Справа №500/5552/25
30 грудня 2025 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про зобов'язання вчинити певні дії, в якій просить:
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до загального трудового стажу періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 25.12.1985: протягом листопада 2008 року; протягом січня 2021 року; а також з 08.06.2015 по 13.05.2016, з 16.05.2016 по 20.04.2017, з 10.07.2017 по 15.06.2018, з 18.06.2018 по 27.05.2019, з 27.06.2019 по 19.07.2019 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 08.06.2015, призначивши пенсію за віком та виплату недоплачених сум пенсії.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся із заявою №1835 від 03.09.2025 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про призначення пенсії за віком, у відповідності до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком (рішення від 21.08.2025 17261/03-16, супровідна від 15.09.2025 1900-0206-5/43058 та рішення від 11.09.2025 23196/03-16, супровідна від 15.09.2025 1900-0206-5/43057), мотивуючи: "Страховий стаж становить 30 р. 4 м. 25 д." та "Страховий стаж становить 30 років 10 місяців 09 днів. До страхового стажу не враховано періоди роботи: згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 25.12.1985: протягом листопада 2008 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про сплату страхових внесків; протягом січня 2021 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про нарахування доходу та сплату страхових внесків; з 08.06.2015 по 13.05.2016, з 16.05.2016 по 20.04.2017, з 10.07.2017 по 15.06.2018, з 18.06.2018 по 27.05.2019, з 27.06.2019 по 19.07.2019, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 від 08.06.2015, на території російської федерації, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. В зв'язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991".
Позивач не погоджується з таким рішенням відповідача, та вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області протиправно не зарахувало до його трудового стажу вищенаведені періоди роботи, у зв'язку з чим не призначено пенсію за віком, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою суду від 20.11.2025 залучено до участі у справі №500/5552/25 в якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (місцезнаходження: вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, Миколаївська область, 54008, код ЄДРПОУ: 13844159).
Продовжено процесуальний строк розгляду адміністративної справи №500/5552/25.
Надіслано Головному управлінню Пенсійного фонду України в Миколаївській області копію позовної заяви з додатками, встановивши строк для подання відзиву на позов - п'ятнадцять днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Продовжено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Тернопільській області строк для подання відзиву на позовну заяву.
26.11.2025 від Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
В заперечення вказує, що 03.09.2025 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області прийняло рішення №192150006927 від 11.09.2025 про відмову у призначені пенсії за віком. Вік позивача на момент звернення до пенсійного органу - 60 років, страховий стаж - 30 років 10 місяців 09 днів.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
До страхового стажу не враховано:
- періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 25.12.1985. Протягом листопада 2008 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про сплату страхових внесків; протягом січня 2021 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про нарахування доходу та сплату страхових внесків;
- з 08.06.2015 по 13.05.2016, з 16.05.2016 по 20.04.2017, з 10.07.2017 по 15.06.2018, з 18.06.2018 по 27.05.2019, з 27.06.2019 по 19.07.2019, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 08.06.2015, на території російської федерації, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. В зв'язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991.
Враховуючи вищезазначене, пенсійним органом прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
05.12.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.
З посиланням на положення чинного пенсійного законодавства України зазначає, що за результатом розгляду документів, доданих позивачем до заяви від 03.09.2025 встановлено наступне.
До страхового стажу позивача не враховано періоди роботи:
згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 25.12.1985:
- протягом листопада 2008 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про сплату страхових внесків;
- протягом січня 2021 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про нарахування доходу та сплату страхових внесків;
з 08.06.2015 по 13.05.2016, з 16.05.2016 по 20.04.2017, з 10.07.2017 по 15.06.2018, з 18.06.2018 по 27.05.2019, з 27.06.2019 по 19.07.2019, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_4 від 08.06.2015, на території російської федерації, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. В зв'язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991.
Відтак, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 11.09.2025 №192150006927 прийняте за принципом екстериторіальності про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 32 роки, є правомірним та законним.
Враховуючи наведене відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Суд, дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Як слідує з матеріалів справи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неодноразово звертався до територіального органу Пенсійного фонду України із заявами про призначення пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Так заява позивача від 14.08.2025 №1649 розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області і 21.08.2025 прийнято рішення №192150006927 (від 21.08.2025 17261/03-16) про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зі змісту цього рішення видно, що відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, в період з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Вік заявника 60 років. Страховий стаж особи становить 30 р. 4 м. 25 д. За результатом розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу враховано всі періоди трудової діяльності.
Про вказане рішення позивача повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 15.09.2025 1900-0206-5/43058.
За результатом поданої заяви №1835 від 03.09.2025 позивачу рішенням від 11.09.2025 №192150006927 (від 11.09.2025 23196/03-16) Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 32 роки.
Страховий стаж становить 30 років 10 місяців 09 днів.
До страхового стажу не враховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 25.12.1985 протягом листопада 2008 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про сплату страхових внесків; протягом січня 2021 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про нарахування доходу та сплату страхових внесків; з 08.06.2015 по 13.05.2016, з 16.05.2016 по 20.04.2017, з 10.07.2017 по 15.06.2018, з 18.06.2018 по 27.05.2019, з 27.06.2019 по 19.07.2019, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 від 08.06.2015, на території російської федерації, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Про вказане рішення позивача повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 15.09.2025 №1900-0206-5/43057.
Вважаючи свої права порушеними таким рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Рішення відповідача як суб'єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягає оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Згідно з абзацами 2-13 частини першої статті 26 Закону №1058-ІV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; зі січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
За положеннями частини другої статті 26 Закону №1058-ІV страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років. (частина третя статті 26 Закону №1058-ІV).
Як слідує з матеріалів справи за результатами розгляду заяв позивача №1649 від 14.08.2025 і №1835 від 03.09.2025 його страховий стаж згідно рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 21.08.2025 №192150006927 (від 21.08.2025 17261/03-16) про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 становив 30 р. 4 м. 25 д. (за результатом розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу враховано всі періоди трудової діяльності), а рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 11.09.2025 №192150006927 (від 11.09.2025 23196/03-16) страховий стаж визначено - 30 р. 10 м. 09 д.
При цьому до страхового стажу не враховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 25.12.1985 протягом листопада 2008 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про сплату страхових внесків; протягом січня 2021 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про нарахування доходу та сплату страхових внесків; з 08.06.2015 по 13.05.2016, з 16.05.2016 по 20.04.2017, з 10.07.2017 по 15.06.2018, з 18.06.2018 по 27.05.2019, з 27.06.2019 по 19.07.2019, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 від 08.06.2015, на території російської федерації, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Виходячи з позовних вимог зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до загального трудового стажу періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 25.12.1985: протягом листопада 2008 року; протягом січня 2021 року; а також з 08.06.2015 по 13.05.2016, з 16.05.2016 по 20.04.2017, з 10.07.2017 по 15.06.2018, з 18.06.2018 по 27.05.2019, з 27.06.2019 по 19.07.2019 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 08.06.2015, призначивши пенсію за віком та виплату недоплачених сум пенсії, суд доходить висновку про оскарження саме цього рішення.
Рішення відповідача як суб'єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягає оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Спір в даному випадку виник щодо наявності (відсутності) необхідного страхового стажу - 32 роки у позивача для призначення йому пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), а саме, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За змістом положень статті 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці орган Пенсійного фонду вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.
Як видно зі змісту спірного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 11.09.2025 №192150006927 до страхового стажу позивача не враховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 25.12.1985 протягом листопада 2008 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про сплату страхових внесків та протягом січня 2021 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про нарахування доходу та сплату страхових внесків.
Згідно копії трудової книжки НОМЕР_1 від 25.12.1985 позивач у спірний період працював у ТзОВ "Рембуддільниця":
запис №19 - 08.08.2003 прийнятий на роботу робочим (наказ №29 від 08.08.2003),
запис №20 - 19.08.2010 звільнений з роботи ст.38 КЗпП України за власним бажанням (наказ №35 від 19.08.2010),
запис №29 - 26.08.2020 прийнятий на роботу електрогазозварником (наказ №66 від 25.08.2020)
запис №30 - 31.12.2021 звільнений з роботи по ст.36 п.1 КЗпП України за угодою двох сторін (наказ №68 від 30.12.2021).
Кожен із записів звільнення з роботи засвідчений підписом уповноваженої особи - директора, з проставленням відтиску печатки товариства, вказані накази, на підставі яких внесено відповідні записи.
Суд зазначає, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимим доказами для підтвердження його трудового стажу.
Щодо незарахування спірних періодів протягом листопада 2008 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про сплату страхових внесків та протягом січня 2021 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про нарахування доходу та сплату страхових внесків, то суд зауважує таке.
