30 грудня 2025 рокусправа № 380/3526/25 м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 380/3526/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправними наказів, зобов'язання вчинити дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 , із врахуванням заяви про уточнення позовних вимого від 08.08.2025 в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №64 від 08.12.2023 в частині призначення та зарахування ОСОБА_1 , до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та приступлення до виконання службових обов'язків за посадою;
- визнати протиправним та скасувати наказ 8-РС від 20.01.2024 в частині переведення ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира з №24 від 24.01.2024 в частині виключення з Військової частини НОМЕР_1 - ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_3 №25 від 25.01.2024 в частині призначення та зарахування ОСОБА_1 , до списків особового складу Військової частини НОМЕР_3 та приступлення до виконання службових обов'язків за посадою;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_2 №92 РС від 13.07.2024 в частині перепризначення ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ №200 від 15.07.2024 командира Військової частини НОМЕР_3 в частині зарахування ОСОБА_1 на нову посаду;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини про переведення ОСОБА_1 №131-РС від 26.07.2025 з військової частини НОМЕР_2 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира частини про виключення зі списків Військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_1 №215 від 30.07.2025;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини про зарахування ОСОБА_1 на посаду №237 від 31.07.2025 до військової частини НОМЕР_2 ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 звільнити з військової служби ОСОБА_1 та виключити ОСОБА_1 зі списків військової частини.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач відповідно до наказу Мінекономіки №16761 від 08.11.2023 має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком на 6 (шість) місяців до 08.05.2024.
Позивач перебував на військовому обліку в першому відділі ІНФОРМАЦІЯ_1 з 14.04.2011 та зарахований на спеціальний військовий облік відповідно до наказу Мінекономіки №16761 від 08.11.2023.
Згідно повістки № 6680-762 від 29.11.2023 позивачу запропоновано з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 04.12.2023 о 09 год. 00 хв. з метою уточнення даних.
З'явившись у вищевказаний час до ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачем повідомлено відповідних повноважних осіб про наявність бронювання та відповідного наказу проте з незрозумілих причин вищевказані обставини до уваги не взято, а навпаки направлено для проходження ВЛК та в подальшому відправлено автобусом на Рівненщину для розподілення до військової частини.
Прибувши для розподілення до військової частини позивачем повторно повідомлено про наявність бронювання та відповідного наказу, що унеможливлюють його призов, вказане зумовило 05.12.2023 повернення позивача автобусом з Рівненщини до ІНФОРМАЦІЯ_2 з подальшим переправленням до м. Моршин, де позивач знаходився до 07.12.2023 та звідки його силою працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 направили до м. Миколаєва.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.93 N3543-XII.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.92 № 2232-XII.
Зважаючи на той факт, що позивач відповідно до вимог закону не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, оскільки є заброньованим за підприємством де працює, що підтверджується належними документами, що в порушення вимог закону не взято до уваги працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 , що зумовило необхідність звернення до суду за захистом порушеного права.
ІНФОРМАЦІЯ_3 не мав права проводити мобілізаційні заходи щодо позивача, оскільки останній згідно довідки від 08.12.2023 являється солдатом запасу та перебуває на військовому обліку в першому відділі ІНФОРМАЦІЯ_1 з 14.04.2011 та такий зарахований на спеціальний військовий облік відповідно до наказу Мінекономіки №16761 від 08.11.2023.
Позивача не був ознайомлений під час призову на військову службу з його правами та обов'язками. Позивач не надавав згоди на мобілізацію, а навпаки повідомляв та неодноразово доводив до відома про наявність бронювання, а отже можна прийти до висновку, що, здійснюючи призов позивача по мобілізації, було порушено Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Оскільки дії щодо недотримання обов'язкових процедур щодо призову на військову службу та направлення позивача на військову службу, що виразились у прийнятті наказу, яким позивача призвано під час проведення загальної мобілізації для проходження військової служби у Збройних Силах України, а отже такі дії є неправомірними.
Крім цього, в провадженні Львівського окружного адміністративного суду знаходилася справа №380/29373/23 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 про визнання протиправними дій та скасування наказу.
Рішенням Львівського окружного адміністративного від 22.03.2024 визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо не врахування відстрочки від призову за мобілізацією ОСОБА_1 , визнано протиправним і скасовано наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 05.12.2023 за № 478 «Про призов військовозобов'язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією» в частині призову та направлення для проходження військової служби солдата ОСОБА_1 .
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2025 у справі №380/29373/23, апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_4 залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 березня 2024 року - без змін. Рішення суду в касаційній інстанції не оскаржувалось та набрало законної сили.
Спірні накази позивач вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню судом з врахуванням вищенаведеного.
У спірних правовідносинах порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправного рішення ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме наказу № 478 від 05.12.2023, яким і призвано та направлено позивача для проходження військової служби до військової частини.
Водночас, всі інші накази, які є предметом судового оскарження є похідним від наказу про мобілізацію, а отже є також протиправним, а тому за таких обставин підлягають скасуванню.
Окрім того наголошую суду, що відповідно до вимог закону позивач звертався до командира в/ч НОМЕР_3 з рапортом щодо звільнення з військової служби на підставі наявності рішень судів про визнання мобілізації останнього незаконною проте зі сторони командира військової частини було відмовлено, а отже наявні підстави зобов'язати.
Відповідач - Військова частина НОМЕР_3 проти задоволення позовних вимог заперечила з підстав, що свої вимоги у цій частині позивач обґрунтовує визнанням протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не врахування відстрочки від призову за мобілізацією ОСОБА_1 та визнанням протиправним і скасуванням наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 05.12.2023 № 478 в частині призову та направлення для проходження військової служби солдата ОСОБА_1 .
Відповідно до частини 5 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
За змістом пункту 32 Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 14.11.2022 № 280, зарахування до списків особового складу військової частини здійснюється у день прибуття військовослужбовців (прийому на роботу працівників) до військової частини. Підставою для видання наказу про зарахування до списків особового складу військової частини (про прийом на роботу працівника) для військовослужбовців є іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.
До повноважень посадових осіб військових частин не належать перевірка правильності і законності дій та рішень територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки щодо мобілізації того чи іншого громадянина. За наявності довідки військово-лікарської комісії з висновком про придатність військовозобов'язаного до проходження військової служби і рішення керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки про його мобілізацію, командири військових частин не вправі відмовити у зарахуванні військовослужбовця до списків особового складу військової частини.
Позивачем не було надано обґрунтування незаконності наказів, а наявне лише посилання незаконну передумову для початку військової служби, що не є підставою для зарахування до списків особового складу військової частини та видання відповідного наказу.
Наказ командира військової частини НОМЕР_3 від 15.07.2024 № 200 був здійснений на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 92-РС від 13.07.2024.
Накази командира військової частини НОМЕР_3 від 25.01.2024 № 25 та від 15.07.2024 №200 є законними, оскільки повністю відповідають чинному законодавству України.
Стаття 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не передбачає такої підстави для звільнення з військової служби, як рішення суду, відтак унеможливлюється виконання рішення суду за цією справою у разі його задоволення, оскільки відсутні будь-які законодавчі механізми для реалізації (виконання) рішення.
Процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу, шляхом її звільнення.
Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 проти задоволення позовних вимог заперечила з підстав, що крім іншого, у своїй позовній заяві представник позивача просить визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 наказ командира військової частини НОМЕР_2 №92- РС від 13.07.2024 в частині перепризначення ОСОБА_1 та зобов'язати військову частину НОМЕР_2 звільнити Позивача з військової служби.
Свої вимоги у цій частині представник позивача обґрунтовує визнанням протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не врахування відстрочки від призову за мобілізацією ОСОБА_1 та визнанням протиправним і скасуванням наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 05.12.2023 № 478 «Про призов військовозобов'язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією» в частині призову та направлення для проходження військової служби солдата ОСОБА_1 рішенням Львівського окружного адміністративного від 22.03.2024.
Адміністративний позов в інтересах ОСОБА_1 відповідач - військова частина НОМЕР_2 не визнає виходячи із наступного.
За змістом пункту 32 Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 14.11.2022 № 280, зарахування до списків особового складу військової частини здійснюється у день прибуття військовослужбовців (прийому на роботу працівників) до військової частини. Підставою для видання наказу про зарахування до списків особового складу військової частини (про прийом на роботу працівника) для військовослужбовців є іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.
До повноважень посадових осіб військових частин не належать перевірка правильності і законності дій та рішень територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки щодо мобілізації того чи іншого громадянина. За наявності довідки військово-лікарської комісії з висновком про придатність військовозобов'язаного до проходження військової служби і рішення керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки про його мобілізацію, командири військових частин не вправі відмовити у зарахуванні військовослужбовця до списків особового складу військової частини.
Отже, наказ командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) командира військової частини НОМЕР_2 № 92-РС від 13.07.2024 є законним, оскільки повністю відповідає чинному законодавству України.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача - військової частини НОМЕР_2 звільнити солдата ОСОБА_1 з військової служби, то вичерпний перелік підстав для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу під час призову за мобілізацією у період воєнного стану наведено у пункті 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Визнання судом протиправною бездіяльності ТЦК та СП під час прийняття рішення про мобілізацію, так само, як і визнання протиправним та скасування судом наказу начальника ТЦК та СП про призов і направлення військовослужбовця для проходження військової служби, пункті 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» до таких підстав не відносить. На підставі викладеного, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог в інтересах солдата ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 у повному обсязі.
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 відзив на адміністративний позов не подав, хоча згідно ухвали про відкриття провадження відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк на подання відзиву з дати отримання ухвали про відкриття провадження. Копію вказаної ухвали вручено 14.04.2025 відповідачу , однак станом на момент розгляду цієї справи, жодних заяв по суті справи на адресу суду не надходило. При цьому, суд враховує, що згідно ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Відповідно до ч.6 ст.162 цього ж Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 17.03.2025 у даній справі відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Судом встановлені наступні обставини:
08.12.2023 командиром Військової частини НОМЕР_1 видано наказ №64 в частині призначення та зарахування ОСОБА_1 , до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та приступлення до виконання службових обов'язків за посадою;
20.01.2024 командиром НОМЕР_4 окремої бригади видано наказ 8-РС в частині звільнення від займаної посади та призначення ОСОБА_1 ;
24.01.2024 командиром Військової частини НОМЕР_1 видано наказ №24 щодо виключення з Військової частини НОМЕР_1 - ОСОБА_1 ;
25.01.2024 командиром Військової частини НОМЕР_3 видано наказ №25 в частині призначення та зарахування ОСОБА_1 , до списків особового складу Військової частини НОМЕР_3 та приступлення до виконання службових обов'язків за посадою;
13.07.2024 командиром НОМЕР_4 окремої бригади видано наказ 92-РС в частині звільнення від займаної посади та призначення ОСОБА_1 ;
15.07.2024 командиром Військової частини НОМЕР_3 видано наказ №200 щодо здачі ОСОБА_1 відповідної посади;
26.07.2025 командиром НОМЕР_4 окремої бригади видано наказ 131-РС в частині звільнення від займаної посади та призначення ОСОБА_1 ;
30.07.2025 командиром Військової частини НОМЕР_3 видано наказ №215 щодо здачі ОСОБА_1 відповідної посади, виключення зі списків особового складу, тощо;
31.07.2025 командиром Військової частини НОМЕР_2 видано наказ № 237 щодо призначення ОСОБА_1 на відповідну посаду у цій же Військовій частині.
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає спірне перебування на військовій службі протиправним та просить зобов'язати відповідача звільнити його з військової служби.
Судом не враховуються аргументи наведені позивачем про протиправність спірних наказів та зобов'язання вчинити певні дії з наступних підстав згідно встановлених судом обставин та вимог законодавства:
Згідно із ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно із ст. 3 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із ст. 4 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом:
призову (направлення) громадян України на військову службу;
прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Відповідно законодавець чітко встановив шлях набуття статусу військовослужбовця.
Згідно із ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»:
1. Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.
Щодо мобілізації позивача судом враховується наступне.
Рішенням Львівського окружного адміністративного від 22.03.2024 визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо не врахування відстрочки від призову за мобілізацією ОСОБА_1 , визнано протиправним і скасовано наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 05.12.2023 за № 478 «Про призов військовозобов'язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією» в частині призову та направлення для проходження військової служби солдата ОСОБА_1 .
Висновки суду першої інстанції наступні:
«Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що виданий наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 05.12.2023 року за № 478 в частині що стосується солдата ОСОБА_1 є юридично значимими, оскільки має безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення можливості реалізувати належне йому право на відстрочку від призову до військової служби під час мобілізації на особливий період та покладає на нього обов'язок щодо проходження військової служби в особливий період.
За таких обставин скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 05.12.2023 року за № 478 в частині що стосується солдата ОСОБА_1 є ефективним засобом захисту порушених прав позивача, оскільки, в іншому випадку права позивача не будуть захищені».
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2025 у справі №380/29373/23, апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_4 залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 березня 2024 року - без змін.
Рішення суду в касаційній інстанції не оскаржувалось та набрало законної сили.
Згідно із ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно із ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»:
4. Військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:
2) під час дії воєнного стану:
а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
б) за станом здоров'я:
на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі;
г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
д) у зв'язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
е) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу);
з) у зв'язку із призначенням (обранням) на посаду або перебуванням на посаді судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.
Згідно із ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:
3) під час дії воєнного стану:
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці;
військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України;
військовослужбовці, які є усиновлювачами, на утриманні яких перебуває (перебувають) дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, патронатними вихователями, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років;
виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати;
утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;
виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність, за умови що такі особи не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати;
необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів;
необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;
необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами;
якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану;
якщо їхнім близьким родичам (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) посмертно присвоєно звання Герой України за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові, виявлені під час Революції Гідності (листопад 2013 року - лютий 2014 року).
Загальними положеннями Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України 15 вересня 2022 року № 280, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14 листопада 2022 року за № 1407/38743 (в редакції на час спірних правовідносин), визначено організацію і порядок обліку військовослужбовців та працівників (далі - особовий склад) в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти (далі - військовий навчальний заклад), установах та організаціях Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), органі управління Державної спеціальної служби транспорту (далі - Держспецтрансслужба), бригадах, полках, окремих батальйонах, підрозділах охорони, органах забезпечення, навчальному центрі, закладах, підприємствах та установах, що входять до складу Держспецтрансслужби;
завдання і види обліку, призначення облікових документів, порядок їх складання і ведення;
обов'язки посадових осіб, відповідальних за організацію і ведення обліку особового складу;
порядок обліку загальних (безповоротних та тимчасових) втрат особового складу;
порядок видання, обліку, зберігання, розсилки наказів по особовому складу та витягів із них.
Згідно із п. 4 цього ж Розділу, облік особового складу організовується і ведеться на підставі штатів (штатних розписів), наказів відповідних командувачів, командирів та керівників (далі - командир (керівник)) органів військового управління та органу управління Держспецтрансслужби, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій, у тому числі наказів по особовому складу, наказів по стройовій частині та інших документів, передбачених цією Інструкцією. Відповідно до цілей і завдань, облік особового складу поділяється на персональний, штатно-посадовий та статистичний.
Персональний облік ведеться стосовно кожного військовослужбовця та працівника окремо і призначений для системного відображення початку, проходження ними військової служби (трудової діяльності), звільнення з військової служби (звільнення з роботи), виконання ними військового обов'язку у запасі або проходження служби у військовому резерві, а також для накопичення та збереження інформації, що відображає відносини у зв'язку з їх перебуванням на військовій службі (здійснення трудової діяльності), перебування у запасі або проходження служби у військовому резерві, біографічних та інших даних, які об'єктивно характеризують військовослужбовця або працівника.
Згідно із п. 5 цього ж Розділу, командири (керівники) зобов'язані забезпечити належну організацію обліку особового складу в підпорядкованих органах військового управління та органі управління Держспецтрансслужби, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях, у тому числі у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, в управліннях, відділах, службах, відділеннях та групах персоналу (далі - служба персоналу), Кадровому центрі Збройних Сил України (далі - Кадровий центр Збройних Сил) та кадрових центрах видів Збройних Сил (далі - кадровий центр), на кораблях (суднах) та в підрозділах військових частин, створювати для посадових осіб, які ведуть облік особового складу, усі умови для своєчасного, якісного і повного виконання ними вимог цієї Інструкції.
Розділ III цієї ж Інструкції «Складання та ведення особових справ офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу», крім іншого, встановлює наступне:
1. Основним документом персонального обліку офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу є їхні особові справи.
За місцем служби офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу обліковуються, зберігаються та ведуться перші примірники особових справ.
3. Особові справи офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу складаються посадовими особами служб персоналу або штабів військових частин, на яких покладено обов'язки ведення діловодства служби персоналу та обліку особового складу.
5. Особова справа складається з послужного списку, автобіографії, фотографічної картки, атестаційних та додаткових матеріалів. Переліки атестаційних та додаткових матеріалів наведено в пункті 8 розділу III цієї Інструкції.
Основним документом особової справи є послужний список (додаток 16).
6. У разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби, звільнення з військової служби, направлення на навчання тощо відповідні посадові особи, які працюють з особовими справами військовослужбовців, уточнюють з ними достовірність та повноту записів у послужному списку особових справ. Уточнені відомості засвідчуються підписом військовослужбовця в кінці послужного списку.
12. До розділу «Додаткові матеріали», крім іншого, підшиваються:
копії судових рішень (рішень, постанов, вироків, ухвал), копії документів органів РАЦС, витяги з наказів про допуск до самостійного управління кораблем, про службу в місцевостях із пільговими умовами служби, льотні довідки, витяги з екзаменаційних відомостей, оціночні листки за період навчання у військових та цивільних навчальних закладах;
перші примірники контрактів про проходження військової служби, витяги з наказів про зарахування на військову службу, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, про вибуття військовослужбовця у відпустку по догляду за дитиною, про припинення або поновлення зарахування військовослужбовцю строку вислуги у військовому званні, про відбування покарання у вигляді службового обмеження, про звільнення з військової служби, виключення із списків особового складу (у разі звільнення з військової служби).
Розділ V цієї ж Інструкції, «Особливості організації і ведення обліку особового складу під час переміщення військовослужбовців», крім іншого, встановлює наступне:
1. Військовослужбовці, які переміщуються по службі з одних військових частин до інших, під час прямування до них рахуються як поповнення.
Розділ Х цієї ж Інструкції, «Порядок видання наказів по особовому складу», крім іншого, встановлює наступне:
1. Накази по особовому складу є основними документами, які встановлюють, змінюють або припиняють правові відносини військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу. Вони видаються посадовими особами, яким Положенням надано право присвоєння, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення (поновлення) контракту та військової служби тощо на підставі відповідних документів, установлених Міноборони.
2. Наказами по особовому складу оформлюються такі зміни в службовому становищі військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу:
звільнення, призупинення, поновлення та продовження військовослужбовцю військової служби.
XI. Правила складання наказів по особовому складу
1. Накази по особовому складу складаються державною мовою і підписуються посадовою особою, якій надано право призначати, переміщувати на посади, звільняти з посади, звільняти з військової служби, укладати і продовжувати строки контракту, виконувати інші дії, пов'язані з визначенням службового становища військовослужбовців.
XII. Особливості організації та ведення обліку особового складу в особливий період
3. Військовослужбовці військової служб за призовом під час мобілізації, на особливий період зараховуються в день прибуття до списків особового складу військової частини в порядку, установленому пунктами 13 і 14 розділу II цієї Інструкції.
Первинне призначення на посади військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також призначення (переміщення) військовослужбовців, які перебувають на військовій службі, відповідно до їх мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, здійснюються наказом командира військової частини по стройовій частині до закінчення заходів відмобілізування незалежно від номенклатури посад для призначення. Наказ по стройовій частині розробляється на всі військові частини, що формуються та мають самостійний штат.
Ці накази є підставою для визначення посадового становища військовослужбовцям, запису відповідних відомостей до облікових документів, видачі документів, що посвідчують особу військовослужбовця офіцерам військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період. Зазначені накази не дублюються наказами по особовому складу.
4. Військовослужбовцям військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, початком проходження військової служби вважається день, визначений Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
8. На військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, особові справи, послужні та обліково-послужні картки районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки пересилають безпосередньо до військових частин, куди направлені військовослужбовці, з урахуванням вимог пунктів 5-7 цього розділу. Штаби військових частин після отримання облікових документів вилучають з них ідентифікаційні жетони і вручають їх військовослужбовцям.
Таким чином, згідно згаданої Інструкції, облік особового складу організовується і ведеться на підставі, наказів відповідних командирів у тому числі наказів по особовому складу, наказів по стройовій частині та інших документів. Персональний облік ведеться стосовно кожного військовослужбовця окремо і призначений для системного відображення початку, проходження ними військової служби, звільнення з військової служби. Основним документом персонального обліку офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу є їхні особові справи. До розділу особової справи - «Додаткові матеріали», крім іншого, підшиваються копії судових рішень, витяги з наказів про зарахування на військову службу, тощо. Накази по особовому складу є основними документами, які встановлюють, змінюють або припиняють правові відносини військовослужбовців, які проходять військову службу. Військовослужбовці військової служб за призовом під час мобілізації, на особливий період зараховуються в день прибуття до списків особового складу військової частини в порядку, установленому пунктами 13 і 14 розділу II цієї ж Інструкції.
Первинне призначення на посади військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також призначення (переміщення) військовослужбовців, які перебувають на військовій службі, відповідно до їх мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, здійснюються наказом командира військової частини по стройовій частині до закінчення заходів відмобілізування незалежно від номенклатури посад для призначення. Ці накази є підставою для визначення посадового становища військовослужбовцям, запису відповідних відомостей до облікових документів, видачі документів, що посвідчують особу військовослужбовця офіцерам військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період. Військовослужбовцям військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, початком проходження військової служби вважається день, визначений Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Таким чином, щодо спірних наказів суд зазначає наступне, суть протиправності спірних наказів, по даній справі, позивач обґрунтовує лише наявністю бронювання позивача на момент незаконної мобілізації, а також згаданим Рішенням Львівського окружного адміністративного від 22.03.2024, яким скасовано наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 05.12.2023 за № 478 «Про призов військовозобов'язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією» в частині призову та направлення для проходження військової служби солдата ОСОБА_1 .
Позивач жодними належними та допустимими доказами не обґрунтував протиправність спірних наказів, їх невідповідність нормативним документам, які діяли і стосувалися питань вже проходження служби позивача за період з 08.12.2023 по 15.07.2024, оскільки згадане рішення суду набрало законної сили лише 23.01.2025 коли Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі №380/29373/23, апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_4 залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 березня 2024 року - без змін.
Також позивач, жодними належними та допустимими доказами не обґрунтував протиправність спірних наказів, їх невідповідність нормативним документам, які діяли і стосувалися питань проходження служби позивача за період з 26.07.2025 по 31.07.2025, оскільки, наявність в матеріалах особової справи позивача інформації про скасування мобілізації, не утворює законодавчих можливостей для позивача та відповідача вирішувати питання звільнення позивача через незаконну мобілізацію.
В цій частині суд також зазначає, що поняття «якість закону», як складову принципу верховенства права та гарантію застосування судом найбільш сприятливого для особи тлумачення закону, передусім слід зазначити, що відповідно до частини другої статті 3 Конституції України головним обов'язком держави є утвердження та забезпечення прав і свобод людини; забезпечення прав і свобод, крім усього іншого, потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод.
У рішеннях ЄСПЛ та Верховного Суду сформувалась стала практика щодо визначення відповідних критеріїв.
Як зазначено у пункті 186 рішення ЄСПЛ у справі «Промислово-фінансовий Консорціум «Інвестиційно-металургійний Союз» проти України» (заява № 10640/05, п. 186) принцип законності передбачає, що чинні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні (рішення у справі «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункти 109, 110). Аналогічно національне законодавство має надавати засіб юридичного захисту від свавільного втручання державних органів влади у права, захищені Конвенцією (рішення у справі «Хасан і Чауш проти Болгарії» [ВП] (Hasan and Chaush v. Bulgaria), заява № 30985/96, п. 84).
