Справа № 420/16376/24
29 грудня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, в якому позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 року по 30.04.2024 року у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 23.02.2021 року виплаченої 30.04.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.07.2023 року у справі №540/438/22 та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29.02.2024 року у справі №540/438/22;
зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 року по 30.04.2024 року у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 23.02.2021 року виплаченої 30.04.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.07.2023 року у справі №540/438/22 та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29.02.2024 року у справі №540/438/22.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 28.03.2014 року по 23.02.2021 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України. 23.02.2021 року позивача відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 23.02.2021 року №39 було звільнено з військової служби за станом здоров'я. У період проходження військової служби позивачу не виплачувалась індексація грошового забезпечення. 23.02.2021 року позивачем було направлено заяву до відповідача з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення. Відповідачем відмовлено у задоволенні заяви позивача. Для вирішення спору позивач звернувся до суду. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 16.08.2021 року у справі №540/2971/21 зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 28.03.2014 року по 31.12.2017 року. На виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 16.08.2021 року у справі №540/2971/21 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 31.12.2017 включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) грудень 2015 року та січень 2016 в сумі 3657,45 грн., що підтверджується листом відповідача. Не погоджуючись із застосованими базовими місяцями та як наслідок виплаченою сумою індексації грошового забезпечення позивач звернувся до суду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.07.2023 року у справі №540/438/22 зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року в сумі 82270,39 гривень. Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29.02.2024 року у справі №540/438/22 зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення, розміром 3898 (три тисячі вісімсот дев'яносто вісім) гривень 05 копійок в місяць, за період з 01 березня 2018 року по 23 лютого 2021 року, відповідно до вимог пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з відрахуванням обов'язкових податків, зборів та інших платежів. 30.04.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду 06.07.2023 року у справі №540/438/22 та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29.02.2024 року у справі №540/438/22 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосування базового місяця січень 2008 року та індексацію-різницю грошового забезпечення у розмірі 3898 гривень 05 копійок в місяць за період з 01.03.2018 по 23.02.2021 включно у загальній сумі 218 575,55 грн., із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою. Проте відповідачем в порушення статті 4 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» не виплачено на користь позивача компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України.
Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Зокрема, свою позицію обґрунтовує тим, що Позивач не звертався до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати невірно обчисленого грошового забезпечення. Відповідно відповідач не відмовляв позивачу у виплаті такої компенсації. Враховуючи те, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату їй компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, а відповідач відповідно і не відмовляв у виплаті такої компенсації, тому доходимо обґрунтованого висновку, що право позивача на отримання сум компенсації порушено не було, а відтак звернення позивача до суду з такими вимогами є передчасним. Також, відповідач наголосив, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу. Тому, можемо зробити висновок, що позовні вимоги Позивача не підлягають задоволенню в повному обсязі, у зв'язку з неправильним тлумаченням норм закон 2050-ІІІ та постанови Кабінету Міністрів України від 22.10.2003 № 159
Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення проти позову, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: ОСОБА_1 з 28.03.2014 року по 23.02.2021 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України.
23.02.2021 року позивача, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 23.02.2021 року №39, було звільнено з військової служби за станом здоров'я.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.07.2023 року у справі №540/438/22 зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року в сумі 82270,39 гривень.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29.02.2024 року у справі №540/438/22 зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення, розміром 3898 (три тисячі вісімсот дев'яносто вісім) гривень 05 копійок в місяць, за період з 01 березня 2018 року по 23 лютого 2021 року, відповідно до вимог пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з відрахуванням обов'язкових податків, зборів та інших платежів.
30.04.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду 06.07.2023 року у справі №540/438/22 та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29.02.2024 року у справі №540/438/22 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосування базового місяця січень 2008 року та індексацію-різницю грошового забезпечення у розмірі 3898 гривень 05 копійок в місяць за період з 01.03.2018 по 23.02.2021 включно у загальній сумі 218 575,55 грн., із одночасним утримання військового збору 1,5%,
Компенсація втрати частини грошових доходів не виплачена, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні обставини та приписи законодавства.
Згідно з статтями 1- 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок №159.
В силу приписів пункту 1 Порядку №159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку №159).
Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у пункті 3 Порядку №159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 - 3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.
Зі змісту статті 1 Закону №2050-ІІІ слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
У пункті 4 Порядку №159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 у справі №816/379/16, від 30.09.2020 у справі №280/676/19, від 13.09.2021 у справі №639/3140/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19 та від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.
Як встановив суд, фактична виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 23.02.2021 року включно на виконання судового рішення відбулась лише 30.04.2024 року.
Суд звертає увагу, що саме Військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України була відповідачем у справі 540/438/22, та вона мала прийняти накази щодо своєчасної виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 23.02.2021 року, відтак посилання відповідача, що відповідачем є військова частина, а не власник у розумінні статті 117 КЗпП, суд не приймає до уваги.
Щодо посилань відповідача про відсутність фактичної відмови, оскільки позивач не звертався до військової частини, суд зазначає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі Військовою частиною НОМЕР_2 Національної гвардії України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Виходячи з наведеного, суд вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 30.04.2024 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.07.2023 року у справі №540/438/22 та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29.02.2024 року у справі №540/438/22.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах Проніна проти України (пункт 23) і Серявін та інші проти України (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов належить до задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 року по 30.04.2024 року у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 23.02.2021 року виплаченої 30.04.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.07.2023 року у справі №540/438/22 та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29.02.2024 року у справі №540/438/22.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 року по 30.04.2024 року у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 23.02.2021 року виплаченої 30.04.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.07.2023 року у справі №540/438/22 та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29.02.2024 року у справі №540/438/22.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Д.К. Василяка