29 грудня 2025 р. Справа № 520/12777/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 (суддя: Заічко О.В., м. Харків) по справі № 520/12777/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у Харківській області), в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову листом заступника начальника Головного управління ДПС у Харківській області Світлани Подсохи №110/ЗПІ/20-40-24-13-12 від 14.05.2025 в задоволенні запиту на інформацію від 12 травня поточного року щодо сплати депутатом VIII скликання Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області ОСОБА_2 відповідних податків на земельні ділянки та майно: дата набуття права: 17.07.2001 загальна площа (м2): 65951 та дата набуття права: 27.12.2001 загальна площа (м2): 28339 і дата набуття права: 08.06.2012 загальна площа (м2): 20000, а також дата набуття права: 28.08.2020 загальна площа (м2): 20000 та дата набуття права: 22.08.2024 загальна площа (м2): 20000 і дата набуття права: 22.08. 2024 загальна площа (м2):55941 та дата набуття права: 22.08.2024 загальна площа (м2): 14381, а також сільськогосподарську техніку дата набуття права: 02.11.2004 марка: Т16МГ модель: [Не застосовується рік випуску: 1988 та сільськогосподарська техніка дата набуття права: 09.10.2008 марка: ЮМЗ модель: 6АЛ рік випуску: 1981 і сільськогосподарська техніка дата набуття права: 06.11.2001 марка: ЮМЗ модель: 6КЛ рік випуску: 1986 та сільськогосподарська техніка дата набуття права: 23.12.2014 марка : МТЗ модель: 82 рік випуску: 1992 та інше інший вид майна: тракторний прицеп дата набуття права: 14.12.2016 марка: гкб-819 модель: [Не відомо] рік випуску: 1988 і інше інший вид майна: тракторний прицеп дата набуття права: 14.12.2016 марка: 2ПТС4-887Б модель: [Не відомо] рік випуску: 1988 та інше інший вид майна: тракторний прицеп дата набуття права: 14.12.2016 марка: птс-4 модель: [Не відомо] рік випуску: 1988.
- зобов'язати Головне управління ДПС у Харківській області за запитом ОСОБА_1 від 12 травня 2025 року надати інформацію, долучивши копію відповідних платіжних документів, щодо сплати депутатом VIII скликання Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області ОСОБА_2 відповідних податків на земельні ділянки та майно: дата набуття права: 17.07.2001 загальна площа (м2): 65951 та дата набуття права: 27.12.2001 загальна площа (м2): 28339 і дата набуття права: 08.06.2012 загальна площа (м2): 20000, а також дата набуття права: 28.08.2020 загальна площа (м2): 20000 та дата набуття права: 22.08.2024 загальна площа (м2): 20000 і дата набуття права: 22.08. 2024 загальна площа (м2):55941 та дата набуття права: 22.08.2024 загальна площа (м2): 14381, а також сільськогосподарську техніку дата набуття права: 02.11.2004 марка: Т16МГ модель: [Не застосовується рік випуску: 1988 та сільськогосподарська техніка дата набуття права: 09.10.2008 марка: ЮМЗ модель: 6АЛ рік випуску: 1981 і сільськогосподарська техніка дата набуття права: 06.11. 2001 марка: ЮМЗ модель: 6КЛ рік випуску: 1986 та Сільськогосподарська техніка дата набуття права: 23.12.2014 марка: МТЗ модель: 82 рік випуску: 1992 та інше інший вид майна: тракторний прицеп дата набуття права: 14.12.2016 марка: гкб-819 модель: [Не відомо] рік випуску: 1988 і інше інший вид майна: тракторний прицеп дата набуття права: 14.12.2016 марка: 2ПТС4-887Б модель: [Не відомо] рік випуску: 1988 та інше інший вид майна: тракторний прицеп дата набуття права: 14.12.2016 марка: птс-4 модель: [Не відомо] рік випуску: 1988.
В обґрунтування позовних вимог зазначає про ненадання належної відповіді на поданий запит відповідачем у порушення приписів Закону України “Про інформацію», Закону України "Про доступ до публічної інформації».
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 по справі № 520/12777/25 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Григорія Сковороди, буд. 46,м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н,61057, код ЄДРПОУ43983495) про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Позивач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин у справі та порушення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 по справі № 520/12777/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, з викладених підстав, вказує, що у оскаржуваному рішенні відсутні обґрунтування відмови позивачу відповідачем у наданні запитуваної інформації щодо можливого ненадходження коштів до місцевого та інших бюджетів, тобто наявності корупційної складової, чим порушені його права на інформацію.
