30 грудня 2025 року Справа № 480/1560/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Савицької Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/1560/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віст-Груп" до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "Віст-Груп", звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Одеської митниці, і просить суд визнати протиправним і скасувати рішення відповідача про коригування митної вартості товарів від 31.01.2025 №UA500580/2025/000023/l.
Ухвалою суду від 03.03.2025 позовну заяву було залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків. На виконання зазначеної ухвали представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог, у якій останній просить визнати протиправними і скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів від 31.01.2025 №UA500580/2025/000023/l.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що рішення про коригування митної вартості товарів від 14.10.2024 №UА500580/2024/000022/1 є протиправним, оскільки документів, наданих позивачем, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення є цілком достатньо для підтвердження заявленої митної вартості товару.
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін.
Одеська митниця надала суду відзив на позов, у якому зазначає, що під час здійснення митного контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача, та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів, було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, про що повідомлено декларанту та обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів від 14.10.2024 № UА500580/2024/000022/1, а саме: інформації щодо заявленого виробника, а ANHUI HYY IMPORT AND EXPORT CO.,LTD - зазначений як продавець і відправник. Згідно п.4.6. договору транспортного експедирування ставки фрахту і вартість послуг з ТЕО оформляється сторонами в додатках до цього договору, які відсутні у пакеті документів. Також, у рахунку за морське перевезення зазначено, що доставка 1го 40HQ контейнера з NINGBO Китай до CHORNOMORSK Україна коштує 198445 грн. (4727,68USD), а за наявною у митного органу інформацією фрахт 40HQ контейнера з Китаю до порту призначення CHORNOMORSK Україна коштує близько від 7486USD. У випадку якщо покупець бажає, то він може самостійно вжити заходів до забезпечення страхування вантажу. Документи про наявність або відсутність витрат на страхування товарів покупцем до кордону України не надано. На вимогу митного органу позивач не надав належних додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару. Відтак, вважає, що відповідачем правомірно прийнято оскаржуване рішення про коригування митної вартості товару.
Представником позивача подано відповідь на відзив, у якій підтримує позовні вимоги.
Представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
З метою здійснення митного оформлення товару в режимі імпорту, поставленого на виконання контракту від 10.01.2024 № 889-UK, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІСТ ГРУП" і компанією ANHUI HYY IMPORT AND EXPORT CO., LTD, (Китай), позивачем до відповідача, 31.01.2025 було подано електрону митну декларацію №25UА500580000740U8, відповідно до якої позивачем митна вартість товару була визначена за основним (першим) методом визначення митної вартості, який передбачений ст. 58 Митного кодексу України.
При поданні МД, позивачем було надано наступні документи: (перелік наведений в Картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 31.01.2025 № UА500580/2025/000048): пакувальний лист від 17.10.2024 б/н; рахунок-фактура (інвойс) від 17.10.2024 №10265; коносамент від 19.10.2024 08124100745; автотранспортна накладна від 31.01.2025 №116104; Декларація про походження товару від 17.10.2024 №10265; банківський платіжний документ, що стосується товару від 17.01.2025 №30; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від 24.01.2025 №86, документ, що підтверджує вартість перевезення товарів від 25.01.2025 №13, прайс-лист виробника товару від 01.10.2024 б/н, зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, від 10.01.2024 №889-UK, договір (контракт) про перевезення від 01.03.2020 №03/06-2020, копія митної декларації країни відправлення від 17.10.2024 №310120240515644868, митна декларація, за якою відмовлено у випуску товарів від 31.01.2025 №25UА500580000740U8.
Відповідач в своєму повідомленні 31.01.2025 № 1569481 та № 1569502 зазначив, що документи містять розбіжності, що впливають на правильність визначення митної вартості та перевірку їх складових.
Позивачем 31.01.2025 було надано відповідь з поясненнями, щодо складових митної вартості, та документів вже наданих для митного оформлення.
