29 грудня 2025 р. Справа № 440/5619/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Бюро економічної безпеки України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 (суддя Петрова Л.М.; м. Полтава) по справі № 440/5619/25
за позовом ОСОБА_1
до Бюро економічної безпеки України
про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Бюро економічної безпеки України (далі по тексту - відповідач, БЕБ), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу при звільненні одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний з 27 повних календарних років служби відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
- стягнути з Бюро економічної безпеки України на користь ОСОБА_1 868 110 гривень одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний з 27 повних календарних років служби відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», як різниці між сумою, на яку позивач має право, та виплаченою сумою 03.03.2025;
- визнати протиправною бездіяльність Бюро економічної безпеки України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток за період з 09.07.2024 по 03.03.2025;
- зобов'язати Бюро економічної безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток за період з 09.07.2024 по 03.03.2025, з урахуванням вже виплаченої суми 03.03.2025.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він проходив службу в БЕБ України та при звільненні мав право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 27 календарних років служби, а також грошової компенсації за невикористані ним календарні дні щорічної відпустки за період з 09.07.2024 по 03.03.2025. Однак, у виплаті вищевказаних коштів позивачу було відмовлено. Позивач вважає, що бездіяльність посадових осіб БЕБ України щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, в частині невиплати одноразової грошової допомоги та грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної відпустки є протиправною, у зв'язку із чим звернувся до суду за захистом своїх прав.
Полтавський окружний адміністративний суд, рішенням від 25 червня 2025 року, задовольнив позов ОСОБА_1 .
Визнав протиправною бездіяльність Бюро економічної безпеки України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний з 27 повних календарних років служби відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Зобов'язав Бюро економічної безпеки України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний з 27 повних календарних років служби відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з урахуванням проведених виплат.
Визнав протиправною бездіяльність Бюро економічної безпеки України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період з 09.07.2024 по 03.03.2025.
Зобов'язав Бюро економічної безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період з 09.07.2024 по 03.03.2025, з урахуванням проведених виплат.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 у справі № 440/5619/25 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач послався на те, що висновок суду першої інстанції про те, що позивач не отримав грошову допомогу, а тому не набув права на отримання одноразової грошової допомоги під час попереднього звільнення з ДФС, а тому має право на таку виплату при повторному звільненні, є помилковим та не ґрунтується на належному застосуванні норм матеріального права. Вказав, що наявність у ОСОБА_1 24 років календарної вислуги на дату звільнення з ДФС України та формулювання наказу від 19.11.2021 № 1482-о «Про звільнення працівників податкової міліції» - «звільнений до запасу Збройних Сил України» - свідчать, що він набув право на отримання одноразової грошової допомоги ще при попередньому звільненні. У свою чергу, чинне законодавство передбачає обмеження виплати повторної допомоги саме у випадку набуття, а не реалізації права, і відсутність звернення за виплатою не породжує права на нову допомогу за той самий період служби. Отже, при повторному звільненні з БЕБ 03.03.2025 позивач не може повторно отримати одноразову грошову допомогу за попередній стаж служби, адже вже набув на неї право при звільненні з ДФС 19.11.2021.
Також відповідач вважає помилковими висновки суду першої інстанції в частині вимог позивача, що стосуються виплати компенсації за невикористані відпустки. З посиланням на приписи Положення про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України від 29 листопада 2022 р. № 1333, відповідач зазначив, що право на отримання грошової компенсації гарантується особам, які мають спеціальні звання БЕБ, які звільняються, виключно за відпустку, яку ними не використано саме в році звільнення. Це законодавче формулювання прямо вказує на спеціальність відповідного регулювання, а отже, унеможливлює автоматичне застосування норм загального трудового права, в тому числі КЗпП України та Закону України «Про відпустки».
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Бюро економічної безпеки України та у зв'язку з набранням чинності Положення про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.11. 2022 р. № 1333, наказом БЕБ від 01.12.2022 № 606-к ОСОБА_1 присвоєно спеціальне звання середнього начальницького складу - «лейтенант Бюро економічної безпеки України».
Згідно з наказами БЕБ від 14.02.2024 № 24 «Про затвердження та введення в дію структури центрального апарату Бюро економічної безпеки України» (із змінами, внесеними наказом БЕБ від 25.03.2024 № 54 «Про внесення змін до структури центрального апарату Бюро економічної безпеки України») та від 02.05.2024 № 6-ф «Про введення в дію змін у штатному розписі Бюро економічної безпеки України на 2024 рік» посада яку займав ОСОБА_1 скорочена, у зв'язку з проведенням організаційно-штатних заходів.
У зв'язку із скороченням штату та посади позивача, на які він перебував до звільнення, та його відмовою із запропонованою посадою, наказом БЕБ від 03.03.2025 № 43-к/ДСК-ДП позивача було звільнено із займаної посади.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу при звільненні одноразової грошової допомоги та компенсації за невикористані ним календарні дні щорічної відпустки, звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи вимоги позивача суд першої інстанції виходив з того, що позивач не набув права на отримання одноразової грошової допомоги при попередньому звільненні зі служби, а тому є особою, виняток для яких встановлено положеннями статті 9 Закону № 2262-ХІІ та пункту 10 Порядку № 393, тобто має право на таку виплату при повторному спірному звільненні.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що у випадку звільнення осіб, що мають спеціальні звання БЕБ, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами частини першої статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини третьої статті 30 Закону України "Про Бюро економічної безпеки України" № 1150-ІХ (далі - Закон № 1150-ІХ) пенсійне забезпечення осіб, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII).
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі по тексту - Закон України №2262-ХІІ, положення Закону наведені у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом «б» частини першої статті 1-2 Закону України №2262-ХІІ право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань.
Положеннями статті 9 Закону України № 2262-ХІІ визначено підстави та категорію осіб, яким передбачено виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з розрахунку місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України № 2262-ХІІ особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державним бюро розслідувань, Національним антикорупційним бюро України, Службою судової охорони, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання (частина четверта статті 9 Закону України №2262-ХІІ).
Згідно з частиною шостої статті 9 Закону України №2262-ХІІ особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, у разі повторного їх звільнення зі служби одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», визначений постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17.07.1992 №393 (далі по тексту - Постанова Кабінету Міністрів України № 393, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 10 Порядку № 393 поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державного бюро розслідувань, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, особам начальницького складу Національного антикорупційного бюро, особам із спеціальними званнями Бюро економічної безпеки:
які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.
З системного правового аналізу вказаних норм випливає, що у разі повторного звільнення особи, яка має право на пенсію за цим Законом, зі служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби.
Водночас, положеннями статті 9 Закону України №2262-ХІІ та пункту 10 Постанови Кабінету Міністрів України №393 встановлено виняток, за умови якого повторно звільненій зі служби особі, яка має право на призначення пенсії за Законом України №2262-ХІІ виплачується одноразова грошова допомога з урахуванням періоду попередньої служби, як то ненабуття права на отримання такої грошової допомоги при попередньому звільненні зі служби.
При цьому, законодавство, що регулює спірні правовідносини не містить будь-яких винятків щодо осіб, які реалізували чи не реалізували своє право на отримання означеної допомоги. Ключовим критерієм для отримання цієї допомоги при повторному звільненні є виключно обставина ненабуття права на отримання допомоги при попередньому звільненні. Крім того, зі змісту частини шостої статті 9 Закону № 2262 слідує, що встановлення факту набуття права на отримання грошової допомоги при попередньому звільненні необхідно аналізувати за законодавством, яке діяло при попередньому звільненні.
Аналогічні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25 жовтня 2018 року у справі № 552/4468/17, від 11 березня 2020 року у справі №817/1642/16, від 18 квітня 2022 року у справі № 440/1620/19, від 14 грудня 2022 року у справі №340/618/21.
Відповідно, предметом доказування у цій справі є набуття позивачем права на отримання одноразової грошової допомоги за статтею 9 Закону України № 2262-ХІІ при звільненні його з податкової міліції з 19.11.2021.
Відповідно до п. 357.2 ст. 357 Податкового кодексу України, пенсійне забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції здійснюється у порядку, встановленому законом для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ.
Відповідно до статті 9 Закону України №2262-ХІІ (у редакції, чинній на момент звільнення позивача з податкової міліції у 2021 році) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за службовою невідповідністю, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, не виплачується. Одноразова грошова допомога також не виплачується військовослужбовцям, звільненим з військової служби на підставах, визначених пунктами 2-4 частини другої статті 36 (крім випадків звільнення у зв'язку з виявленням однієї з підстав, зазначених у пунктах 1 і 9 частини другої статті 31) Закону України "Про розвідку".
Згідно з пунктом 10 Постанови Кабінету Міністрів України №393 (у редакції, чинній на момент звільнення позивача з податкової міліції у 2021 році) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби:
які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Отже, враховуючи наведені вище норми, в контексті спірних правовідносин у цій справі однією з основних підстав для набуття права на одноразову грошову допомогу при звільненні є підстава звільнення особи зі служби.
Як свідчать матеріали справи, позивач відповідно до наказу Державної фіскальної служби України від 19.11.2021 № 1482-о був звільнений з посади за пунктом 64 підпунктом «з» (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української PCP від 29 липня 1991 року № 114 із змінами і доповненнями, до Бюро економічної безпеки України.
Таким чином, звільняючись зі служби в податковій міліції з 19.11.2021 на підставі пункту 64 «з» Положення № 114, позивач не набув права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки вказана підстава звільнення зі служби не була передбачена приписами ст. 9 Закону України №2262-ХІІ та п. 10 постанов Кабінету Міністрів України № 393.
Також до Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 413 від 12.06.2013, підстава звільнення позивача не відноситься.
Враховуючи викладене, доводи відповідача про те, що позивач при звільнені зі служби в податковій міліції у 2021 році набув право на одноразову грошову допомогу передбачену Законом України № 2262-ХІІ, оскільки мав необхідну вислугу років, є помилковими.
Факт не отримання позивачем одноразової вихідної допомоги при звільненні з органів внутрішніх справ в 2021 році також підтверджується долученим до матеріалів справи грошовим атестатом позивача.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки позивач при звільненні зі служби в податковій міліції не набув права на отримання одноразової грошової допомоги, то при повторному звільненні зі служби в Бюро економічної безпеки України він набуває право на отримання одноразової грошової допомоги з урахуванням періоду попередньої служби в органах внутрішніх справи та податковій міліції.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати при звільненні одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний з 27 повних календарних років служби відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та зобов'язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний з 27 повних календарних років служби відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Переглянувши рішення суду першої інстанції в частині вимог позивача про здійснення нарахування та виплатити грошової компенсації за невикористані ним календарні дні щорічної відпустки за період з 09.07.2024 по 03.03.2025, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Закон України від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
При цьому варто відзначити, що станом на момент виникнення спірних правовідносин та ухвалення цього рішення в Україні діє правовий режим воєнного стану.
Особливості організації трудових відносин в умовах цього стану визначено Законом України від 15 березня 2022 року № 2136-IX "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".
Положеннями абзацу четвертого частини першої статті 12 вказаного закону встановлено, що у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки».
Закон України «Про Бюро економічної безпеки України» (далі - Закон №1150-IX) визначає правові основи організації та діяльності Бюро економічної безпеки України.
Відповідно до статті 1 Закону №1150-ІХ Бюро економічної безпеки України - це центральний орган виконавчої влади, на який покладаються завдання щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави. Відповідно до покладених завдань Бюро економічної безпеки України виконує правоохоронну, аналітичну, економічну, інформаційну та інші функції. Діяльність Бюро економічної безпеки України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.
Закон України "Про центральні органи виконавчої влади", інші закони, що регулюють діяльність органів виконавчої влади, а також Закон України "Про державну службу" застосовуються до Бюро економічної безпеки України та його працівників у частині, що не суперечить цьому Закону.
Правову основу діяльності Бюро економічної безпеки України становлять Конституція України, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цей Закон та інші закони України, а також прийняті відповідно до них нормативно-правові акти.
Згідно статті 14 Закону №1150-ІХ Бюро економічної безпеки України є юридичною особою публічного права та здійснює свої повноваження через центральний апарат і територіальні управління. Територіальні управління Бюро економічної безпеки України є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
Згідно з частиною першою статті 19 Закону №1150-IX до працівників Бюро економічної безпеки України належать особи, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб, які мають спеціальні звання, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір з Бюро економічної безпеки України.
Відповідно до частини другої статті 19 Закону №1150-IX служба в Бюро економічної безпеки України є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Бюро економічної безпеки України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 19 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» трудові відносини працівників Бюро економічної безпеки України регулюються цим Законом, законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами. На державних службовців Бюро економічної безпеки України поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Бюро економічної безпеки України відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
Призначення на посаду державної служби в Бюро економічної безпеки України може здійснюватися на підставі контракту про проходження служби, який укладається на підставах і в порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Порядок проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.
На осіб, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, поширюється Дисциплінарний статут Національної поліції України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.
