про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
29 грудня 2025 року м. Київ № 320/61458/25
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Кочанової П.В., ознайомившись з матеріалами адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, в якому просить суд:
- визнати протиправним і скасувати рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів України № 1020дс-25 від 29.09.2025,
- визнати протиправним і скасувати рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів України № 1050дс-25 від 06.10.2025,
- зобов'язати Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів України повторно розглянути дисциплінарну скаргу ОСОБА_2 з урахуванням установлених судом обставин та вимог законодавства України і міжнародних договорів,
- визнати, що бездіяльність органів прокуратури, яка призвела до подвійного судового провадження у кримінальному провадженні № 22022000000000060, порушує право заявника на ефективний судовий захист і доступ до правосуддя, гарантовані статтями 55 Конституції України, 6 і 13 Європейської конвенції з прав людини.
Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
В обгрунтування позовної заяви зазначено, що рішення КДКП № 1020дс-25 від 29.09.2025 та № 1050дс-25 від 06.10.2025 є протиправними, необґрунтованими та такими, що прийняті з перевищенням повноважень, оскільки вони: ігнорують надані позивачем офіційні докази подвійного судового провадження щодо постанови прокурора ОСОБА_3 від 22.04.2025 № 18/1/4-9829-22; фактично легалізують процесуальні порушення, що призвели до позбавлення його права на ефективний судовий захист; суперечать обов'язкам прокуратури щодо забезпечення законності, гарантованим ст. 131-1 Конституції України, ст. 9, 36, 55 КПК України, а також ст. 6 і 13 Європейської конвенції з прав людини.
Розглянувши матеріали справи, суд зазначає таке.
За частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (абзац перший пункту 4.1 Рішення).
Таким чином, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Частиною десятою статті 131 Конституції України передбачено, що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів.
Згідно частини першої статті 45 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) встановлено, що дисциплінарне провадження - це процедура розгляду Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.
Право на звернення до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів із дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти (частина друга цієї статті).
Відповідно до положень частини другої статті 46 Закону № 1697-VII член Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів своїм вмотивованим рішенням відмовляє у відкритті дисциплінарного провадження, якщо, зокрема, дисциплінарна скарга не містить конкретних відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку прокурора.
Згідно частини першої статті 50 Закону № 1697-VII прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення.
Такого ж змісту є і норма пункту 148 Положення про порядок роботи Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, прийнятого Всеукраїнською конференцією прокурорів 27.04.2017 (далі - Положення).
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що право оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя має лише прокурор, стосовно якого подано дисциплінарну скаргу, як суб'єкт дисциплінарного провадження. Особи, за дисциплінарними скаргами яких Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів приймає рішення у визначеному Законом № 1697-VII і Положенням порядку, не є суб'єктами дисциплінарного провадження і за Законом № 1697-VII не наділені правом на оскарження рішень Комісії, як за результатами дисциплінарного провадження, так і стосовно вирішення питання про його відкриття.
Водночас Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.09.2020 у справі №9901/28/20 зазначено наступне:
"27. Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово вирішувала питання з приводу характеру правовідносин, щодо яких виник спір (постанови від 24 квітня 2018 року у справі № 800/404/17 (провадження № 11-219заі18) від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18 (провадження № 11-474заі18), від 30 жовтня 2018 року у справі № 807/20/18 (провадження № 11-410заі18) та інші).
28. Зроблені у цих постановах висновки зводяться до того, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або прав, свобод та інтересів якої воно безпосередньо стосується.
29. Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що оскарженню, зокрема, у судовому порядку підлягають рішення КДКП, прийняті за результатами дисциплінарного провадження, і право на таке оскарження має прокурор як суб'єкт цього дисциплінарного провадження. Особи, за дисциплінарною скаргою яких Комісія приймає рішення у визначеному Законом України «Про прокуратуру» і Положенням порядку, не є суб'єктами дисциплінарного провадження і за цим Законом не наділені правом на оскарження рішень КДКП за результатами дисциплінарного провадження.
30. Стосовно права на оскарження рішень про відмову у відкритті дисциплінарного провадження щодо прокурора, то відсутність його регламентації у національному праві є розумним обмеженням у процедурі дисциплінарної відповідальності прокурора, покликаним не перевантажувати судову систему за умови, якщо чинне законодавство передбачає конкретні способи захисту прав та інтересів зацікавленої особи.
31. Особа, яка подала дисциплінарну скаргу про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, має право оскаржити рішення КДКП до ВРП за наявності дозволу КДКП на таке оскарження (частина десята статті 78 Закону України «Про прокуратуру»)".
Відтак, згідно частини 5 статті 242 КАС України згаданий вище висновок Верховного Суду, зважаючи на суб'єктний склад сторін та характер спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що дана справа не має ознак адміністративної справи, тому цей позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Крім того, у випадку невиконання прокурором процесуальних обов'язків у КПК України встановлено порядок оскарження такої бездіяльності до слідчого судді (пункт 17 частини шостої статті 7, статті 24, 303-307), а в разі невиконання чинного рішення останнього передбачено кримінальну відповідальність (стаття 383 Кримінального кодексу України). Указане повністю відповідає вимогам Рекомендації Rec (2000) 19, а також Рекомендації № R (85) 11 Комітету Міністрів державам-членам щодо положення потерпілого в рамках кримінального права і кримінального процесу, ухваленої Комітетом Міністрів на 387 засіданні заступників міністрів 28 червня 1985 року (далі - Рекомендація № R (85) 11), оскільки передбачає підвищену відповідальність прокурора за невиконання його обов'язків.
Так, згідно з пунктом 7 Рекомендації № R (85) 11 потерпілий має бути наділений правом клопотати щодо перегляду рішення компетентного органу про не відкриття кримінальної справи і правом на пряме звернення до суду. Чинний КПК України передбачає право особи, яка ініціює кримінальне провадження, на оскарження бездіяльності прокурора.
Відповідно до пунктів 33 і 34 Рекомендації Rec (2000) 19 прокурори повинні відповідним чином брати до уваги думки і стурбованість жертв, коли порушені їхні особисті інтереси, і вживати або підтримувати дії, що гарантують поінформованість жертв як про їхні права, так і про обставини процесу. Зацікавлені сторони встановленого статусу або ті, що мають статус потерпілих, а саме жертви, повинні мати можливість змінити рішення прокурорів про відмову у порушенні кримінального переслідування (закриття справи), де це необхідно, ця зміна може бути зроблена після ієрархічного перегляду або шляхом судового перегляду чи сторонами, уповноваженими займатися судовим переслідуванням приватної особи.
У Коментарі до індивідуальних рекомендацій за пунктом 34 Рекомендації Rec (2000) 19 Комітет Міністрів указав, що створити право, застосовуване тільки до жертв, означає відсутність демократичного контролю за діяльністю прокурорів у ряді достатньо вразливих сфер. З іншого боку, однаковий дозвіл будь-якій особі, що вважає себе ущемленою злочинами, опротестовувати рішення про не переслідування в кримінальному порядку приведе прокуратуру до перешкод у роботі й до збільшення апеляцій, поданих в якості тактики перешкод.
З огляду на зазначене та зважаючи на правовідносини, які виникли між позивачем та органом державної влади (прокуратурою) у зв'язку з досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні, стверджуванні заявником порушення Комісією його суб'єктивних прав унаслідок відмови у відкритті дисциплінарного провадження та незастосування до прокурора заходів дисциплінарного впливу не можна вважати обґрунтованими й такими, що дійсно порушують його індивідуальні охоронювані законом права та/або інтереси. Сторона у кримінальному провадженні має право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу виключно в порядку, установленому КПК України.
Крім того, саме рішення Комісії за результатами розгляду дисциплінарної скарги, хоч його і прийнято у зв'язку з дисциплінарною скаргою заявника, не створює для нього жодних юридичних прав та/чи обов'язків, а з огляду на завдання дисциплінарного провадження і правовий статус Комісії у цих правовідносинах рішення цього органу не може порушувати особистих прав та/або інтересів заявника.
Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.03.2018 у справі №9901/153/2851(провадження №11-69заі18).
На підставі вищевикладеного суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі, оскільки відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Тлумачення поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" наведено у правових позиціях Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 22.03.2018 у справі № 800/559/17, від 03.04.2018 у справі № 9901/152/18 та від 30.05.2018 у справі № 9901/497/18.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" необхідно розуміти в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Зважаючи на обставини, у зв'язку з якими позивач звернувся до адміністративного суду, і наведене вище правове регулювання цих правовідносин суд вважає, що у відкритті провадження у справі за цим позовом слід відмовити.
Керуючись статтями 19, 170, 243, 248, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №320/61458/25 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали надіслати позивачеві, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити позивачеві, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Кочанова П.В.