Опрацювавши документи, надані при митному оформленні товарів, які надавались за МД № 25UА500580000740U8 від 31.01.2025, відповідач своїм Рішенням від 14.10.2024 № UА500580/2024/000022/1 про коригування митної вартості товарів визначив її за другорядним (резервним) методом, мотивуючі своє рішення тим, що у наданих до митного оформлення документах містяться розбіжності, а саме: в поданих документах відсутня інформація щодо заявленого виробника, а ANHUI HYY IMPORT AND EXPORT CO.,LTD - зазначений як продавець і відправник. Згідно п.4.6. договору транспортного експедирування ставки фрахту і вартість послуг з ТЕО оформляється сторонами в додатках до цього договору, які відсутні у пакеті документів. Також, у рахунку за морське перевезення зазначено, що доставка 1го 40HQ контейнера з NINGBO Китай до CHORNOMORSK Україна коштує 198445 грн. (4727,68USD), а за наявною у митного органу інформацією фрахт 40HQ контейнера з Китаю до порту призначення CHORNOMORSK Україна коштує близько 7486 USD.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 49 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно ч.2 ст. 52 Митного кодексу, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані:
1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів;
2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;
3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Згідно п.1 ч.3 ст. 52 Митного кодексу, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право: 1) надавати органу доходів і зборів (за наявності) додаткові відомості у разі потреби уточнення інформації.
Частини перша-шоста статті 53 встановлює, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
У разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи:
1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України;
2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам;
3) розрахунок ціни (калькуляцію).
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Пункт 1 частини четвертої, частина п'ята статті 54.
Орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний: 1) здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право:
1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості;
2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості;
3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів;
4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску;
5) звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості;
6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.
Частина перша-третя статті 58.
1. Метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:
1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:
а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;
б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);
в) не впливають значною мірою на вартість товару;
2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;
3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;
4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Основним методом визначення митної вартості товарів є метод - за ціною договору.
Обов'язок доведення митної ціни товару лежить на позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.
Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
За наявності достатніх підстав вважати, що відносини між пов'язаними особами вплинули на ціну оцінюваних товарів, митний орган повинен надати декларанту або уповноваженій ним особі свої письмові обґрунтування, що такий вплив мав місце.
Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Виходячи з вищезазначеного, витребування додаткових документів без зазначення розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, а також в подальшому прийняття спірного рішення є протиправним.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27.01.2022 у справі № 200/6413/20-а.
З матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до ч.2 ст.53 МК України декларантом надано повний перелік необхідних документів для підтвердження митної вартості за ціною контракту, а саме: пакувальний лист від 17.10.2024 б/н; рахунок-фактура (інвойс) від 17.10.2024 №10265; коносамент від 19.10.2024 08124100745; автотранспортна накладна від 31.01.2025 №116104; Декларація про походження товару від 17.10.2024 №10265; банківський платіжний документ, що стосується товару від 17.01.2025 №30; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від 24.01.2025 №86, документ, що підтверджує вартість перевезення товарів від 25.01.2025 №13, прайс-лист виробника товару від 01.10.2024 б/н, зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, від 10.01.2024 №889-UK, договір (контракт) про перевезення від 01.03.2020 №03/06-2020, копія митної декларації країни відправлення від 17.10.2024 №310120240515644868, митна декларація, за якою відмовлено у випуску товарів від 31.01.2025 №25UА500580000740U8.
Верховний Суд у постанові від 23.01.2020 у справі № 804/4365/16 вказав, що митний орган повинен витребувати документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України.
Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Відповідно частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 14.04.2021 у справі № 820/4849/16 наголосив, що обов'язок доведення митної вартості товару лежить саме на платнику податків. Суд також назвав вимоги до запиту додаткових документів, відповідно до яких митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
За приписами ч. 3, ч. 4 ст. 53 Митного кодексу України у відповідача виникає обов'язок надсилати Декларанту письмову вимогу про надання додаткових документів, лише у наступних випадках:
- у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості;
- наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
- у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість.
Таким чином, оскільки вимога та рішення митного органу не містять, передбачених ч. 3, ч. 4 ст. 53 Митного кодексу України мотивувальних підстав для надсилання вимоги декларанту, у позивача не виникало жодного обов'язку надсилати відповідачу додаткові документи.
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст.54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих у разі коригування митної вартості, а також щодо підстав здійснення такого коригування.
Відповідно до п.2, 4 ч.2 ст.55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості. заявленої декларантом, а також обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом. та фактів, які вплинули на таке коригування.
Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 31 січня 2018 року у справі № 810/2839/17, у якій зазначено про помилковість доводів митного органу про необхідність підтвердження транспортних витрат виключно фінансовими та/або бухгалтерськими документами, і дійшов висновку про те, що довідка про транспортні витрати в даних правовідносинах є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
Відповідно до "Правил заповнення декларації митної вартості" затверджених наказом Міністерства фінансів від 24.05.2012 №599, та для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати:
рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;
банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;
З матеріалів справи встановлено, що позивачем до митного оформлення на підтвердження митної вартості було надано зовнішньоекономічний контракт, інвойси, пакувальний лист, платіжне доручення про оплату поставленого товару, коносамент, транспортні (перевізні) документи, розрахунок вартості перевезення імпортованого товару до митного кордону України, митна декларація країни відправлення, і такі документи в своїй сукупності надають можливість встановити складові митної вартості товару та ідентифікувати саме цю партію товарів.
Відповідно до статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товарів має містити обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано.
Однак рішення відповідача не містить передбачених законодавством відомостей про підстави невизнання заявленої митної вартості.
Відповідно до пункту 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598, що зареєстровані в Міністерстві юстиції України 01.06.2012 за № 883/21195, визначено, що в разі здійснення коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів чи за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу до того ж зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номерів та дат митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Аналогічний висновок викладений у правовій позиції Верховного Суду, зазначеною у постанові від 19.06.2018 у справі № 826/6346/16, а тому зазначення у графі 33 оскаржуваного рішення лише дати та номера митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, не є мотивованим у контексті положень п.2, 4 ч.2 ст.55 МК України.
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 18.01.2018 у справі № 814/1204/15 дійшов висновку, що "якщо за твердженням декларанта страхування не здійснювалося, то декларант не має доводити цей факт: декларант має підтвердити ті факти, які пов'язані з витратами, які на його думку, входять до митної вартості товарів. Натомість якщо митниця стверджує, що страхування все ж таки здійснювалось, то митниця має довести наявність цього факту.
Таким чином, відповідачем було запропоновано надати додаткові документи на підтвердження заявленої митної вартості, однак не зазначено які саме витрати слід підтвердити і в рамках яких законодавчих актів.
Виходячи з наведеного, суд визнає, що відповідач не надав доказів правомірності оскаржуваних документів, а тому позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так у пункті 23 Рішення у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, відповідно до ст. 139 КАС України, суд вважає за необхідне відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового, сплачену позивачем при зверненні до суду.
Щодо розподілу судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що між Товариства з обмеженою відповідальністю "Віст-Груп" в особі директора Садового Андрія Михайловича (далі - Клієнт) та адвокатським бюро "ВІКТОР ВАСИЛЬЦОВ І ПАРТНЕРИ" в особі керуючого Васильцова Віктора Михайловича (далі-Бюро) 05.02.2025 укладено договір про надання професійної правничої допомоги.
Так, згідно п. 1.1 предметом договору є представництво і забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів позивача в адміністративних судах всіх інстанцій за позовом ТОВ «ВІСТ-БУД» до митниці про визнання противоправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 31.01.2025 №UA500580/2025/000023/l; надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складання заяв, клопотань, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів позивача по справі, що є предметом цього договору; представництво інтересів позивача здійснюється у судах будь-якої інстанції під час здійснення адміністративного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами з усіма правами, які надані стороні процесуальним законодавством, без будь-якого обмеження таких прав.
Згідно п. 1.2 Договору надання правової допомоги здійснюється у наступних формах:
- вивчення документів, консультації, підготовка заяв, скарг та інших документів;
- представництва в судах та інших органах;
- розробка та правовий аналіз договорів та документів первинного бухгалтерського обліку, інших доказів по справі, збирання додаткових доказів у разі потреби;
- інші види послуг, які пов'язані з адвокатською діяльністю та виконанням Договору.
Порядок оплати послуг визначає пункт 4 Договору. Так, вказаним пунктом встановлено, що гонорар - винагорода Адвокатського бюро за здійснення захисту, представництва інтересів Клієнта та надання йому інших видів правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені Договором.
Гонорар адвокатського бюро за цим Договором є фіксованим і не залежить від кількості судових засідань, їх тривалості, а також часу витраченого Адвокатським бюро (Адвокатом) на відрядження, збирання доказів, вивчення документації та ін.
Розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення Адвокатським бюро (Адвокатом) позитивного результату, якого бажає Клієнт. Сторони домовились, що розмір гонорару Адвокатського бюро (Адвоката) за надання правової допомоги в суді 1-ї інстанції становить 5000 гривень. До гонорару не включаються фактичні витрати, необхідні для оплати експертиз, відряджень, збору доказів та інші.
Підставою для сплати гонорару є рахунок. Клієнт сплачує гонорар у день отримання рахунку, або інші визначені в рахунку строки. Гонорар сплачується у безготівковому порядку, шляхом внесення повної суми на поточний рахунок Адвокатського бюро після прийняття судом 1-ї інстанції рішення по суті позовних вимог, про що сторони складають акт приймання-передачі виконаних робіт.
Відповідно до п. 6.1 Договору для надання правової допомоги Клієнту, Адвокатське бюро призначає адвоката Васильцова Віктора Михайловича (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 244, видане 27.10.2006 року КДКА Сумської області), а також може залучати адвоката Бакаєва Олександра Сергійовича (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю СМ № 000547, видане 01.10.2018 Радою адвокатів Сумської області), які можуть діяти як разом, так і кожен окремо та які залучаються на підставі окремих договорів, укладених з Адвокатським бюро.
На підтвердження витрат на правову допомогу в матеріалах справи наявні: договір №01-02/24 від 05.02.2025 про надання професійної правничої допомоги; договір №01-02/1/25 про надання професійної правничої допомоги від 05.02.2025; ордер на надання правничої допомоги від 05.02.2025 № 1061687, що виданий ТОВ "ВІСТ ГРУП" адвокатом Бакаєвим О.С.; Попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на суму 5000 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Частиною 1 ст. 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4, 5 статі 134 КАС України).
Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 252 КАС України заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження) та суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19, від 15 червня 2022 року у справі №280/8547/20.
Згідно із пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ;
8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Отже, консультації і роз'яснення з правових питань протягом усього судового провадження, підготовка до судових засідань, робота з клієнтом, опрацювання нормативно-правової бази, складання уточнення, опрацювання відзивів, нормативно - правової бази, складання процесуальних клопотань є правничою допомогою.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеної у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2022р. у справі №480/388/20. У цій постанові Суд також звернув увагу, що Верховний Суд у постанові від 28.04.2021 у справі №640/3098/20 зазначив:
«Відповідно до положень частини п'ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною дев'ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи."
Детально проаналізувавши надані представником позивача докази на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням матеріалів справи, суд вважає, що витрати у сумі 5000,00 грн є неспівмірними із складністю справи, наданим обсягом послуг, не відповідають критерію розумності витрат, враховуючи, витрачений час адвокатом, а також ринкові ціни адвокатських послуг.
За змістом статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Як зазначено у пунктах 268-269 рішення ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (див. рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).
Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Таким чином, з огляду на рівень складності справи, її значення для репутації позивача та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню в сумі 3500,00 грн. Такий розмір витрат підтверджується належними та допустимими, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, доказами, крім того такий розмір є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом, а також ціною позову та значенням справи для сторони позивача, у зв'язку з чим, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3500,00 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Віст-Груп" до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів від 31.01.2025 №UA500580/2025/000023/l.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці (вул. Лип Івана і Юрія, 21А, м. Одеса, Одеська область, 65078, код ЄДРПОУ 44005631) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віст-Груп" (вул. Привокзальна, 1-А, м. Шостка, Сумська область, 41100, код ЄДРПОУ 33326775) суму судового збору у розмірі 4020,00 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.В. Савицька