Відповідач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що листом заступника начальника Головного управління ДПС у Харківській від 14.05.2025 №110/ЗПІ/20-40-24-13-12 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні запиту від 12.05.2025 № б/н (вх. ГУ ДПС № 120/ЗПІ від 12.05.2025) в частині надання запитувачу інформації щодо сплати депутатом VIII скликання Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області ОСОБА_2 відповідних податків на земельні ділянки та майно: дата набуття права: 17.07.2001 загальна площа (м2): 65951 та дата набуття права: 27.12.2001 загальна площа (м2): 28339 і дата набуття права: 08.06.2012 загальна площа (м2): 20000, а також дата набуття права: 28.08.2020 загальна площа (м2): 20000 та дата набуття права: 22.08.2024 загальна площа (м2): 20000 і дата набуття права: 22.08. 2024 загальна площа (м2):55941 та дата набуття права: 22.08.2024 загальна площа (м2):14381, а також сільськогосподарську техніку дата набуття права: 02.11.2004 марка: Т16МГ модель: [Не застосовується рік випуску: 1988 та сільськогосподарська техніка дата набуття права: 09.10.2008 марка: ЮМЗ модель: 6АЛ рік випуску: 1981 і сільськогосподарська техніка дата набуття права: 06.11.2001 марка: ЮМЗ модель: 6КЛ рік випуску: 1986 та Сільськогосподарська техніка дата набуття права: 23.12.2014 марка: МТЗ модель: 82 рік випуску: 1992 та інше інший вид майна: тракторний прицеп дата набуття права: 14.12.2016 марка: гкб-819 модель: [Не відомо] рік випуску: 1988 і інше інший вид майна: тракторний прицеп дата набуття права: 14.12.2016 марка: 2ПТС4-887Б модель: [Не відомо] рік випуску: 1988 та інше інший вид майна: тракторний прицеп дата набуття права: 14.12.2016 марка: птс-4 модель: [Не відомо] рік випуску: 1988.
Не погоджуючись з вказаною відмовою ГУ ДПС у Харківській області, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з відсутності у спірних правовідносинах порушення прав позивача.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, “на підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
“У межах повноважень» означає, що орган державної влади, його посадова особа (суб'єкт владних повноважень) зобов'язаний приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень згідно з правилом: “дозволено лише те, що передбачено законом».
“У спосіб» означає, що орган державної влади (суб'єкт владних повноважень) зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії та повинен обирати лише визначені законом засоби.
Перелічені критерії є вимогами для державних органів (їх посадових осіб), що приймають рішення або вчиняють дії, за недотримання яких несуть встановлену законом відповідальність.
За змістом абзаців першого, другого статті 32 Конституції України, ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Згідно з приписами статті 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Даючи офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України, Конституційний Суд України наголосив, що Конституцією України визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких законами України може передбачатися обмеження прав особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації, оскільки реалізація цих прав не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб, у тому числі й конституційне право особи на невтручання в її особисте і сімейне життя; збирання, зберігання, використання та поширення державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в її особисте та сімейне життя, яке допускається винятково у визначених законом випадках і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (абзац шостий пункту 4, абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини рішення від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012).
Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України, обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016).
Конституційний Суд України також зазначив, що під правомірним обмеженням конституційних прав і свобод людини і громадянина слід розуміти передбачену Конституцією України можливість втручання держави за допомогою юридичних засобів у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина, яке відповідає вимогам верховенства права, потрібності, доцільності та пропорційності у демократичному суспільстві; метою такого обмеження є охорона основоположних цінностей у суспільстві, до яких належать, зокрема, життя, свобода та гідність людини, здоров'я і моральність населення, національна безпека, громадський порядок (абзац другий пункту 6 мотивувальної частини рішення від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019).
Отже, за позицією Конституційного Суду України право особи на доступ до інформації, гарантоване статтею 34 Конституції України, не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження мають бути винятками, які передбачені законом, переслідувати одну або декілька законних цілей і бути необхідними у демократичному суспільстві. У разі обмеження права на доступ до інформації законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію вказаного права і не порушувати сутнісного змісту такого права (абзац сьомий пункту 2.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 січня 2020 року № 1-р(I)/2020).
Відповідно до статті 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Згідно зі статтею 5 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992 за № 2657-XII, кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Відповідно до частин першої, другої статті 7 Закону України "Про інформацію", право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.
Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України від 13 січня 2011 року № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації", публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 3 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації. Так, відповідно до підпункту 1 пункту 1 статті 3 Закону - право на доступ до публічної інформації гарантується обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Статтею 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію.
Згідно з частинами першою, другою статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Положеннями статті 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про доступ до публічної інформації", суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Частиною 1 ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону є:1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Згідно зі статтею 14 Закону України "Про доступ до публічної інформації", якою визначені обов'язки розпорядників інформації, розпорядники інформації зобов'язані: оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; вести облік запитів на інформацію; визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Частинами першою, другою статті 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
За приписами частини першої статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Частиною третьою статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Статтею 23 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Разом з тим, як зазначено вище, за визначенням, наведеним у статті 1 цього ж Закону, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Відповідно до приписів підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі також - ПК України), плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно зі статтею 265 ПК України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України).
В силу приписів статті 19-1 цього Кодексу, контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, до яких відносяться державні податкові інспекції:
- здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків;
- контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів;
- надають адміністративні послуги платникам податків, зборів, платежів.
З огляду на наведені правові норми, саме Головне управління ДПС у Харківській області є розпорядником запитуваної інформації, так як володіє відповідною інформацією, згідно з його компетенцією.
За змістом листа від 14.05.2025 №110/ЗПІ/20-40-24-13-12, яким Головне управління ДПС у Харківській області відмовило позивачу у задоволенні запиту від 12 травня 2025 року, запитувана позивачем інформація не може бути надана та підлягає обмеженню в доступі з метою запобігання розголошення інформації, одержаної конфіденційно, такі відомості можуть бути надані за відповідним рішенням/ухвалою суду в конкретній судовій справі; для захисту репутації прав громадянина, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, у ГУ ДПС відсутні підстави в наданні інформації стосовно гр. ОСОБА_2 , а розголошення такої інформації може завдати їй істотної шкоди платнику податків, та шкода від надання такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Разом з цим, у листі від 14.05.2025 №110/ЗПІ/20-40-24-13-12 зазначено, що станом на дату надання відповіді ГУ ДПС не отримувало від гр. ОСОБА_2 дозволу щодо розголошення відповідної інформації, що позивачем під час розгляду справи не спростовано.
Надаючи оцінку правомірності відмови Головного управління ДПС у Харківській області у наданні інформації та копії документів, які запитувалися позивачем, колегія суддів звертає увагу на таке.
Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про інформацію", податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.
Згідно з підпунктом 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 ПК України, платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов'язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами.
За змістом абзацу першого підпункту 21.1.6 пункту 21.1 статті 21 ПК України, посадові та службові особи контролюючих органів зобов'язані не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи.
Пунктом 70.1 статті 70 ПК України визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, формує та веде Державний реєстр фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр).
Згідно з приписами пункту 70.3 статті 70 ПК України, до інформаційної бази Державного реєстру включаються такі дані про фізичних осіб, зокрема: джерела отримання доходів; об'єкти оподаткування; сума нарахованих та/або отриманих доходів; сума нарахованих та/або сплачених податків; інформація про податкову знижку та податкові пільги платника податків.
За змістом підпункту 70.15.2 пункту 70.15 статті 70 ПК України, відомості з Державного реєстру є інформацією з обмеженим доступом.
Як вбачається з матеріалів справи, у запиті від 12.05.2025 позивач просив надати інформацію щодо подання податкової звітності та сплати податків депутатом VIII скликання Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області ОСОБА_2 .
Отже, запитувана позивачем інформація є інформацією з обмеженим доступом (конфіденційною інформацією), а особа, якої ця інформація стосується, має право на її нерозголошення, проте, крім випадків, коли це прямо передбачено законами.
Один із таких випадків встановлено статтею 29 Закону України “Про інформацію», частиною першою якої передбачено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.
З урахуванням положень частини другої статті 29 цього Закону предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Тобто, перелік видів інформації, що може бути предметом суспільного інтересу, не є вичерпним.
Зі змісту запиту позивача від 12.05.2025 судом установлено, що позивачем в обґрунтування вимог про надання інформації щодо подання податкової звітності та сплати податків ОСОБА_2 не наведено жодних обставин, які б свідчили про те, що така інформація становить суспільний інтерес, який переважає право на приватність.
Водночас, у запиті від 12.05.2025 позивачем не обґрунтовано, що поширення такої інформації має бути здійснене в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, що, відповідно до частини другої статті 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації", є підставою для поширення відповідної інформації без згоди особи.
З урахуванням викладеного у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що відмова ГУ ДПС у Харківській області у задоволенні запиту ОСОБА_1 від 12.05.2025 на підставі пункту 2 частини другої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» є правомірною.
Відтак, за встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ..
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України відсутні.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 по справі № 520/12777/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова