб забезпечити виконання судового рішення, яке набрало законної сили, у зіставленні зі змістом останнього.
Отже, звітуючи про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2024 відповідач зазначив, що взяв до уваги висновки апеляційного адміністративного суду, наведені у цій постанові і навів причини/підстави відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для прийняття звіта про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2024.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 по справі № 480/13687/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді Я.В. П'янова В.Б. Русанова