За положеннями частини третьої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати на дату здійснення доплати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
У разі якщо зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за формулою:
ТП = Св : В, де:
ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається в місяцях;
Св - сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати;
В - мінімальний страховий внесок за відповідний місяць.
Періоди роботи після призначення пенсії зараховуються до страхового стажу на загальних підставах.
Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до абзацу 33 статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески
Абзацом 34 статті 1 Закону №1058-IV передбачено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. (абзац 36 статті 1 Закону №1058-IV)
Пунктом 1 статті 14 Закону №1058-IV встановлено, що страхувальниками відповідно до цього Закону є, роботодавці: зокрема, підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами).
Платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону. (частина перша статті 15 Закону №1058-IV)
Відповідно до статті 106 Закону №1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків.
За змістом вищезазначених норм обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або неповну сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання роботодавцем-страхувальником свого обов'язку щодо сплати страхових внесків, відтак відсутність в реєстрі застрахованих осіб даних про сплату страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу такої особи періодів його роботи.
Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а, від 30.09.2019 у справі №316/1392/16-а, від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 21.05.2021 у справі №343/659/17 та відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, враховуються судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Таким чином при винесенні рішення про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком №192150006927 від 11.09.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області протиправно не зарахувало до страхового стажу позивача спірні періоди роботи згідно записів в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 25.12.1985.
Як вбачається із трудової книжки серії НОМЕР_2 від 08.06.2015 позивач з 08.06.2015 по 13.05.2016, з 16.05.2016 по 20.04.2017, з 10.07.2017 по 15.06.2018, з 18.06.2018 по 27.05.2019, з 27.06.2019 по 19.07.2019 працював в товаристві з обмеженою відповідальністю "Еркон-південний порт" в росії, що також підтверджується довідками про доходи фізичної особи за 2015 рік №6 від 18.01.2019, за 2016 рік №7 від 18.01.2019, за 2017 рік №8 від 18.01.2019, за 2018 рік від 18.01.2029 за 2019 рік від 24.07.2019.
Зі змісту оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 11.09.2025 №192150006927 слідує, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 08.06.2015 по 13.05.2016, з 16.05.2016 по 20.04.2017, з 10.07.2017 по 15.06.2018, з 18.06.2018 по 27.05.2019, з 27.06.2019 по 19.07.2019, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 від 08.06.2015, на території російської федерації, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною і російською федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Узбекистан та відповідно, була обов'язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників - мігрантів" від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
За приписами частини другої статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України" припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов'язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.
Згідно з частиною першою статті 25 Закону України "Про міжнародні договори України" припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов'язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов'язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення" постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.
Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.06.2023 №639 "Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" припинено дію Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, вчиненої 14 січня 1993 р. в м. Москві.
Листом Міністерства закордонних справ України від 10.07.2023 №72/14-612/1-80209 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, Апарат Верховної Ради України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), Угода між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993, припинила дію 4 липня 2023 року.
01.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України №2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., №46, ст.417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР.
Листом Міністерства закордонних справ України від 06.01.2023 №72/14-612-2008 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, Апарат Верховної Ради України, Офіс Генерального прокурора, Посольство України в Республіці Білорусь, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), повідомлено, що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони припинити дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої у м. Мінську 22 січня 1993 року, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого у м. Москві 28 березня 1997 року, дія зазначених міжнародних договорів для України припиняється 29 грудня 2023 року.
З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України суд виснує, що денонсація Угоди від 13.03.1992, Угоди від 14.01.1993 у відносинах із росією, а також зупинення дії та вихід України з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року у відносинах із російською федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Узбекистан означає, що вказані Угоди та Конвенція припинили породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цих Угод і Конвенції, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення зазначених Угод та Конвенції.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, Угода між Урядом України і урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993, а також Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протокол до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року у відносинах із російською федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Узбекистан підлягають застосуванню при зарахуванні стажу роботи позивача в період їх чинності.
Суд наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі, працюючи за межами України, позивач мав легітимні очікування щодо його пенсійного забезпечення.
Таким чином стаж, набутий на території російської федерації до денонсації Угоди від 13.03.1992, Угоди від 14.01.1993, а також до зупинення дії і виходу України з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року у відносинах із російською федерацією та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватись при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
Відтак, оскільки позивач працював на території росії під час чинності Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тому мав легітимні очікування щодо зарахування такого періоду до страхового стажу та належне пенсійне забезпечення.
Проте, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області неправомірно не зарахувало до страхового стажу позивача період роботи з 08.06.2015 по 13.05.2016, з 16.05.2016 по 20.04.2017, з 10.07.2017 по 15.06.2018, з 18.06.2018 по 27.05.2019, з 27.06.2019 по 19.07.2019, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 08.06.2015 на території російської федерації.
З огляду на вказане вище суд виснує, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області протиправно прийнято рішення №192150006927 від 11.09.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яке підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до загального трудового стажу періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 25.12.1985: протягом листопада 2008 року; протягом січня 2021 року; а також з 08.06.2015 по 13.05.2016, з 16.05.2016 по 20.04.2017, з 10.07.2017 по 15.06.2018, з 18.06.2018 по 27.05.2019, з 27.06.2019 по 19.07.2019 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 08.06.2015, призначивши пенсію за віком та виплату недоплачених сум пенсії, то судом враховано наступне.
Відповідно до Рекомендації №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
В контексті наведеного суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 58 Закону №1058-IV, Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Згідно з підпунктом 3 пункту 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії та інші виплати відповідно до законодавства.
З аналізу наведеного вбачається, що на цей час органи Пенсійного фонду України відповідно до покладених на них завдань, зокрема, призначають (здійснюють перерахунок) і виплачують пенсії та інші виплати відповідно до законодавства.
Таким чином, призначення, нарахування та виплата пенсії за віком відповідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відноситься до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а тому суд не може втручатися в його дискреційні повноваження.
Згідно з приписами частини першої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо обраний позивачем спосіб захисту є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів або якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Таким чином суд вважає за необхідне, застосовуючи частину другу статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №192150006927 від 11.09.2025 про відмову в призначені пенсії за віком позивачу, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.09.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу період роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 25.12.1985 протягом листопада 2008 року; протягом січня 2021 року; а також з 08.06.2015 по 13.05.2016, з 16.05.2016 по 20.04.2017, з 10.07.2017 по 15.06.2018, з 18.06.2018 по 27.05.2019, з 27.06.2019 по 19.07.2019 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 08.06.2015.
Суд зауважує, що належним відповідачем за позовними вимогами позивача є Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву позивача про призначення пенсії за віком від 03.09.2025 та прийняв рішення про відмову в призначенні пенсії від 11.09.2025 №192150006927, яке визнане судом протиправним та скасовано.
Тому саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області суд покладає обов'язок повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 03.09.2025, зарахувавши спірні періоди роботи до страхового стажу позивача та прийняти відповідне рішення.
Суд враховує практику Верховного Суду, викладену у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, що дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності.
В даному випадку для встановлення належного відповідача визначальним є те, структурний підрозділ якого пенсійного органу розглядав заяву позивача ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 03.09.2025 та прийняв рішення від 11.09.2025 №192150006927 (від 11.09.2025 23196/03-16, як вказано у позовній заяві) про відмову в призначенні пенсії, яке було предметом спору в цій справі.
Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області будь-яких дій щодо позивача не вчиняло.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд наголошує на тому, що в силу вимог частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У контексті зазначених положень КАС України, суд звертає увагу позивача на те, що закріплені у частині другій статті 77 КАС України норми права щодо обов'язку суб'єкта владних повноважень доведення правомірності прийняття оспорюваного рішення (дій) не звільняє позивача від обов'язку доведення заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Звертаючись до суду, позивач сплатила судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією №10 від 20.09.2025.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. (частина третя статті 139 КАС України)
Зважаючи на те, що суд задовольняє позов частково, то на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, рішенням якого було відмовлено позивачу в призначенні пенсії, що і стало підставою звернення до суду з цим позовом, необхідно стягнути судовий збір у сумі 605,60 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 11.09.2025 №192150006927 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 25.12.1985 протягом листопада 2008 року, протягом січня 2021 року та з 08.06.2015 по 13.05.2016, з 16.05.2016 по 20.04.2017, з 10.07.2017 по 15.06.2018, з 18.06.2018 по 27.05.2019, з 27.06.2019 по 19.07.2019 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 08.06.2015.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.09.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та прийняти рішення.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області в користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено і підписано 30 грудня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 );
відповідачі:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001, код ЄДРПОУ: 14035769);
- Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, Миколаївський р-н, Миколаївська обл., 54008, код ЄДРПОУ: 13844159.
Головуючий суддя Мартиць О.І.