Закон № 1150-IX, який визначає правові основи організації та діяльності Бюро економічної безпеки України, не містить спеціальних норм щодо надання відпусток чи виплати компенсацій за невикористані дні відпусток при звільненні осіб рядового та начальницького складу ДБР. Водночас цей Закон встановлює, що проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, визначається, зокрема, Положенням про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Положення про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, було затверджено постановою Кабінету Міністрів України №1333 від 29.11.2022 (далі - Положення № 1333).
Зазначені нормативно-правові акти є спеціальними щодо КЗпП України та Закону №504/96-ВР, які регулюють трудові відносини підприємств з працівниками в загальному порядку.
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, зокрема і в подібних категоріях справ, про те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі.
Аналізуючи Положення № 1333 в розрізі питання надання відпусток та виплат компенсації за невикористані дні відпусток особам рядового і начальницького складу ДБР при звільненні, колегія суддів звертає увагу на таке.
Так, розділом «Відпустки» Положення №1333 визначено, що особам, які мають спеціальні звання БЕБ, надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Положенням.
Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток надаються відповідно до законодавства про відпустки.
Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, становить 30 календарних днів. Під час визначення тривалості щорічної основної відпустки, що надається особам, які мають спеціальні звання БЕБ, святкові та неробочі дні не враховуються.
За кожний повний календарний рік вислуги років, який обчислюється відповідно до вимог пункту 35 цього Положення, після досягнення п'ятирічного стажу служби особі, яка має спеціальні звання БЕБ, надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.
Щорічна основна відпустка надається протягом календарного року.
Щорічна відпустка на прохання особи, яка має спеціальні звання БЕБ, може бути поділена на частини за умови, що основна її безперервна частина становить не менше 10 календарних днів.
Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між особою, яка має спеціальне звання БЕБ, і відповідним керівником, який зобов'язаний письмово повідомити такій особі про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком строку.
Тривалість щорічної основної відпустки у році початку служби обчислюється з розрахунку 1/12 тривалості відпустки, на яку має право особа, яка має спеціальне звання БЕБ, за кожний повний місяць служби до кінця календарного року.
За не використану в році звільнення відпустку особі, яка має спеціальне звання БЕБ, яка звільняється з БЕБ, виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.
Особі, яка має спеціальне звання БЕБ, яка звільняється із служби, крім особи, яка звільняється за станом здоров'я та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційно-штатних заходів, надається за її бажанням щорічна основна відпустка з розрахунку 1/12 тривалості відпустки, на яку вона має право згідно з цим Положенням, за кожний повний місяць служби у році звільнення, пропорційно відпрацьованому часу.
У разі звільнення особи, яка має спеціальне звання БЕБ, до закінчення календарного року, за який вона вже використала щорічну основну та щорічну додаткову відпустки, проводиться відрахування грошового забезпечення, нарахованого та виплаченого за частину чергової відпустки, наданої за невідпрацьований період календарного року.
Відкликання особи, яка має спеціальне звання БЕБ, із щорічної основної відпустки керівником, який її надав, допускається лише у разі службової необхідності. Невикористана частина щорічної основної відпустки за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог законодавства про відпустки.
Особі, яка має спеціальне звання БЕБ, що захворіла під час щорічної основної відпустки або щорічної додаткової відпустки, строк зазначеної відпустки продовжується наказом щодо особового складу після її одужання керівника, який надав відпустку, на кількість невикористаних днів відпустки відповідно до листків непрацездатності.
Аналізуючи зміст наведених правових норм колегія суддів зазначає, що Закон №1150-ІХ не визначає умови надання, тривалість та порядок виплати компенсації у разі невикористання днів щорічних основних та додаткових відпусток особами рядового і начальницького складу Бюро економічної безпеки України, а натомість передбачає, що такі особи користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.
У свою чергу, Положення № 1333 встановлює спеціальні правила щодо надання відпусток особами, які мають спеціальні звання БЕБ, зокрема, щорічних основних відпусток, які надаються протягом календарного року та можуть бути поділені на частини за певних умов.
Однак, якщо особи, які мають спеціальні звання БЕБ, не реалізували своє право на щорічні основні та щорічні додаткові відпустки протягом встановленого строку, Положення № 1333 не передбачає їх анулювання по закінченню зазначеного строку. У ньому також немає застережень про те, що невикористання відпусток протягом встановленого строку позбавляє таких осіб права на отримання компенсації за всі невикористані дні відпусток, навіть якщо відпустки не були використані у перенесений період.
