29 грудня 2025 року м. Київ справа №320/17862/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту також відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача про відмову позивачу у здійсненні перерахунку та виплаті пенсії відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» на підставі довідки Офісу Генерального прокурора від 06.07.2022 №31-201зп про розмір заробітної плати у розмірі 90% суми заробітної плати без обмеження максимального розміру пенсії;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії з 01.02.2022 відповідно до норм статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» на підставі довідки Офісу Генерального прокурора від 06.07.2022 №31-201зп про розмір заробітної плати у розмірі 90% суми заробітної плати без обмеження максимального розміру пенсії.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що він є пенсіонером органів прокуратури та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві. З 2002 року позивачу виплачується пенсія відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» без обмеження її граничного розміру у розмірі 90% суми місячної заробітної плати, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Позивач пояснив, що з 2016 року постійно звертається до суду з позовами про визнання протиправними дій відповідача щодо здійснення перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати працівникам органів прокуратури.
Відмова відповідача у здійсненні перерахунку пенсії позивача на підставі нової довідки у розмірі 90% суми заробітної плати без обмеження максимального розміру пенсії слугувала підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.04.2025 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
Відповідач пояснив, що позивачу здійснювались перерахунки пенсії в межах резолютивних частин судових рішень, зокрема, було здійснено перерахунок пенсії на виконання судового рішення у справі №640/8061/20 на підставі довідки від 04.06.2020 №21-1148зп, без обмеження максимального розміру, починаючи з 26.03.2020. Розпорядженням від 25.11.2021 рішення суду було виконане в межах резолютивної частини. Для розрахунку розміру пенсії застосоване обмеження заробітної плати в розмірі 70 845,00 грн, чинне станом на 26.03.2020. Основний розмір пенсії розрахований виходячи з 90% від 70 845,00 грн та становить 63 760,50 грн. Враховуючи додаткову пенсію як особі з інвалідністю 3 групи з числа ліквідаторів аварії на ЧАЕС розмір пенсії без обмеження максимального розміру становить 64045,20 грн.
Відповідач пояснив, що 03.01.2025 Кабінетом Міністрів України прийнято постанов №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», на підставі якої розмір пенсії позивача з 01.01.2025 розраховано із застосуванням обмежувальних коефіцієнтів.
Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідач у відзиві на позовну заяву повністю визнає той факт, що відповідно до судового рішення у справі №640/8061/20 позивачу була встановлена пенсія без обмеження максимальним розміром у розмірі 990% від суми заробітної плати. Проте, під час чергового перерахунку пенсії відповідач протиправно відмовився провести такий із зазначенням, що пенсія позивачу буде обрахована із розрахунку 60% від суми місячної заробітної плати та після здійснення такого перерахунку розмір пенсії позивача буде суттєво зменшений.
Позивач наголошує на наявності у нього права на здійснення перерахунку пенсії, виходячи з 90% від суми заробітної плати, без обмеження її максимальним розміром.
Щодо посилання відповідача на Постанову №1, позивач вважає, що передумовою для її застосування є обов'язок ГУ ПФУ в м. Києві здійснити йому перерахунок пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру», а вже потім, за наявності законних і обґрунтованих підстав, застосовувати відповідні коефіцієнти.
Крім того, у відповіді на відзив позивач просить суд здійснювати розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.
Розглянувши вказане клопотання, суд зазначає таке.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Тобто, за загальним правилом, відкриті у спрощеному позовному провадженні справи розглядаються судом без виклику сторін за наявними у справі матеріалами. Однак суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони може призначити судове засідання за наявності достатніх для цього обґрунтованих підстав.
Відповідно до частини шостої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:
1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу;
2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Згідно з частиною сьомою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Обґрунтовуючи подане клопотання, позивач зазначає, що дана справа має важливе значення для нього та вимагає повного та всебічного встановлення всіх фактичних обставин справи, а сам позивач має бажання надати усні пояснення та докази.
Водночас суд зауважує, що лише посилання на наявність у учасника процесу бажання щодо здійснення розгляду справи у судовому засіданні не є достатньою підставою для задоволення відповідного клопотання, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. У протилежному випадку суди б мусили розглядати в обов'язковому порядку у судових засіданнях усі справи, в яких учасником процесу повідомлено про особливу важливість для нього такої справи, що зводило б нанівець власну оцінку судом обставин справи через призму необхідності чи доцільності проведення судового засідання. В умовах надмірного навантаження судів справами такий алгоритм дій явно б не сприяв процесуальній економії. З огляду на наведене, на переконання суду, судове засідання у справах незначної складності, які розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження, доцільно призначати та проводити у тому випадку, коли обставини справи та наявні у ній матеріали не дають у сукупності суду можливості надати правову оцінку спірним правовідносинам та вирішити спір без застосування тих процесуальних інструментів, вжиття яких можливо лише у судовому засіданні (наприклад, допит свідків, виклик спеціаліста, перекладача, проведення виїзного судового засідання тощо). Якщо ж вчинення таких процесуальних дій не є обов'язковим для розгляду та вирішення справи, судове засідання може не проводитися. Обставини даної справи, на переконання суду, не потребують обов'язкового проведення судового засідання для встановлення об'єктивної істини, а повний та всебічний розгляд справи, а також принцип змагальності процесу, про які вказує позивач, є загальною процесуальною вимогою для кожного судового провадження, незалежно від того, проводиться судове засідання у справі чи ні. Крім того, суд зауважує, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання не позбавляє учасника процесу можливості надати будь-які докази чи письмові документи чи надати пояснення, виклавши їх у письмовій формі.
Також суд зауважує, що практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі “Ахеп v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25.04.2002 року “VarelaAssalinocontrelePortugal», заява №64336/01). Так, y випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (не в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Крім цього, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.11.2006 (скарга 73053/01 CASE OF JUSSILA v. FINLAND, суд вказав на те, що: "Європейський Суд не сумнівається в тому, що письмове провадження у справі часто може виявитись більш ефективним, ніж усний розгляд, для перевірки та забезпечення того, що платник податків надав точний звіт про свій майновий стан, підкріплений всіма необхідними документами. Суд не вважає переконливим довід заявника, що в ході розгляду цієї справи виникли міркування щодо достовірності, які потребували надання пояснень в усній формі.... та приймає довід держави-відповідача, що будь - які питання факту та питання права в цій справі могли бути належним чином розглянуті та вирішені на підставі матеріалів, наданих у письмовому вигляді. ... Оскільки заявнику була надана повна можливість наводити свої доводи у письмовому вигляді та надавати коментарі щодо відомостей, які надходили від податкових органів, Суд дійшов висновку, що вимоги справедливого судочинства були дотримані...".
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагає проведення судового засідання, а лише бажання учасника процесу усно викласти під час проведення судового засідання свої аргументи, які можуть бути висловлені письмово, не зумовлює необхідність проведення судового засідання.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19.04.2024 у справі №640/12806/22:
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку та виплати пенсії на підставі довідки Офісу Генерального прокурора від 06.07.2022 №21-201зп, про розмір заробітної плати;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2022 відповідно до статті 51-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХII на підставі довідки Офісу Генерального прокурора від 06.07.2022 №21-201зп про розмір заробітної плати, з урахуванням раніше проведених виплат.
В означеному рішенні суд виснував, що «...щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром, то суду не надано доказів того, що між сторонами наразі виник публічно-правовий спір щодо обмеження максимального розміру пенсії, перерахованої на підставі оновленої довідки, який би вимагав судового вирішення у цій справі. Тому у задоволенні позовних вимог у цій частині суд відмовляє, позаяк вони є передчасними...».
Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 14.02.2025 на звернення позивача повідомлено, що на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 28.05.2021 та ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.11.2021 у справі №640/8061/20 розмір пенсії позивача з 26.03.2020 визначається без обмеження максимального розміру та становить з цієї дати 64 045,20 грн.
Також повідомлено, що у випадку здійснення перерахунку пенсії на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.04.2024 у справі №640/12806/22 розмір його пенсії з 01.01.2022 з обмеженням максимальним розміром становитиме 19 430,00 грн, а тому проведення такого перерахунку є недоцільним.
Не погоджуючись з правомірністю відмови відповідача у здійсненні перерахунку пенсії на виконання судового рішення у справі №640/12806/22 без обмеження пенсії максимальним розміром, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Питання пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих органів прокуратури було врегульоване положеннями статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, частина перша якої визначала, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Підстави та порядок перерахунку таких пенсій визначалися частиною дванадцятою статті 50-1 цього Закону, відповідно до якої обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Разом з тим, Законом України від 08.07.2011 №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі по тексту також - Закон №3668-VI) у статтю 50-1 Закону №1789-ХІІ внесені зміни, відповідно до яких пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Законом України від 27.03.2014 №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (далі по тексту також - Закон №1166-VII) у статті 50-1 Закону №1789-ХІІ у частинах другій і п'ятій цифри 80 замінено цифрами 70.
Законом України від 28.12.2014 №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» у статті 50-1 Закону №1789-ХІІ у частинах другій та п'ятій цифри 70 замінено цифрами 60 .
За правилами частини вісімнадцятої цієї статті (у редакції, чинній до 01.01.2015) призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи. З 01 січня 2015 року умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначалися Кабінетом Міністрів України.
Водночас, 15.07.2015 набрав чинності Закон №1697-VII, відповідно до Розділу ХІІ Прикінцевих положень якого визнано таким, що втратив чинність із набранням чинності цим Законом, зокрема, Закон №1789-XII, крім, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, що втратили чинність з 15.12.2015.
З набранням чинності Законом №1697-VII пенсійне забезпечення працівників прокуратури регулюється положеннями статті 86, за правилами частин першої, другої якої прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років. Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. Згідно з частиною двадцятою цієї статті, призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв'язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За загальним правилом норма права діє щодо відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до правовідносин застосовується той закон, під час дії якого вони настали.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Враховуючи вищевикладене, до правовідносин щодо визначення відсоткового значення розміру пенсії, право на перерахунок якої виникло після набрання чинності Законом №1697-VII, повинні застосовуватись виключно норми цього Закону, оскільки застережень щодо застосування норми, що визначала розмір місячного заробітку у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, Закон №1697-VII не містить та не встановлює окремого порядку обчислення відсоткового розміру під час перерахунку раніше призначеної пенсії з урахуванням норми Закону №1789-XII, що визначала розмір місячного заробітку у відсотках та яка діяла на момент призначення пенсії, тобто одночасного застосування норм, які передбачені різними законами.
Такий правовий висновок узгоджується з покладеним в основу Закону №1697-VII принципом єдності системи прокуратури України, що забезпечується, зокрема єдиним статусом прокурорів, який передбачає однакове матеріальне та соціально-побутове забезпечення, зокрема пенсійне забезпечення прокурорів.
Таким чином, розмір відсотків, який враховується під час перерахунку пенсії, має бути співмірним із тим, який застосовується під час призначення пенсії працівникам прокуратури. Встановлення різних підходів до порядку обчислення відсоткового розміру під час перерахунку пенсії після набуття чинності Законом №1697-VII порушує справедливий баланс між інтересами працівників прокуратури, яким пенсія призначається відповідно до цього Закону та тими, яким вона була призначена відповідно до Закону №1789-XII, ставить у нерівне становище працівників прокуратури, які отримали право на пенсію відповідно до Закону №1697-VII.
Разом із тим, гарантією належного пенсійного забезпечення працівників прокуратури є право на безумовний перерахунок розміру пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Таке право за своєю суттю направлене на збільшення розміру виплачуваної працівнику прокуратури пенсії, а гарантія дотримання конституційного права на соціальний захист, зокрема щодо недопущення зменшення такого розміру у випадку перерахунку пенсії, має бути забезпечена виплатою пенсії в раніше встановленому розмірі.
Відтак, суд вважає, що до правовідносин щодо визначення відсоткового значення розміру пенсії, право на перерахунок якої виникло після набрання чинності Законом №1697-VII, повинні застосовуватись виключно норми цього Закону, зокрема, частини другої статті 86, якими встановлено, що пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати працівників прокуратури, а не норма, що визначає розмір місячного (чинного) заробітку у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
Висновки аналогічного змісту викладені у постановах Верховного Суду від 21.12.2021 у справі №580/5962/20, від 30.03.2023 у справі №580/2918/21, від 14.05.2024 у справі №440/5835/21.
Як встановлено з матеріалів справи, на час звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії стаття 50-1 Закону №1789-ХІІ відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону №1697-VII у частині перерахунку пенсії втратила чинність, а тому суд дійшов висновку про поширення на спірні правовідносини положень частини другої статті 86 Закону №1697-VII, у силу вимог яких, пенсія працівникам прокуратури призначається (перераховується) в розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати.
Отже, позовні вимоги позивача у частині здійснення перерахунку пенсії у розмірі 90 % від суми місячної заробітної плати, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо обмеження максимального розміру пенсії позивача, суд зазначає таке.
Як було відзначено вище, на дату призначення позивачу пенсії за вислугу років питання пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих органів прокуратури було врегульоване положеннями статті 50-1 Закону №1789-ХІІ.
В свою чергу, за змістом статті 2 Закону №3668-VI (який набрав чинності 01.10.2011) максимальний розмір пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України Про прокуратуру, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Означеним законом було внесені зміни до статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, положення частини п'ятнадцятої якої викладено в аналогічній редакції.
Водночас, абзацом першим пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3668-VI встановлено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Абзацом другим пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3668-VI визначено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), установленому цим Законом.
Відтак, аналіз пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» дає підстави для висновку, що метою вказаної норми є деталізація умов дії положень статті 2 цього ж Закону лише щодо категорії пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом та перевищує встановлений максимальний розмір пенсії.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 30.03.2023 у справі №580/2918/21, положення пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3668-VI спрямовані на врегулювання питань, які виникли у зв'язку із застосуванням Закону №3668-VI стосовно осіб, у яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір, а саме - надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії. Водночас з моменту, коли особа набуде право на перерахунок, на розмір її пенсії будуть поширюватися загальні правила щодо обмежень.
Закон №1789-ХІІ втратив чинність (крім окремих положень, які не стосуються спірних правовідносин) у зв'язку з набранням чинності Законом №1697-VII, за правилами абзацу шостого частини п'ятнадцятої статті 86 якого максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Враховуючи наведене вище, з моменту набрання чинності Законом №1697-VII, питання призначення та перерахунку пенсій працівникам прокуратури врегульовувалися нормами цього Закону, зокрема статтею 86, частиною п'ятнадцятою якої були встановлені обмеження пенсії максимальним розміром.
Суд зазначає, що пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3668-VI не скасовує обмеження максимального розміру пенсії, призначеної працівнику прокуратури до набрання чинності цим Законом, а встановлює особливе регулювання щодо застосування такого обмеження до осіб, яким пенсія призначена до набрання чинності Законом № 3668-VI, і в яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір, зокрема шляхом надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії. Водночас, з моменту відповідності розміру пенсії максимальному розміру пенсії, - поширення на її розмір загальних правил щодо обмежень, установлених статтею 50-1 Закону №1789-ХІІ, а з 14 жовтня 2014 року - абзацом шостим частини п'ятнадцятої статті 86 Закону №1697-VII.
З огляду на викладене вище та враховуючи, що до перерахунку пенсії позивача її розмір перевищив максимальний, на спірні правовідносини поширюються положення абзацу шостого частини п'ятнадцятої статті 86 Закону №1697-VII, які встановлюють обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
За таких обставин, позовні вимоги позивача у частині здійснення перерахунку пенсії без обмеження її максимальним розміром також є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Крім того, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.
В контексті викладеного, суд зазначає, що хоч виплати соціального страхування є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак обмеження максимальним розміром пенсій працівникам прокуратури не може вважатися порушенням їх права володіння цим майном, оскільки такі здійснені державою шляхом введення нових законодавчих положень з метою регулювання політики соціального забезпечення. Встановлені обмеження не є непропорційними та не призводять до порушення сутності пенсійних прав.
При цьому, таке обмеження не є дискримінаційним, оскільки стосується не лише працівників прокуратури, а й інших категорій пенсіонерів, зокрема поширюється на пенсії, призначені відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 21.12.2021 у справі №580/5962/20.
Також, аналогічного висновку щодо застосування пункту 2 розділу ІІ Закону № 3668-VI дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 22.12.2022 у справі №440/4371/18, від 25.01.2023 у справі № 380/12268/20.
При цьому, суд зазначає, що виходячи з предмету та підстав позову, а також враховуючи, що рішенням суду від 19.04.2024 у справі №640/12806/22 зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з 01.02.2022 відповідно до статті 51-1 Закону №1789-ХII на підставі довідки від 06.07.2022 №21-201зп, суд вважає, що в межах заявлених позовних вимог позивачем оскаржується не сам факт відмови відповідачем у здійсненні перерахунку пенсії на підставі означеної довідки, а відмова ГУ ПФУ в м. Києві у здійсненні такого перерахунку без обмеження пенсії максимальним розміром, виходячи з 90% суми заробітної плати. Враховуючи означені обставини, нормативно підтверджено відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині здійснення перерахунку та виплати позивачу пенсії у розмірі 90% суми заробітної плати без обмеження максимального розміру пенсії, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.