29 грудня 2025 р. Справа № 480/10471/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 (суддя Павлічек В.О.; м. Суми) по справі № 480/10471/24
за позовом ОСОБА_1
до Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі по тексту - відповідач), в якій, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу при звільненні зі служби грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2022 роки, а також 2024 рік в загальній кількості 112 днів;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2022 роки, а також 2024 рік в загальній кількості 112 днів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Сумський окружний адміністративний суд, рішенням від 10 липня 2025 року, задовольнив позов ОСОБА_1 ..
Визнав протиправною бездіяльність Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні зі служби грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2022 роки, а також за 2024 рік.
Зобов'язав Міжрегіональний центр швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій (вул. Маяковського, 64, м. Ромни, Сумська область, 42001, код ЄДРПОУ 33219415) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2022 роки, а також за 2024 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби цивільного захисту - 09.08.2024 року.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати повністю рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 та ухвалити нове судове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилався на те, що компенсація особі, яка проходить службу цивільного захисту, за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій не передбачена. Додаткова відпустка учасникам бойових дій, що визначена ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», не належить до щорічних відпусток, а є пільгою, гарантованою державою (п.12. ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»). У зв'язку з цим на додаткову відпустку учасникам бойових не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток, у тому числі щодо поділу на частини, перенесення на інший період та виплати грошової компенсації під час звільнення.
Також відповідач посилається на пропуск позивачем встановленого законодавством строку звернення до суду з цим позовом. Вказує, що наказ МЦШР № 416 від 09.08.2024 “Про виключення із списків особового складу центру ОСОБА_1 » містив всю інформацію щодо виплат позивачу у зв'язку із звільненням. З наказом позивач був ознайомлений 09.08.2024, про що свідчить його підпис. Розрахунковий лист позивачу ПАТ АБ “УКРГАЗБАНК» надіслав у мобільному додатку «EKO-BANK», про що свідчить відповідь ПАТ АБ “УКРГАЗБАНК» від 26.12.2024 за вихідним номером 5-304/18/209/2024. Вважає, що про можливе порушення свого права позивач дізнався саме 09.08.2024. Але з позовною заявою звернувся до суду через систему "Електронний суд" лише 05.12.2024, тобто із порушенням встановленого тримісячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 Кодексу законів про працю України.
Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав.
Судом встановлено, що відповідно до посвідченням серії НОМЕР_2 від 25.06.2015 року позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 6).
Відповідно до довідки Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 28.11.2024 року № 746, позивач проходив службу в Міжрегіональному центрі швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій з 16.07.1999 по 09.08.2024 року (а.с. 7).
Відповідно до копії наказу Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 09.08.2024 року № 416, ОСОБА_1 , начальника відділу матеріально-технічного забезпечення, підполковника служби цивільного захисту, звільненого зі служби цивільного захисту (у зв'язку із скороченням штату), відповідно до наказу ДСНС України від 30.07.2024 №534 «Про звільнення осіб начальницького складу» наказано вважати таким, що здав справи та посаду 09 серпня 2024 року, зняти з усіх видів забезпечення, виключити зі списків особового складу центру та кадрів ДСНС України та направити для постановки на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8).
Відповідач при звільненні позивача з військової служби не виплатив останньому компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2022 роки, а також 2024 рік, що стало підставою звернення позивача до суду з цим позовом.
Задовольняючи вимоги позивача чуд першої інстанції виходив з того, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України “Про відпустки» № 504/96-ВР та пункту 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ, тому дійшов висновку, що у позивача наявне права на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
На підставі пункту 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються пільги (серед іншого) з використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Разом з тим, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Проходження служби цивільного захисту врегульовано главою 23 Кодексу цивільного захисту України.
Соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів та підрозділів цивільного захисту передбачено глави 24 Кодексу цивільного захисту України.
Так, статтею 115 глави 24 цього Кодексу передбачено що держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів та підрозділів цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Згідно з частиною першою статті 125 Кодексу цивільного захисту України держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 129 Кодексу цивільного захисту України особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту мають право на такі види відпусток: 1) щорічна основна відпустка; 2) додаткова відпустка у зв'язку з навчанням; 3) творча відпустка; 4) інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 5) соціальні відпустки.
Частиною шістнадцятою статті 129 Кодексу цивільного захисту України визначено, що особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту додаткова відпустка у зв'язку з навчанням, творча відпустка та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші види відпусток надаються на підставах та в порядку, визначених законодавством.
Вказані норми кореспондуються з приписами Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 №593 (далі - Положення №593).
Так, пунктом 137 Положення № 593 особи рядового і начальницького складу мають право на такі види відпусток, зокрема інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються особам рядового і начальницького складу на підставах та в порядку, встановленому законодавством (пункт 148 Положення №593).
Таким чином, особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту мають право на інші додаткові відпустки, які передбачені законодавством та надаються на підставах та в порядку, визначених законодавством.
У рік звільнення із служби особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту в разі невикористання ними щорічних основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також додаткової відпустки особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, у тому числі за не використані дні щорічних відпусток у минулі роки (частина 25 статті 129 Кодексу цивільного захисту України).
Отже, у випадку звільнення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - учасників бойових дій - їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та статтею 12 Закону №3551-ХІІ.
Позивач зазначає, а відповідачем не заперечується, що ОСОБА_1 при звільненні не виплачена грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій за період з 2015 по 2022 роки, а також 2024 рік в загальній кількості 112 днів.
З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у позивача наявне права на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та наявності підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо доводів відповідача стосовно пропуску позивачем встановленого ст. 233 КЗпП України строку звернення до суду з цим позовом колегія суддів зазначає таке.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частинами другою та третьою статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
У постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов'язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ) запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення частини другої статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Закон України №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
Колегія суддів враховує, що питання стосовно правил застосування частини другої статті 233 КЗпП України за подібних обставин було предметом розгляду Верховним Судом у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23.
У вказаній постанові Судова палата дійшла висновку, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Отже, строк звернення до суду з цим позовом становить три місяці і перебіг цього строку починається з дня, коли особа одержала письмове повідомлення про суми, нараховані і виплачені при звільненні.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Як свідчать матеріали справи, з ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом 05.12.2024 року.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 а було залишено без руху та встановлено строк для усунення її недоліків, шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою, у якій зазначити поважні причини пропуску такого строку та доказів поважності причин пропуску такого строку.
Представником позивача через систему "Електронний суд" було подано до Сумського окружного адміністративного суду заяву про усунення недоліків, в якій він просив суд поновити ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду з цим позовом, з посиланням на відповідні обставини.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року задоволено клопотання представника позивача щодо поновлення позивачу пропущеного строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 процесуальний строк звернення до Сумського окружного адміністративного суду із позовом, відкрито провадження у справі, призначено її до розгляду та встановлено строк відповідачу для подання відзиву на позовну заяву.
Копію зазначеної ухвали відповідач отримав в електронному кабінету підсистеми "Електронний суд" 21.12.2024.
Відповідно до частин першої - третьої статті 293 КАС України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд апеляційної інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.
У постанові від 26 червня 2019 року у справі №826/13505/18 Верховний Суд зазначив, що за змістом частини другої статті 293 КАС України окремо оскаржені в апеляційному порядку можуть бути виключно ухвали, можливість оскарження яких прямо передбачена в процесуальному законі.
У постанові від 12 березня 2024 року у справі №640/12926/20 Верховний Суд також зазначив, що процесуальний закон закріпив два окремі юридичних механізми оскарження ухвал суду першої інстанції: окремо від рішення суду щодо ухвал, перелік яких визначено у статті 294 КАС України та шляхом включення заперечень до апеляційної скарги на рішення щодо ухвал, які не визначені у статті 294 КАС України. Верховний Суд зауважив, що стаття 293 КАС України містить застереження щодо неможливості (не допущення) оскарження ухвал окремо від рішення суду, які відсутні у переліку, передбаченому статтею 294 КАС України.
Статтею 294 КАС України визначено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, серед яких відсутні такі ухвали суду як про поновлення строку звернення до суду та/або відмови у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
Відповідно, виключно шляхом викладення заперечень на такі ухвали суду в апеляційній скарзі безпосередньо на рішення суду заявник вправі вимагати перегляду відповідних висновків. Іншого порядку КАС України не передбачає.
Про це також зазначав Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №200/11827/19-а.
Варто зазначити, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має повноваження скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. Підстави для ухвалення такого рішення встановлені статтею 319 КАС України.
Отже, у випадку визнання апеляційним судом обґрунтованими заперечень, викладених в апеляційній скарзі на рішення суду, щодо ухвали суду, якою поновлено строк звернення до суду та/або відмовлено у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, суд апеляційної інстанції має надати оцінку законності такої ухвали суду і за наявності підстав скасувати рішення суду першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та залишити позовну заяву без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 КАС України.
Аналогічний правовий підхід до застосування вказаних норм процесуального права викладено Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2025 року (справа № 320/3570/22).
Разом з тим, апеляційна скарга відповідача не містить заперечень на ухвалу суду першої інстанції від 20 грудня 2024 року, якою задоволено заяву представника позивача про поновлення строку звернення до суду.
За таких обставин, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для надання правової оцінки висновкам суду першої інстанції, викладеним в ухвалі від 20.12.2024, у зв'язку з чим колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача в частині, що стосуються пропуску позивачем строку звернення до суду, адже такий строк був поновлений судом першої інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 по справі № 480/10471/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко