29 грудня 2025 року м. Київ № 320/13650/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенка О.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просила суд визнати протиправною та скасувати постанову від 31.05.2018 державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 335353,73 грн, винесену в межах виконавчого провадження № 54177229.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що постанова про стягнення виконавчого збору є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки орган ДВС у виконавчому провадженні № 54177229 про стягнення з позивача на користь банку заборгованості за виконавчим листом Голосіївського районного суду м. Києва № 752/13621/13-ц від 26.05.2015 заборгованість не стягнув навіть частково, про що свідчать відмітки на самому виконавчому листі та відсутність інформації про стягнуті з позивачки кошти у постанові відповідача про повернення виконавчого документа стягувачу, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» від 31.05.2018.
На переконання позивача, оскаржувана постанова має бути скасована у зв'язку із тим, що в рамках виконавчого провадження відповідачем не було стягнуто заборгованість з позивача за виконавчим листом, а отже, у відповідача не було підстав для винесення постанови про стягнення з позивачки виконавчого збору.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 залишено без руху та запропоновано позивачеві усунити встановлені недоліки.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 позов було повернуто.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2024 ухвалу суду від 15.04.2024 скасовано, а справу направлено на продовження розгляду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.06.2017 старший державний виконавець Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (Голосіївський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бортнік Валерій Володимирович відкрив виконавче провадження № 54177229 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» боргу у сумі 3353537,33 грн за виконавчим листом Голосіївського районного суду м. Києва № 752/13621/13-ц від 26.05.2015.
Як зазначає позивач, в рамках виконавчого провадження № 54177229 кошти з позивачки відповідачем не стягувались, а 07.05.2018 банк звернувся до відділу ДВС із заявою про повернення виконавчого листа стягувачу.
На підставі вказаної заяви, відповідач 31.05.2018 виніс дві постанови: про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» та про стягнення з позивачки виконавчого збору в сумі 335353,73 грн.
На підставі вказаної постанови, 31.05.2018 головним державним виконавцем відділу ДВС Фещук Оленою Андріївною відкрито виконавче провадження № 56509688 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 на користь держави у розмірі 335353,73 грн.
Надалі, банк звернувся до Приватного виконавця Солонька Миколи Миколайовича із заявою про відкриття виконавчого провадження із зазначеним виконавчим листом.
31.05.2018 Приватний виконавець відкрив виконавче провадження № 56580267. Позивач зауважує, що в рамках виконавчого провадження № 56580267, кошти з позивачки приватним виконавцем не стягувались.
22.10.2018 до приватного виконавця надійшла заява банку про повернення виконавчого листа стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
22.10.2018 Приватним виконавцем на підставі вищевказаної заяви було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
Позивач, вважаючи, що у відповідача не було підстав для винесення постанови про стягнення з позивачки виконавчого збору, звернувся до суду з даним позовом.
При вирішенні спору, суд виходить з наступного.
Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, як постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження»).
Статтею 26 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Відповідно до положень ст. 42 Закону України "Про виконавче провадження" кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому ст. 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Згідно зі ст. 27 вказаного Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Положеннями вказаної статті визначено виключний перелік підстав за яких виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
За змістом ч. 5 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст. 27 цього Закону.
Частинами 2 та 3 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Тож, з наведеного слідує, що виконавчий збір стягується при відкритті виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, а обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
Відтак, за своїм змістом виконавчий збір, є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до виконання рішення.
Тобто, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів, є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується, як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
З матеріалів виконавчого провадження встановлено, що державним виконавцем не було здійснено дій, з примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом, з огляду на що, суд вважає, що у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у постанові від 31.05.2018 про стягнення виконавчого збору, тому така постанова не відповідає вимогам ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження».
Крім того, відповідно до п. 20 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені ч. 1 ст. 40 Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Відповідно до вказаного пункту у постанові про повернення виконавчого документу стягувача виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми.
При стягненні виконавчого збору відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
За даних обставин, як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, державний виконавець у виконавчому провадженні № 54177229 про стягнення з позивача на користь банку заборгованості за виконавчим листом Голосіївського районного суду м. Києва № 752/13621/13-ц від 26.05.2015 заборгованість не стягнув, про що свідчать відмітки на самому виконавчому листі та відсутність інформації про стягнуті з позивачки кошти у постанові відповідача про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, адже в рамках виконавчого провадження № 54177229, що перебувало в провадженні Голосіївського
районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, відповідачем не було стягнуто заборгованість з позивача за виконавчим листом Голосіївського районного суду м. Києва № 752/13621/13-ц від 26.05.2015.
Лише Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 № 2475-VIII, який набрав чинності 28.08.2018, внесені зміни до ст. 27 Закону №1404-VІІІ, у частині другій якої слова «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінено словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів». Водночас, оскаржувана постанова прийнята 31.05.2018, тобто, до внесення відповідних змін до закону.
За таких обставин суд дійшов висновку про помилковість позиції відповідача, що виконавчий збір стягується незалежно від того, чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч. ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За наслідком розгляду даного спору, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Судові витрати підлягають задоволенню, згідно норм ч. 1 ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. 77, 90, 139, 241-247, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову від 31.05.2018 державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 335353,73 грн, винесену в межах виконавчого провадження № 54177229.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.