Аналогічні підходи застосовані цим Судом також у багатьох інших справах, зокрема, Hentrich v. France, заява № 13616/88, п. 42; Lithgow and Others v. the United Kingdom, заяви 9006/80, 9262/81 та ін., п. 110; Alisic and Others v. Bosnia and Herzegovina, Croatia, Serbia, Slovenia and the Former Yugoslav Republic of Macedonia [ВП], заява № 60642/08, п. 103; Centro Europa 7 S.R.L. and di Stefano v. Italy [ВП], заява № 38433/09, п. 187; Hutten-Czapska v. Poland [ВП], заява № 35014/97, п. 163.
Крім того, у справі «Новік проти України» (заява № 48068/06, п. 19) ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.
Достатньо важливими є висновки, які зроблені у рішенні ЄСПЛ у справі «Волков проти України» (заява № 21722/11, п.п. 170, 171). Так, характеризуючи загальні принципи законності втручання, Суд наголосив на тому, що вислів «згідно із законом» …. також стосується якості закону, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе (рішення у справі «Копп проти Швейцарії» (Корр v. Switzerland), заява № 23224/94, п. 55); «якість закону» передбачає, inter alia (з лат. «серед інших речей і справ»), що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на конвенційні права особи (рішення у справі «С.G. та інші проти Болгарії» (С.G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, п. 39); законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів (рішення у справі «Р.G. та J.Н. проти Сполученого Королівства» (P.G. and J.Н. v. the United Kingdom), заява № 44787/98, п. 46). Крім того, у пункті 179 цього Рішення ЄСПЛ наголошує на тому, що наявність конкретної і послідовної практики тлумачення відповідного положення закону була фактором, який призвів до висновку щодо передбачуваності зазначеного положення (рішення у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства» (Goodwin v. the United Kingdom), заява № 17488/90, п. 33).
Зокрема, у рішенні ЄСПЛ у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» (заява № 77703/01, п. 115) зазначено, що в світлі положень Конвенції, втручання може бути виправданим, якщо воно «встановлено законом» та здійснено «згідно із законом», оскільки оскаржувані заходи повинні не тільки мати законодавче підґрунтя, а й передбачатися якісним законом, який має бути достатньо доступним та передбачуваним щодо наслідків його застосування, тобто бути сформульованим у спосіб, який дає змогу кожній особі, у разі потреби, за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку (рішення у справах Larissis and Others v. Greece, заява № 23372/94, п. 40; Metropolitan Church of Bessarabia, заява № 45701/99 п. 109).
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», крім іншого, встановлює, що мобілізаційна підготовка - комплекс організаційних, політичних, економічних, фінансових, соціальних, правових та інших заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України, інші військові формування), сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій до своєчасного й організованого проведення мобілізації та задоволення потреб оборони держави і захисту її території від можливої агресії, забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» крім іншого, встановлює, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Принципи юридичної визначеності й леґітимних очікувань означають, що «наслідки законодавства Спільноти мають бути зрозумілими та очікуваними для тих, на кого воно поширюється» («Amministrazione delle finanze dello Stato v. SRL Meridionale Industria Salumi and Others», справа № 212-217/80, п. 10); або «що законодавство має бути зрозумілим і чітким, і що його застосування має бути передбачним для усіх зацікавлених сторін» («Europaisch-Iranische Handelsbank AG v. Council of the European Union», справа № T?434/11, п. 93; «France v. Commission», справа № C-325/91, п. 26).
Крім цього, на таких вимогах до закону як «доступність», «передбачуваність» та «зрозумілість» (громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади у здійснення громадянами своїх прав) наголошено також у низці інших рішень ЄСПЛ, зокрема «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), № 18139/91, п. 37; «Мелоун проти Об'єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), № 8691/79, п. 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), заява № 12963/87, п. 75; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, п. 50 та 56; S. and Marper v. the United Kingdom [ВП], заяви № 30562/04 і № 30566/04, п. 95; «The Sunday Times v. the United Kingdom (№ 1)», заява № 6538/74, п. 46; «Kuricм and Others v. Slovenia», заява № 26828/06, п. 34; «Slivenko v. Latvia», заява № 48321/99, п. 100.
Тобто, щодо предмету спору, крім іншого, правовою основою військової служби позивача є незаконна мобілізація, про що встановлено судом. Однак Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» не передбачав і не передбачає, такої підстави звільнення чи закінчення військової служби, за вказаних обставин, як незаконна мобілізація.
Відповідно позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування спірних наказів, задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 звільнити з військової служби ОСОБА_1 та виключити ОСОБА_1 зі списків військової частини, суд зазначає наступне.
Згідно із ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті, суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову, крім іншого, суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Вирішуючи питання про зобов'язання вчинити певні дії відповідача, суду необхідно надати оцінку поведінки відповідача щодо спірного питання у справі.
Бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка знаходить прояв у виді невчинення дії (дій), яку він був зобов'язаний і міг вчинити. Протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень потрібно розуміти, як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає у неухваленні рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового акта віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно потрібними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Водночас, з метою забезпечення більш ефективного захисту прав та інтересів особи у публічно-правових спорах із суб'єктами владних повноважень, суд може зобов'язати останнього вчинити конкретно визначені дії, що не буде вважатися втручанням у його дискреційні повноваження.
Отже, ознаками того, що суб'єкт владних повноважень має дискреційні повноваження під час реалізації своїх функцій та прийнятті рішень, є:
1) законодавством відповідному суб'єкту надане право вчиняти певну дію або ухвалювати конкретне рішення на власний розсуд;
2) законодавством надано суб'єкту владних повноважень право обирати з декількох допустимих варіантів поведінки, кожен з яких вважається правомірним;
3) якщо законодавством визначені певні підстави та умови, з настанням яких у суб'єкта владних повноважень настає право діяти на власний розсуд, то відповідні дії вчинені саме після настання таких підстав та умов.
За загальним правилом, адміністративний суд не може втручатися у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень, підміняти собою адміністративний орган.
Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Відповідно у задоволенні позову в частині зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 звільнити з військової служби ОСОБА_1 та виключити ОСОБА_1 зі списків військової частини, тобто прийняти конкретне рішення, слід відмовити, оскільки це буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Верховний Суд не раз у своїх висновках та вказував на те, що забезпечення ефективного захисту порушених прав, свобод та інтересів осіб потребує ухвалення судом рішення, яким на суб'єкта владних повноважень покладається обов'язок здійснити конкретну дію або прийняти конкретне рішення.
Проте, на дуку суду такий підхід можливий лише при дотриманні, визначених ст. 245 КАС України вимог, зокрема зобов'язання здійснити певну дію, в межах наданих повноважень, що не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, за умови що для цього виконано усі умови, визначені законом.
Адміністративний суд, ухвалюючи рішення про зобов'язання суб'єкта владних повноважень здійснити конкретну дію або прийняти конкретне рішення, повинен здійснити ретельну перевірку дійсної наявності у суб'єкта владних повноважень, чиї дії та рішення оскаржуються, дискреційних повноважень. Лише, наявність підстав для визнання рішення, дії або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправним, не дає адміністративному суду права зобов'язувати такого суб'єкта прийняти конкретно визначене рішення або здійснити конкретну дію, оскільки для цього мають настати також інші встановлені законом умови, а саме:
- суд перевіряє наявність усіх правових підстав для прийняття суб'єктом владних повноважень відповідного рішення чи вчинення певної дії;
- суб'єкт владних повноважень не має визначеної законодавством можливості діяти іншим способом, ніж це зазначено у судовому рішенні.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Позивач, звертаючись до суду за захистом своїх прав, їх порушення пов'язував із незаконним призовом на військову службу.
Суд наголошує, що відновлення порушеного права повинно відбуватися в межах спірних правовідносин, відповідно, за участю їхніх учасників. Водночас зобов'язання відповідача звільнити позивача з військової служби виходить за межі правовідносин між відповідачем та позивачем щодо порядку його призову на військову службу.
Позовна вимога про зобов'язання відповідача звільнити позивача з військової служби не відповідає суті порушеного права позивача, щодо предмету спору по даній справі, відповідно задоволенню також не підлягає.
Також суд враховує положення Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява N 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява N 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
З цих же по суті підстав, судом не враховуються аргументи позивача та враховуються заперечення відповідачів.
Відповідно позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України повернення судових витрат позивачу, якому відмовлено у задоволенні позову, не передбачено.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ), Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними наказів, зобов'язання вчинити дії, - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення цього Кодексу.
СуддяГавдик Зіновій Володимирович