ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"30" грудня 2025 р. справа № 300/7979/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якої діє Дяків Дмитро Іванович до відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання до вчинення дій,
Дяків Дмитро Іванович звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання до вчинення дій.
Позовні вимоги мотивує тим, що державним виконавцем, всупереч вимог ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження", при винесенні постанови про повернення виконавчого документа, не вирішено питання про зняття арешту з майна позивача. На звернення представника позивача від 08.09.2025, листом від 26.09.2025 відповідачем повідомлено, що у виконавчому провадженні ВП за №67336970 з виконання виконавчого листа №344/12495/2015 від 29.02.2016 виданого Івано-Франківським міським судом, повернуто виконавчий документ стягувачу, згідно п.9 ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" 04.10.2024. Крім того, зазначив, що ч.4 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження", визначено чіткий перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна боржника або його частини серед яких відсутні підстави для зняття арешту з нерухомого майна позивача. Тому, арешт майна може бути знятий тільки за рішенням суду. Як наслідок, представник позивача просить суд зобов'язати відповідача зняти арешт з арештованого майна.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 дану позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліку.
12.11.2025 представником позивача зазначений в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недолік усунутий.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.11.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
02.12.2025 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні у зв'язку з відсутністю підстав для зняття арешту з майна позивача.
Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив не скористався.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, судом встановлено таке.
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області за результатом розгляду справи № 344/12495/15-ц ухвалив заочне рішення від 27.10.2015 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії №1372рv-07 від 03.08.2007 року на загальну суму 8873911,75 грн. (вісім мільйонів вісімсот сімдесят три тисячі дев'ятсот одинадцять грн. 75 коп.), що складається зі строкової заборгованості за відсотками у сумі 1020,44 доларів США (одна тисяча двадцять доларів США 44 цента), що еквівалентно 22513,25 грн. (двадцять дві тисячі п'ятсот тринадцять грн. 25 коп.), простроченої заборгованості за відсотками у сумі 19935,15 доларів США (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот тридцять п'ять доларів США 15 центів), що еквівалентно 439815,26 грн. (чотириста тридцять дев'ять тисяч вісімсот п'ятнадцять грн. 26 коп.), пені у сумі 8 411 583,24 грн. (вісім мільйонів чотириста одинадцять тисяч п'ятсот вісімдесят три грн. 24 коп.) (вебсайт: https://reyestr.court.gov.ua/Review/52833205).
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області 29.02.2016 видав виконавчий лист № 344/12495/2015, на виконання якого відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області 22.08.2016 відкрито виконавче провадження ВП № 51988033 (а.с.40-42).
02.09.2016 державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, якою постановлено стягнути з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 887 391,18 грн. (а.с.45).
27.10.2021 державним виконавцем в межах виконавчого провадження ВП № 51988033 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, яким на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" повернуто стягувачу виконавчий лист № 344/12495/2015, виданий 29.02.2016 Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області (а.с.46,47).
У подальшому відділом примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 67336970 від 01.11.2021 з примусового виконання виконавчого листа № 51988033 від 02.09.2016 про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 887 391,18 грн. (а.с.48,49).
30.05.2023 ТОВ "ФК "Інвент" повторно подала виконавчий лист по справі № 344/12495/2015 від 29.02.2016 до примусового виконання та було відкрито виконавче провадження ВП № 71920159 (а.с.50,51).
30.05.2023 приватний виконавець виконавчого округу Івано-Франківської області Ткачук Любомир Михайлович виніс постанову про стягнення з боржника основної винагороди в розмірі 887 391, 17 грн. (а.с.52,53).
04.10.2024 у виконавчому провадженні ВП за №67336970 з виконання виконавчого листа №344/12495/2015 від 29.02.2016 виданого Івано-Франківським міським судом, повернуто виконавчий документ стягувачу, згідно п.9 ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" (а.с.62,63).
На звернення представника позивача від 08.09.2025, листом від 26.09.2025 відповідачем повідомлено, що ч.4 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження", визначено чіткий перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна боржника або його частини серед яких відсутні підстави для зняття арешту з нерухомого майна позивача, тому, арешт майна може бути знятий тільки за рішенням суду (а.с. 4-7).
Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження".
При цьому, суд зазначає, що на час накладення арешту, чинним був Закон України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV (далі - Закон №606-XIV). Разом з тим, на час звернення позивача до суду та розгляду і вирішення справи по суті, зазначений Закон втратив чинність, оскільки 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
В той же час, відповідно до п. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 386 Цивільного кодексу України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Як передбачено ч.ч. 1,2 ст. 50 Закону №606-XIV, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Аналогічні норми містить й чинна редакція Закону №1404-VIII.
Зокрема, згідно ч.ч. 1, 2 ст. 40 Закону №1404-VIII, у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Ураховуючи вищевикладене, наслідки завершення виконавчого провадження щодо зняття арешту з майна боржника, можуть бути застосовані лише у випадку закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа.
Відповідачем не надано до суду доказів існування незавершених виконавчих проваджень щодо позивача, які б обумовлювали необхідність залишення в силі накладеного на його майно арешту.
Доводи відповідача щодо того, що позивачем не оскаржувалась постанова про накладення арешту та не надано доказів сплати виконавчого збору, жодним чином не вказують на відсутність підстав для зняття арешту з майна позивача.
Більше того, на безпідставність доводів відповідача вказує те, що 30.05.2023 приватний виконавець виконавчого округу Івано-Франківської області Ткачук Любомир Михайлович виніс постанову про стягнення з боржника основної винагороди в розмірі 887 391, 17 грн. (а.с.52,53), що на думку суду виключає можливість стягнення цієї ж суми відповідачем.
Суд вважає, що відсутність виконавчого провадження та наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Окрім того, суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права
Як наслідок, суд доходить висновку, що незняття відповідачем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачу є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача.
Висновки суду у цій справі відповідають правовим позиціям Верховного Суду, які викладені, зокрема, у постанові від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17.
Отже, адміністративний позов підлягає задоволенню.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).
Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Тому, необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 43316386, вул. Галицька, 45, м. Івано-Франківськ, 76019) про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання до вчинення дій - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Івано-Франківського відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо не зняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 , реєстраційний номер обтяження 45017238, зареєстрованого 12.11.2021, на підставі постанови №67336970.
Зобов'язати відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 43316386, вул. Галицька, 45, м. Івано-Франківськ, 76019) зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) реєстраційний номер обтяження 45017238, зареєстрованого 12.11.2021, на підставі постанови №67336970.
Стягнути з відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 43316386, вул. Галицька, 45, м. Івано-Франківськ, 76019) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Матуляк Я.П.