справа№380/20063/25
26 грудня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та зобов'язання вчинити дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01.03.2018 по день фактичної виплати 11.07.2025;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01.03.2018 по день фактичної виплати 11.07.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наказом від 02.04.2019 № 71 позивача виключено зі списків особового складу частини. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.08.2024 у справі № 380/9492/24 дії відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 02.04.2019 визнані протиправними, та зобов'язано нарахувати і виплатити відповідні суми. На виконання вказаного судового рішення відповідач 11.07.2025 здійснив виплату позивачу заборгованості з індексації грошового забезпечення у розмірі 48 139,66 грн. Позивач вказує, що оскільки виплата належних йому сум грошового забезпечення (індексації) здійснена з порушенням встановлених законодавством строків (затримка склала понад один календарний місяць), він має право на отримання компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-III. Позивач звертався до відповідача із заявою про виплату такої компенсації, проте листом від 18.09.2025 отримав відмову, яку вважає протиправною.
Ухвалою від 10 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, в якому проти позову заперечив повністю. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що діяв у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. Відповідач вказує, що відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення (наказ МВС № 200) індексація не входить до складу виплат, що здійснюються при звільненні. Також відповідач посилається на Закон України № 2050-III та зазначає, що основною умовою для виплати компенсації є порушення строків виплати нарахованих доходів. Оскільки індексація грошового забезпечення позивачу у період проходження служби та при звільненні не нараховувалася, а була нарахована лише на виконання рішення суду у 2025 році, то, на думку відповідача, підстави для виплати компенсації за період до моменту фактичного нарахування відсутні. Крім того, відповідач заявив про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 233 КЗпП України (в редакції Закону від 01.07.2022 № 2352-IX), вважаючи, що позивач мав дізнатися про порушення своїх прав ще при звільненні або при отриманні виплати.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 11.02.2019 № 11 позивача звільнено у запас за підпунктом «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.04.2019 № 71 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, а також направлено на військовий облік.
На виконання судового рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.08.2024 у справі № 380/9492/24 , яке набрало законної сили, відповідач 11.07.2025 здійснив нарахування та фактичну виплату позивачу коштів.
Згідно з випискою з карткового рахунку в АТ КБ «ПриватБанк» від 14.07.2025, на рахунок позивача 11.07.2025 зараховано кошти в сумі 48 139,66 грн з призначенням платежу: «Індексація г/з зг. рішення Львівського окружного адмін. суду по справі №380/9492/24 від 28.08.24». Таким чином, виплата належних позивачу сум індексації грошового забезпечення, які мали бути виплачені ще в період проходження служби та при звільненні (у 2018-2019 роках), фактично відбулася із значною затримкою - у липні 2025 року.
Вважаючи, що у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення він має право на компенсацію втрати частини доходів, позивач 18.08.2025 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із письмовою заявою. У заяві він просив нарахувати та виплатити компенсацію відповідно до Закону України № 2050-III за весь час затримки виплати індексації.
За результатами розгляду заяви відповідач листом від 18.09.2025 № 50/14/12-2237 відмовив у виплаті компенсації.
Свою позицію відповідач обґрунтував тим, що індексація грошового забезпечення не входить до переліку виплат, передбачених Інструкцією № 200 при звільненні. Крім того, відповідач зазначив, що дія Закону № 2050-III поширюється на випадки порушення строків виплати нарахованих доходів, тоді як індексація позивачу своєчасно нарахована не була, а її нарахування відбулося лише на виконання рішення суду у 2025 році.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 зазначив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Пунктом 3 Порядку № 159 конкретизовано перелік доходів, які підлягають компенсації. До них, зокрема, віднесено: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.
Отже, законодавцем чітко визначено, що сума індексації грошового забезпечення є об'єктом компенсації у разі затримки її виплати. Індексація не є разовою виплатою, а є державною гарантією, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення в умовах зростання цін.
Суд зазначає, що індексація грошового забезпечення є невід'ємною складовою грошового забезпечення військовослужбовців, має систематичний характер і виплачується щомісяця за наявності відповідних підстав. Відтак, на суму індексації поширюється дія Закону № 2050-III.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Щодо доводів відповідача про те, що компенсація виплачується лише у разі порушення строків виплати нарахованих доходів, а спірні суми були нараховані лише у 2025 році.
Суд вважає такі доводи необґрунтованими та відхиляє їх з огляду на наступне. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені, чи таке нарахування здійснено згодом, у тому числі на виконання судового рішення.
Той факт, що відповідач протиправно не нараховував індексацію у період проходження позивачем служби (2018-2019 роки), не може бути підставою для звільнення від обов'язку компенсувати втрату вартості цих коштів внаслідок інфляції за час затримки. Інакше порушник законодавства (відповідач) опинявся б у вигіднішому становищі, ніж той, хто нарахував доходи вчасно, але затримав виплату.
Верховний Суд у постанові від 29 травня 2025 року справа №640/12053/21 адміністративне провадження № К/990/38312/23 вказав, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені (такий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20, від 05 липня 2022 року у справі №420/7633/20, від 29 березня 2023 року у справі №120/9475/21-а, від 12 вересня 2024 року у справах №400/5837/23, №240/18489/23, від 10 жовтня 2024 року у справі №280/5397/19, від 18 грудня 2024 року у справі №755/15005/23 та інших).
Застосовуючи указаний висновок, Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19 констатував, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Верховний Суд визнав безпідставними доводи судів попередніх інстанцій про те, що право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили відповідним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення, зауваживши, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог у частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації.
У постанові від 21 серпня 2023 року в справі №460/6767/20 Верховний Суд, ураховуючи правову позицію, висловлену Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 травня 2019 року у справі № 804/2994/18, від 23 грудня 2020 року в справі №640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року у справі №420/7633/20, від 09 серпня 2022 року у справі №460/4765/20, дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строку його виплати (частини основного розміру пенсії) саме за період з моменту неправомірного нарахування пенсії відповідачем, що встановлено судовим рішенням (у іншій справі), по фактичну її виплату.
Подібна правова позиція уже була висловлена Верховним Судом також у постановах від 20 грудня 2019 року у справі №822/1731/16, від 13 березня 2020 у справі №803/1565/17, від 21 січня 2020 року у справі №826/15879/18, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20, від 21 березня 2023 року у справі №620/7687/21, від 29 березня 2023 року у справі № 120/9475/21-а.
Таким чином, оскільки основна сума боргу (індексація за період 2018-2019 років) була виплачена 11.07.2025, саме в цей момент у відповідача виник обов'язок нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з інфляцією, що мала місце в період невиплати. Невиконання цього обов'язку є протиправною бездіяльністю.
Відповідач заявляє про пропуск позивачем строку звернення до суду, посилаючись на статтю 233 КЗпП України в редакції Закону від 01.07.2022 № 2352-IX (3 місяці).
Суд зазначає, що відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Компенсація втрати частини доходів є складовою заробітної плати (грошового забезпечення), що входить до структури виплат за працю. Крім того, обов'язок виплатити компенсацію виникає в момент виплати заборгованості. Заборгованість була виплачена 11.07.2025.
Позивач звернувся до суду з позовом у жовтні 2025 року, тобто в межах тримісячного строку навіть за правилами нової редакції ст. 233 КЗпП України (якщо рахувати від дати фактичної виплати боргу, коли позивач дізнався про невиплату компенсації разом з основним боргом). Відмова відповідача у виплаті компенсації датована 18.09.2025, що також свідчить про дотримання строків. Тому доводи відповідача про пропуск строку звернення до суду є безпідставними.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своєї бездіяльності щодо невиплати компенсації.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як учасник бойових дій (копія посвідчення міститься в матеріалах справи). Відтак, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за період затримки виплати з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати 11 липня 2025 року.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати 11 липня 2025 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.
4. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 26.12.2025.
Суддя Коморний О.І.