29 грудня 2025 року м. Київ № 640/18574/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Центральне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області, в якій просить суд визнати протиправним та скасувати постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № КВ689/40/АВ/ТД-ФС-67 від 27.04.2021 та стягнути з відповідача 120 000 грн на відшкодування шкоди, заподіяної протиправною постановою відповідача.
В обґрунтування позову зазначає, що оскаржувана постанова є протиправною і такою, що порушує її права та інтереси, оскільки ґрунтується на помилкових висновках відповідача про те, що цивільно-правові угоди, укладені між позивачкою та фізичними особами, містять ознаки трудового договору. Крім того позивачка зазначає, що предметом укладених договорів цивільно-правового характеру був кінцевий результат роботи - виконана робота. Працівник, який погоджувався виконувати роботу чи надавати послугу згідно з умовами цивільно-правового договору, самостійно організовував процес роботи, її виконання та забезпечував результат, а підприємством укладалися вказані договори на конкретно визначений термін. У разі закінчення визначеного терміну та досягнення мети договір вважався виконаним і його дія припинялася.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 640/18574/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання.
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», який набрав чинності 15.12.2022 (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 (суддя Журавель В.О.) суд прийняв до провадження матеріали адміністративної справи № 640/18574/21 та ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, на підставі розпорядження керівника апарату Київського окружного адміністративного суду проведено повторний автоматизований розподіл адміністративної справи № 640/18574/21, яку передано на розгляд головуючій судді Пановій Г.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.05.2024 справу № 640/18574/21 прийнято до провадження судді Панової Г.В.
До суду надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив та просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.10.2025 задоволено клопотання представника позивача про заміну відповідача у справі № 640/18574/21 правонаступником. Замінено відповідача - Головне управління Держпраці у Київській області (код ЄДРПОУ 39794214, юридична адреса: 04060, м. Київ, вул. Вавілових, 10) на правонаступника - Центральне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (код ЄДРПОУ: 44681053: місцезнаходження: 04060, м. Київ, вул. Вавілових, буд. 10).
Після заміни відповідача правонаступником, Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці направило на адресу суду пояснення, згідно з якими відповідач підтримав доводи Головного управління Держпраці у Київській області та просить суд відмовити у задоволенні позову, з підстав, викладених у раніше поданому відзиві.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що позов слід задовольнити, виходячи з наступного.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Судом встановлено, що 09.03.2021 Головним управлінням Держпраці у Київській області оформлено направлення на проведення інспекційного відвідування № 689, яким доручено провести інспекційне відвідування позивачки щодо дотримання вимог законодавства про працю щодо не оформлення трудових відносин.
За результатами перевірки складено акт від 22.03.2021 № КВ/689/40/АВ.
Відповідно до вказаного акта, встановлено порушення вимог ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 24 КЗпП України, а саме допущення працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу у порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України, а саме: Дзюндзик Н.М., Яців В.Г., Студенчук І.С., Кравченко К.М.
На підставі складеного акта, відповідачем видано припис про усунення виявлених порушень від 22.03.2021 №КВ/689/40/АВ/П, яким зобов'язано усунути виявлені правопорушення.
27.04.2021 відповідачем прийнято спірну постанову №КВ689/40/АВ/ТД-ФС-67 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, відповідно до якої на позивача накладено штраф у розмірі 120 000,00 грн.
27.05.2021 позивачкою на виконання постанови № КВ689/40/АВ/ТД-ФС-67 від 27.04.2021 було сплачено штраф у розмірі 120 000,00 грн.
Не погоджуючись із вказаною постановою, позивачка звернувся із цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 №877-V (далі - Закон №877-V), дія якого поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з ч. 4 ст. 2 Закону №877-V, заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Зазначені у ч.4 цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог ст. 1, ст. 3, ч. 1, 4, 6 - 8, абз. 2 ч. 10, ч.13 та 14 ст. 4, ч. 1 - 4 ст. 5, ч. 3 ст. 6, ч. 1 - 4 та 6 ст. 7, ст. 9, 10, 19, 20, 21, ч. 3 ст. 22 цього Закону № 877-V.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 2 Закону № 877-V, органи Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), забезпечують дотримання принципів державного нагляду (контролю); вимог щодо місця здійснення державного нагляду (контролю); вимог щодо врегулювання окремих питань виключно законами; обмежень у проведеннях заходів нагляду контролю в разі наявності конфлікту інтересів; трактувань норм на користь суб'єкта господарювання у разі їх неоднозначного трактування; заборони на вилучення оригіналів документів та техніки; обов'язку збереження комерційної та конфіденційної таємниці; умов проведення планових заходів, розробки методики для визначення критерій ризику; права суб'єкта господарювання на ознайомлення з підставами заходу та отримання посвідчення (направлення) на проведення заходу; вимог до складення наказу, посвідчення (направлення) на проведення заходу та акту за результатами заходу; відповідальності посадових осіб органу державного нагляду (контролю); прав суб'єктів господарювання; права на консультативну підтримку суб'єктів господарювання; громадський захист; оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) та умов віднесення суб'єктів господарювання до незначного ступеня ризиків у разі незатвердження відповідних критеріїв розподілу.
Відповідно до ч. 1 ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 1, 7 «Положення про Державну службу України з питань праці», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96, Державна служба України з питань праці (далі також - Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
За приписами ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Так, згідно з ч. 1 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 265 КЗпП України (у редакції спірних правовідносин) юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.
Відповідно до ч. 4 ст. 265 КЗпП України штрафи, зазначені у ч. 2 цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 08.09.2004 №1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці №129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 08.09.2004 № 1986-IV, та Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 (далі Порядок № 823).
Відповідно до п. 22 Порядку № 823 стан виконання припису перевіряється після закінчення зазначеного в ньому строку виконання. Якщо об'єкт відвідування не надав відповіді або надав її в обсязі, недостатньому для підтвердження факту виконання припису, проводиться інспекційне відвідування з підстави, наведеної у пп. 11 п. 5 цього Порядку.
Згідно пп. 11 п.5 Порядку № 823 підставою для здійснення інспекційних відвідувань є невиконання вимог припису.
Процедуру накладення штрафів за порушення законодавства про працю визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі - Порядок № 509).
Пунктом 2 Порядку № 509 визначено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками.
Штрафи накладаються на підставі, зокрема, акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв'язку з невиконанням вимог припису.
Аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що відповідач як територіальний орган Держпраці уповноважений на здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами, зокрема, у формі інспекційних відвідувань, за наслідками яких складати акти перевірок та за наявності порушень - приписи про їх усунення, а також вживати заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності.
У відповідності до ч. 1 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім; при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи аналіз наведених норм права, суд зазначає, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства.
Загальне визначення цивільно-правового договору викладене у ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України): договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відтак, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату, але з цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.
Цивільно-правові договори застосовуються, як правило, для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів роботи, і у разі досягнення цієї мети договір вважається виконаним і дія його припиняється. Тобто, він застосовується для реалізації визначених, найчастіше разових робіт.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду, одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Відповідно до ч. 1 ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.
Згідно із ч. 1 ст. 850 ЦК України, замовник зобов'язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду. На виконання зазначених приписів, замовник передбачив відсутність підпорядкованості правилам внутрішнього трудового розпорядку, та поклав обов'язок організації процесу виконання робіт з використанням власних засобів на виконавця, таким чином надавши йому можливість вільно обирати зручний для роботи час.
Як встановлено відповідачем під час перевірки, позивачкою було допущено до роботи 4 працівників без укладення з ними трудового договору, чим порушено вимоги ст. 24 КЗпП України.
Водночас, у період виникнення спірних правовідносин, між позивачкою та вказаними працівниками укладені цивільно-правові договори. При цьому у вказаних договорах чітко визначено об'єм і мету роботи, передбачено оплату виконаної роботи, а також строки її виконання.
Суд зазначає, що основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
Трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється.
Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 №127/21595/16-ц.
Натомість, укладені та виконані сторонами цивільно-правові договори не передбачають підпорядкування виконавця внутрішньому трудовому розпорядку.
Цивільно-правовими договорами між позивачкою та ОСОБА_2 від 10.03.2021 №3/2021, ОСОБА_3 від 05.03.2021 №2/2021, ОСОБА_4 від 05.03.2021 №1/2021, ОСОБА_5 від 10.03.2021 №4/2021, передбачено, що Замовник доручає Виконавцю виконувати певні роботи на об'єктах Замовника. Термін виконання робіт три місяці.
Укладені договори не містять обов'язку виконавців бути присутнім на підприємстві у визначені робочі години, регламентації процесу праці, часу та тривалості робочого часу.
Необхідність укладення цивільно-правового договору з зазначеними особами обумовлюється відсутністю необхідності систематично виконувати роботу певного виду на підприємстві, необхідністю виконувати лише конкретні обсяги замовлень не систематично.
Отже, підрядники самостійно в межах встановлених строків договору визначали порядок та окремі етапи роботи, при цьому правила внутрішнього розпорядку позивача на них не розповсюджувалися.
Суд не погоджується з твердженням відповідача, що види робіт свідчать про процес праці, а не про його результат, відсутні обсяги послуг, тобто оплаті підлягає процес праці, а не обсяг наданих послуг, з огляду на таке.
Договорами про надання послуг визначений предмет договору, а саме види робіт (послуг) які необхідно виконати; встановлено строк виконання робіт; визначена вартість виконаної роботи.
На думку суду, зазначені обставини спростовують твердження відповідача про постійний процес роботи та постійну оплату праці, без зазначення конкретного обсягу роботи (наданих послуг), періоду часу за який вона повинна бути виконана та визначеної суми винагороди за певний вид роботи (наданої послуги).
Згідно зі ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У свою чергу, відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України, встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, наявність обставин, що вказують на відсутність спрямування правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, є лише підставою розгляду питання компетентним судом для визнання правочину недійсним.
У той же час, згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Суд бере до уваги, що укладені позивачкою цивільно-правові договори, у встановленому порядку недійсним не визнавалися.
При цьому, відповідач не має повноважень на визнання укладених позивачкою із зазначеними особами цивільно-правових договорів недійсними або визнавати їх трудовими, чи на власний розсуд тлумачити їх умови.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у цій частині.
Що стосується вимоги позивачки щодо стягнення з відповідача 120 000 грн на відшкодування шкоди, заподіяної протиправною постановою відповідача, суд зазначає таке.
Позивачка зобов'язана довести факт завдання шкоди, її розмір, а також причинно-наслідковий зв'язок між протиправними діями та шкодою.
Оскільки позивачкою не доведено факту та розміру матеріальної шкоди, не надано належних і допустимих доказів її заподіяння, а також не встановлено причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями відповідача та заявленими вимогами, підстави для її стягнення відсутні.
Водночас, суд звертає увагу, що позивачка не позбавлена права на звернення до органів Державної казначейської служби України щодо повернення суми сплаченого штрафу у разі набрання рішення законної сили.
Щодо підстав проведення інспекційного відвідування, суд вказує на таке.
Встановлення законодавцем такої форми перевірки, як інспекційне відвідування обумовлено необхідністю реалізації статті 259 КЗпП України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Заходи контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються інспекторами праці виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, дотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин).
Питання проведення інспекційних відвідувань та організація невиїзних інспектувань регламентуються п. 5 Порядку №823. Так, інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту (пп.3 п. 5 Порядку №823).
Статтею 16 Конвенції МОП №81 передбачено, що інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.
Відтак, суд вказує про наявність правових підстав для проведення відповідачем інспекційного відвідування, що є обґрунтованим, а тому у відповідача були правові підстави для проведення інспекційного відвідування.
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, позов підлягає задоволенню частково.
Частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачкою за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1200,00 грн.
Таким чином, враховуючи, що позов задоволено частково, судові витрати щодо сплати судового збору, підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 27.04.2021 № КВ1008/57/АВ/ТД/ФС-154.
3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ; адреса реєстрації : АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (код ЄДРПОУ: 44681053: місцезнаходження: 04060, м. Київ, вул. Вавілових, буд. 10) сплачений судовий збір у сумі 1200 (одна тисяча двісті) грн 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.