29 грудня 2025 року м. Київ справа №320/18942/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі по тексту також відповідач, ГУ ПФУ в Донецькій області), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 03.04.2024 №930080317466;
- зобов'язати відповідача перевести позивача з 27.03.2024 на пенсію державного службовця відповідно до пункту 10 Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» з урахуванням довідок про заробітну плату, виданих Військовою частиною НОМЕР_1 від 27.03.2024, №48 та №49.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомила, що 27.03.2024 звернулась із заявою про переведення її на пенсію державного службовця, проте, відповідачем винесено рішення про відмову у переведенні на означений вид пенсії з пенсії за віком з огляду на те, що ОСОБА_1 вже була призначена пенсія державного службовця у 2017 році.
Позивач пояснила, що дійсно у 2017 році їй була призначена пенсія державного службовця, а в подальшому - пенсія за віком. Проте, оскільки позивач продовжувала працювати і в цей період не отримувала пенсію державного службовця, вона вважає, що звільнившись з посади державної служби 05.02.2024, має право на зарахування стажу державної служби, набутого після 2017 року та врахувати заробітну плату державного службовця, з якої сплачувались внески.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив про відсутність підстав для переведення позивача з пенсії за віком на пенсію державного службовця з огляду на недоцільність, оскільки розмір пенсії позивача при означеному переході зменшиться.
Відповідач наголосив на відсутності підстав для застосування наданих позивачем довідок з огляду на те, що їй вже була призначена пенсія державного службовця у 2017 році.
Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003№ 1058-IV (далі по тексту також - Закон №1058).
Заявою від 27.03.2024 позивач звернулась до ГУ ПФУ в м. Києві про перерахунок пенсії - перехід на інший вид пенсії (відповідно до Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу»).
За принципом екстериторіальності означену заяву передано для розгляду до ГУ ПФУ в Донецькій області.
Рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 03.04.2024 №930080317466 позивачу відмовлено у переведенні її з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону №1058, на пенсію державного службовця, оскільки позивач отримує пенсію за віком у розмірі 10 316,67 грн, а після переходу на пенсію державного службовця отримуватиме 8 924,36 грн.
В означеному рішенні вказано про неможливість провести перерахунок відповідно до Закону України «Про державну службу» з урахуванням довідок від 27.03.2024 №48 та №49, оскільки Законом України «Про державну службу» не передбачено можливість здійснення перерахунку вже призначеної пенсії державним службовцям (встановлено, що позивач з 29.09.2017 по 21.09.2022 отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цього рішення, позивач звернулася з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Тобто, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі по тексту також - Закон №889).
Відповідно до пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889, з набранням чинності вказаного закону втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ (далі по тексту також - Закон №3723), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Відповідно до пункту 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889 державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Положеннями пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889 встановлено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до статті 37 Закону №3723 (у редакції на час набрання чинності Законом №889) на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, зазначений вік визначається статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Тобто до 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом №889) право на пенсію державного службовця мали особи, які:
а) досягли певного віку (62 роки для чоловіків, 60 років для жінок) та мають передбачений законодавством страховий стаж;
б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016 відповідно до статті 90 Закону №889 пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723.
Так, відповідно до пункту 10 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889 державні службовці, які на день набрання чинності вказаним Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до пункту 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889 для осіб, які на день набрання чинності вказаним Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених у статті 25 Закону №3723 та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723 в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, «Прикінцевими та перехідними положеннями» Закону №889 передбачено, що за наявності у особи станом на 1 травня 2016 року певного стажу держслужби, така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону №3723 передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Таким чином, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723 після 1 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723 і «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після 1 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом №889) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723 лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889 та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону №3723 вік і страховий стаж.
Визначення заробітної плати для обчислення пенсій державним службовцям здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622 затверджено Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб (далі по тексту також - Порядок № 622).
Відповідно до пункту 4 Порядку №622 пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права.
Питання щодо порядку переведення (переходу) з одного виду пенсії на інший та призначення пенсії неодноразово було предметом аналізу Верховного Суду України, зокрема у постановах від 31.03.2015 у справі №21-612а14, від 23.10.2018 у справі №317/4184/16-а; від 17.05.2019 у справі №511/777/17; від 11.07.2019 у справі №264/6292/16-а; від 10.10.2019 у справі №520/7533/17; від 13.02.2020 у справі №263/3478/17; від 17.07.2020 у справі №335/13894/16-а, в яких суд дійшов висновку, що, якщо особа отримувала пенсію на підставі одного закону та виявила бажання перейти на пенсію за іншим законом, зазначені правовідносини слід розцінювати як нове призначення пенсії. У іншому ж випадку, якщо такий перехід відбувся в рамках одного закону, вказані правовідносини є переведенням на пенсію в рамках одного закону.
Станом на дату виникнення спірних правовідносин позивач отримує пенсію за віком, яка йому обчислюється відповідно до Закону №1058.
При цьому, право позивача на отримання пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723 не є спірним з огляду на те, що такий вид пенсії вже був їй призначений з 29.09.2017 по 21.09.2022.
Щодо врахування довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії, суд зазначає наступне.
Пунктом 2 Порядку №622 передбачено, що згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» №889-VIII на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII мають право особи, які на день набрання чинності Законом №889-VIII: мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України; займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.
За змістом абзацу 6 пункту 4 Порядку №622 за бажанням осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, і які на момент виходу на пенсію не перебувають на державній службі, розмір зазначених в абзацах третьому - п'ятому цього пункту виплат визначається в середніх розмірах відносно визначених законодавством таких виплат за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії, але не раніше травня 2016 року, за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі.
Відповідно до пункту 5 Порядку №622 форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики.
Постановою Правління Пенсійного фонду України «Про форми довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям» від 17.01.2017 №1-3, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.02.2017 за №180/300048 (далі по тексту також - Постанова №1-3), затверджено форми довідок про заробітну плату для призначення згідно з пунктами 10 і 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу», від 16.12.1993 №3723-ХІІ, а саме:
1) форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років);
2) форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією);
3) форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби.
Суд зазначає, що позивачу видано довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 27.03.2024 №48 та №49, відповідність яких законодавчо встановленим вимогам не є спірною.
Водночас, суд наголошує на тому, що такі довідки видаються саме для призначення пенсії державним службовцям.
При цьому, положеннями законодавства не передбачено здійснення обрахунку вже призначеної пенсії державного службовця на підставі нових довідок після переходу пенсіонера на інший вид пенсії та подальшого звернення про переведення його повторно на пенсію державного службовця.
Таким чином, оскільки пенсія позивачу як державному службовцю була призначена у 2017 році, відсутні підстави для її повторного призначення з урахуванням довідок про заробітну плату, що подаються саме для призначення пенсії державним службовцям.
Відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058 переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Відповідно до пункту 2.8 Порядку № 22-1 переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється за бажанням пенсіонера за документами, що є у пенсійній справі, та відповідають вимогам законодавства, що діяло на момент призначення цього виду пенсії.
Суд зауважує, що наявність у позивача права на отримання пенсії державного службовця не є спірним. При цьому, доводи відповідача, відповідно до яких при переведенні її з пенсії за віком на пенсію державного службовця, розмір пенсії зменшиться, законодавством не визначені як підстава для відмови у переведенні на інший вид пенсії.
Таким чином, враховуючи, що в межах спірних відносин позивачу відмовлено у переведенні з пенсії за віком на пенсію державного службовця з підстав, не передбачених законодавством, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування спірного рішення.
Відповідно, захист порушених прав позивача також потребує зобов'язання відповідача вчинити дії, направлені на поновлення прав позивача, а саме: перевести позивача з пенсії за віком на пенсію державного службовця з дати подання нею заяви, що не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, з огляду на таке.
Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов'язального характеру не є втручанням у його дискреційні повноваження.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, позов слід задовольнити частково.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Суд звертає увагу позивача на те, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.
Такий правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.11.2020 у справі № 9901/67/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 93218001) та Верховним Судом у постанові від 09.09.2020 у справі №540/2321/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 91414456).
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1 211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 21.04.2024 №8667.
Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1 211,20 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - ГУ ПФУ в Донецькій області.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 03.04.2024 №930080317466.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області перевести ОСОБА_1 на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» з 27.03.2024.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ідентифікаційний код 13486010, місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.