Навпаки, Положення № 1333 допускає можливість перенесення невикористаної частини щорічної основної відпустки за згодою сторін на інший період або продовження такої відпустки через хворобу, з додержанням вимог законодавства про відпустки, що свідчить про гнучкий підхід законодавця до питання перенесення невикористаних відпусток і визнання можливості накопичення відпусток для осіб, які не змогли реалізувати своє право на відпочинок вчасно.
Пункт 69 Положення № 1333, на застосуванні якого наполягає скаржник, вказує на компенсацію за невикористану відпустку в році звільнення. Однак, це не означає, що особа наділена правом отримати компенсацію лише за відпустку, яка була «надана» в році звільнення, як стверджує скаржник. Важливо розуміти, що йдеться саме про «невикористану» в році звільнення відпустку. Тобто, якщо на момент звільнення у працівника накопичилися дні невикористаної відпустки за попередні роки, можна припустити, що вони підлягають компенсації, адже формально залишаються невикористаними і перебувають у розпорядженні особи на момент звільнення.
Попри це, варто відзначити, що Положення № 1333 хоча й передбачає право на отримання компенсації за невикористану відпустку в році звільнення, воно все ж не містить чітких норм, які б регулювали порядок виплати компенсації за дні відпустки, які не були використані в попередні роки.
Недостатня чіткість спеціального законодавства у спірному питанні призводить до ситуації правової невизначеності, яку, за загальним правилом, у тому числі з урахуванням позицій, сформульованих Європейським судом з прав людини, потрібно тлумачити на користь працівника.
Стаття 45 Конституції України гарантує кожному, хто працює, право на відпочинок. Така конституційна гарантія створює для роботодавця безумовний обов'язок забезпечити реалізацію права працівника на відпочинок не лише шляхом його декларування (як, наприклад, затвердження графіків відпусток), а й через безпосереднє видання наказів про відпустку у передбачений законодавством спосіб та термін.
Невиконання роботодавцем цього обов'язку з будь-яких причин, не може створювати для працівника негативні наслідки, зокрема щодо позбавлення гарантованих Конституцією України днів відпочинку під час оплачуваної щорічної відпустки. Для забезпечення дотримання цієї конституційної гарантії законодавець передбачив можливість перенесення відпусток на інший період або компенсації у вигляді грошових виплат.
З огляду на те, що спеціальне законодавство, яке регулює умови грошового забезпечення осіб, які мають спеціальне звання БЕБ, не містить чіткої регламентації питання невикористаних днів відпустки за попередні роки, колегія суддів підтримує висновки суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин норм загального трудового законодавства, зокрема КЗпП України та Закону №504/96-ВР.
У зв'язку з цим, доводи апеляційної скарги про те, що Положення № 1333 повністю врегульовує питання компенсації невикористаних відпусток для осіб, які мають спеціальне звання БЕБ, а норми загального трудового законодавства не можуть застосовуватися при вирішенні цих правовідносин, є помилковими.
Згідно з правилами частини першої статті 83 КЗпП України та частини першої статті 24 Закону №504/96- ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
За такого правового регулювання та обставин справи, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, що позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток за період з 09.07.2024 по 03.03.2025, з урахуванням здійснених виплат.
Подібний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин застосував Верховний Суд у постановах від 04 лютого 2021 року у справі №160/5393/19, від 11 лютого 2021 року у справі № 300/598/20, від 31 березня 2021 року у справі №320/3843/20 та від 19.01.2021 року у справі №160/10875/19, від 14 листопада 2024 року у справі № 420/3971/23 та у справі № 380/16768/22 та інших.
Як зазначалося, особи, які мають спеціальне звання БЕБ, користуються соціальними гарантіями, передбаченими для працівників поліції відповідно до Закону №580-VIII. Застосований підхід при вирішенні питання наявності/відсутності права осіб, які мають спеціальне звання БЕБ, на компенсацію невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за попередні роки перед звільненням узгоджує це право із соціальним гарантіями, якими особи, які мають спеціальне звання БЕБ, мають право користуватися нарівні з працівниками поліції відповідно до Закону №580-VIII. Однією з таких гарантій є право на відпустки та компенсації за всі не використані під час проходження служби дні щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ..
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу Бюро економічної безпеки України - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 по справі № 440/5619/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко